Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №420/32446/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №420/32446/25

Суддя: Скрипченко В.О.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32446/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року (суддя Самойлюк Г.П., м. Одеса, повний текст рішення складений 17.02.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

23.09.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області, у якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління №224 від 29.08.2025 про проведення відрахування коштів за період з 01.03.2022 по 31.05.2023 у розмірі 123480,00 грн.;

- зобов`язати Головне управління повернути на корить ОСОБА_1 кошти, що були незаконно утримані під час виконання рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 29.08.2025 №224;

- визнати протиправними дії Головного управління щодо позбавлення ОСОБА_1 виплати, передбаченої п. "а" ст. 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб";

- зобов`язати Головне управління з 01.09.2025 поновити та виплатити ОСОБА_1 виплату, передбачену п. "а" ст. 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування поданої скарги зазначається, що приписами статті 60 Закону №2262 встановлено, що пенсіонери зобов`язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. Відповідно до заяви про призначення пенсії позивач зобов`язувався своєчасно повідомляти Головне управління про обставини, що можуть вплинути на пенсійне забезпечення. В разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.

Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років у відповідності до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Згідно до військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_1 призваний на службу по мобілізації з 25.02.2022.

29.08.2025 ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення №224 про утримання надміру виплачених сум пенсії з ОСОБА_1 у зв`язку з працевлаштуванням з 25.02.2022 згідно звірки бази даних отримувачів пенсій в підсистемі ПВП ДКГ з базою даних СПОВ та з даними підсистеми ІКІС ПФУ "Відомості з реєстру страхувальників" та одночасним отриманням надбавки непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, сума переплати 123480,00 грн. підлягає поверненню.

Листом від 29.08.2025 Головне управління повідомило, що у зв`язку з працевлаштуванням з 25.02.2022 та одночасним отриманням надбавки непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, виникла переплата пенсії в сумі 123480,00 грн. за період з 01.03.2022 по 31.08.2025. Переплата буде утримуватись згідно рішення від 29.08.2025 №224 по 20 % від розміру пенсії починаючи з жовтня місяця 2025 року до повного погашення боргу.

Вважаючи рішення Головного управління №224 від 29.08.2025 про проведення відрахування коштів протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що отримання позивачем грошового забезпечення у зв`язку з мобілізацією не свідчить про його працевлаштування, оскільки він не проходить службу за контрактом, а поняття працевлаштування та мобілізація не є тотожними. У зв`язку із чим суд дійшов висновку про протиправність оспорюваних дій та рішення пенсійного органу, оскільки позивач у зв`язку з мобілізацією і надалі є непрацюючим пенсіонером.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі – Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України №2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Згідно із частиною третьою згаданої статті пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняття за контрактом на військову службу чи службу цивільного захисту, в тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.

Згідно із пунктом "а" частини першої статті 16 Закону №2262-ХІІ, до пенсії за вислугу років, що призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (у тому числі до обчисленої в мінімальному розмірі), нараховується надбавка непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, що належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника (стаття 30), - на кожного непрацездатного члена сім`ї в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому надбавка нараховується тільки на тих членів сім`ї, які не одержують пенсійні виплати із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомогу на дітей одиноким матерям. За наявності права одночасно на пенсію, зазначені види допомоги і надбавку на непрацездатного члена сім`ї до пенсії за вислугу років за вибором пенсіонера може бути призначено пенсію, державну соціальну допомогу або нараховано на цього члена сім`ї надбавку. За наявності в сім`ї двох або більше пенсіонерів кожний непрацездатний член сім`ї, який перебуває на їх спільному утриманні, враховується для нарахування надбавки тільки одному з пенсіонерів за їх вибором.

Тобто право на вказану надбавку до пенсії мають право пенсіонери, які не працюють і мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу з 2019 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Також позивачу нараховувалася надбавка як непрацюючому пенсіонеру, якій має на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї.

З 25.02.2022 позивач призваний на службу по мобілізації.

Як стверджує відповідач, згідно з інформацією бази даних системи персоніфікованого обліку за позивача як за особу, яка отримує грошове забезпечення, звітує Головне управління ДСНС України в Одеській області.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України", на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Окрім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" було постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

За приписами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Стаття 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Таким чином, із 25.02.2022 позивач набув статусу військовослужбовця.

Відповідно до визначення терміну "працюючий пенсіонер", в розумінні Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон №1058-IV), це особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1-7, 11-13 частини першої статті 11 цього Закону.

Стаття 11 Закону №1058-IV визначає осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Так, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу" (п.11 ч.1 ст.11 Закону №1058-IV).

Відповідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (ч.1 ст.4 цього Закону).

Платниками єдиного внеску є, у тому числі, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу" (ст.4 цього Закону).

Відтак, Закон №1058-IV відносить до працюючих пенсіонерів осіб, які отримують пенсію, однак проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу".

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.12.2024 у справі №340/1173/23.

З огляду на зазначене правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що з дня працевлаштування (мобілізації) позивач набув статусу "працюючий пенсіонер", а тому втратив право на надбавку до пенсії, встановлену пунктом "а" частини першої статті 16 Закону №2262-ХІІ.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Головного управління щодо позбавлення ОСОБА_1 виплати, передбаченої п. "а" ст. 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб" та зобов`язання поновити такі виплатити є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Додатком 9 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 30.01.2007 №3-1 затверджено пам`ятку пенсіонера, згідно з пунктом 2 якої пенсіонери зобов`язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсійної виплати або продовження, припинення її виплати з наданням документів, які підтверджують:

вступ на роботу (службу), звільнення з роботи (служби), реєстрацію або припинення державної реєстрації підприємницької діяльності як фізичної особи - підприємця;

про набуття / зміну / припинення особливого статусу.

Статтею 60 Закону №2262-ХІІ встановлено, що пенсіонери зобов`язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім`ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

У відповідності до статті 50 Закону №1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 №6-4.

Згідно з пунктом 3 цього Порядку №6-4 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Наведеними нормами передбачено обов`язок позивача повідомляти пенсійний орган про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, за невиконання якого передбачено відповідальність.

Таким чином, обов`язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у разі призначення її на підставі достовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера. В такому разі суми зайво виплаченої пенсії стягуються зі страхувальника.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 25.09.2018 у справі №340/644/15-а.

У постанові від 6 квітня 2020 року у справі №489/2351/16-а Верховним Судом виснувано, що відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов`язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - у разі неповідомлення органу пенсійного фонду про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, а також страхувальники - внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 26 травня 2025 року у справі №300/6969/24 (пункті 61).

З огляду на зазначене правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, як військовослужбовець, який проходить військову службу по мобілізації, є особою, яка підпадає під визначення працюючого пенсіонера, а тому мав обов`язок повідомити територіальні органи Пенсійного фонду про своє працевлаштування, в даному випадку про початок проходження військової служби по мобілізації.

Ураховуючи, що позивач не повідомив орган пенсійного фонду про обставини, що спричинили зміну розміру пенсії, колегія суддів вважає правомірним прийняте відповідачем рішення №224 від 29.08.2025 про проведення відрахування коштів.

За правилами частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами першою та другою статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

У постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №420/1738/23, від 10.10.2023 у справі №520/12550/21, від 05.07.2023 у справі №280/12302/21, від 29.03.2023 у справі №1340/3919/18, від 14.02.2023 у справі №280/9279/20, від 20.01.2022 у справі №826/12308/18, від 21.07.2021 у справі №520/5875/19, від 23.02.2021 у справі №420/1927/20, від 12.01.2021 у справі №1640/2719/18, від 19.09.2019 у справі №0440/6027/18, суд касаційної інстанції звертав увагу на тому, що процесуальним законодавством встановлено відповідні обмеження щодо меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, а саме - щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, встановлено пряму процесуальну заборону щодо розгляду апеляційним судом позовних вимог та підстав позову, які не були заявлені в суді першої інстанції. Отже, законодавець чітко окреслив межі апеляційного перегляду, дозволивши перегляд справи лише у межах тих доводів і вимог, які обґрунтовані у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Водночас, процесуальним законом передбачено виключення, за якого допускається вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги, у випадку якщо буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За такого правового регулювання колегія суддів зазначає, що оскільки позивач не оспорює розмір та період відрахування коштів, а також не пов`язує неможливість своєчасно повідомити ГУ ПФУ про обставили, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати у зв`язку із мобілізацією, та в матеріалах справи такі докази відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що позивача повинен відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 60 Закону №2262-ХІІ знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №545/2660/16-а.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Резюмуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального права та неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua