Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №420/7925/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7925/25

Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Місце ухвалення рішення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою суду від 17.03.2025 року по справі №420/4120/25 позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області – роз`єднано, виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області в частині, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача у не здійсненні перерахунку пенсії позивача на підставі довідки про розмір грошового забезпечення №ЮО 109977 від 17.01.2025 р. станом на 01.01.2023 р., наданої до ГУПФУ з ООТЦКСП листом від 17.01.2025р. за №943/1315 та за заявою позивача від 24.01.2025р. і як наслідок, не здійснення нарахування позивачу перерахованої пенсії на поточний пенсійний рахунок з лютого 2025 р., що створює ситуацію, за якої позивач зазнає обмеження у визнанні, реалізації та користуванні правами і свободами на своєчасне належне пенсійне забезпечення в тому числі і у зв`язку з настанням обставин, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії згідно з ЗУ №2262-ХІІ з врахуванням положень ПКМУ№704;

- зобов`язати відповідача встановити позивачу права та свободи у визнанні, реалізації та користуванні правами і свободами на своєчасне належне пенсійне забезпечення у зв`язку з настанням обставин, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії згідно з ЗУ №2262-ХП з врахуванням положень ПКМУ№704 для чого: здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки про розмір грошового забезпечення позивача, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 та наданої до ГУПФУ з ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 17.01.2025р. за №943/1315, а саме довідки про розмір грошового забезпечення №ЮО 109977 від 17.01.2025 р.: станом на 01.01.2023 р., здійснити виплату різниці між нарахованим та виплаченим розміром пенсії за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ на користь позивача з рахунку ГУПФУ в Ощадбанку (Код платника НОМЕР_1 , Рахунок платника НОМЕР_2 ).

Рішенням суду від 09.07.2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії з 01.02.2023 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_2 №ЮО109977 від 17.01.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №420/29279/24.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01.02.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №ЮО109977 від 17.01.2025 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 року, наданої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №420/29279/24, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду від 12.02.2026 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у 90-ти денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали звіт про виконання рішення суду від 09.07.2025 року по справі №420/7925/25.

06.05.2026 року від представника відповідача надійшов звіт про виконання рішення суду від 09.07.2025 року №420/7925/25 (вх.№49132/26).

Ухвалою суду першої інстанції від 27.05.2026 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині де зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01.02.2023 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №ЮО109977 від 17.01.2025 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 року, наданої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №420/29279/24.

Звільнено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області від сплати штрафу.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у 90-то денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали звіт про виконання рішення суду від 09.07.2025 року по справі №420/7925/25.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі №420/7925/25 скасувати і ухвалити нове судове рішення, а саме: у зв?язку з невиконанням Рішення відповідачем, встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника ГУПФУ, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; у зв?язку з не виконанням Рішення на підставі ч.1ст.324 КАСУ вжити заходів відповідно до ст.249 КАС України.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що ГУПФУ не надало доказів відсутності коштів на виконання Рішення в частині виплати заборгованості. А саме звітом від 05.05.2026р. №1500-0902-8/67190 по справі №420/7925/25 (далі Звіт3) ГУПФУ у додатку4 декларувало копію запиту коштів.

Апелянт зауважує: з надісланим йому примірником Звіту3 додатки були відсутні взагалі (в т.ч. додаток4 копія запиту коштів); у звітіз ГУПФУ мало надати будь-які докази відсутності коштів. Докази відсутності коштів - відсутні. Таким чином у ЗвітіЗ докази щодо відсутності коштів за запитом - відсутні; вжиття заходів задля отримання коштів - відсутні.

Вказує, що ГУПФУ не надало доказів відсутності виділенних коштів на свої рахунки задля виконання Рішення в частині виплати заборгованості.

Наполягає, що ГУПФУ має кошти виділені та спрямовані на рахунки в банку якими воно здійснює судові розрахунки, при цьому не гасячи борг за рішеннями, чим по суті не виконують рішення за наявністю фінансових можливостей. У ГУПФУ маються рахунки в Ощадбанку з яких воно здійснює проплати судового збору (в т.ч. по справам №420/36471/24, №420/729/26). Як доказ наводить фото копії квитанцій здійснення ГУПФУ судових виплат по справам №420/36471/24, №420/729/26.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що не можна вважати фактично виконаним таке рішення шляхом перерахунку пенсії та внесення заборгованості до реєстру судових рішень, адже порядок та спосіб у який таке судове рішення мало бути виконано, встановлений у його резолютивній частині, а отже, відповідачем не доведено повного та фактичного виконання рішення суду у даній справі, не надано доказів виплати на користь ОСОБА_1 належних йому коштів.

Також суд врахував, що у звіті представник позивача заявив клопотання про звільнення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від сплати штрафу та встановлення нового строку для його повторного подання, а тому суд дійшов висновку про необхідність звільнення ГУ ПФУ в Одеській області від сплати штрафу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

В силу положень частини 4 статті 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

За правилами частини 1 статі 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині 1 статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сил.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст. 382-2 КАСУ суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

За ч. 1 ст. 382-3 КАСУ за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У зазначеній вище нормі процесуального кодексу (ст. 382 КАС України), законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.

Так, ухвалою суду від 27.10.2025 року по справі №42/10191/23 звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про часткове виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 року у справі №420/10191/23 прийнято. Та встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області новий строк для подання звіту про повне виконання рішення Одеського окружного обласного суду від 07.09.2023 року у справі №420/10191/23 - 90 днів з дати отримання цієї ухвали.

Так у вищенаведеній ухвалі по справі №420/10191/23 встановлено, що:

“Таким чином, з аналізу наданого звіту ГУ ПФУ в Одеській області та наданих до звіту документів, суд дійшов висновку, що відповідач належними доказами довів виконання рішення суду в частині приведення пенсії до належного розміру, заборгованість відповідача по перерахованій пенсії не виплачена позивачу, тому рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 року у справі №420/10191/23 не може вважатись виконаним у повному обсязі.”.

Також у звіті який надано у справі №420/10191/23 відповідачем зазначено, що:

“Таким чином, усього внаслідок перерахунків пенсій доплата склала 792271 грн.34 коп. ( 114658 грн. 91 коп.+ 161681 грн. 94 коп.+ 515930 грн.49 коп.) Сума доплати обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації. Головним управлінням включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії”.

Щодо доводу апелянта про відсутність доказів відсутності виділених коштів на рахунках ГУ ПФУ для виплати заборгованості, то колегія суддів зазначає, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Фінансування виплати заборгованості за рішеннями судів здійснюється в межах виділених Державним бюджетом України асигнувань на відповідний рік.

Крім того, наведення апелянтом квитанцій про сплату судового збору є юридично неспроможним доказом, оскільки апелянт змішує абсолютно різні за своєю правовою та бюджетною природою джерела й статті фінансування.

Використання коштів, передбачених на утримання установи, зокрема для сплати судового збору, на виплату пенсійної заборгованості (або навпаки) є прямим порушенням бюджетного законодавства та нецільовим використанням бюджетних коштів.

Отже колегія суддів вважає слушним висновок суду першої інстанції про те, що нарахована позивачу сума різниці пенсії має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України. Проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема ГУ ПФУ в Одеській області, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.

Згідно із підпунктами 4-5 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду.

Тобто, пенсійні виплати здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від територіального органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Згідно із пунктами 20, 29 Бюджетного кодексу України, взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.

Щодо доводів апелянта про відсутність заходів задля отримання коштів, варто зазначити, що нарахування заборгованості та внесення її до підсистеми реєстру судових рішень підтверджує вжиття відповідачем усіх належних та вичерпних заходів щодо її обліку й подальшого фінансування в порядку черговості. Водночас, як вірно вказав суд першої інстанції не можна вважати фактично виконаним таке рішення шляхом перерахунку пенсії та внесення заборгованості до реєстру судових рішень, адже порядок та спосіб у який таке судове рішення мало бути виконано, встановлений у його резолютивній частині.

Згідно з частиною одинадцятою статті 382-3 КАС України, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Тобто, з наведеної норми випливає, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту.

З матеріалів справи встановлено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 року по даній справі не виконано в повному обсязі, оскільки виплата заборгованості не проведена, а отже судом правомірно прийнято звіт та встановлено новий строк для подання звіту.

Щодо вимоги апелянта про накладення на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області штрафу в розмірі від двадцяти до сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки ухвалою суду першої інстанції встановлено відповідачу новий строк для подання звіту про виконання рішення, та не встановлено обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, відтак підстави накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення на даний час відсутні.

Крім того, апелянт просить постановити окрему ухвалу в порядку ст. 249 КАС України.

З даного питання колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 324 КАС України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

У силу вимог ч.4 ст.249 КАС України, в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.

Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства, зокрема, захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.

Водночас, необхідно зазначити, що ст.249 КАС України дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.

Окрема ухвала, у даному випадку, є формою реагування на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. Підставою ж для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Постановлення окремої ухвали суду не є формою притягнення порушника до відповідальності, а є формою реагування суду на виявлені ним можливі порушення з метою вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Перевірка наявності чи відсутності підстав для притягнення відповідних осіб до відповідальності здійснюється органами, уповноваженими на це.

З викладеного вбачається, що постановлення окремої ухвали є саме правом, а не обов`язком суду та здійснюється, якщо судом було виявлено порушення закону та такі порушення є очевидно протиправними.

Так, колегія суддів зазначає, що заявником не наведено конкретних обставин, які можуть свідчити про те, що дії пенсійного органу носять очевидний, систематичний протиправний характер та такі дії спрямовані навмисно на грубе порушення його прав.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова