Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/5745/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5745/26

Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. Дата і місце ухвалення: 10.08.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2023р. по 05.02.2026р. включно;

- зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2023р. по 05.02.2026р. включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_3 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 05.02.2026р. (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона проходила військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України. Звільнена з військової служби на підставі наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 24.11.2023р. №691-ОС. Однак, повний розрахунок при звільненні військова частина НОМЕР_2 провела з ОСОБА_1 тільки 05.02.2026р., а саме: на виконання судового рішення у справі №420/6006/25 їй виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 31.12.2022р. За таких обставин, за твердженнями позивача, вона набула право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2023р. по 05.02.2026р. у відповідності до ст.117 КЗпП України, а також право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 05.02.2026р. (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159. Проведення відповідних виплат, на думку позивача, має бути здійснено з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_3 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 31.10.2017р. по 05.02.2026р., у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. по справі №420/6006/2.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 31.10.2017р. по 05.02.2026р., у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. по справі №420/6006/25, відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 10.08.2026р., з ухваленням у справі нового судового рішення – про задоволення її позову у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням позивача на те, що оскільки ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 24.11.2023р., а повний розрахунок при звільненні з нею здійснено лише 05.02.2025р., тому вона набула право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено положеннями ст.117 КЗпП України.

Також, апелянт посилається на те, що в розумінні Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

В свою чергу, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) також подав апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , в якій посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи та не правильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення у відповідній частині з ухваленням в цій частині по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом безпідставно ототожнено факт перерахування 05.02.2026р. ОСОБА_1 261 055,72 грн. із доказом належної розрахункової бази компенсації. Банківське зарахування вказаної суми є результатом комплексного виконання рішення і не доводить, що саме ця сума є «нарахованим, але не виплаченим доходом після утримання податків та обов`язкових платежів» в розумінні ст.3 Закону №2050-ІІІ та пункту 4 Порядку №159. Судом не встановлено, яка саме частина платежу є власне індексацією, а яка компенсацією податку на доходи фізичних осіб, та яку суму слід використовувати як базу для кожного окремого місяця.

Також, апелянт посилається на те, що в межах рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. у справі №420/6006/25 суд розглядав правовідносини за участю кількох органів Державної прикордонної служби України та встановлював окремі епізоди не нарахування/невиплати індексації за різні періоди служби позивача. Водночас, у справі №420/5745/26 Одеський окружний адміністративний суд не дослідив, який саме суб`єкт допустив прострочення кожної конкретної щомісячної виплати та на якій правовій підставі весь інфляційний наслідок затримки за період, що починається у 2017 році, покладається виключно на військову частину НОМЕР_2 . Сам факт того, що НОМЕР_1 прикордонний загін виконав покладений на нього попереднім судовим рішенням обов`язок і здійснив фактичне перерахування коштів у 2026 році, не є тотожним встановленню факту, що саме він упродовж усього заявленого періоду був первинним суб`єктом усіх прострочених щомісячних зобов`язань.

Посилається апелянт і на те, що оскаржуване рішення зобов`язує нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 31.10.2017р. по 05.02.2026р., однак не визначає які конкретні щомісячні суми становлять базу компенсації, як виключити із бази ПДФО – компенсацію за Постановою №44 та інші неіндексаційні елементи, які утримання враховуються, який період інфляції застосовується до кожної щомісячної суми, який обсяг відповідальності припадає на військову частину НОМЕР_2 .

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходила військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26.11.2023р. №695-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 згідно наказу від 24.11.2023р. №691-ОС виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Направлено старшого лейтенанта ОСОБА_1 для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. по справі №420/6006/25, яке набрало законної сили 08.12.2025р., задоволено частково ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_3 індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ), НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_6 ), НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_3 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р. із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 фіксовану індексацію у розмірі 4448,22 грн. за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р. у загальному розмірі 257 996,76 грн. відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44.

На виконання судового рішення по справі №420/6006/ НОМЕР_3 НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) 05.02.2026р. виплачено ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 261055,72 грн.

Вважаючи порушеним своє справо на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушення строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 31.12.2022р., а також на отримання середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , виходив з того, що право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні захищено судовим рішенням по справі №420/27427/25, з урахуванням обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запровадженого ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ. А відтак, за висновками суду, відсутні підстави для повторного стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, то суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 та задовольнив їх. За висновками суду, позивач набула право на компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 31.10.2017р. по 05.02.2026р.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначив, що оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходу не входить до виплат, право на які позивач набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, то у такому разі компенсація сум податку з доходів фізичних осіб в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004р., не здійснюється.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Як вже зазначалось вище та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону 24.11.2023р., однак повний розрахунок при звільненні з нею проведено відповідачем тільки 05.02.2026р.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. У період з 24.11.2023р. по 05.02.2026р. має місце затримка розрахунку при звільненні, виплата середнього заробітку за яку чинною редакцією статті 117 КЗпП України обмежена шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23 відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

В той же час, судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026р. по справі №420/27427/25, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у вигляді невиплати ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2023р. по 24.05.2024р. включно у сумі 5373,14 грн.

З вказаного слідує, що право позивача на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запровадженого ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, захищено судовим рішенням по справі №420/27427/25.

Оскільки за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за приписами статті 117 КЗпП є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про неприпустимість повторного застосування такої санкції до відповідача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 таких висновків суду не спростовують.

Щодо виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року по справі №200/10176/19-а, від 31 липня 2024 року по справі №480/1704/19, від 21 серпня 2024 року у справі №200/63/23.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Такі кошти спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023р. у справі №120/9475/21-а, від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19, від 13.01.2020р. у справі №803/203/17 та від 22.06.2018р. у справі №810/1092/17, які також враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Як вже зазначалося колегією суддів, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. по справі №420/6006/25, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) 05.02.2026р. виплачено ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 31.12.2022р. у розмірі 261055,72 грн.

Викладене є підставою для отримання позивачем компенсації втрати частини доходу.

Стосовно посилання апелянта на те, що підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є затримка на один і більше календарних місяців виплати доходів згідно з рішенням суду, колегія суддів зазначає таке.

Як мовилося вище, компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат та її виплата проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, відповідно до статті 4 Закону №2050-ХІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Слід зазначити, що спірне питання неодноразово було предметом касаційного розгляду.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 24.01.2025р. у справі №380/1607/24 зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена положеннями Закону №2050-ХІІІ і Порядку №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постанові від 04.09.2025р. у справі №420/16557/24, за наслідком розгляду спірних правовідносин щодо виплати компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, в якій суд за наслідком розгляду касаційної скарги позивача, посилаючись на вищевказану позицію Верховного Суду у справі №380/1607/24, також виснував, що виплата компенсації здійснюється у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Колегія суддів вважає, що зазначений висновок суду касаційної інстанції містить аналіз застосовуваних норм права, зокрема положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 у контексті спірних правовідносин та встановлених судом обставин справи.

З огляду на зазначене, на думку колегії суддів, указані вище висновки є цілком релевантними до спірних правовідносин, а тому в силу положень частини 5 статті 242 КАС України підлягають застосуванню при вирішенні цієї адміністративної справи.

Колегія суддів вважає необхідним наголосити на тому, що відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); тощо.

Таким чином, посилання апелянта на те, що у нього не виник обов`язок нарахувати позивачу компенсацію, ґрунтуються на помилковому та однобічному трактуванні норм права та наведеної позиції Верховного Суду.

До того ж, ані Закон №2050-ХІІ, ані Порядок №159 не містять жодних вказівок стосовно того, що така компенсація має бути виплачена протягом місяця з дня набрання чинності рішенням суду, у цих нормативно-правових актах мова йде про місячний строк щодо виплати доходу.

Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 липня 2026 року по справі №420/17627/24.

Доводи апеляційної скарги НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у відповідній частині базуються на нерозумінні відповідачем алгоритму розрахунку відповідної компенсації. Колегія суддів не надає правову оцінку таким доводам апелянта, оскільки відповідне питання стосується порядку виконання рішення суду, яким, передусім, захищено право позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів, передбачене Законом №2050-ХІІ, ані Порядком №159.

Відповідач посилається на те, що в межах рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. у справі №420/6006/25 суд розглядав правовідносини за участю кількох органів Державної прикордонної служби України та встановлював окремі епізоди не нарахування/невиплати індексації за різні періоди служби позивача. Водночас, у справі №420/5745/26 Одеський окружний адміністративний суд не дослідив, який саме суб`єкт допустив прострочення кожної конкретної щомісячної виплати та на якій правовій підставі весь інфляційний наслідок затримки за період, що починається у 2017 році, покладається виключно на військову частину НОМЕР_2 . Сам факт того, що НОМЕР_1 прикордонний загін виконав покладений на нього попереднім судовим рішенням обов`язок і здійснив фактичне перерахування коштів у 2026 році, не є тотожним встановленню факту, що саме він упродовж усього заявленого періоду був первинним суб`єктом усіх прострочених щомісячних зобов`язань.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки саме військова частина НОМЕР_2 виплатила 05.02.2026р. позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2017р. по 31.12.2022р., тобто з порушенням строку виплати, тому судом першої інстанції цілком обґрунтовано покладено на вказану військову частину обов`язок щодо компенсації ОСОБА_1 втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати.

Підсумовуючи наведене у сукупності колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 .

Підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Що ж до компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходу не входить до виплат, право на які позивач набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, то у такому разі компенсація сум податку з доходів фізичних осіб в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004р., не здійснюється.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 жовтня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук