Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №420/13226/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13226/26

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у незарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року в Порту Термез згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 та у не проведенні перерахунку пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115 з 01.03.2025 року та 1,121 з 01.03.2026 року відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з дати призначення пенсії ОСОБА_1 зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року в Порту Термез згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2025 року перерахунок та виплату пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115 з 01.03.2025 року на 1,115 та 1,121 з 01.03.2026 року відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 у сумі 13559,41 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 31 березня 2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, у якій порушив два питання.

По-перше, позивач просив зарахувати до його страхового стажу період роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки під час обчислення стажу для призначення пенсії зазначений період не був врахований.

По-друге, позивач просив здійснити індексацію його пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, застосувавши до показника середньої заробітної плати, який використовувався при призначенні пенсії (13 559,41 грн), коефіцієнти збільшення, встановлені у 2025 році — 1,115 та у 2026 році — 1,121. На думку позивача, саме положення Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” підлягають застосуванню як акт вищої юридичної сили, незалежно від положень відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Листом від 29.04.2026 №22682-18064/Д-02/8-1500/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача, що пенсію за віком йому призначено у 2023 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021– 2023 роки у розмірі 13 559,41 грн, а тому підстави для застосування коефіцієнтів збільшення 1,115 з 01.03.2025 та 1,121 з 01.03.2026 відсутні.

Крім того, у зазначеному листі відповідач повідомив, що для вирішення питання щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи в Республіці Узбекистан з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року позивачу необхідно звернутися до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України та надати інформацію щодо неотримання пенсії в іншій державі.

Позивач не погоджується із зазначеною позицією відповідача та вважає, що вимога про надання інформації щодо неотримання пенсії в іншій державі є безпідставною, оскільки пенсію за віком йому вже призначено та виплачується в Україні, а під час її призначення така вимога Пенсійним фондом не висувалася.

На думку позивача, бездіяльність відповідача, яка полягає у незарахуванні до страхового стажу періоду його роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а також у незастосуванні під час індексації пенсії коефіцієнтів збільшення 1,115 з 01.03.2025 та 1,121 з 01.03.2026, порушує вимоги частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та призводить до порушення його права на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка виразилася у незарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року в Порту Термез згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати з дати призначення пенсії ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року в Порту Термез згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 та у розмірі 1,121.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії на підставі частини 2 статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, що враховується для обчислення пенсії, у розмірі 13 559,41 грн, на коефіцієнт 1,115 з 01.03.2025 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року № 209 та на коефіцієнт 1,121 з 01.03.2026 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 року № 236, з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1064 грн. 96 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи в Узбекистані з 01.08.1986 по 02.11.1987 Позивач повинен був звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) та надати інформацію щодо неотримання пенсії в іншій державі.

Також апелянт вказує, що згідно з частиною 2 статті 42 Закону № 1058-ІV, постанова № 124 та постановою від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” з 01.03.2025 проведено перерахунок пенсій, суть якого полягає в застосуванні коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення в розмірі 1,115.

З метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону за зверненнями, що надійшли до 31.12.2024 включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення: для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2023 році, - 1,023.

На зазначених підставах Позивачу пенсію перераховано з 01.03.2025 та обчислено при страховому стажі 41 рік 3 місяці (враховано по 30.06.2024), середньомісячній заробітній платі 56065,49 грн, та її розмір з становив 23268,67 грн, де: розмір пенсії за віком — 23127,01 грн; доплата за 6 років понаднормового стажу 141,66 грн.

Згідно з частиною 2 статті 42 Закону № 1058-ІV та постановами Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 та від 25.02.2026 № 236 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році” (далі — постанова № 236) з 01.03.2026 проведено перерахунок пенсій, суть якого полягає в застосуванні коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення в розмірі 1,121.

З метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону за зверненнями, що надійшли до 31.12.2025 включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення, зокрема, для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році, 1,036.

На зазначених підставах Позивачу пенсію перераховано з 01.03.2026 та обчислено при страховому стажі 41 рік 3 місяці, середньомісячній заробітній платі 58083,83 грн (проіндексованій на 1,036) та її розмір становить 24101,24 грн, де: розмір пенсії за віком — 23959,58 грн; доплата за 6 років понаднормового стажу — 141,66 грн

Вказує, що з позовом позивач звернувся 07.05.2026, при цьому позовні вимоги стосуються зобов`язання Головне управління здійснити Позивачу з 01.03.2025 року перерахунок та виплату пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115 з 01.03.2025 року на 1,115, що виходить за межі шестимісячного строку, встановленого ст.122 КАС України.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (надалі - Закон № 1058-ІV).

31 березня 2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, у якій порушив два питання.

По-перше, позивач просив зарахувати до його страхового стажу період роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки під час обчислення стажу для призначення пенсії зазначений період не був врахований.

По-друге, позивач просив здійснити індексацію його пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, застосувавши до показника середньої заробітної плати, який використовувався при призначенні пенсії (13 559,41 грн), коефіцієнти збільшення, встановлені у 2025 році — 1,115 та у 2026 році — 1,121. На думку позивача, саме положення Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” підлягають застосуванню як акт вищої юридичної сили, незалежно від положень відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Листом від 29.04.2026 року №22682-18064/Д-02/8-1500/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача, що пенсію за віком йому призначено у 2023 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021– 2023 роки у розмірі 13 559,41 грн, а тому підстави для застосування коефіцієнтів збільшення 1,115 з 01.03.2025 та 1,121 з 01.03.2026 відсутні.

Крім того, у зазначеному листі стосовно вимоги про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1986 по 02.11.1987 на території Республіки Узбекистан, відповідач зазначив, що після набрання чинності статтею 24-1 Закону №1058-IV та постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 зарахування таких періодів можливе лише за умови підтвердження факту неотримання особою пенсійних виплат за відповідний період в іншій державі. Оскільки позивач не надав документа компетентного органу Республіки Узбекистан про неотримання пенсії, підстав для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу, на думку відповідача, не було.

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у незарахуванні до страхового стажу періоду його роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а також у незастосуванні під час індексації пенсії коефіцієнтів збільшення 1,115 з 01.03.2025 та 1,121 з 01.03.2026, такою, що порушує вимоги частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та призводить до порушення його права на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Республіки Узбекистан, а тому прийшов до висновку про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року в Порту Термез згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 .

Також суд зазначив, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивача на підставі ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, без застосування коефіцієнтів збільшення у розмірі 1,115; у розмірі 1,121 до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.

Щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року в Узбекистані в Порту Термез згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 .

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Крім того, приписами частини другої статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Узбекистан (далі - Угода).

Відповідно до вимог статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

У силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць згаданої Угоди до 01.01.2023, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні.

Подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №620/3530/22 та від 30.10.2025 у справі №300/6020/23.

Крім того, відповідно до частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.

Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (надалі - Порядок №562) визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Тож пунктом 4 Порядку №562 передбачено, що у разі відсутності можливості здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.

Отже, обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які звертаються із заявою про призначення пенсії.

А тому припинення для України дії Угоди 1992 року та відсутність іншого двостороннього договору (угоди) між Україною та Республікою Узбекистан з питань пенсійного забезпечення не утворюють достатніх підстав для відмови у зарахуванні до стажу роботи позивача періодів його праці на території Республіки Узбекистан.

Суд зауважує, що у силу частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У контексті досліджуваного правого регулювання слід зауважити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

А тому зазначені пенсійним органом підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1986 року по 02.11.1987 року на території Республіки Узбекистан є необгрунтованими.

Колегія суддів також враховує, що факт роботи в спірний період підтверджуються записами у трудовій книжці.

Щодо непроведення перерахунку пенсії позивача на підставі частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115 та 1,121 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 .

Так, згідно з ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV, для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до ч.2 ст.42 Закону України №1058-IV затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 року №124 (далі Порядок №124).

Пунктом 1 Порядку №124 встановлено, що він визначає механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Згідно з абз.2 п.2. Порядку №124 перерахунку підлягають пенсії, обчислені відповідно до Закону №1058-IV.

Кабінетом Міністрів України згідно з Порядком №124 прийнято, зокрема, наступні постанови: №209 від 25 лютого 2025 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», № 236 від 25.02.2026 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

Пунктами першими Постанов №209, № 236 установлено здійснення перерахунків пенсії відповідно до Порядку №124, а саме:

- з 01.03.2025 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115;

- з 01.03.2026 року із застосуванням коефіцієнта 1,121.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 124 коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою: К= ((ЗСЦ + ЗСЗ) х 50% / 100%) + 1, де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках); ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою: ЗСЗ = Псзп (1) : Псзп (2) х 100% - 100%, де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення; Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.

Перерахунок пенсій, відповідно до цього Порядку, проводиться щороку з 1 березня.

Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом №1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.

З 01 березня 2026 року згідно із постановою КМУ від 25.02.2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» установлено, що перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,121.

Таким чином, індексація пенсій у подальшому відповідно до постанов №209, №236 проводиться згідно з Порядком №124 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії станом на 01.10.2017р. на відповідні коефіцієнти.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі №460/4358/24 зазначив, що Положення Порядку №124 не узгоджені з приписами ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти:

- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону №1058-IV);

- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 (за приписами Порядку №124).

Верховний Суд по справі №460/4358/24 дійшов висновку, що абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку №124 повинні застосовуватися у відповідності з ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.

Також Верховний Суд зазначив, що Порядок №124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону №1058-IV. З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами застосування при проведенні індексації пенсій починаючи з 2020 року відповідно до ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, положень п.5 Порядку №124, є протиправним.

На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд враховує правові висновки Верховного Суду та вважає, що під час індексації пенсії позивачки застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії під час її призначення.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24 роз`яснив порядок застосування вищевказаних правових норм:

...при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом № 1058-IV, у зв`язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV. Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році від 22 лютого 2021 року № 127, Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році від 16 лютого 2022 року № 118, Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році від 24 лютого 2023 року № 168.

95. Порядок № 124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV.

96. З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами судова палата доходить висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.

97. З врахуванням вищевикладеного, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії.

98. За таких обставин, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 та інших постановах, де він застосований.

99. Тому, застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, судова палата констатує, що Управління, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, встановивши йому щомісячну доплату до пенсії в розмірі 135 грн, 100 грн, 100 грн відповідно у 2022 - 2024 роках, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяло не у відповідності до вимог чинного законодавства...

Застосовуючи вказаний висновок у контексті правового регулювання індексації пенсії, апеляційний суд зазначає, що з метою забезпечення у 2025-2026 роках проведення індексації пенсій для підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів Кабінет Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України визначив такі розміри коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії: у 2025 році - 1,115, згідно з постановою № 209, з 01.03.2025; у 2026 році – 1,121 згідно з постановою №236, з 01.03.2026.

Таким чином, на переконання колегії суддів, відповідач був зобов`язаний проводити індексацію пенсії позивачу відповідно до вказаних постанов Кабінету Міністрів України, Порядку № 124 та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, із застосуванням коефіцієнтів збільшення у розмірах 1,115, 1,121 у відповідний рік.

Крім того, апелянтом вказано про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з позовом.

Колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу з цього приводу представником позивача зазначено, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у постанові від 20.05.2020 № 815/1226/18, де Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни

Вказує, що у пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просив: Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у не проведенні перерахунку пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115 з 01.03.2025 року та 1,121 з 01.03.2026 року відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1

Наголошує, що Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 420/26153/24, зазначив, що як встановили суди попередніх інстанцій про залишення без задоволення вимог стосовно перерахунку вже призначеної пенсії позивачка дізналась з листа ГУ ПФУ в Одеській області від 14 серпня 2024 року. Цим листом позивачці надано копію рішення про призначення пенсії за віком із відповідним розрахунком заробітної плати для її призначення, доказів ознайомлення позивача із вказаними документами раніше матеріали справи не містять.

Отже, звернувшись із цим позовом 19 серпня 2024 року, позивачкою дотримано процесуальний строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що право громадян, пенсія яким призначена у 2020-2024 роках, на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Звернувшись до суду з цим позовом 07.05.2026р. позивач заявив вимоги про зобов`язання відповідача здійснити з 01.03.2025 індексацію його пенсії та провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.03.2025р.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020р. у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону №1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація у 2025-2026 роках у спірних розмірах позивачу не нараховувалася, тому відсутні підстави для не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

Колегія суддів наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Враховуючи дату звернення ОСОБА_1 до суду, позовні вимоги можуть бути захищені судом лише з 07.11.2025 р., тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 КАС України, а не з 01.03.2025р. Отже позовні вимоги за період з 01.03.2025р. по 06.11.2025р. залишаються без розгляду у відповідності до вимог ст.123 КАС України.

Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на постанову Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 420/26153/24 суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, за умови, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 28.07.2026 р. у справі № 420/38374/24.

Щодо доводів апелянта про втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу колегія суддів зазначає, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Що стосується доводів апелянта про безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, колегія суддів зазначає.

Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами першою, третьою цієї статті Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено 1064,96 грн. судового збору (квитанція від 13.05.2026р.).

А відтак, у зв`язку з частковим задоволенням позову, на підставі ч.3 ст.139 КАС України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 532,48 грн. судового збору (1/2), що є пропорційним задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга ГУ ПФУ в Одеській області підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог з 01.03.2025р. по 06.11.2025р. підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без розгляду.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»- «г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року скасувати в частині позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити проіндексовану пенсію за період з 01.03.2025р. по 06.11.2025р. (включно).

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов`язання виплатити проіндексовану пенсію за період з 01.03.2025р. по 06.11.2025р. (включно) залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 20 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова