Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №420/42177/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42177/25

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,

повний текст судового рішення

складено 29.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262240032858 від 19.09.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 10.09.2025 з урахуванням її права на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та враховуючи усі періоди трудового стажу ОСОБА_1 , у тому числі з 01.01.2001 по 31.12.2001.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.09.2025 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком з урахуванням п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262240032858 від 19.09.2025 їй було відмовлено у призначенні пенсії. Позивач вважає, що висновок відповідача про відсутність у неї права на пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону, а відтак і оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_2 мав медичні показання для встановлення інвалідності у віці до шести років і саме позивач займалась утриманням і вихованням сина з народження. Крім того, позивач зазначає, що відповідач протиправно не зарахував період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 до її страхового стажу, оскільки записи трудової книжки НОМЕР_1 повністю відповідають Інструкції №58, а трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що на підставі заяви та наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області 19.09.2025 року винесено рішення № 262240032858 про відмову у призначені пенсії позивачу. Так, за результатами розгляду документів доданих до заяви, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1995 та додатково поданих документів до страхового стажу не зараховано періоди: роботи 01.01.2001 по 31.12.2001, оскільки відсутні відомості у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового страхування за формою ОК-5. А також, до документів не було надано висновок лікарсько-консультаційної комісії про визнання дитини інвалідом до 6 річного віку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволений. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2025 №262240032858 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.07.1995. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2025 про призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 23.08.2011 Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №2837).

10.09.2025 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення їй дострокової пенсії за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №262240032858 від 19.09.2025 про відмову у призначенні дострокової пенсії, у зв`язку з відсутністю підтвердження, що дитина мав медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Крім того, згідно вказаного рішення пенсійного органу, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.07.1995, оскільки відсутні відомості у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV)

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 9 Закону №1058-IV передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Стаття 115 Закону №1058-IV визначає пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.

Так, за приписами п. 3 ч. 1 вказаної статті, жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отже, передумовами для призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV є сукупність таких обов`язкових умов: досягнення особою 50-річного віку, наявність не менше ніж 15 років страхового стажу, а також факт народження і виховання п`яти або більше дітей (або дитини з інвалідністю з дитинства / тяжко хворої дитини) до досягнення ними шестирічного віку.

Відповідно до пп.6 п.2.1 глави ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядку №22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3частини першої статті 115 Закону).

Згідно з п.2.18 глави ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачем разом із заявою про призначення пенсії надавалися наступні документи:

- консультативний висновок ЛКК №96/2016 від 25.05.2016, виданий КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дарницького району м. Києва», у якому зазначено, що ОСОБА_2 має медичні показання для визначення дитини інвалідом згідно наказу МОЗ України від 08.11.2001 №454/471/516 «Про затвердження переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років» розділ 20, пункт 3 підпункт 3.17;

- заключення спеціаліста №205/16 від 06.05.2016, виданого Київською міською клінічною лікарнею №1 Консультативна поліклініка, у якому, серед іншого, зазначено, що «захворювання є медичним показом для визнання дитини інвалідом з дитинства до 18 років». Підстава: Наказ МОЗ України №454/471/516 від 08.11.2001, розділ ХХ, пункт 3, підпункт 3.17;

- посвідчення серії НОМЕР_4 про призначення державної соціальної допомоги ОСОБА_2 як дитині-інваліду до 18 років.

Так, колегія суддів наголошує, що визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи в даному підтверджують, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визначення його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення від 19 вересня 2025 року № 262240032858 вбачається, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001, оскільки відсутні відомості у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.

Колегія суддів зазначає, що вищевказані покликання пенсійного органу є необґрунтованими і безпідставними з огляду на наступне.

За правилами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 за № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У спірних правовідносинах відомості про трудовий та страховий стаж позивача підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме відповідно до записів №№11, 12 у період з 01.01.2001 по 01.12.2003 позивач працювала у ТОВ «Інтерсіті». Вказані записи не містять будь-яких виправлень, суперечностей із датами призначення, звільнення робітника, номерами записів трудової діяльності, а також засвідчені печаткою підприємства.

Жодних претензій до записів трудової книжки позивача відповідачем у оскаржуваному рішенні не зазначено.

Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що єдиною підставою відмови призначенні позивачу пенсії за вислугу років є те, що відомості щодо періоду роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 відсутні у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування».

Пунктами 1, 3, 5, 10 вказаного Положення визначено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

В основі персоніфікованого обліку лежить обов`язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб.

Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях.

Роботодавці, зокрема, зобов`язані в установленому порядку подавати повноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.

Поряд з цим, відповідно до ст.16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (в редакції на момент прийняття) Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.

Ведення Державного реєстру здійснюється на підставі положення про Державний реєстр, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті 18 Закону №2464-VI джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; державних органів реєстрації актів цивільного стану; органів державної податкової служби; органів державної статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; органів Державного казначейства України; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.

Відповідно до Положення про Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 08.10.2010 № 22-1 (в редакції чинній на час його затвердження) Пенсійний фонд України формує та веде Державний реєстр, який складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Отже, з моменту впровадження персоніфікованого обліку саме на роботодавців був покладений обов`язок подавати Пенсійному фонду достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них з метою забезпечення ведення персоніфікованого обліку.

Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей за формою ОК-5, не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування вказаних періодів до страхового стажу.

Таким чином, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди її роботи з період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

СуддіН.В. Вербицька К.В. Кравченко