Вирок від 19 жовтня 2026 р. у справі №679/255/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 679/255/26

Провадження № 11-кп/820/478/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Хмельницького апеляційного суду

в складі: судді-доповідача – ОСОБА_1 ,

суддів – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря – ОСОБА_4 ,

з участю: прокурора – ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

захисника – адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження № 12026244200000016, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 січня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України, за апеляційними скаргами прокурора та захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_7 на вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 22 травня 2026 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел. Наришкіно урицького району орловської області рф, громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, не працевлаштованого, неодруженого, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації тварини.

Запобіжний захід, застосований щодо ОСОБА_6 , до набрання вироком законної сили залишено попередній, - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з дати ухвалення вироку, зараховано у нього строк його попереднього ув`язнення з 14 січня 2026 року по день набрання вироком законної сили.

Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

За вироком суду, 10 січня 2026 року у ОСОБА_6 виник прямий злочинний умисел на вбивство собаки породи тойтер`єр, яка тимчасово перебувала під його піклуванням за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» забороняється нанесення побоїв, травм, отруєння тварин. Відповідно до ст. 22 цього Закону забороняється бити, вбивати, отруювати чи калічити домашніх тварин.

Реалізуючи свій умисел, 10 січня 2026 року, близько 17 год 00 хв, ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем проживання за вищевказаною адресою та нехтуючи існуючими правилами і нормами поведінки в суспільстві, відношенням до тварин, в порушення вимог ст.ст. 18, 22 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», маючи на утриманні собаку породи тойтер?єр і бажаючи загибелі вказаної тварини, вчинив активні дії, спрямовані на вбивство тварини.

Так, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що його квартира розташована на сьомому поверсі багатоквартирного будинку, відчинив вікно, взяв на руки собаку породи тойтер?єр та із застосуванням жорстоких методів поводження з тваринами умисно викинув тварину з вікна даної квартири, тобто із значної висоти, бажаючи при цьому настання смерті собаки.

Внаслідок таких протиправних дій ОСОБА_6 , які завдали тварині мучення, фізичного болю і страждань, собаці спричинено тілесні ушкодження, що призвели до подальшої її загибелі.

Судом першої інстанції із обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_6 , виключено кваліфікуючу ознаку – вчинення кримінального правопорушення з особливою жорстокістю.

Не погоджуючись із вироком, прокурор та захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_7 , подали апеляційні скарги.

Адвокат ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі просив оскаржуваний вирок скасувати у зв`язку із відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України, а провадження у справі закрити.

Стверджує, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України.

Зокрема, зазначає, що жоден із свідків, допитаних судом першої інстанції, безпосередньо не бачив обставин падіння загиблої тварини з вікна квартири, у якій проживав обвинувачений.

Органом досудового розслідування не встановлено особу жінки, яка, за показаннями свідка ОСОБА_8 , була безпосереднім очевидцем події та повідомила йому про обставини падіння тварини з вікна.

Крім того, стороною обвинувачення не доведено наявності у ОСОБА_6 умислу на жорстоке поводження з твариною.

Прокурор у поданій апеляційній скарзі просив вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України в межах пред`явленого обвинувачення та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі без конфіскації тварини.

Вважає, що місцевий суд безпідставно виключив із обвинувачення кваліфікуючу ознаку вчинення кримінального правопорушення з особливою жорстокістю, оскільки обираючи спосіб позбавлення життя тварини шляхом її викидання з вікна квартири зі значної висоти, обвинувачений усвідомлював, що такі дії неминуче заподіють їй значного фізичного болю, мучення та численних тілесних ушкоджень, які можуть призвести до її загибелі або каліцтва.

Крім того, внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 собака понад годину зазнавала особливих страждань та болю, що, на думку прокурора, підтверджується дослідженими судом доказами, зокрема показаннями свідків та висновком паталого-анатомічного розтину від 12 січня 2026 року.

Також прокурор звертає увагу на те, що після падіння собаки з вікна та встановлення обвинуваченим того, що тварина залишалася живою, він спустився на перший поверх і намагався її задушити, однак був зупинений свідками.

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про особливу жорстокість способу поводження з твариною.

Разом з тим, призначене ОСОБА_6 покарання, на думку прокурора, не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Зокрема, місцевий суд не в повній мірі врахував, що ОСОБА_6 не визнав вину, щиро не розкаявся, під час судового розгляду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, висував різні версії щодо загибелі собаки, спотворюючи фактичні обставини справи.

У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник, адвокат ОСОБА_7 , підтримали свою апеляційну скаргу останнього та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Прокурор підтримав свою апеляційну скаргу, з посиланням на її доводи та заперечив проти апеляційних вимог сторони захисту.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, спеціаліста – провідного лікаря-епізоотолога ОСОБА_9 , дослідивши докази, в тому числі протокол паталого-анатомічного розтину від 12 січня 2025 року, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно із п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності (п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК України).

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню (п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України).

Частиною 1 статті 421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Так, у місцевому суді ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення повністю заперечив та показав, що 10 січня 2026 року, близько 17 год вони разом зі співмешканкою ОСОБА_10 перебували за місцем їх спільного проживання: АДРЕСА_1 . Того дня, напередодні події він відчинив у спальні вікно, щоб її провітрити. Собака також перебувала у спальні. Коли вони разом із співмешканкою, близько 17 год, зайшли до кімнати, щоб забрати собаку на прогулянку, виявили її відсутність. Під час пошуку собаки у домофон подзвонила невідома жінка та повідомила, що у них випала собака. Тому вони спустились вниз на перший поверх. Там побачили, що собака лежить біля батареї, а поряд із нею перебувають незнайомі люди. Останні кричали та звинувачували в тому, що він викинув і вбив тварину. Заперечуючи, пояснював, що від того, що собака випала, Земля не зупинилася. Згодом собаку забрали. Будь-яких неприязних відносин зі свідками не має, тому причин, з яких останні можуть його обмовляти, не знає.

Собаку вони годували нормально. Вона мала вагу 4 кг і у холодильнику лежить її корм. Тварина проживала у його квартирі з квітня 2025 року. Наміру позбавляти її життя в нього не було. На його думку, собака вистрибнула на підвіконня і випала з вікна, яке було відчиненим. З підлоги вона навряд чи могла застрибнути на підвіконня, а от з ліжка чи табуретки, яку вони періодично ставили біля підвіконня, цілком була здатна, оскільки на кухні собака з кутка застрибувала на підвіконня. Чи стояла табуретка біля підвіконня того дня, не пам`ятає.

Незалежно від того, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненому не визнав, його винуватість у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю суб`єктивних та об`єктивних доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених відповідно до ст. 23 КПК України безпосередньо в ході судового розгляду судом першої інстанції.

Так, даними витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12026244200000016, зареєстрованому 11 січня 2026 року за заявою ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 299 КК України, підтверджується, що 11 січня 2026 року, близько 01 год 09 хв, до ВнП № 2 Шепетівського РУП надійшло повідомлення від ОСОБА_11 про те, що 10 січня 2026 року, близько 17 год 35 хв, поблизу будинку № 19 по проспекту Незалежності в місті Нетішин Шепетівського району виявили собаку породи тойтер?єр, віком 13 років, з ознаками жорстокого поводження, яка в подальшому загинула (т. 1, а.с. 93).

Відповідно до даних рапорту інспектора-чергового ВнП № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_12 від 11 січня 2026 року під час моніторингу соціальної мережі «Facebook» о 13 год 50 хв 11 січня 2026 року було виявлено допис про те, що 11 січня 2026 року, приблизно о 01 год 10 хв, поблизу будинку № 19 в місті Нетішин Шепетівського району ОСОБА_11 під час прогулянки виявила собаку тойтер?єр, віком близько 13 років, без ознак життя, яка, можливо, була викинута з вікна (т. 1, а.с. 94).

Згідно з даними рапорту старшого інспектора-чергового ВнП № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_13 від 10 січня 2026 року о 17 год 38 хв 10 січня 2026 року до ВнП № 2 зі служби «102» надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , повідомив про конфлікт із зоозахисниками, які звинувачують його у жорстокому поводженні з домашнім улюбленцем (собакою), та просив направити ДОП Чесновського. Під час реагування на вказане повідомлення було здійснено виїзд за вказаною адресою і після прибуття було встановлено, що між заявником та зоозахисниками виник конфлікт, що було врегульовано після приїзду поліції (т. 1, а.с. 95).

Із даних рапорту інспектора-чергового ВнП № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_13 від 11 січня 2026 року вбачається, що 11 січня 2026 року о 01 год 09 хв зі служби «102» надійшло повідомлення від ОСОБА_11 про те, що до неї зателефонував знайомий, який повідомив, що з вікна будинку АДРЕСА_2 викинули собаку породи тойтер?єр. Власники собаки (особи, в яких вона перебувала на утриманні) ОСОБА_6 та ОСОБА_14 перебували у стані алкогольного сп?яніння. На момент звернення собака перебувала за місцем проживання заявника, однак внаслідок отриманих травм загинула. Вона очікує на приїзд поліції для написання письмової заяви.

Після приїзду працівників поліції охорони на місце події стало відомо, що 10 січня 2026 року близько 17 год із сьомого поверху будинку АДРЕСА_2 , зі слів заявника, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 викинули собаку породи тойтер?єр, внаслідок чого та загинула (т. 1 а.с. 96).

Із даних заяви директора Громадського об?єднання «Захист тварин «Плюшка» ОСОБА_16 від 12 січня 2026 року, адресованої до Нетішинського відділення поліції ГУНП в Хмельницькій області, вбачається, що 10 січня 2026 року у квартирі АДРЕСА_3 , було вчинено акт особливої жорстокості щодо домашньої тварини, а саме за наявною інформацією ОСОБА_6 та ОСОБА_14 , перебуваючи у стані алкогольного сп?яніння, умисно викинули з вікна квартири стареньку собаку породи тойтер?єр, вагою близько 4 кг, віком приблизно 13 років. Внаслідок падіння з великої висоти тварина отримала множинні тяжкі тілесні ушкодження, несумісні з життям, та померла, не доїхавши до ветеринарної клініки. Після вчинення зазначених дій власники не надали жодної допомоги тварині, не вийшли з квартири, щоб перевірити її стан, залишили собаку помирати на руках у сторонніх осіб, що підтверджується відеозаписами, фотоматеріалами та показаннями очевидців. Собака була похилого віку, малого розміру та фізично не могла самостійно вистрибнути з вікна. На момент події температура повітря становила близько -12°С, що виключає можливість відкритих вікон. Характер травм, зафіксований на фото- та відеоматеріалах, свідчить про насильницькі дії людини, а не нещасний випадок. Представник ГО просив невідкладно внести відомості до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 299 КК України, та розпочати досудове розслідування за фактом жорстокого поводження з твариною (т. 1, а.с. 97-98).

Даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 11 січня 2026 року, вбачається, що ОСОБА_11 звернулась до ВнП № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області у зв`язку із тим, що 10 січня 2026 року, близько 17 год в АДРЕСА_1 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , перебуваючи у стані сп`яніння, з вікна сьомого поверху викинули собаку породи тойтер?єр, яка загинула (т. 1, а.с. 99).

Даними протоколу огляду місця події від 11 січня 2026 року, а саме місця проживання ОСОБА_11 – квартири АДРЕСА_4 , підтверджується, що було проведено огляд трупа собаки. Труп собаки, закутаний у два рушники, розташований на картонці на столі в одній із кімнат вказаної квартири. Під час його огляду у собаки наявне трупне заклякання, на дотик труп собаки холодний, оскільки перебував на балконі вищевказаної квартири. На момент огляду ОСОБА_11 перенесла труп собаки у кімнату, поклавши його на стіл. Собака жіночої статі чорного забарвлення, лапи і морда собаки світлого забарвлення. Між задніми лапами у нижній частині живота наявні засохлі рідини бурого кольору. Рот собаки трохи відкритий, очі також відкриті. Собака лежить на лівому боці, передні лапи випрямлені, задні лапи напівзігнуті. На дотик череп собаки цілий. На шиї собаки наявний нашийник жовтого кольору із синьою вставкою. Собака породи тойтер?єр, довжиною близько 40 см. Після огляду собака була вилучена працівниками поліції (т. 1, а.с. 103-110).

Даними протоколу місця події від 11 січня 2026 року, підтверджується, що в ході даної слідчої дії проведено огляд місця, де було знайдено собаку у безпорадному стані, а саме ділянку місцевості біля багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 . Під час огляду встановлено, що з правого боку фасаду будинку (якщо рахувати по фасаду будинку) навпроти вікна квартири, розташованої на сьомому поверсі, в якій проживає ОСОБА_6 , на відстані приблизно 2,20 м від стіни будинку на поверхні землі, вкритої снігом, під деревом поблизу нього виявлено місце, де була знайдена собака. На поверхні снігу в зазначеному місці наявні сліди деформації снігового покриву у вигляді заглиблення (т. 1, а.с. 111-114).

Відповідно до даних протоколу патолого-анатомічного розтину від 12 січня 2025 року завідувачем протиепізоотичного відділу Хмельницької державної регіональної лабораторії Держпродспоживслужби ОСОБА_17 , провідним лікарем-епізоотологом ОСОБА_9 та завідувачем відділу з реєстрації патологічного/біологічного матеріалу ОСОБА_18 було проведено розтин собаки чорно-рудого кольору породи тойтер?єр, жіночої статі, віком 13 років, яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_2 . В результаті проведеного розтину виявлено розриви внутрішніх органів та внутрішню кровотечу. Загибель тварини сталася у зв`язку із розривом внутрішніх органів, внаслідок механічного пошкодження, що призвело до внутрішньої кровотечі (а.с. 118-120).

Даними протоколу обшуку від 15 січня 2026 року, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 15 січня 2026 року, підтверджується, що в ході вказаної слідчої дії проведено обшук квартири АДРЕСА_3 , та вилучено добровільно видані ОСОБА_19 два мобільних телефона, які були у користуванні ОСОБА_19 та ОСОБА_6 , а саме належний ОСОБА_6 мобільний телефон, марки «Redmi A3», моделі «23129RN51X» (IMEI-1: НОМЕР_1 ; IMEI-2: НОМЕР_2 ), з паролем «1111», та належний ОСОБА_19 мобільний телефон марки «Redmi Note 9 Pro», сірого кольору, з паролем «6359». Крім того, було вилучено дві миски рожевого і темно-рожевого кольору, які стояли на кухні і з яких (зі слів ОСОБА_19 ) годували собаку. Зазначені мобільні телефони і миски в подальшому було визнано речовими доказами.

Також, під час обшуку у спальній кімнаті було проведено заміри ліжка, ширина якого склала 166-167 см, а висота – 40 см. Вікно у спальній кімнаті відчиняється всередину до себе та повертається відносно себе у правий бік. Відстань між краєм ліжка до початку підвіконня становить 60-80 см, ширина підвіконня складає 25 см. Вікно спальні відчиняється двома способами: повністю та на провітрювання. Довжина підвіконня становить 130 см. На підвіконні наявні вазони. Висота до підвіконня складає 85 см, висота батареї, що розташована під вікном – 43 см, ширина козирка вікна - 14 см.

У квартирі наявний балкон, вхід на який здійснюється із зали квартири. Балкон типовий без вікон. Висота плити балкона складає 110 см, ширина – 9 см. Балкон зачиняється дерев?яними міжкімнатними дверима (т. 1, а.с. 165-167, 168-177).

Із даних протоколу огляду відео від 17 січня 2026 року та додатку компакт-диск DVD-R вбачається, що в ході даної слідчої дії проведено огляд відеозаписів, виявлених у відкритому доступі соціальної мережі «Facebook» у загальнодоступних групах.

Так, під час перегляду відеозапису під назвою «1» встановлено, що на ньому зафіксовано особу жіночої статі, яка повідомляє про те, що собаку викинули із сьомого поверху, також жінка відображає стан собаки. Собака на момент запису вказаного відео жива, про що свідчить наявність у неї руху.

На відеозаписі під назвою «2» зафіксовано, як особа жіночої статі повідомляє про те, що собака померла.

На відеозаписі під назвою «3» зафіксовано, як особа чоловічої статі відтворює місце події, зокрема де було виявлено собаку у безпорадному стані, а саме поруч із деревом. Чоловік також повідомляє, що собаку було виявлено на місці, де наявна рідина червоного кольору.

На відеозаписі під назвою «4» зафіксовано ОСОБА_6 та ОСОБА_19 , яка повідомляє про те, що здійснювала догляд за собакою, а ОСОБА_6 у цей час каже їй нікому нічого не пояснювати.

Усі відеозаписи не містять позначок дати та часу (т. 1, а.с. 183-189).

Даними довідки слідчої СВ Відділення поліції № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_20 від 22 січня 2026 року, підтверджується, що згідно з інформацією, розміщеною у публічному доступі на вебсайті «Sinoptik.ua», 10 січня 2026 року у період часу з 15 год 00 хв по 18 год 00 хв температура повітря в місті Нетішин становила від -12°С до -14°С (відчувалася як від -19°С до -21°С), швидкість вітру – від 4,1 м/с до 3,8 м/с (т. 1, а.с. 195-196).

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доводиться також й показами свідків.

Так, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_8 показав, що 10 січня 2026 року біля будинку № 19 по проспекту Незалежності в м. Нетішині зустрів незнайому жінку, яка повідомила йому, що з одного з верхніх поверхів зазначеного будинку викинули собаку.

На вулиці було дуже холодно, собака лежала на снігу, тому він заніс її до під`їзду та поклав під батарею. Тварина на вигляд була недоглянутою. Спочатку собака поводилася агресивно, однак згодом її стан різко погіршився: у неї виникли конвульсії, вона важко дихала, стогнала та скавчала, тривалий час перебуваючи в агонії. З поведінки та фізичного стану тварини було очевидно, що вона зазнає сильного болю та виражених фізичних страждань. Собака мала значні тілесні ушкодження, у неї почалася кровотеча із заднього проходу. Попри тривалі страждання, її стан не покращувався, а надана допомога та застосовані знеболювальні препарати не приносили полегшення.

Згодом, сходами зверху спустилися обвинувачений ОСОБА_6 та його співмешканка. Остання сильно плакала, при цьому від неї відчувався запах алкоголю.

Обвинувачений же заявив, що собака вже стара, після чого закрив їй ніс, намагаючись перекрити доступ повітря. Він відштовхнув ОСОБА_6 від тварини, унаслідок чого між ними виник словесний конфлікт. На запитання свідка, чи саме він викинув собаку, обвинувачений не заперечив цього, натомість відповів: «І що ти мені зробиш?». Через таку реакцію обвинуваченого він прийшов до висновку, що саме ОСОБА_6 викинув собаку з вікна.

Допитана в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_11 показала, що ввечері 10 січня 2026 року поверталася разом із чоловіком додому. На вулиці стояв сильний мороз. У цей час їй зателефонував знайомий ОСОБА_21 , який повідомив, що з вікна викинули собаку.

Прибувши до будинку, про який повідомив ОСОБА_8 , в одному з під`їздів вони побачили собаку, яка лежала на підлозі на підстилці. Тварина була ще живою, однак перебувала у вкрай тяжкому стані: майже не рухалася, сильно скавчала, важко дихала, її тіло здригалося від судом. Було очевидно, що собака зазнавала сильного фізичного болю та інтенсивних страждань, зумовлених отриманими ушкодженнями. Незважаючи на тяжкість її стану, тварина, ще тривалий час залишалася живою та продовжувала мучитися. Жінка, яка проходила повз, повідомила, що собаку викинули з будинку.

Обвинувачений намагався задушити собаку, однак присутні не дозволили йому цього зробити. Крім того, зі слів сусідів, ОСОБА_6 та його співмешканка не забезпечували належного догляду за твариною.

Вони із чоловіком забрали собаку до себе додому, тварина продовжувала сильно страждати. Вона була худа і сліпа, лежала і відкривала рота, в неї були конвульсії, розірвана грудина і лопнув сечовий міхур – вона отримала травми, несумісні з життям. Приблизно через 20 хвилин після цього її серце зупинилося.

Допитаний у судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_22 показав, що разом із дружиною займається волонтерською діяльністю та допомагає тваринам.

Одного вечора, коли вони з дружиною поверталися додому, їй зателефонував ОСОБА_8 та повідомив, що виявив собаку, яка перебувала у вкрай важкому стані та ледь подавала ознаки життя. Після цього вони вирушили до вказаного будинку, де на них уже чекав ОСОБА_8 , який провів їх до під`їзду. Там побачили маленьку собаку породи тойтер`єр, яка важко дихала та майже не рухалася.

Вони забрали тварину до себе додому, однак приблизно через 20 хвилин після їхнього повернення собака померла. Про це вони повідомили ОСОБА_8 та викликали працівників поліції, які наступного дня забрали тіло тварини.

Допитана місцевим судом свідок ОСОБА_23 , показала що у січні 2026 року вона перебувала вдома сама за адресою: АДРЕСА_5 . За стіною у квартирі АДРЕСА_6 , де проживає обвинувачений, вона чула гучну музику і розмови, а згодом почула гучні істеричні жіночі крики за стіною і як гупають вхідні двері. Приблизно через сім хвилин до свідка зателефонувала ОСОБА_11 і повідомила, що в її будинку із сьомого поверху викинули собаку. Вона одразу зрозуміла, про яку собаку йде мова, оскільки щойно чула за стіною гучні крики сусідів, в яких мешкає собака. ОСОБА_11 повідомила, що вона у неї в під`їзді і попросила її спуститися на перший поверх. Прийшовши туди, вона побачила працівників поліції, родину ОСОБА_24 , обвинуваченого зі своєю співмешканкою і ще одного сусіда. Чоловік ОСОБА_11 тримав собаку на руках у коробці. ОСОБА_6 у цей момент під час спілкування з ОСОБА_11 та працівниками поліції казав: «Так, я викинув собаку – і що ви мені за це зробите? Ви мене за це не покараєте».

Вона запитала у ОСОБА_11 , яка спілкувалася з поліцейськими, що робити, на що та відповіла: «Підеш зі мною до ветеринара». Вона пішла до себе перевдягнутися і повернулася за п`ять хвилин, але її вже не було.

Потім вона пішла додому до ОСОБА_24 , і дізналася, що собака щойно померла і вони не змогли її врятувати. Прийшовши до них додому, ОСОБА_11 сказала, що собаку віднесли на балкон (тоді температура була до -20°С), щоб зберігалося тіло і її можна було поховати. Вони почали спілкуватися із зоозахисниками і людьми, які опікуються тваринами, і ті порадили написати заяву в поліцію, після чого вони викликали поліцію і написали заяву.

Обвинуваченого із собакою вона бачила лише один чи два рази зранку, гуляла з твариною ОСОБА_19 . Собака була вихована і чемна, свідок не чула, щоб вдома собака гавкала. Проте за стіною ОСОБА_23 постійно чула, як ОСОБА_6 кричить на свою співмешканку ОСОБА_19 – у такі моменти собака могла гавкати.

У судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_25 показала, що до неї зателефонувала ОСОБА_11 та попросила про допомогу, пояснивши, що собака вилетіла з вікна будинку АДРЕСА_2 . Ще до цього на тому ж місці якось викинули кошеня, якого вона забрала і пролікувала.

Свідок ОСОБА_26 , молодший інспектор-кінолог ГУНП в Хмельницькій області, у судовому засіданні місцевого суду пояснив, що собаки породи тойтер`єр мають невеликий зріст, вагу до п`яти кілограм і живуть приблизно 14-16 років. У 13 років собака цієї породи вважається літньою та зазвичай не є активною з огляду на вік. На його думку, стрибнути на відстань 85 см така собака не могла. На підвіконня без тумбочки така собака застрибнути також не здатна. Вистрибнути сама з вікна собака не могла, оскільки в будь-якому віці собака має інстинкт самозбереження.

Також, апеляційним судом було допитано спеціаліста ОСОБА_9 , провідного лікаря-епізоотолога Хмельницької регіональної державної лабораторії Держпродспожив служби, який проводив розтин загиблої собаки. Останній повідомив, що у тварини були знекровленні судини, що свідчить про механічне втручання. Під час дослідження черевної порожнини виявлено розрив печінки.

Після падіння собака могла прожити ще близько 20-30 хв. Внаслідок отриманих травм, упродовж вказаного часу вона відчувала сильний біль та страждання.

Крім того, місцевим судом було допитано в якості свідків матір обвинуваченого ОСОБА_27 та його співмешканку ОСОБА_19 .

Так, у судовому засіданні місцевого суду свідок ОСОБА_27 , матір обвинуваченого, показала, що нещодавно, а саме у 2023 чи 2024 році ОСОБА_6 виїхав з окупації (до цього моменту мешкав у м. Берислав) та проживав у належній їй квартирі разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_19 . У них була собака коричневого кольору, яка належала ОСОБА_19 і жила в них близько двох-трьох місяців. Собака часто стрибала на підвіконня, тому співмешканка сина поставила туди квіти. Собака спала у спальні на ліжку сама, а годували її на кухні. ОСОБА_6 зранку і ввечері ходив гуляти із собакою, приїздив із нею до ОСОБА_27 у с. Старий Кривин. Іноді собаку привозили і залишали у неї на день-два (коли син йшов у ніч на роботу), однак скоро забирали її, бо син казав, що сумує за нею. Обвинувачений любив цю собаку. Він є доброю людиною, ніколи не дозволяв собі бити котів чи собак, часто приносив різних тварин (ящірок, вужів та черепах) додому.

На її думку, собака вистрибнула сама, оскільки ні її син, ні його співмешканка не могли викинути собаку з вікна. Син казав їй, що не викидав собаку, навпаки – він намагався її спіймати, коли він курив і та випала з вікна, проте не встиг цього зробити. ОСОБА_19 також повідомляла їй, що собака вистрибнула сама.

Свідок ОСОБА_19 , співмешканка обвинуваченого, показала, що вони з ОСОБА_6 з липня 2025 року проживали разом. У травні-червні 2025 року у неї з`явилася собака на кличку ОСОБА_28 . Скільки років собаці вона точно не знає, але люди казали, що близько 13 років. Годувала та вигулювала собаку здебільшого вона. Іноді це також робив і ОСОБА_6 , зазвичай на вихідних.

10 січня 2026 року вони з обвинуваченим дивилися телевізор у залі, а собака перебувала у спальні. Наближався час вечірньої прогулянки і вони почали збиратися. Першим у спальню до собаки зайшов ОСОБА_6 , а вона зайшла одразу за ним. Він стояв біля ліжка і був схвильований, оскільки собаки в кімнаті не було, а вікно було відчинене навстіж для провітрювання. Хто саме того дня відчинив вікно вона не пам?ятає, але провітрювали квартиру вони регулярно, відкриваючи вікно на короткий проміжок часу. Вони подивилися у вікно і побачили, що собака лежить внизу, біля дерева на снігу і поряд із нею нікого не було. Було темно і велика відстань, тому вони не бачили, чи рухалася собака. Тому, вона схопила рушник, щоб забрати собаку.

У той час, коли вони одягалися і збиралися виходити, у домофон хтось зателефонував і вони почули крики людей. Спустившись вниз, побачили, що собаку вже занесли у під`їзд і біля неї на першому поверсі поряд із поштовими скриньками було скупчення людей (три-чотири людини), а сама собака лежала біля батареї та важко дихала, не рухаючись. Вказані особи звинувачували її та обвинуваченого у тому, що вони викинули собаку, однак вони заперечували та повідомляли, що собака вистрибнула сама.

Хтось із людей знімав все на камеру, а хтось сидів біля собаки. Її туди не підпускали. Ці люди сказали, що вже домовилися і заберуть собаку до ветеринара.

Собака була похилого віку, тому іноді могла сходити в туалет у кімнаті, проте обвинувачений ставився до цього спокійно. Більшу частину спальні займає двоспальне ліжко. На підвіконня у спальні вона вистрибувала постійно, бо відстань між ліжком і підвіконням була незначною. Крім того, іноді вони ставили табуретку між ліжком і підвіконням, щоб було зручно займатися квітами, яких було три-чотири вазони. Собака завжди спала у спальні, їй там було зручно. Годували собаку вони на кухні, де стояли її миски, голодною вона ніколи не була.

Того дня вони з обвинуваченим цілий день були разом і пили пиво, а саме випили по чашці. Собака не заважала обвинуваченому і жодних негативних емоцій у нього не викликала, тому викинути її він не міг.

Апеляційний суд погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_27 , оскільки вони перебувають у близьких особистих стосунках з обвинуваченим, а саме є його співмешканкою та матір`ю відповідно, що об`єктивно зумовлює їхню зацікавленість у результатах розгляду кримінального провадження та створює підстави для надання переваги версії подій, яка виправдовує поведінку ОСОБА_6 .

Крім того, їхні показання в частині самостійного випадіння собаки з вікна не узгоджуються з доказами, наявними у матеріалах справи, та показами інших свідків, допитаних як місцевим так і апеляційним судом.

Отже, вищевказані докази у сукупності із показами свідків підтверджують, що саме ОСОБА_29 умисно викинув собаку із 7 поверху квартири, у якій проживав, що завдало тварині мучення, фізичного болю і страждань та призвело до її загибелі, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 299 КК України.

Зазначені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Наведене підтверджує висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України.

За таких обставин, твердження захисника про відсутність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.

Доводи сторони захисту про відсутність в діях обвинуваченого об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України, є необґрунтованими, з огляду на таке.

У даному випадку об`єктивна сторона кримінального правопорушення полягає зокрема у вчиненні жорстокого поводження з тваринами.

При цьому, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони злочину є наслідки – тілесні ушкодження, каліцтво чи загибель тварини.

Загибель тварини – це її смерть унаслідок жорстокого поводження.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, вид умислу – прямий. Винувата особа усвідомлює, що дії (бездіяльність) жорстокого характеру щодо тварин завдають її мучення та фізичних страждань, і бажає так діяти.

Докази, наявні у матеріалах справи та покази свідків, надані у місцевому суді, поза розумним сумнівом доводять, що у діях ОСОБА_6 чітко простежується як об`єктивна, так і суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення, оскільки останній не міг не усвідомлювати, що викидаючи тварину з 7-го поверху будинку, вона загине. Тобто, обвинувачений розумів, що таке жорстоке поводження із собакою неминуче завдасть їй мучення та фізичних страждань та призведе до її смерті.

Доводи апеляційної скарги адвоката про недоведеність наявності у ОСОБА_6 умислу на жорстоке поводження з твариною колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 24 КК України умисел може бути прямим або непрямим.

Спрямованість умислу особи встановлюється з урахуванням характеру вчинених дій, способу їх вчинення, обстановки події та інших обставин, які в сукупності дають змогу з`ясувати дійсне психічне ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 , перебуваючи у квартирі на сьомому поверсі багатоквартирного будинку, взяв собаку породи тойтер`єр та умисно викинув її з вікна на вулицю. При цьому, він не міг не усвідомлювати, що падіння з такої значної висоти становить очевидну смертельну небезпеку для тварини, а тому його дії не можуть розцінюватися як випадковість чи необережність.

Крім того, подія відбувалася взимку у вечірній час доби, за умов сильного морозу. Внаслідок падіння собака зазнала розривів внутрішніх органів та внутрішньої кровотечі, перебувала у вкрай тяжкому стані, мала судоми, важко дихала та тривалий час відчувала сильний фізичний біль і страждання.

Отже, сукупність установлених обставин, зокрема свідоме скидання тварини з висоти сьомого поверху, очевидна небезпека такого способу поводження для її життя, тяжкість спричинених ушкоджень та тривалі фізичні страждання тварини, свідчить про усвідомлений характер дій обвинуваченого та спростовує твердження сторони захисту про відсутність умислу.

Посилання захисника на те, що жоден зі допитаних свідків безпосередньо не бачив обставин падіння собаки з вікна квартири обвинуваченого, не спростовують правильності висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

За змістом ст. 94 цього Кодексу суд оцінює не лише кожний доказ окремо, а й усю їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Чинний кримінальний процесуальний закон не містить заборони встановлення обставин кримінального правопорушення на підставі сукупності непрямих доказів, які, хоча й не підтверджують певну обставину безпосередньо, однак у своєму взаємозв`язку дають змогу встановити її поза розумним сумнівом. Такий підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі № 728/578/19.

Як вбачається із оскарженого вироку, висновок про причетність ОСОБА_6 до загибелі собаки ґрунтується не на припущеннях, а на сукупності досліджених судом доказів, які узгоджуються між собою.

Зокрема, свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_23 повідомили про висловлювання обвинуваченого після події, якими він фактично визнавав, що викинув собаку з вікна.

Так, за показаннями ОСОБА_8 , на запитання, чи саме він викинув собаку, ОСОБА_6 не заперечив цього, а відповів: «І що ти мені зробиш?».

Свідок ОСОБА_23 також підтвердила, що чула, як обвинувачений заявляв: «Так, я викинув собаку – і що ви мені за це зробите?».

Крім того, показання зазначених свідків узгоджуються з об`єктивними даними, зафіксованими у протоколі огляду місця події, згідно з якими собаку виявлено біля будинку АДРЕСА_2 безпосередньо під вікном квартири, розташованої на сьомому поверсі, де проживав обвинувачений.

Також істотне значення мають показання свідка ОСОБА_26 , який пояснив, що з огляду на невеликий розмір, вік і фізичні особливості собаки породи тойтер`єр, вона не могла самостійно застрибнути на підвіконня, заввишки 85 см без додаткової опори.

Отже, хоча жоден зі свідків не спостерігав безпосередньо моменту викидання тварини, їхні показання в частині обставин, що стали відомі після події, узгоджуються з іншими дослідженими доказами та в сукупності підтверджують висновок про вчинення відповідних дій саме ОСОБА_6 .

При цьому, відсутність очевидців безпосереднього моменту вчинення кримінального правопорушення сама по собі не свідчить про недоведеність вини обвинуваченого, оскільки відповідні обставини встановлені на підставі сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, оцінених у їх взаємозв`язку.

Що ж стосується не встановлення особи жінки, яка, за показаннями свідка ОСОБА_8 , повідомила йому про падіння собаки з вікна, то вказане жодним чином не спростовує доведеності винуватості ОСОБА_6 .

Колегія суддів враховує, що зазначена особа не була допитана в межах даного кримінального провадження, а тому відомості про обставини події, які вона повідомила свідку, не можуть розцінюватися як самостійне безпосереднє підтвердження факту викидання тварини обвинуваченим. Водночас ця обставина не нівелює доказового значення показань ОСОБА_8 щодо обставин, які він сприймав особисто, зокрема поведінки обвинуваченого після події та його висловлювань у відповідь на запитання про причетність до загибелі собаки.

Отже, відсутність відомостей про особу зазначеної жінки сама по собі не є підставою для визнання недоведеними обставин кримінального правопорушення, оскільки висновок про винуватість ОСОБА_6 має оцінюватися з урахуванням усієї сукупності досліджених доказів, а не лише повідомлення цієї особи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянтів та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 18 липня 2006 року у справі № 63566/00 «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Руїз Торія проти Іспанії», у яких Європейський суд вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.

Разом з тим, переглядаючи оскаржуваний вирок, колегія суддів погоджується із твердженнями прокурора про безпідставне виключення із обвинувачення кваліфікуючої ознаки – вчинення кримінального правопорушення з особливою жорстокістю, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» жорстоким поводженням із тваринами визнається, зокрема, знущання над ними, що спричинило їх мучення, завдало фізичного болю та страждань, у тому числі спричинило тілесні ушкодження, каліцтво чи загибель.

Тобто, оцінка характеру поводження з твариною має здійснюватися з урахуванням не лише самого факту заподіяння їй ушкоджень або смерті, а й способу вчинення діяння, інтенсивності фізичного болю, тривалості страждань та інших обставин, за яких тварині було заподіяно шкоду.

Особлива жорстокість як кваліфікуюча ознака передбачає таке поводження з твариною, яке за способом його вчинення, характером застосованого насильства та супутніми обставинами свідчить про заподіяння їй особливо інтенсивних або тривалих фізичних страждань.

Переглядаючи вирок у цій частині, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, виключаючи з обвинувачення кваліфікуючу ознаку вчинення кримінального правопорушення з особливою жорстокістю, не надав належної оцінки способу вчинення діяння та характеру страждань, яких зазнала тварина після падіння.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 викинув собаку породи тойтер`єр із вікна квартири, розташованої на сьомому поверсі багатоквартирного будинку. Отже, обвинувачений застосував спосіб поводження з твариною, який створював очевидну небезпеку для її життя та здоров`я, а наслідком такого діяння стали тяжкі травматичні ушкодження.

Водночас особливого значення для оцінки характеру вчиненого набувають показання свідків, які безпосередньо спостерігали стан собаки після падіння.

Зокрема, свідок ОСОБА_8 показав, що після падіння собака була живою, проте мала судоми, важко дихала, у неї спостерігалася кровотеча з заднього проходу. Тварині намагалися надати допомогу, однак її стан залишався критичним.

Свідок ОСОБА_11 також підтвердила, що собака після падіння була живою, перебувала у тяжкому стані, сильно страждала та мала судоми. Крім того, за її показаннями, ОСОБА_6 намагався задушити тварину, однак присутні не дозволили йому цього зробити.

Свідок ОСОБА_22 показав, що бачив собаку, яка важко дихала та майже не рухалася. Після того як тварину перенесли додому, приблизно через двадцять хвилин вона померла.

Отже, покази вказаних свідків свідчать не лише про тяжкість стану собаки після падіння, а й про те, що в момент, коли тварина вже зазнавала значних фізичних страждань, щодо неї вчинялися додаткові дії, спрямовані на обмеження її дихання.

Такі їх покази також узгоджуються із поясненнями спеціаліста ОСОБА_9 , допитаного судом апеляційної інстанції. Він пояснив, що внаслідок механічної травми в собаки відбулися розриви внутрішніх органів, зокрема печінки, та виникла внутрішня кровотеча. За його словами, після падіння тварина могла залишатися живою ще близько 20–30 хвилин, відчуваючи значний фізичний біль, мучення та страждання унаслідок отриманих ушкоджень.

Таким чином, сукупність установлених обставин, а саме: скидання собаки з висоти сьомого поверху, тяжкі ушкодження внутрішніх органів, внутрішня кровотеча, судоми, агонія, утруднене дихання та тривалий фізичний біль, а також спроби обвинуваченого перекрити тварині доступ повітря, коли вона вже перебувала у тяжкому стані, свідчить про особливо жорстокий характер поводження з нею.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що місцевий суд безпідставно виключив з обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_6 таку кваліфікуючу ознаку як вчинення кримінального правопорушення з особливою жорстокістю, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Тому, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, вирок суду підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає доведеним, що 10 січня 2026 року у ОСОБА_6 виник прямий злочинний умисел на вбивство собаки породи «Той-тер?єр», яка тимчасово перебувала під його піклуванням та знаходилася за місцем його проживання, за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, згідно ст. 18 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» забороняється нанесення побоїв, травм, отруєння тварин. Згідно ст. 22 Закону, забороняється бити, вбивати, отруювати чи калічити домашніх тварин.

Реалізуючи свій умисел, 10 січня 2026 року близько 17 год 00 хв, ОСОБА_6 перебуваючи по місцю проживання за вищевказаною адресою та нехтуючи існуючими правилами і нормами поведінки в суспільстві, відношенням до тварин, в порушення вимог ст. 18, ст. 22 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», маючи на утриманні собаку породи «Той-тер?єр», бажаючи загибелі вказаної тварини вчинив активні дії спрямовані на вбивство тварини.

Так, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що його квартира знаходиться на 7-му поверсі багатоквартирного будинку, відчинив вікно взяв на руки собаку породи «Той-тер?єр» та із застосуванням жорстоких методів поводження із тваринами, умисно викинув тварину з вікна даної квартири, тобто із значної висоти, бажаючи при цьому настання смерті собаки.

Внаслідок таких протиправних дій ОСОБА_6 , які вчинені особливо болючим способом та завдали тварині мучення, фізичного болю і страждань, собаці спричинено тілесні ушкодження, що призвели до подальшої загибелі тварини.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 апеляційний суд кваліфікує за ч. 3 ст. 299 КК України як жорстоке поводження з тваринами, що належать до хребетних, які призвели до загибелі тварини, вчинене з особливою жорстокістю та активним способом.

Призначаючи ОСОБА_6 вид та міру покарання, колегія суддів ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, передбачені статтями 66, 67 КК України.

Так, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України належить до категорії тяжких злочинів.

При цьому, колегія суддів враховує характер і спосіб вчинення кримінального правопорушення, що полягав у викиданні собаки з вікна квартири, розташованої на сьомому поверсі, а також особливу жорстокість поводження з твариною. Внаслідок таких дій собака зазнала тяжких ушкоджень внутрішніх органів, перебувала в агонії, мала судоми та утруднене дихання, відчувала значний фізичний біль і померла лише через певний час після падіння.

Крім того, колегія суддів бере до уваги показання свідків про те, що обвинувачений намагався задушити собаку, затискаючи їй ніс, що додатково характеризує жорстокість його поводження з твариною.

Обвинувачений є раніше не судимою особою, офіційно не працевлаштований, на обліку в лікарів-психіатра та нарколога не перебуває.

Відповідно до даних досудової доповіді, обставини вчиненого правопорушення свідчать про те, що ОСОБА_6 у вирішенні проблем може використовувати неадекватні стратегії, які становлять загрозу або можуть завдавати шкоди оточуючим. Імовірність вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та рівень небезпеки для суспільства визначені як середні.

Апеляційний суд також ураховує, що ОСОБА_6 своєї вини не визнав, щирого каяття не виявив.

Зазначене, на переконання колегії суддів, свідчить про відсутність критичного ставлення обвинуваченого до вчиненого.

Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_6 , апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства з призначенням покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини третьої статті 299 КК України, наближених до її мінімальної межі, а саме строком на 5 років, без конфіскації тварини.

Таке покарання, на переконання колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, а також сприятиме досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом прав і законних інтересів суспільства.

За таких обставин, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КК України вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового вироку відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 22 травня 2026 року щодо ОСОБА_6 (в частині виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки вчинення кримінального правопорушення з особливою жорстокістю) скасувати та ухвалити новий вирок.

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 299 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації тварини.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 рахувати з 20 жовтня 2026 року, зарахувавши в цей строк на підставі ч. 5 ст. 72 КК України строк його попереднього ув`язнення з 14 січня 2026 року по 20 жовтня 2026 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази:

1) оптичний диск із відеозаписом виклику на допомогу, наданий потерпілим ОСОБА_30 , залишити в матеріалах кримінального провадження;

2) оптичний диск із відеозаписом із нагрудного реєстратора ДОП ВП N? 1 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_31 , залишити в матеріалах кримінального провадження;

3) мобільний телефон марки «Redmi» моделі «Redmi A3 Note 9 Pro» (IMEI-1: НОМЕР_3 ; IMEI-2: НОМЕР_4 ), що переданий ОСОБА_19 , залишити останній;

4) мобільний телефон марки «Хіаоті» моделі «Redmi A3» (23129RN51X) (IMEI-1: НОМЕР_1 ; IMEI-2: НОМЕР_2 ), що переданий ОСОБА_19 , залишити останній для передачі ОСОБА_6 ;

5) миску рожевого кольору та миску темно-рожевого кольору, що перебувають у кімнаті зберігання речових доказів Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, передати ОСОБА_19 ;

6) диск із відеозаписами із соцмережі «Facebook» у загальнодоступних групах, зокрема відеозаписи собаки, місця, де її було знайдено, а також розмови з ОСОБА_6 та ОСОБА_19 у під?їзді будинку, залишити в матеріалах кримінального провадження;

7) диск із відеозаписом із камери відеоспостереження, розташованої у фоє Відділення поліції N? 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, у період часу з 12 год 00 хв до 13 год 00 хв 11 січня 2026 року - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили негайно після його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення апеляційним судом, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3