Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №420/20103/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №420/20103/25

Суддя: Семенюк Г.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/20103/25

Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Попов В.Ф. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року у справі № 420/20103/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 02.08.2024 року по 02.09.2024 року, з 02.09.2024 року по 25.09.2024 року, з 01.10.2024 року по 15.10.2024 року, з 08.11.2024 року по 31.12.2024 року у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, з розрахунку 100 000 гривень на місяць, пропорційно часу перебування на стаціонарних лікуваннях у закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, а також пропорційно часу перебування у відпустках для лікування після тяжкого поранення за висновками (постановами) ВЛК від 20.09.2024 року № 378, від 25.09.2024 року № 380, від 04.11.2024 року № 1703, від 07.01.2025 року № 11. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду у розмірі 100 000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за зазначені періоди пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування після тяжкого поранення.

31.07.2026 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволено та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 подати протягом одного місяця з дня отримання копії ухвали звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року у справі № 420/20103/25.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року прийнято звіт Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року у справі № 420/20103/25.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у прийняті звіту та встановити новий строк для подання звіту.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що приймаючи звіт, суд першої інстанції не врахував, що жодним із наказів, жодною з розрахунково-платіжних відомостей і жодним платіжним документом, наданими відповідачем, не охоплено такі періоди відпусток для лікування: період з 26.09.2024 по 30.09.2024 (5 днів) – відпустка для лікування, надана на підставі висновку ВЛК від 25.09.2024 № 380, на суму 16 666,67 грн.; період з 16.10.2024 по 25.10.2024 (10 днів) – відпустка для лікування, надана на підставі того ж висновку ВЛК від 25.09.2024 № 380, на суму 32 258,06 грн.; період з 06.02.2025 по 07.02.2025 (2 дні) – відпустка для лікування, надана на підставі висновку ВЛК від 07.01.2025 № 11, на суму 7 142,86 грн. Разом зазначені періоди становлять 17 днів відпустки для лікування на загальну суму 56 067,59 грн, які не підтверджені жодним наказом, розрахунково-платіжною відомістю чи платіжним документом з боку відповідача.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Положеннями ст. 129-1 Конституції України закріплено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у рішенні від 26.06.2013, зазначив про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України зазначив, що бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у відповідності до зазначених правових норм, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року у справі № 420/20103/25, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання на всій території України.

Положеннями частини першої та другої статті 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, КАС України передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому статтями 382, 383 КАС України.

Зазначені правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

18.08.2026 року Військова частина НОМЕР_1 подала до суду звіт про виконання судового рішення.

За змістом звіту, на виконання рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після тяжкого поранення на загальну суму, яку відповідач зазначає як 523 018,44 грн, зокрема у квітні 2025 року – 294 523,81 грн, у липні 2025 року – 183 333,34 грн та у серпні 2026 року – 45 161,29 грн. Військова частина НОМЕР_1 вважає рішення суду виконаним у повному обсязі та просить прийняти поданий звіт.

Позивач заперечив проти прийняття звіту, зазначаючи, що рішення суду від 16.02.2026 року виконано не в повному обсязі, оскільки, на його думку, відповідач належними платіжними документами підтвердив лише фактичну виплату 44 483,87 грн, тоді як відомості щодо інших виплат ґрунтуються на внутрішніх документах військової частини та не підтверджують перерахування коштів на рахунок позивача.

19.08.2026 року Військова частина НОМЕР_1 надала до суду додаткові докази фактичного зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 , а саме 290 105,95 грн 13.05.2025 року та 180 583,34 грн 18.07.2025 року, що підтверджується довідками АТ КБ «ПриватБанк» від 19.08.2026 року про виконання реєстрів зарахування коштів на рахунки одержувачів.

31.08.2026 року позивач подав додаткові пояснення до заперечень на звіт, у яких, зокрема, зазначив, що зазначені відповідачем виплати були здійснені до ухвалення рішення суду від 16.02.2026 року, а також що у призначенні платежів не було зазначено періоди, за які проведено виплату. Позивач також послався на те, що накази командира Військової частини НОМЕР_1 , на підставі яких проводилися нарахування, не надсилалися йому та його представнику та були надані суду лише разом зі звітом. Позивач зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідач не повідомив суд про здійснені виплати та заперечував право позивача на отримання додаткової винагороди за спірні періоди.

Разом із тим у додаткових поясненнях позивач фактично не заперечує проти врахування виплати в сумі 44 483,87 грн, здійсненої 13.08.2026 року, а також зазначає, що з урахуванням доказів, поданих відповідачем 19.08.2026 року, не підтримує доводи заперечень у частині тверджень про невиплату додаткової винагороди за окремі періоди, зокрема з 02.08.2024 року по 02.09.2024 року, з 02.09.2024 року по 25.09.2024 року, з 01.10.2024 року по 15.10.2024 року, з 08.11.2024 року по 31.12.2024 року, а також за період з 09.01.2025 року по 05.02.2025 року.

Водночас позивач вважає, що рішення суду залишається невиконаним у частині окремих періодів відпусток для лікування, а саме з 26.09.2024 року по 30.09.2024 року, з 16.10.2024 року по 25.10.2024 року та з 06.02.2025 року по 07.02.2025 року.

Відповідно до частин першої, другої та одинадцятої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки та не може перевищувати трьох місяців.

Предметом судового контролю у цій справі є встановлення факту виконання Військовою частиною НОМЕР_1 саме тих обов`язків, які визначені резолютивною частиною рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року.

Зі змісту резолютивної частини рішення вбачається, що суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі 100 000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відповідних відпустках для лікування після тяжкого поранення за визначеними судом періодами.

При цьому судовим рішенням не визначено конкретної загальної суми коштів, яка підлягає виплаті позивачу, а спосіб виконання рішення визначено через нарахування та виплату додаткової винагороди за відповідні періоди пропорційно часу перебування позивача на лікуванні та у відпустках для лікування.

Первісно подані Військовою частиною НОМЕР_1 документи щодо здійснення виплат були доповнені доказами фактичного зарахування коштів на рахунок позивача.

Так, відповідно до довідок АТ КБ «ПриватБанк» від 19.08.2026 року підтверджено фактичне зарахування на рахунок ОСОБА_1 коштів у сумі 290 105,95 грн 13.05.2025 року та 180 583,34 грн 18.07.2025 року.

Також, суд враховує і виплату в сумі 44 483,87 грн, здійснену 13.08.2026 року, факт якої сторонами не заперечується.

У сукупності зазначені документи підтверджують, що Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування та фактичну виплату позивачу додаткової винагороди за визначені судовим рішенням періоди.

Посилання позивача на те, що у призначенні платежів не було зазначено конкретних періодів, за які здійснювалися виплати, не спростовує висновку про виконання рішення суду, оскільки періоди та підстави відповідних нарахувань встановлюються у сукупності з іншими наданими відповідачем документами, зокрема наказами командира Військової частини НОМЕР_1 , розрахунковими документами та документами, що підтверджують фактичне зарахування коштів.

Суд також звертає увагу, що на стадії судового контролю суд не здійснює повторного розгляду спору по суті та не надає оцінку тим обставинам, які вже були предметом дослідження під час розгляду справи, якщо відповідні обов`язки відповідача чітко визначені резолютивною частиною рішення.

Резолютивна частина рішення від 16.02.2026 року не містить обов`язку Військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату позивачу певної додаткової суми, визначеної у гривнях, понад суми, які належать йому за встановленими судом періодами та способом розрахунку.

Відтак твердження позивача про невиконання рішення у зв`язку з тим, що, на його думку, окремі суми за конкретні дні відпустки для лікування не були окремо зазначені у наказах, фактично зводяться до незгоди з визначеним відповідачем способом розрахунку та розподілом здійснених виплат.

Разом із тим судове рішення підлягає виконанню відповідно до його резолютивної частини, а не шляхом повторного встановлення обсягу прав позивача чи формування нового розрахунку на стадії судового контролю.

Суд зазначає, що якщо б відповідач взагалі не здійснив нарахування та виплату додаткової винагороди за визначені судом періоди, або якщо б надані документи не підтверджували фактичного отримання позивачем відповідних коштів, такі обставини могли б свідчити про невиконання судового рішення.

Однак у даному випадку надані Військовою частиною НОМЕР_1 документи у своїй сукупності підтверджують вчинення дій, спрямованих на виконання рішення суду, здійснення відповідних нарахувань та фактичне зарахування коштів позивачу.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 виконано обов`язки, покладені на неї рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року у справі № 420/20103/25.

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що жодним із наказів, жодною з розрахунково-платіжних відомостей і жодним платіжним документом, наданими відповідачем, не охоплено такі періоди відпусток для лікування: період з 26.09.2024 по 30.09.2024 (5 днів) – відпустка для лікування, надана на підставі висновку ВЛК від 25.09.2024 № 380, на суму 16 666,67 грн.; період з 16.10.2024 по 25.10.2024 (10 днів) – відпустка для лікування, надана на підставі того ж висновку ВЛК від 25.09.2024 № 380, на суму 32 258,06 грн.; період з 06.02.2025 по 07.02.2025 (2 дні) – відпустка для лікування, надана на підставі висновку ВЛК від 07.01.2025 № 11, на суму 7 142,86 грн. Разом зазначені періоди становлять 17 днів відпустки для лікування на загальну суму 56 067,59 грн, які не підтверджені жодним наказом, розрахунково-платіжною відомістю чи платіжним документом з боку відповідача.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані вище періоди, а саме 26.09.2024 по 30.09.2024, з 16.10.2024 по 25.10.2024, з 06.02.2025 по 07.02.2025 не були предметом розгляду по даній справі.

Згідно резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року у справі № 420/20103/25, суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000 гривень за період з 02.08.2024 року по 02.09.2024 року, з 02.09.2024 року по 25.09.2024 року, з 01.10.2024 року по 15.10.2024 року, з 08.11.2024 року по 31.12.2024 року.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі № 420/20103/25, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

СуддіА.Г. Федусик О.І. Шляхтицький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua