Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №333/4464/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.10.2026 Справа № 333/4464/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/4464/24 Головуючий у 1 інстанції: Тучков С.С.

Провадження № 22-ц/807/2023/26 Суддя-доповідач Салтан Л.Г.

Провадження № 22-ц/807/2023/26-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Гаражного кооперативу «Юність», в особі представника Коноваленка Олександра Юрійовича, на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 02 липня 2026 року та на додаткове рішення від 10 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Гаражного кооперативу «Юність» про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Гаражного кооперативу «Юність» про стягнення збитків, в якому просив суд стягнути на його користь солідарно з гаражного кооперативу «Юність», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 збитки розміром 66263,31 грн., а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору та інші судові витрати згідно з наданими платіжними документами в рівних частках з гаражного кооперативу «Юність», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що виконавчий комітет Запорізької міської ради народних депутатів рішенням від 19.08.1976 №365/7 виділив земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , глиняний кар`єр, для автостоянки та будівництва капітальних боксових гаражів.

Комунарською районною радою спілки автомобілістів м. Запоріжжя було створено гаражний кооператив «Юність» для організації будівництва та утримання на вказаній земельній ділянці автостоянки та капітальних боксових гаражів. Автомобілісти – члени Комунарської районної ради спілки автомобілістів м. Запоріжжя за власні кошти індивідуальним способом будували власні капітальні гаражі. За таких обставин, позивач вступив до гаражного кооперативу «Юність» та отримав місце для будівництва капітального гаражу № НОМЕР_1 у блоці АДРЕСА_1 .

Позивачем збудовано за власні кошти індивідуальним способом гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , який було зареєстровано в адресній книзі гаражного кооперативу «Юність» на його ім`я та який існує й донині. Таким чином, позивач у визначеному на той час порядку збудував гараж в гаражному кооперативі «Юність» і правомірно набув права користування та володіння ним. З часу будівництва гараж на законних підставах належить позивачу та перебуває в його володінні.

У 2016 році на базі капітальних боксових гаражів створено нині існуючий гаражний кооператив «Юність», ЄДРПОУ 20517490. Проте гараж не належить ГК «Юність» і останній не вправі розпоряджатись, користуватись та володіти ним. Позивач є добросовісним володільцем гаража.

Викладені обставини встановлені постановою Запорізького апеляційного суду від 31.08.2022 у цивільній справі 333/2978/21.

У жовтні 2018 року, коли позивач приїхав до гаражу з наміром передати його в оренду, то дізнався, що належний йому гараж займає інша особа, замки на дверях гаражу замінені іншими. Сусіди повідомили, що керівництво ГК «Юність» продало гараж іншій особі. Позивач звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення керівництвом ГК «Юність», яке полягає у заволодінні шахрайським шляхом належним йому гаражем та 14.10.2018 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018080040003424 за ст. 356 КК України.

Допитаний 18.01.2019 слідчим в якості свідка керівник ГК «Юність» ОСОБА_4 , допитаний 27.09.2019 в якості свідка заступник керівника ГК «Юність» ОСОБА_5 , допитаний ІНФОРМАЦІЯ_1 в якості свідка ОСОБА_3 показали, що в жовтні 2018 року працівники ГК «Юність» відкрили гараж шляхом зрізання замків на дверях; рішенням правління ГК «Юність» гараж передали ОСОБА_3 з покладенням обов`язку сплатити певну суму грошей; ГК «Юність» видало ОСОБА_3 внутрішній кооперативний паспорт на гараж. В жовтні 2019 року керівники ГК «Юність» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали належний позивачу гараж ОСОБА_2 , так як ОСОБА_3 в жовтні 2019 року відмовився від гаражу. Допитаний 13.10.2019 в якості свідка ОСОБА_2 надав аналогічні за змістом покази. В травні 2021 року позивач звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , третя особа – ГК «Юність», про витребування гаража.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31.08.2022 у цивільній справі №333/2978/21 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 гараж. Зазначене свідчить, що внаслідок протиправних дій керівників ГК «Юність», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивач, як законний володілець гаража, був протиправно позбавлений права користування гаражем в період з 01.10.2018 до 16.11.2023. У жовтні 2018 року ОСОБА_3 та керівники ГК «Юність» були обізнані щодо незаконності володіння та користування гаражем, однак позивачу, як законному володільцю, його не повернули. При цьому вони діяли навпаки: в жовтні 2019 року продали гараж ОСОБА_2 , який також не повернув гараж позивачу, а протиправно його утримував до 16.11.2023, навіть після ухвалення судового рішення про витребування в нього гаражу на користь позивача. При цьому ОСОБА_2 приймав участь в розгляді справи апеляційним судом та був присутній при оголошенні постанови апеляційного суду. Виконання судового рішення здійснювалось примусово та було виконано 16.11.2023.

Протиправні дії зазначених осіб спричинили позивачу збитки, які полягають в наступному. 01.10.2018 позивач уклав договір оренди гаража з ОСОБА_6 . Між тим, передати гараж орендарю 13.10.2018 він не зміг, оскільки гараж був протиправно зайнятий ГК «Юність» і ОСОБА_3 , а надалі – ОСОБА_2 , та був примусово звільнений і переданий позивачу органами виконавчої служби тільки 16.11.2023. Внаслідок протиправних дій зазначених осіб позивачу заподіяні збитки, які полягають в недотриманому позивачем доході у виді орендної плати розміром 66263,31 грн, вирахуваному відповідно до розділу 3 договору оренди гаража від 01.10.2018 за період з 13.10.2018 до 16.11.2023.

Розрахунок орендної плати: з 13.10.2018 по 31.12.2018 (за 79 днів) з розрахунку 500,00 грн на місяць: 1316,66 грн (500,00:30х79 = 1316,66); з 01.01.2019 по 31.12.2019 (за 365 днів) з розрахунку 700,00 грн на місяць: 8516,66 грн (700,00:30x365 = 8516,66); з 01.01.2020 по 31.12.2020 (за 366 днів) з розрахунку 900,00 грн на місяць: 10980,00 грн (900,00:30x366 = 10980,0); з 01.01.2021 по 31.12.2021 (за 365 днів) з розрахунку 1100,00 грн на місяць: 13383,33 грн (1100,00:30x365=13383,33); з 01.01.2022 по 31.12.2022 (за 365 днів) з розрахунку 1300,00 грн на місяць: 15816,66 грн (1300,00:30x365=15816,66); з 01.01.2023 по 16.11.2023 (за 325 днів) з розрахунку 1500,00 грн на місяць: 16250,00 грн (700,00:30x325=16250,00); 1316,66 + 8516,66 + 10980,00 + 13383,33 + 15816,66 + 16250,00 = 66263,31 грн.

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 02 липня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , гаражного кооперативу «Юність» про стягнення збитків – задоволено частково:

- стягнуто з Гаражного кооперативу «Юність» на користь ОСОБА_1 збитки за період з 13 жовтня 2018 року по 31 серпня 2022 року у розмірі 44106 гривень 45 копійок;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки за період з 01 вересня 2022 року по 16 листопада 2023 року у розмірі 21000 гривень 00 копійок.

- в іншій частині позову – відмовлено.

- стягнуто з Гаражного кооперативу «Юність» судовий збір на користь держави в сумі 820 гривень 53 копійки;

- стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в сумі 390 гривень 67 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 03 серпня 2026 року Гаражний кооператив «Юність», в особі представника – адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись не неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 02 липня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 02 липня 2026 року ухвалене при неправильному застосуванні статей 22 та 1166 ЦК України; із порушенням ст. 12, 76-81, 82, 89, 263, 264 ЦПК України; без належного дослідження всіх доказів; на підставі порушень щодо можливості отримання позивачем доходу; без встановленні усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно поширив преюдиційність рішення у справі №333/2978/21 на обставини, які у попередній справі взагалі не досліджувалися. Фактично єдиною підставою для стягнення грошових коштів з відповідачів стала письмова домовленість сторін, яка жодного разу не виконувалася, та пояснення особи, яка повідомила лише про свій намір орендувати гараж.

За відсутності доказів фактичного виконання договору, доказів реального отримання доходу, доказів платоспроможності орендаря та інших з об`єктивних підтверджень висновок суду першої інстанції про наявність упущеної вигоди є припущенням. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду припущення не можуть бути покладені в основу судового рішення. Також зазначає, що рішення суду першої інстанції містить перелік постанов Верховного Суду, однак не містить аналізу їх співвідношення з фактичними обставинами справи, що є порушенням принципу вмотивованості судового рішення, що є порушенням вимог ст. 263 ЦПК України щодо вмотивованості судового рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 04 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

10 серпня 2026 року у справі ухвалено додаткове рішення з питань розподілу судових витрат, яким:

- стягнуто з Гаражного кооперативу «Юність» на користь ОСОБА_1 витрати з розгляду справи, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 8807 гривень 50 копійок;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з розгляду справи, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 4192 гривні 50 копійок.

14 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2026 року відкрито провадження, при відкритті апеляційного провадження учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

01 вересня 2026 року позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу відповідача Гаражного кооперативу «Юність» на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 02 липня 2026 року, в якій заперечує проти доводів апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Звертає увагу апеляційного суду, що суд першої інстанції правомірно застосував положення преюдиції та послався на обставини, встановлені постановою Запорізького апеляційного суду від 31.08.2012 у цивільній справі №333/2978/21. Відповідач Гаражний кооператив «Юність» не надав суду першої інстанції доказів на підтвердження правомірності володіння та користування гаражем позивача в період часу з 13.10.2018 по 31.08.2022. Дійсність та законність договору оренди гаражу від 01.10.2018 не була спростована відповідачами у визначений законодавством спосіб. Матеріали справи не містять доказів того, що після 31 серпня 2022 року саме дії чи бездіяльність кооперативу унеможливлювали виконання судового рішення або перебували у прямому причинному зв`язку з подальшим неодержанням позивачем орендного доходу.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, 09 вересня 2026 року Гаражний кооператив «Юність», в особі представника – адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича, подав апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат у цивільній справі №333/4464/24 з Гаражного кооперативу «Юність» та ОСОБА_2 в повному обсязі.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15 вересня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 вересня 2026 року відкрито провадження, при відкритті апеляційного провадження учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення відповідачі не скористалися.

Отже, єдиним апелянтом є Гаражний кооператив «Юність», інші учасники справи з апеляційними скаргами не зверталися, відповідач ОСОБА_2 не уповноважував представника Гаражного кооператива «Юність» на оскарження ухвалених першою інстанцією судових рішень, судові рішення в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 не порушують жодних прав апелянта, тому межами апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції щодо стягнення з Гаражного кооперативу «Юність» на користь ОСОБА_1 збитків за період з 13 жовтня 2018 року по 31 серпня 2022 року у розмірі 44106,45 грн, судового збору на користь держави в сумі 820,53 грн. за рішенням від 02 липня 2026 року та в частині стягнення з Гаражного кооперативу «Юність» на користь позивача витрат з розгляду справи, що пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 8807,50 грн за додатковим рішенням суду від 10 серпня 2026 року.

Висновки щодо відповідальності інших відповідачів не можуть змінюватися автоматично лише внаслідок задоволення апеляційної скарги кооперативу, якщо відповідні частини рішення не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно із ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги представника відповідача гаражного кооперативу «Юність» у цій справі підлягають задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31.08.2022 року у цивільній справі №333/2978/21 позов ОСОБА_1 задоволено, витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 в блоці № НОМЕР_2 , розташований у гаражному кооперативі «Юність», що знаходиться за адресою: 69083, м. Запоріжжя, вул. Юності, зобов`язано ОСОБА_2 звільнити та передати ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 в блоці № НОМЕР_2 , розташований у гаражному кооперативі «Юність», що знаходиться за адресою: 69083, м. Запоріжжя, вул. Юності, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в цій справі в сумі 8100 грн.

У постанові судовою колегією, при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 побудував у 1976 році на виділеній Українському Республіканському добровільному товариству «Автомотолюбителів», членом якого він був, земельній ділянці за власні кошти індивідуальним способом капітальний гараж № НОМЕР_1 в блоці № НОМЕР_2 , володільцем якого залишився й після припинення цього товариства та утворення на його базі ГК «Юність». Зборами правління ГК «Юність» вказаний гараж безпідставно визнано безхазяйним майном у непередбачений чинним законодавством спосіб, а позивача позбавлено права володіння збудованим ним за власні кошти гаражем.

Судова колегія також зазначила, що у справі достеменно було встановлено, що гараж № НОМЕР_1 в блоці № НОМЕР_2 не належить ГК «Юність», і тому ГК «Юність» не вправі був розпоряджатись цим гаражем.

Копія зазначеної постанови в матеріалах справи відсутня, з її текстом колегія судів ознайомлена в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/106054400.

Згідно з постановою державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17.11.2023, про закінчення виконавчого провадження №7036778 з примусового виконання виконавчого листа №333/2978/21, виданого 15.11.2022 Комунарським районним судом м.Запоріжжя, виїздом державного виконавця за місцем знаходження гаража № НОМЕР_1 в блоці № НОМЕР_2 , розташованого у гаражному кооперативі «Юність», встановлено: боржник звільнив і передав гараж ОСОБА_1 , фактичне повне виконання рішення суду.

Відповідно до договору оренди капітального гаража № НОМЕР_1 в блоці № НОМЕР_2 по вул. Юності м.Запоріжжя (на території гаражного кооперативу «Юність» глиняний кар`єр), укладеного 01.10.2018 між ОСОБА_1 (орендодавець) і ОСОБА_6 (орендатор), орендодавець передає, а орендатор приймає в оренду капітальний гараж № НОМЕР_1 в блоці АДРЕСА_1 (на території гаражного кооперативу «Юність» глиняний кар`єр), загальною площею 24 кв.м., вартістю 100000,00 грн.

Згідно з п.3.1 зазначеного договору орендна плата встановлюється у розмірі: до 01.01.2019 500 грн в місяць, з 01.01.2019 700 грн в місяць, з 01.01.2020 900 грн в місяць, з 01.01.2021 1100 грн в місяць, з 01.01.2022 1300 грн в місяць, з 01.01.2023 1500 грн в місяць. На протязі строку дії договору орендна плата змінюється з урахуванням індексу інфляції.

На підставі п.4.1 вказаного договору договір оренди гаража діє з моменту підписання і до погодженого строку розірвання сторонами дати.

Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково у цій справі, керувався тим, що саме дії гаражного кооперативу «Юність» стали первинною та безпосередньою причиною неможливості використання позивачем спірного гаража та отримання доходу від його передачі в оренду. Договір оренди гаража був укладений 01 жовтня 2018 року, а тому з цього моменту позивач мав реальну можливість отримувати дохід від використання належного йому майна. Водночас така можливість була втрачена саме через незаконне вибуття гаража з його володіння внаслідок рішень та дій гаражного кооперативу.

За таких обставин суд першої інстанції вважав доведеним наявність прямого причинного зв`язку між неправомірними діями Гаражного кооперативу «Юність» та неодержанням позивачем орендної плати за період з 13 жовтня 2018 року по 31 серпня 2022 року.

З вказаними висновками суду першої інстанція судова колегія не може погодитись, враховуючи таке.

Матеріали справи однозначно свідчать про існування спору між позивачем ОСОБА_1 та Гаражним кооперативом «Юність» щодо заподіяння позивачеві збитків за час перебування належного позивачеві гаража у володінні кооперативу та його розміру під час перебування належного позивачеві капітального гаража у володінні гаражного кооперативу.

Оскільки предметом апеляційного перегляду є вимоги до кооперативу «Юність», перевірці підлягає насамперед наявність правових підстав для покладення на нього відповідальності за упущену вигоду, реальність очікуваного доходу, причинний зв`язок, період і розмір збитків.

Зазначені правовідносини мають наступне правове регулювання.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша-третя статті 22 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина перша, друга статті 614 ЦК України).

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

Отже, чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача». Тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків , їх реальний розмір та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини

Оскільки предметом апеляційного перегляду є вимоги до кооперативу «Юність», перевірці підлягають насамперед наявність правових підстав для покладення на нього відповідальності за упущену вигоду, реальність очікуваного доходу, причинний зв`язок, період і розмір збитків.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц роз`яснено, що суд не може вважати твердження сторони доведеним лише тому, що інша сторона не спростувала його. Такий підхід узгоджується з принципом змагальності та обов`язком кожної сторони доводити обставини, на які вона посилається.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 333/2978/21 було вирішено питання про витребування гаража на користь позивача. Під час розгляду тієї справи досліджувалися обставини володіння гаражем, його передачі іншим особам та правомірності утримання майна.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються повторно під час розгляду іншої справи за участю тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено відповідні обставини, якщо інше не передбачено законом.

Водночас преюдиційне значення мають саме встановлені попереднім рішенням обставини, а не будь-які правові наслідки, які сторона прагне з них вивести.

У справі № 333/2978/21 вирішувалося питання про повернення гаража, а не про наявність у позивача реальної можливості отримувати орендну плату за договором від 1 жовтня 2018 року протягом заявленого в цій справі періоду.

Апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції щодо преюдиційності встановлення неправомірних дій гаражного кооперативу та відсутності необхідності повторного доказування цієї обставини.

Однак, встановлення неправомірної поведінки гаражного кооперативу «Юність» не звільняло позивача ОСОБА_1 від обов`язку довести інші елементи заявленої вимоги, зокрема реальність і розмір упущеної вигоди.

Таким чином, попереднє рішення, на яке зіслався суд першої інстанції, підтверджує обставини порушення майнових прав позивача в межах установленого ним предмета доказування, але не звільняє позивача від обов`язку довести наявність та розмір упущеної вигоди в цій справі.

На підтвердження реальності очікуваного доходу позивач посилався на умови договору оренди капітального гаража № НОМЕР_1 в блоці АДРЕСА_1 (на території гаражного кооперативу «Юність» глиняний кар`єр), укладеного 01.10.2018 між позивачем ОСОБА_1 (орендодавець) і ОСОБА_6 (орендатор), за змістом якого орендодавець передає, а орендатор приймає в оренду капітальний гараж № НОМЕР_1 в блоці АДРЕСА_1 (на території гаражного кооперативу «Юність» глиняний кар`єр), загальною площею 24 кв.м., вартістю 100000,00 грн.

Розмір заподіяних збитків судом був визначений на підставі з п.3.1 зазначеного договору, відповідно до якого орендна плата встановлюється у розмірі: до 01.01.2019 500 грн в місяць, з 01.01.2019 700 грн в місяць, з 01.01.2020 900 грн в місяць, з 01.01.2021 1100 грн в місяць, з 01.01.2022 1300 грн в місяць, з 01.01.2023 1500 грн в місяць. На протязі строку дії договору орендна плата змінюється з урахуванням індексу інфляції.

Зазначений документ є письмовим доказом, який підлягає оцінці разом з іншими матеріалами справи. Сам факт укладення договору, навіть за наявності підписів сторін, не звільняє суд від перевірки реальності домовленості, змісту її умов, намірів сторін та обставин, що перешкодили або унеможливили її виконання.

Зі змісту постанови Запорізького апеляційного суду від 31.08.2022 року у цивільній справі №333/2978/21(https://reyestr.court.gov.ua/Review/106054400), покладеної судом першої інстанції в обґрунтування своїх висновків вбачається, що відповідно до акту огляду гаражу № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 , розташованого в гаражному кооперативі «Юність», що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Юності (глиняний кар`єр) від 17.06.2016, складеного комісією гаражного кооперативу «Юність», вказаний гараж знаходиться в аварійному стані, фасадна частина зруйнована, що призвело до обвалу цегли зі стін гаража, покрівля фактично відсутня, на даху поросли дерева і бур`ян, всередині гаража знаходиться всіляке сміття, яке згнило, будь-яких цінних речей в гаражі не виявлено, ворота зруйновано іржею, маються наскрізні отвори, електролічильник і електропроводка зіпсовані, в підвальному приміщенні висипання цегли зі стіни, наявність вологи і плісняви.

Згідно з протоколом № 3 зборів правління гаражного кооперативу «Юність» від 08.07.2016 прийнято рішення гараж № НОМЕР_1 у блоці № НОМЕР_2 для подальшого його ремонту і реалізації запропонувати дійсним або вступаючим членам кооперативу, за якими буде закріплено користування. На підставі протоколу зборів правління гаражного кооперативу «Юність» від 10.10.2017, гараж закріплений за ОСОБА_3 . Відповідно до протоколу зборів правління гаражного кооперативу «Юність» від 22.04.2019, гараж розташований в гаражному кооперативі «Юність», переоформлено на члена кооперативу ОСОБА_2 .

В матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження того, що спірний гараж був у стані, придатному для погодженого використання його орендарем. При цьому з матеріалів справи вбачається, що гараж орендарю ОСОБА_6 фактично не передавався, орендна плата ним взагалі ніколи не сплачувалася. При цьому сам орендар ОСОБА_6 , допитаний у судовому засіданні під присягою повідомив, що приблизно через місяць після домовленості позивач ОСОБА_1 сказав йому про неможливість здавання гаража в оренду у зв`язку з виникненням певних обставин.

За таких обставин договір оренди від 01 жовтня 2018 року, який за правовою природою, є консенсуальним договором, підтверджує існування письмово оформленої домовленості між позивачем ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_6 , проте сам по собі не доводить, що сторони реально розпочали її виконання, що орендар протягом усього заявленого періоду зберігав намір і можливість прийняти гараж та сплачувати орендну плату, а позивач мав реальну можливість отримувати відповідний дохід.

Колегія суддів враховує, що відсутність фактичної передачі гаража могла бути наслідком неправомірних дій відповідачів. Тому сама по собі ця обставина не спростовує існування упущеної вигоди. Водночас вона вимагає оцінки інших доказів, які могли б підтвердити реальність очікуваного доходу за весь період.

Однак матеріали справи не містять переконливих доказів подальшого виконання домовленості, повторних звернень орендаря щодо передачі гаража, листування сторін про продовження орендних відносин, погодження конкретної дати передання майна, здійснення орендарем витрат на підготовку до користування гаражем або інших дій, які б свідчили про збереження реального наміру одержувати та сплачувати орендну плату впродовж кількох років.

Відсутність кожного з таких доказів окремо не є вирішальною. Проте їх відсутність у сукупності з фактичним непереданням гаража, несплатою орендної плати та повідомленням про неможливість здавання гаража вже приблизно через місяць після укладення договору не дає підстав зробити висновок, що позивач реально отримував би заявлений дохід протягом усього спірного періоду.

Саме по собі те, що договір оренди не був фактично виконаний, не означає його недопустимості як доказу. Такі обставини стосуються насамперед оцінки достовірності домовленості та її значення для доведення упущеної вигоди.

Так само відсутність нотаріального посвідчення не може автоматично бути підставою для виключення договору з числа доказів без установлення строку, на який його було укладено, та застосовної редакції статті 793 ЦК України.

За змістом цієї статті в редакції, застосовній до відповідних правовідносин, нотаріальне посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди вимагалося, якщо договір укладався на строк не менш як три роки. У договорі, на який посилається позивач, строк пов`язаний із погодженням сторонами припинення орендних відносин, а не визначений як конкретний трирічний або довший період. Саме встановлення різних ставок орендної плати на наступні календарні роки не є достатнім для висновку, що сторони погодили строк не менш як три роки.

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 повідомив, що знав позивача ОСОБА_1 протягом кількох років, у 2018 році звертався до нього з питання оренди гаража, після огляду гаража сторони підписали договір. Свідок підтвердив свій підпис на копії договору, але також зазначив, що гараж фактично йому не передали, орендну плату він не сплачував, а приблизно через місяць позивач повідомив про неможливість здавання гаража в оренду.

Колегія суддів не має підстав без інших доказів відкидати показання свідка щодо самого факту переговорів і підписання договору. Водночас ці показання не підтверджують, що домовленість реально виконувалася або що протягом наступних чотирьох років зберігалася реальна можливість отримання орендної плати.

Отже, показання свідка ОСОБА_6 підтверджують факт домовленості про можливу оренду, але не є достатнім доказом реальності доходу в розмірі, розрахованому позивачем за період з 13 жовтня 2018 року до 31 серпня 2022 року.

Позивач ОСОБА_1 , будучи обізнаним про неможливість передачі свого гаража в оренду вже в жовтні 2018 року, вперше звернувся до суду за захистом своїх прав у травні 2021 року. За текстом постанови апеляційної інстанції у справі 333/2978/21, договір оренди від 1 жовтня 2018 року не згадувався в матеріалах цієї справи.

Колегія суддів зауважує, що предмет доказування у зазначених справах відрізнявся від предмета доказування в цій справі. Тому відсутність посилання на договір оренди не доводить, що його не існувало, і не створює преюдиційного висновку про його недостовірність. Разом із тим, з огляду на те, що договір датований 2018 роком, а перший позов про повернення гаража було подано у 2021 році, відсутність згадки про оренду є обставиною, яку належить оцінювати в контексті послідовності пояснень позивача, мети використання гаража та реальності його наміру одержувати орендний дохід.

Саме по собі незазначення договору в попередній справі не є достатньою підставою для відмови в позові. Проте в сукупності з відсутністю виконання договору, несплатою орендної плати та відсутністю інших доказів реальної орендної діяльності ця обставина посилює сумнів щодо доведеності заявленої упущеної вигоди.

ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги неможливістю одержувати орендний дохід із 01 жовтня 2018 року. Водночас із матеріалів справи вбачається, що не пізніше 2021 року він уже звернувся до суду з вимогою про повернення гаража, не заявляючи про заподіяні збитки. Фактичне повернення гаража позивачеві ОСОБА_7 відбулося 17 листопада 2023 року. Звернення з позовом у цій справі відбулося лише у травні 2024 року, що дає підстави для певних сумнівів щодо штучного збільшення позивачем періоду, за який він бажає отримати збитки, що у свою чергу не узгоджується з принципами добросовісної поведінки. Однак зазначено обставина не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції визначив період відповідальності кооперативу до 31 серпня 2022 року. Проте визначення періоду, протягом якого позивач ОСОБА_1 не володів гаражем, саме по собі не доводить, що в кожному місяці цього періоду він реально отримав би орендну плату. Для підтвердження такого висновку необхідно встановити не лише тривалість неправомірного позбавлення майна, а й реальність орендних відносин, намір та можливість одержувати дохід, а також розмір доходу, який не був отриманий саме внаслідок дій відповідача.

За відсутності достатніх доказів реальності такого доходу не можна вважати доведеним причинний зв`язок між діями кооперативу та неодержанням усієї суми, заявленої як упущена вигода. Суд першої інстанції визначив суму упущеної вигоди, виходячи з передбачених договором ставок орендної плати за різні календарні періоди. Однак розрахунок розміру упущеної вигоди має ґрунтуватися на доведеному факті реального очікуваного доходу. Сам по собі арифметичний розрахунок за ставками, зазначеними в договорі, не підтверджує, що позивач фактично мав би можливість отримати відповідні суми на підставі договору, в якому навіть не зазначений строк дії орендних правовідносин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч.2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та відповідачем апеляційному суду не надані.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази окремо та в сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 довів обставини втрати володіння гаражем і наявність письмово оформленої домовленості про можливу оренду, однак не довів, що за звичайних обставин реально одержував би орендний дохід у заявленому розмірі протягом періоду з 13 жовтня 2018 року до 31 серпня 2022 року.

Договір оренди від 1 жовтня 2018 року та показання свідка ОСОБА_6 не можуть оцінюватися ізольовано від обставин, що гараж фактично не передавався, орендна плата не сплачувалася, а приблизно через місяць після укладення договору орендарю повідомили про неможливість здавання гаража в оренду. Інших переконливих доказів подальшого виконання домовленості, збереження реального наміру орендаря користуватися гаражем та можливості позивача отримувати орендний дохід протягом усього спірного періоду матеріали справи не містять.

Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність упущеної вигоди в частині вимог до кооперативу «Юність» ґрунтується на неповному дослідженні обставин справи та неправильній оцінці доказів у їх сукупності.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до кооперативу «Юність» підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з урахуванням результату апеляційного перегляду.

Оскільки в задоволенні вимог до кооперативу «Юність» належить відмовити, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом саме цих вимог, не підлягають покладенню на кооператив.

Додатковим рішенням у справі від 10 серпня 2026 року вирішено питання про стягнення з кооперативу витрат на професійну правничу допомогу позивача ОСОБА_1 , які покладалися на кооператив у зв`язку із задоволенням вимог до нього судом першої інстанції.

Додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05липня 2023 року у справі №904/8884/21.

Оскільки апеляційним судом було скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу «Юність», а відтак і додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у цій справі від 10 серпня 2026 року підлягає скасуванню в оскаржуваній частині.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги гаражного кооперативу «Юність» задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 липня 2026 року в оскаржуваній частині щодо задоволення позовних вимог до Гаражного кооперативу «Юність» про стягнення 44106,45 грн упущеної вигоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення у виді постанови.

«У задоволенні позову ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу «Юність» про стягнення збитків – відмовити».

Додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у цій справі від 10 серпня 2026 року скасувати в оскаржуваній частині вирішення питання про судові витрати, пов`язані із задоволенням позовних вимог до гаражного кооперативу «Юність», ухвалити в цій частині нове рішення, яким:

«У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу «Юність» про стягнення витрат на правничу допомогу – відмовити.

В іншій частині рішення суду та додаткове рішення у цій справі в апеляційному порядку не оскаржувалося та в апеляційній інстанції не переглядалося.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 16 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян