Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №400/1534/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1534/26

Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В. Дата і місце ухвалення: 20.07.2026р., м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом громадянина Грузiї ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2026 року громадянин Грузiї ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення УДМС у Миколаївській області від 10.06.2024р. №4801.5/8279-24 про скасування громадянину Грузії ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на постійне проживання в Україну;

- зобов`язати УДМС у Миколаївській області поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є громадянином Грузії, який у 1993 році в неповнолітньому віці разом з батьками виїхав до України та отримав статус шукача притулку, а в 2003 році, на підставі п.7 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», отримав дозвіл на імміграцію в Україну. В квітні 2024 року позивач виїхав за кордон, а при спробі повернення на територію України отримав рішення про відмову в перетині державного кордону України та поверненні на територію України. Позивач дізнався, що рішенням Управління ДМС у Миколаївській області від 10.06.2024р. №4801.5/8279-24 йому скасовано дозвіл на імміграцію на постійне проживання в Україну. Зазначене рішення ОСОБА_1 вважає незаконним та зазначав, що процедура скасування дозволу на імміграцію передбачає суворо визначений алгоритм дій органів ДМС. Натомість, відповідачем лише на основі інформації, зазначеної у поданні УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України від 16.04.2024 року № 1032/55/113/01-2024, без будь-якої перевірки та з`ясування обставин скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні. Оскаржуване рішення ухвалено без здійснення належної оцінки відомостей суб`єкта ініціювання скасування дозволу, який би включав запитування додаткової інформації, та без запрошення для пояснень іммігранта, є таким, що прийняте необґрунтовано та упереджено, а отже, є протиправним. При цьому, відповідачем не враховано, що на утриманні у позивача перебувають діти громадяни України, мати дружини, прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну фактично розлучає його з сім`єю.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області від 10.06.2024р. №4801.5/8279-24 про скасування громадянину Грузії ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на постійне проживання в Україну.

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_1 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області судовий збір у сумі 1331,20 грн. на користь ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не правильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 20.07.2026р. з ухваленням у справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Відповідно до зазначених норм Закону дозвіл на імміграцію скасовується, якщо іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк понад один рік і вирок суду набрав законної сили, а також якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України або громадському порядку. Під час перебування на території України ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, що підтверджується матеріалами справи. Систематичне вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху свідчить про свідоме ігнорування вимог законодавства України та встановлених правил поведінки у суспільстві. Такі дії створюють потенційну загрозу життю та здоров`ю учасників дорожнього руху, можуть призвести до дорожньо-транспортних пригод, заподіяння матеріальної шкоди та порушення громадського порядку.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано поданням УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України №1032/55/113/01-2024, яке направлено до УДМС у Миколаївській області для розгляду та прийняття відповідного рішення. У поданні зазначено, що на території м. Миколаїв та Миколаївської області діє етнічне злочине угрупування, учасники якого умисно вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи, а також злочини майнової спрямованості (розбої, квартирні крадіжки, крадіжки з автотранспорту, кишенькові крадіжки). До складу вказаного етнічного злочинного угрупування входить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Грузії. Крім того, 27.09.2023р. Бродівським районним судом Львівської області у справі №439/1093/22 громадянина Грузії ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України та засуджено до позбавлення волі 3 роки.

ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу Управління ДМС у Миколаївській області залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Позивач зазначає, що відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи МВС України «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», відомості про: притягнення до кримінальної відповідальності; наявності незнятої чи непогашеної судимості; розшук щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України станом на 06.11.2025р. відсутні. Жодним судовим рішенням не встановлено, що позивач своїми діями несе загрозу громадському порядку. Відповідачем не наводяться норми Закону, на підставі якого можна стверджувати, що дії позивача загрожують громадському порядку, а також не надано посилання на рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, та яким встановлено наявність такої загрози. За таких обставин позиція відповідача є припущенням, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах. Відповідачем не доведено, що скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну є необхідним та пропорційним законній меті.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином Грузії, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 1993 році разом з батьками та рідним братом, у зв`язку з бойовими діями в Абхазії, виїхали до України, де згодом отримали статус шукачів притулку.

Позивач отримав дозвіл на еміграцію в Україну 24.07.2003р. відповідно до п.7 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (в редакції зі змінами від 07.06.2001).

ОСОБА_1 був документований посвідками на постійне проживання серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .

З 1993 року по 2024 рік позивач постійно проживав на території Україні та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

В квітні 2024 року позивач виїхав за межі території України, а при спробі повернення на територію України отримав рішення 7 Прикордонного Карпатського загону ДПС України (пункт пропуску Краківець) від 01.05.2025р. про відмову в перетині державного кордону України та поверненні на територію України відповідно до статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» на підставі доручення ЧЧ УСР в Миколаївській області ДСР НПУ.

16.04.2024р. на адресу Управління ДМС у Миколаївській області надійшло подання УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України №1032/55/113/01-2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 на підставі п.2 та п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до змісту вказаного подання, на території м. Миколаїв та Миколаївської області діє етнічне злочине угрупування, учасники якого умисно вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи, а також злочини майнової спрямованості (розбої, квартирні крадіжки, крадіжки з автотранспорту, кишенькові крадіжки). До складу вказаного етнічного злочинного угрупування входить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Грузії. УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України встановлено, що за час свого перебування на території України позивач у складі етнічної групи скоїв відносно громадян України ряд злочинів проти власності, кримінальні правопорушення проти громадського порядку, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, чим грубо порушив спокій громадян та проявив неповагу до національного законодавства України. За інформацією, отриманою з Єдиного реєстру боржників, встановлено, що відносно громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрито та активні 13 виконавчих проваджень: щодо стягнення коштів на користь держави – 1; щодо стягнення витрат виконавчого провадження – 1; щодо стягнення штрафів у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху – 10; щодо стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг – 1. Судимий в Україні іноземець громадянин Грузії ОСОБА_1 має намір підтримувати стійкі зв`язки із кримінальними особами (у тому числі, які утримуються в установах виконання покарань), з метою вчинення ним тяжких та особливо тяжких злочинів проти особи та злочинів майнової спрямованості. Раніше судимий в Україні: кримінальна справа від 05.10.2004р. за ч.1 ст.296 КК України. Крім того, 27.09.2023р. Бродівським районним судом Львівської області у справі №439/1093/22 громадянина Грузії ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України та засуджено до позбавлення волі 3 роки. Відповідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, Апеляційним судом Львівської області 18.04.2024р. у справі №439/1093/22 прийнято рішення про залишення без змін вироку суду першої інстанції про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185, ч.2 ст.15 КК України та призначення йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Вирок суду набрав законної сили 18.04.2024р. Також, іноземець скоїв на території України ряд адміністративних правопорушень.

УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України в поданні зазначило, що за таких обставин дії громадянина Грузії ОСОБА_1 загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

10.06.2024р. Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області прийняло рішення №4801.5/8279-24 про скасування рішення (прийнятого у формі висновку) УМВС України в Миколаївській області від 24.07.2003р. про залишення на постійне місце проживання в Україні громадянина Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_4 від 28.07.2014р. визнано недійсною.

Листом від 30.09.2025р. №4801.5-7803/48.2-26 відповідач повідомив громадянина Грузії ОСОБА_3 , що 10.06.2024р. йому скасовано рішення (прийняте у формі висновку) УМВС України в Миколаївській області від 24.07.2003р. на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання визнана недійсною.

Вважаючи протиправним рішення Управління ДМС у Миколаївській області від 10.06.2024р. №4801.5/8279-24 про скасування дозволу на імміграцію на постійне проживання в ОСОБА_4 оскаржив його в судовому порядку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов та скасовуючи спірне рішення відповідача, виходив з того, що відповідачем, в порушення пункту 23 Положення №1983, протягом місячного строку не було зроблено ніяких додаткових перевірок та взагалі не проаналізована наявна в державних реєстрах інформація щодо наданої УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України інформації про позивача. Суд зазначив, що згідно довідки Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві від 20.11.2025р. №146502/20.11-34/9, будь-які невиконані майнові зобов`язання та відкриті виконавчі провадження у відношенні ОСОБА_1 відсутні; відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи МВС України «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, наявності незнятої чи непогашеної судимості, розшук щодо ОСОБА_1 на території України станом на 06.11.2025р. відсутні.

Суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на вирок Бродівського районного суду Львівської області 27.09.2023р. у справі №439/1093/22, яким громадянин Грузії ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ста.185 КК України, та засуджений до покарання у виді 3-х років позбавлення волі. Суд зазначив, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 19.03.2025р. по справі №439/1093/22 вирок Бродівського районного суду Львівської області від 27.09.2023р. щодо позивача скасовано та закрито кримінальне провадження.

Суд звернув увагу, що як у поданні УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України від 16.04.2024р. №1032/55/113/01-2024, так і в оскаржуваному рішенні УДМС України у Миколаївській області від 10.06.2024р. №4801.5/8279-24, не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні. Жодним судовим рішенням не встановлено, що Позивач своїми діями несе загрозу громадському порядку чи національній безпеці України. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статтею 3 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону №2491-ІІІ іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За приписами частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-III (далі – Закон №2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 3 Закону №2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

У разі скасування дозволу на імміграцію скасовується посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну. (ч.2 ст.12 Закону №2491-ІІІ).

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі – Порядок №1983).

Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Згідно пункту 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Відповідно до пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64, пунктом 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №321 (далі - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону №2491-ІІІ.

Рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Пунктами 6, 9 частини першої статі 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018р. №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII) визначено, що загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2469-VIII основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є: 1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили; 2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; 3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Фундаментальними національними інтересами України є: 1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами (частина третя статті 3 Закону № 2469-VIII).

Частиною п`ятою статті 3 Закону №2469-VIII передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

За змістом частини другої статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна міграційна служба України, Національна поліція України.

Спір у цій справі виник у зв`язку із скасуванням громадянину Грузiї Шонiя Iраклiй дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Як вже зазначалося колегією суддів, передумовою для скасування громадянину Грузiї Шонiя Iраклiй дозволу на імміграцію в Україну слугувала інформація, викладена у поданні УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України №1032/55/113/01-2024 від 16.04.2024р., в якому, серед іншого, зазначено, що дії громадянина Грузії ОСОБА_1 загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2020р. у справі №823/1499/17, вирішуючи спір про скасування особі дозволу на імміграцію, згідно з пунктом 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як вина іммігранта.

За змістом статті 2 Закону України «Про службу безпеки України» №2229-XII на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону №2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Отже, саме Служба безпеки України наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України.

На вказане звернув увагу Верховний Суд у постанові від 17.04.2025р. по справі №420/17661/23.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що органи Національної поліції наділені повноваженнями на ініціювання питання про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли дії іммігранта становлять загрозу громадському порядку в Україні. Подання від зазначених органів розглядає Державна міграційна служба України (або той її підрозділ/орган, який видавав дозвіл).

У той же час, Верховний Суд у постанові від 14.04.2020р. у справі №480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. Також, Суд зазначив, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також, Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі № 495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Указаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30.07.2020р. у справі №824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

У постанові від 02.12.2021р. у справі №120/1859/19-а Верховний Суд зазначив, що із змісту норми пункту 23 Порядку №1983 не слідує, що особа запрошується для надання пояснень лише у разі необхідності з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію, а тому висновки суду про те, що відсутність запрошення позивача для надання пояснень щодо підстав скасування дозволу на імміграцію не є порушенням пункту 23 Порядку №1983 є помилковими.

У постанові від 10.06.2022р. у справі №640/13572/20 Верховний Суд наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Отже, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок №1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Утім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

У той же час, зі змісту висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 випливає, що УДМС у Миколаївській області в основу оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію покладено подання УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України від 16.04.2025р. №1032/55/113/01-2024 без жодної додаткової перевірки інформації щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України.

Відповідач обмежився тим, що інформація, викладена у поданні, складала достатні підстави для прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Органом ДМС взагалі не проаналізована наявна в державних реєстрах інформація щодо наданої УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України інформації про позивача.

В поданні зазначено про наявність 13 виконавчих проваджень щодо позивача, в той час як згідно довідки Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві від 20.11.2025р. №146502/20.11-34/9 будь-які невиконані майнові зобов`язання та відкриті виконавчі провадження у відношенні громадянина Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.

В поданні міститься інформація про входження позивача до складу етнічного злочинного угрупування, учасники якого умисно вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи, а також злочини майнової спрямованості (розбої, квартирні крадіжки, крадіжки з автотранспорту, кишенькові крадіжки).

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи МВС України «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», відомості про: притягнення до кримінальної відповідальності; наявності незнятої чи непогашеної судимості; розшук щодо громадянина Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 06.11.2025р. відсутні.

Також, в поданні УСР в Миколаївській області Департаменту стратегічних розслідувань НП України зазначається, що позивач притягувався до кримінальної відповідальності та є обвинуваченим у кримінальній справі, яка скерована до суду, а саме: кримінальна справа від 05.10.2004р. за ч.1 ст.296 КК України, але жодних доказів, що позивачу оголошено підозру у кримінальному правопорушенні ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не надано.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що скасовуючи позивачу дозвіл на імміграцію на підставі п.3 ч.1 ст.12 Закону №2491-III органом ДМС не встановлено у визначено порядку, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, не здобуто жодного належного доказу в підтвердження вказаної обставини. Відповідач обмежився відображення інформації, яка надійшла від органу Нацполіції, однак у жоден з визначених законодавством спосіб не здійснив її перевірки з тим, або його рішення про скасування дозволу на імміграцію відповідало критеріям обґрунтованості та вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Однією з підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україні у спірному рішенні відповідача зазначено п.2 ч.1 ст.12 Закону №2491-III (іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили). Зокрема, відповідачем враховано, що 27.09.2023р. Бродівським районним судом Львівської області у справі №439/1093/22 громадянин Грузії ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 статті 15, ч. 3 статті 185 КК України та засуджений до покарання у виді 3-х років позбавлення волі.

Дійсно, станом на дату прийняття рішення УДМС у Миколаївській області від 10.06.2024р. №4801.5/8279-24 про скасування громадянину Грузії ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на постійне проживання в Україну, вирок Бродівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2023 року у справі №439/1093/22 набрав законної сили на підставі ухвали Львівського апеляційного суду від 18.04.2024р.

Однак, постановою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року по справі №439/1093/22 ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2025 року по справі №439/1093/22 вирок Бродівського районного суду Львівської області від 27.09.2023р. щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Резюмуючи все вищевикладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірного рішення УДМС у Миколаївській області від 10.06.2024р. №4801.5/8279-24 про скасування громадянину Грузії ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на постійне проживання в Україну та зобов`язання відповідача поновити позивачу дію посвідки на постійне проживання в Україні.

Доводи апеляційної скарги Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області таких висновків суду не спростовують.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 жовтня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук