Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №450/1642/24 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №450/1642/24

Суддя: Цяцяк Р. П.

Справа № 450/1642/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І. І.

Провадження № 22-ц/811/4442/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.;

за участю секретаря Костюк С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Радислав», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в кінцевій редакції позовних вимог якого просив визнати відсутнім у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право скликати та проводити позачергові загальні збори від 10 квітня 2024 року Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Радислав», та зобов`язати Житлово-будівельний кооператив «Радислав» відмовити в прийнятті до виконання прийнятих цими зборами від 10 квітня 2024 року рішень, що оформлені протоколом № 4 від 10.04.2024 року в повному обсязі (том 2, а.с. 14-16).

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2025 року, що оскаржується, задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 та провадження у справі за згаданим вище позовом закрито: з підстав, що передбачені пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки суд прийшов до висновку про те, що «спір виник із корпоративних відносин і належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України».

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.04.2024 року у справі № 450/1642/24, шляхом заборони будь-якому державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичною особи, нотаріусу вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Радислав» (код ЄДРПОУ 38275961) (том 2, а.с. 124-129).

Дану ухвалу оскаржив позивач.

Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити дану справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Звертає увагу на те, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 фактично не оспорюються рішення загальних зборів про припинення їх участі в Кооперативі, як його членів, які приймались у 2017-2018 року, а відтак вважає, що «спірні відносини, що виникли внаслідок протиправних дій названих осіб по скликанню та проведенню зборів від 10.04.2024 року, випливають із власним їх уявленням щодо обсягу своїх повноважень на управління справами у житловому комплексі, де розташовані та обслуговуються відповідачем ОК ЖБК «Радислав» належні їм житлові об`єкти на праві приватної власності, шляхом безпідставного привласнення собі прав члена цього кооперативу, визначених установчими документами названого кооперативу».

Вважає, що:

-виходячи з «ознак корпоративних відносин (передбачених ст. 96-1 ЦК України («Права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб (корпоративні права)») та фактичних обставин даної справи, дії сторонніх осіб (нечленів кооперативу відповідача) на чолі із ОСОБА_2 які хоча формально використовували атрибути органу управління ОК ЖБК «Радислав», проте їх збори по суті таким не являлись, оскільки жодних з перелічених у частині третій ст.96-1 ЦК України повноважень не володіли і правових наслідків для відповідача ОК ЖБК «Радислав» не створювали, і не могли створити»;

-«як самостійна юридична особа, ОК ЖБК «Радислав» не може підпорядковуватись особам, які не є членами цього кооперативу, чи органам ними створеними, виконувати рішення таких органів»;

-«правовідносини у згаданих в оскаржуваній ухвалі справах № 640/1029/18, №509/577/18 та № 910/7554/18 визначально різняться предметами, підставами позову, а також фактично-доказовою базою, і тому застосування норм права наведених заявником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи»;

-до уваги слід взяти «правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2024 року у справі № 750/319/18, яка проводить розмежування навіть між правовим статусом дійсних та асоційованих членів кооперативу, які до відносин між дійсними членами кооперативу та сторонніми особами, нечленами кооперативу, тим більше має бути застосована»;

-«корпоративних правовідносин у повному обсязі у розумінні статті 167 ГК України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) та статті 96-1 ЦК України між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам не виникає»;

-«системне тлумачення норм Закону України «Про кооперацію», ЦК та ГК України дає підстави для висновку, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б у повному обсязі відповідали ознакам поняття корпоративних прав, а спори між ним та кооперативом не є такими, що виникають із корпоративних відносин», а тому вважає, що «такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства»;

-суд «помилково кваліфікував правовідносини як корпоративні, не враховуючи їх фактичного змісту та суб`єктного складу», оскільки «корпоративні відносини можуть виникати виключно між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), тоді як у даній справі особи, які провели фіктивні збори, не мали статусу членів кооперативу» (том 2, а.с.136-145).

Учасники справи, будучи своєчасно (24.06.2026 року) належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду справи (том 3, а.с. 35-53), в судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили і про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасниками, пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої особи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, а також пряма вказівка закону на вид судочинства (постанови від 02 жовтня 2019 року у справі № 591/3999/17-ц, від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 10 квітня 2024 року у справі №750/319/18).

Під час вирішення питання про юрисдикцію суд має виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Формулювання позовних вимог чи зовнішні ознаки спору самі по собі цього не визначають. Отже, висновок про юрисдикцію має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, що характеризують дійсні правовідносини сторін, а не на припущеннях щодо них.

Закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є остаточним процесуальним результатом, який позбавляє позивача розгляду його вимог у цьому суді. Тому такий висновок можливий лише тоді, коли суд з`ясував усі обставини, від яких залежить кваліфікація спірних правовідносин. Якщо ж ці обставини спірні й потребують дослідження доказів, суд не може закрити провадження, не встановивши їх.

За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права в інших осіб вчиняти юридично значимі дії, що вважають себе управленою стороною, так і свого кореспондуючого обов`язку виконувати їх, зокрема у таких випадках:

-зазначені особи у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом можуть вчинити дії , що мають негативні наслідки для особи, яку вони вважають зобов`язаною, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи в позасудовому порядку;

-особа не вважає себе зобов`язаною у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про позбавлення її майнових прав на частку в кооперативі, оскільки такий судовий розгляд зазначені особи не ініціюють (в контексті даної справи, вносять до державного реєстру відомості про припинення участі особи позивача в кооперативі як його дійсного учасника без компенсації його частки в статутному капіталі).

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали суд першої інстанції кваліфікував спір як корпоративний з тих мотивів, що «спір виник між учасником юридичної особи (членом кооперативу) та цією особою» і «у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні». Отже, суд виходив з того, що відповідачі-фізичні особи є учасниками (членами) ОК ЖБК «Радислав», а спірні відносини існують між членами юридичної особи.

Однак саме наявність у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 статусу членів Кооперативу на дату скликання та проведення зборів 10 квітня 2024 року є предметом спору: від вирішення цього питання залежить і кваліфікація спірних правовідносин.

Матеріали справи містять докази, на які посилався позивач:

-протокол загальних зборів № 1-17 від 02 листопада 2017 року про задоволення заяви ОСОБА_2 про добровільний вихід з Кооперативу;

-протокол № 2-18 від 18 грудня 2018 року про виключення з Кооперативу, серед інших, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на підставі пункту 5.14 Статуту.

Суд першої інстанції сам навів ці докази в ухвалі, проте не надав їм жодної оцінки. Суд не встановив, чи були відповідачі членами Кооперативу на 10 квітня 2024 року, якого виду членство вони мали раніше і які права воно надавало. Не з`ясовано й того, чи оспорювалися рішення про припинення їх членства на момент подання позову та на момент проведення спірних зборів.

Висновок суду про те, що вимога позивача «напряму пов`язана з припиненням корпоративних прав шляхом так званої заборони брати участь в управлінні юридичною особою», ґрунтується на презумпції наявності у відповідачів корпоративних прав, однак суд не обґрунтував цієї презумпції.

Позивач же стверджує протилежне і надав відповідні докази.

Таким чином, суд першої інстанції фактично вирішив ключове спірне питання – про членство відповідачів – без дослідження доказів і поклав цей висновок в основу кваліфікації спору, що не відповідає вимогам статей 76–81, 89 ЦПК України.

На переконання колегії суддів, висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі, є суперечливими.

Так, суд зазначив, що «суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо визнання відсутності у фізичних осіб права скликати та проводити загальні збори кооперативу та зобов`язання кооперативу не виконувати рішення, прийняті такими зборами…», однак (в кінцевому підсумку) приходить до протилежного висновку, не навівши при цьому мотивів, які зумовили відмову від згаданого вище твердження.

Крім того, ухвалою від 28 квітня 2025 року суд першої інстанції вже відмовляв у закритті провадження з тих самих підстав. В ухвалі від 01 грудня 2025 року не вказано, які нові обставини виникли або були встановлені після цього та зумовили протилежний висновок з того самого процесуального питання.

Також колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що наявні у справі матеріали свідчать про те, що правовідносини між сторонами не вичерпуються питанням участі в управлінні Кооперативом і мають складний характер, оскільки у них поєднуються:

-членські (корпоративні або квазікорпоративні) відносини щодо скликання загальних зборів;

-майнові (речові) відносини щодо інженерної інфраструктури, будівель, споруд і земельних ділянок МПЖК «Західний», переданих ОК ЖБК «Радислав» за Генеральним договором від 02 жовтня 2012 року;

-житлово-комунальні відносини щодо управління житловим комплексом і забезпечення його мешканців комунальними послугами;

-відносини щодо захисту юридичної особи та її засновника від втручання осіб, повноваження яких оспорюються, у діяльність Кооперативу та внесення змін до відомостей ЄДР.

Зокрема, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач подав до суду наступні документи:

-витяг з протоколу № 4 загальних зборів ОК ЖК «Родина» від 06 квітня 2019 року (головуючий – Тихонов О.Б.), згідно якого цими зборами було вирішено заявити про вихід із зобов`язань за Генеральним договором від 02 жовтня 2012 року і вимагати від ОК ЖБК «Радислав» передати ОК ЖК «Родина» об`єкти інженерної інфраструктури як такі, що належать співвласникам на праві спільної сумісної власності;

-звернення правління ОК ЖК «Родина» до ПАТ «Прикарпаттяобленерго», у якому ОК ЖБК «Радислав» охарактеризовано як юридичну особу, що «користується нашим правом володіння і користування незаконно»;

-позовну заяву у справі № 352/741/21 (Тисменицький районний суд Івано-Франківської області), у якій ОК ЖБК «Радислав» охарактеризовано як юридичну особу, що «незаконно присвоїла повноваження щодо права користування спільною сумісною власністю споживачів»;

-додаткові пояснення ОК ЖК «Родина» 2024 року у справі № 909/544/21 (Господарський суд Івано-Франківської області) з аналогічною позицією.

Позивач також посилається на рішення Господарського суду Львівської області від 21 травня 2019 року у справі № 914/2243/18 і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 352/561/18. За його твердженням, ними встановлено, що метою створення ОК ЖК «Родина» було переобрання на нього функцій управителя МПЖК «Західний», а відповідачі набули квартири як асоційовані члени ОК ЖБК «Радислав» за кооперативними договорами.

За наведених обставин суду першої інстанції належало встановити, який із елементів спірних правовідносин є визначальним. Зокрема, суд мав з`ясувати, чи спрямоване скликання зборів 10 квітня 2024 року на реалізацію членських прав чи є воно способом набуття контролю над органами Кооперативу з метою вирішення майнового спору щодо об`єктів, які відповідачі вважають своєю спільною сумісною власністю, оскільки від цього залежать і характер спору, і належна юрисдикція, однак суд першої інстанції цих обставин не досліджував і не оцінив наведених доказів.

Колегія суддів не вирішує питання про оцінку згаданих вище доказів, оскільки це належить до повноважень суду першої інстанції. Водночас колегія зауважує: стверджувана відповідачами наявність у них права спільної сумісної власності на певне майно сама по собі не породжує членства в кооперативі та права на участь в управлінні ним. Речові права і членські права мають різну правову природу та захищаються різними способами.

Останнє особливо вимагалось з огляду на особливість статусу асоційованих членів, в якому перебували відповідачі, і їх майнової участі у Кооперативі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про кооперацію» асоційований член кооперативу – це фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом лише дорадчого голосу в кооперативі. У постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 750/319/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала таке:

-асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які у повному обсязі відповідали б ознакам корпоративних прав;

-корпоративних правовідносин у повному обсязі в розумінні статті 96-1 ЦК України між асоційованим членом і кооперативом не виникає;

-у кооперативах, через які здійснюється інвестування в будівництво житла, правовідносини, як правило, вичерпуються після повного внесення коштів і передачі об`єкта нерухомості у власність.

В той же час, наведеного вище висновку до обставин даної справи суд першої інстанції не застосував. Зокрема, суд не встановив:

(а) який вид членства мали відповідачі в ОК ЖБК «Радислав» та чи надає Статут Кооперативу асоційованим членам право ініціювати, скликати і проводити загальні збори та голосувати на них;

(б) чи отримали відповідачі у власність усе майно, передбачене кооперативними договорами, і тим вичерпали свою майнову участь у Кооперативі, чи залишилося в розпорядженні Кооперативу інше майно, яке становить понад їх пай або належить їм на праві спільної сумісної власності, як вони стверджують, і чи створює це підстави для збереження членських відносин у Кооперативі;

(в) чи могли особи, членство яких припинене, скликати загальні збори Кооперативу і чи є рішення таких зборів рішеннями органу управління юридичної особи.

Наведені обставини мають вирішальне значення для висновку про те, чи існували між сторонами корпоративні відносини в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, а без встановлення цієї обставини висновок суду про юрисдикцію даної справи є передчасним.

Предметом вимоги позивача є саме відсутність у фізичних осіб суб`єктивного права на скликання та проведення загальних зборів, тобто відсутність у них правового статусу, з яким закон і статут пов`язують таке право. Для такої вимоги кваліфікуючим є питання про наявність корпоративного зв`язку між відповідачами і юридичною особою. Без його встановлення неможливо віднести спір до спорів «між юридичною особою та її учасниками».

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач «фактично намагається оскаржити реалізацію рішень загальних зборів, не визнаючи цих рішень недійсними», стосується ефективності обраного способу захисту. Це питання вирішується під час розгляду справи по суті. Воно не є підставою для закриття провадження з мотивів непідсудності. Підміна питання юрисдикції питанням належності способу захисту суперечить вимогам статей 19 і 255 ЦПК України.

Щодо застосованої судом першої інстанції практики Верховного Суду колегія суддів зазначає наступне.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 509/577/18, №910/7554/18, № 904/4887/18 і № 904/2796/17 сформовано у спорах, у яких член кооперативу, статус якого не оспорювався, звертався до кооперативу з вимогами щодо порядку скликання, проведення зборів чи прийнятих ними рішень. У цих справах наявність корпоративного зв`язку між сторонами була встановленою, а не спірною.

У справі, що розглядається, суб`єктний склад інший: вимоги заявлено до фізичних осіб, членство яких на дату спірних дій позивач заперечує з посиланням на докази, і похідна вимога до кооперативу не виконувати їх рішення. Характер спірних відносин також інший. Отже, ці правовідносини не є подібними за суб`єктним складом, змістом і фактичними обставинами в розумінні, наданому Великою Палатою Верховного Суду (зокрема, постанова від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). Тому застосування цих висновків без встановлення фактичних обставин справи є необґрунтованим.

Перебування в провадженні господарського суду іншої справи, навіть пов`язаної, само по собі не вказує на корпоративний характер спірних відносин в даній справі і не є підставою для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

При цьому предмет справи № 914/2625/25 – визнання недійсними рішень загальних зборів 2017, 2018 і 2023 років за позовом ОСОБА_3 – не збігається з предметом цієї справи. Предметом цієї справи є відсутність у відповідачів права скликати й проводити збори 10 квітня 2024 року. Відрізняються також склад учасників і правова мета позовів.

До того, провадження у справі № 914/2625/25 відкрито ухвалою від 15 вересня 2025 року, тобто - після проведення спірних зборів і відкриття провадження у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Хоча мотивувальна частина оскаржуваної ухвали містить висновок про належність спору до господарської юрисдикції, ані резолютивна частина, ані ухвала в цілому не містять роз`яснення позивачу щодо суду, до якого він може звернутися.

Скасувавши заходи забезпечення позову одночасно із закриттям провадження, суд першої інстанції усунув гарантію, яка забезпечувала можливість ефективного виконання майбутнього рішення в частині захисту відомостей ЄДР щодо Кооперативу. Оскільки ухвала скасовується, втрачає підстави і висновок про скасування заходів забезпечення позову.

Право на суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охоплює право на розгляд справи судом, встановленим законом (рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04). Закриття провадження без належного з`ясування обставин, що визначають юрисдикцію, створює ризик позбавити особу ефективного доступу до правосуддя.

Відповідно до пунктів 1, 3 і 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема:

-неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

-невідповідність висновків суду обставинам справи;

-порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Суд першої інстанції, не встановивши обставин від яких залежить кваліфікація спірних правовідносин, презюмував наявність у відповідачів статусу членів Кооперативу – не давши належної оцінки наявним у справі доказам, та застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, які були сформованими у справах, які не є релевантними до даної, що в підсумку призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.

Враховуючи наведене вище в сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що закриття оскаржуваною ухвалою провадження у даній справі з мотивів, які викладені в цій ухвалі, було неправомірним, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене вище та керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п. 6, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2025 року про закриття провадження у справі № 450/1642/24 скасувати і направити дану справу для продовження її розгляду до згаданого суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua