Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №335/3746/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 19.10.2026 Справа № 335/3746/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 335/3746/26 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/807/2110/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Сакояна Д.І.,

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Будовською Наталією Володимирівною, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Позивачка просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2025 по 07.04.2026 у розмірі 62194,00 грн.

Позов вмотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.03.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Двадцять восьмого жовтня 2025 року Лівобережним ВДВС у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі виконавчого листа у справі № 335/2632/25 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6.

З моменту ухвалення заочного рішення у справі № 335/2632/25 ОСОБА_1 жодних платежів не здійснював, лише з лютого 2026 року відбулася часткова сплата заборгованості по аліментам.

Позивачкою від державного виконавця Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було отримано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 01.04.2026 за виконавчим провадженням № НОМЕР_6. Відповідно до вказаного розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за період з березня 2025 року по 01.04.2026 включно становить 62194,00 грн.

До теперішнього часу відповідач продовжує ухилятися від сплати зазначеної заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини, чим порушує його права на належне утримання та забезпечення.

Позивачка вважає за необхідне застосувати до відповідача відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати ним аліментів на утримання дитини. Загальна сума пені за порушення відповідачем аліментних зобов`язань за період з 01.04.2025 по 07.04.2026 становить 168448,09 грн. Враховуючи положення ч. 1 ст. 196 СК України, яке містить визначення максимальної суми пені у розмірі не більше 100 відсотків заборгованості, позивачка вважає, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 62194,00 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 10.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2026 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Будовську Н.В., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, висновки суду є передчасними та прийняті з грубим порушенням принципу змагальності сторін.

Щодо порушень процесуального права, скаржник звертає увагу на те, що заява представника відповідача про перенесення слухання справи, яке було призначено на 14 год. 00 хв. 13.07.2026 у зв`язку з призначенням розгляду справи в іншому суді, була визначена судом як неповажна, при тому, що в заяві було зазначено номер справи, найменування суду та сторони у справі. Дана інформація є загальнодоступною і якщо у суду виникли підстави вважати її неправдивою, то вона могла бути перевірена на сайті судової влади. Паперова повістка, на відсутність якої вказано в рішенні суду, не надсилалась, повідомлення про час та дату слухання надійшло у застосунок VIBER. Не отримавши будь-якої інформації про повідомлення відповідача про день та час слухання справи, вважаючи неповажною причину відсутності представника відповідача, суд провів судове засідання за їх відсутності, закінчив дослідження доказів та з`ясування обставин і перейшов до стадії ухвалення рішення.

За вказаною позивачкою адресою, на яку надсилалися повістки, відповідач за її ініціативою був знятий з реєстраційного обліку ще в 2024 році, а номер телефону, вказаний як засіб зв`язку з відповідачем, належить позивачу. Позивачка ввела суд в оману, вказавши неправдиві відомості, а суд дійшов хибного висновку про належне повідомлення відповідача про призначення слухання справи.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що відповідачем та його представником не надано у визначені ЦПК України строки доказів тих обставин, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини відповідача, а також доказів наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 196 СК України, які надавали б суду право зменшити розмір неустойки (пені), при цьому залишивши поза увагою те, що ухвала про відкриття провадження була направлена на неналежну адресу. Крім того, відповідач наразі перебуває на військовій службі, що не дає йому змоги бути присутнім на судових засіданнях.

Двадцятого липня 2026 року через систему «Електронний суд» та через канцелярію до суду було направлено відношення відповідача до заявлених вимог з долученням відповідних доказів. Суд, отримавши дані пояснення до ухвалення рішення по суті, мав можливість відновити судове провадження і справедливо та неупереджено розглянути аргументи обох сторін. Натомість суд виніс рішення, яке є взірцем грубого порушення норм чинного законодавства та суто формального підходу до розгляду справи.

Відповідач не звертався до суду із заявою про перегляд заочного рішення і як тільки дізнався про наявність рішення, сумлінно виконує його, про що свідчить долучений розрахунок зі сплати аліментів. ОСОБА_1 не є винним у тому, що на дату відкриття виконавчого провадження утворилась заборгованість.

Позивачкою не надано доказів вини відповідача у виниклій заборгованості, а саме його обізнаності у стягненні аліментів за спірний період, оскільки розрахунок заборгованості свідчить про оплату відповідачем аліментів, починаючи з лютого 2026 року, у тому числі і для покриття заборгованості.

Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , позивачка ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Богач А.О., подала відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивачка вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Письмовими доказами, які наявні в матеріалах справи, підтверджується як факт наявності у відповідача спільної з позивачкою дитини, так і факт стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, наявність виконавчого провадження по їх стягненню в примусовому порядку, а також підтверджено наявність заборгованості по сплаті аліментів у відповідній сумі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було порушено його право на справедливий суд, зокрема, на підставі заяви представника відповідача судом не було відкладено судове засідання, призначене на 13.07.2026.

Так, до заяви представника відповідача від 13.07.2026 про перенесення слухання справи не було додано жодного доказу на підтвердження неможливості явки представника у судове засідання у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому провадженні. Представником відповідача не було долучено примірнику електронної повістки з підсистеми «Електронний суд» на ім`я Будовської Н.В. про її виклик до іншого суду, не надано й паперової повістки, не долучено скріншот з сайту «Судова влада» тощо. При цьому, посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції міг сам відшукати та перевірити на сайті «Судова влада» обставини зайнятості представника відповідача в іншому судовому засіданні не заслуговують на увагу та суперечать ч. 2 ст. 13 ЦПК України.

Отже, об`єктивних підстав для відкладення розгляду справи у Вознесенівському районному суді м. Запоріжжя не було, відтак суд у правомірний спосіб розглянув дану справу у судовому засіданні 13.07.2026 за відсутності відповідача, що узгоджується з ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було порушено його право на справедливий суд, бо його не було повідомлено належним чином про розгляд справи. Однак матеріалами справи такі доводи відповідача спростовуються.

Крім того, укладення відповідачем договору про надання правничої допомоги з адвокатом Будовською Н.В. свідчить про обізнаність відповідача про існування даної судової справи.

Представником відповідача 15.06.2026 до суду першої інстанції було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового засідання. Проте із зазначеної дати по дату розгляду справи 13.07.2026 стороною відповідача не було подано жодного відзиву на позов або окремих доказів на спростування позовних вимог.

Суд першої інстанції у правомірний спосіб розглянув справу за наявними у ній матеріалами. Додаткові пояснення надійшли від сторони відповідача до суду першої інстанції та були зареєстровані 20.07.2026. Таким чином, суд першої інстанції після завершення розгляду справи був позбавлений можливості приймати до уваги та розглядати будь-які пояснення у справі.

Відповідачу було відомо про наявність заочного рішення щодо стягнення аліментів на дитину, яке він не оскаржував. Крім того, виконавче провадження НОМЕР_7 щодо примусового стягнення з відповідача аліментів було відкрито 28.10.2025. Із вказаної дати та у подальшому відповідач був обізнаний про необхідність сплачувати аліменти, оскільки відповідна постанова була направлена йому у додаток «Дія», на його адресу, а також у військову частину за місцем несення відповідачем служби. У добровільному порядку відповідач грошових коштів дитині не надсилав, чим порушував свої батьківські обов`язки в частині належного забезпечення дитини.

У матеріалах справи відсутні належні, достатні та достовірні докази того, що заборгованість по аліментам відповідача виникла не з його вини. Докази того, що така заборгованість була погашена до звернення позивачки з позовом у цій справі, відсутні. Також відсутні докази того, що відповідач оскаржував наявну за ним заборгованість по аліментам або її розмір, вирішував питання щодо розстрочення її сплати тощо.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що звертаючись до суду з позовом, позивачка нібито зазначила неправильну адресу та телефон відповідача, жодним чином не свідчить про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості по аліментам, оскільки звернення у цій справі з позовом до суду стосувалося вже стягнення неустойки (пені) за такою заборгованістю по аліментам. Крім того, адреса відповідача у цій справі була зазначена саме як остання відома, при цьому сповіщення щодо розгляду справи направлялись судом як повістками відповідачу, так і у військову частину, в якій він проходить службу, що свідчить про відсутність будь-якого приховування від нього розгляду цієї справи.

Судом першої інстанції при розгляді даної справи було в повному обсязі досліджено наявні у справі докази, правильно застосовано норми матеріального права та не порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2026.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 у цій справі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 375 ЦПК України).

Приписами ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наведений позивачкою розрахунок заборгованості неустойки (пені) є обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та даним, які зазначені у розрахунку заборгованості державного виконавця. Відповідачем такий розрахунок не спростовано, альтернативних розрахунків суду не надано. Також відповідачем не надано у визначені ЦПК України строки доказів тих обставин, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини відповідача, а також доказів наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 196 СК України, які б надавали суду право зменшити розмір неустойки (пені).

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 14.02.2023 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8).

Заочним рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2025 у справі № 335/2632/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.03.2025 та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 9-10).

Згідно з інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження, 28.10.2025 Лівобережним відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 (а.с. 11).

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Частиною 3 статті 195 СК України визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Положеннями пункту 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Відповідно до ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.11.2021 у справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25.04.2018 у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18)».

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватись за формулою:

p = (A1 х Q1 х 1%) + (A2 х Q2 х 1%) + … (An х Qn х 1%), де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного головним державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Т. Берестецької, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з березня 2025 року по березень 2026 року включно складає 62194,00 грн (а.с. 12).

Згідно з розрахунком позивачки, який міститься у позові, пеня за несвоєчасну (щомісячну) сплату аліментів за період з 01.04.2025 по 07.04.2026 включно складає 168448,09 грн (зворот а.с. 2-3).

Визначаючи розмір пені за порушення строків сплати аліментів, позивачка вказувала на необхідність застосування положень ч. 1 ст. 196 СК України та визначила розмір пені у сумі 62194,00 грн, який відповідає розміру заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим документом станом на 01.04.2026, зафіксованому у вищевказаному розрахунку заборгованості.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема: у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Аналіз зазначеної правової норми свідчить, що у даному випадку слід виходити з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов`язання, а тому саме на неї покладено тягар доказування протилежного. Відповідно, суд повинен встановити факт заборгованості по аліментам й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду у її виникненні, та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки (пені).

Приписами ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За змістом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Колегія суддів враховує, що складений державним виконавцем розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 від 01.04.2026 сторонами не оскаржувався. Доказів, які б спростовували розмір визначеної цим розрахунком заборгованості, суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позиція відповідача щодо виконання аліментних зобов`язань зводиться до заперечення його вини. Таку позицію апеляційний суд вважає необґрунтованою, оскільки відповідачем не доведено відсутності його вини, хоча презумпція вини такий обов`язок покладає саме на відповідача.

Щодо розміру розрахованої позивачкою неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відповідач конкретних заперечень не висловив, контррозрахунку не подав.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не здійснив належне повідомлення відповідача про дату та час слухання справи спростовуються матеріалами справи.

Як видно з відповіді № 2587266 від 09.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 05.06.2014 по 24.10.2024 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Відповіддю № 2590253 від 10.04.2026 з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з квітня по грудень 2025 року отримував дохід від військової частини НОМЕР_2 (а.с. 17).

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 15.05.2026 об 11 год. 30 хв. в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 18).

Судом першої інстанції направлено супровідним листом від 13.04.2026 на електронну пошту військової частини НОМЕР_2 копію зазначеної вище ухвали з поміткою: «для вручення ОСОБА_1 » (а.с. 19). Згідно з довідкою про доставку електронного листа, документ доставлено до електронної скриньки 13.04.2026 (а.с. 22).

Крім того, судом зроблено запит до військової частини НОМЕР_2 про надання інформації щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у даній військовій частині (а.с. 20).

Судова повістка у формі СМС-повідомлення одержувачу ОСОБА_1 на номер телефону НОМЕР_3 не доставлено з причини: абонент тимчасово недоступний (а.с. 25).

Відповідач ОСОБА_1 також повідомлявся про розгляд справи шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, що відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки відповідач суду не повідомив.

Протокол судового засідання від 15.05.2026 містить відомості про надходження від представника позивачки заяви про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, постановлення судом ухвали про відкладення судового засідання на 15.06.2026 на 10 год. 30 хв. та виклик учасників справи (а.с. 28).

Судом першої інстанції на електронну пошту військової частини НОМЕР_2 направлено лист від 15.05.2026 з поміткою: «для вручення ОСОБА_1 » з повідомленням останнього про призначення судового засідання у справі ЄУН 335/3746/26 на 15.06.2026 на 10 год. 30 хв. (а.с. 29). Згідно з довідкою про доставку електронного листа, документ доставлено до електронної скриньки 15.05.2026 (а.с. 30).

П`ятнадцятого червня 2026 року на електронну пошту суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Будовської Н.В., про відкладення слухання справи, призначеного на 15.06.2026 для ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 31).

Протокол судового засідання від 15.06.2026 містить відомості про надходження від представника відповідача клопотання про відкладення судового засідання, постановлення судом ухвали про відкладення судового засідання на 13.07.2026 на 14 год. 00 хв. та виклик учасників справи (а.с. 35).

Про наступну дату та час судового засідання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Будовську Н.В., було повідомлено шляхом направлення судової повістки в електронний кабінет в системі «Електронний суд». Згідно з довідкою про доставку електронного документа, документ доставлено до електронного кабінету 16.06.2026 (а.с. 38).

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Відповідач ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд справи шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 39). Про причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав.

Тринадцятого липня 2026 року на електронну пошту суду від адвоката Будовської Н.В. надійшла заява про відкладення слухання справи у зв`язку з її зайнятістю в іншому судовому засіданні (а.с. 46).

Суд першої інстанції в рішенні правомірно визнав неповажними причини неявки представника відповідача у судове засідання 13.07.2026, оскільки доказів участі адвоката в іншому судовому засіданні до заяви долучено не було. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції міг перевірити зазначену у заяві інформацію на сайті судової влади, оскільки це суперечить принципам змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, що закріплені приписами статей 12, 13, 81 ЦПК України.

Протокол судового засідання від 13.07.2026 містить відомості про надходження від представника відповідача заяви про відкладення слухання справи, постановлення судом ухвали про проведення судового засідання за відсутності осіб, які не з`явились, перехід до стадії ухвалення рішення по даній справі та оголошення перерви до 11 год. 15 хв. 20.07.2026 (а.с. 48).

Дев`ятнадцятого липня 2026 року представником відповідача, адвокатом Будовською Н.В., через систему «Електронний суд» було направлено додаткові пояснення у справі з додатками (а.с. 51-59).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при винесенні рішення грубо порушив норми чинного законодавства, оскільки мав можливість відновити судове провадження після отримання додаткових пояснень у справі від сторони відповідача не заслуговують на увагу, оскільки повернення до з`ясування обставин у справі є дискреційним повноваженням суду (правом, а не обов`язком), яке реалізується лише за наявності реальної потреби та не має імперативного характеру.

У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч. 1 ст. 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19).

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду уточнив висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.08.2018 у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311 св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ні відповідачем, ні його представником не було надано суду належних доказів, які б підтвердили відсутність вини ОСОБА_1 у затримці зі сплати аліментів за спірний період. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач сумлінно виконував покладений на нього обов`язок зі сплати аліментів, а також вживав усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язань.

Колегія суддів ураховує, що відповідач був обізнаний про необхідність утримання дитини.

Стаття 68 Конституції України закріпила, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Апеляційний суд не приймає до уваги надану до апеляційної скарги копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного головним державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Козловою В.О., оскільки у порушення ч. 3 ст. 367 ЦПК представником відповідача не доведено неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване у цій справі рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для скасування рішення суду з наведених у скарзі мотивів не встановлено.

Відповідно до пп. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції немає.

Щодо клопотання представника позивачки ОСОБА_2 , адвоката Богач А.О., про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частина 4 ст. 137 ЦПК України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено апеляційним судом, у межах розгляду даної цивільної справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 надавалася професійна правнича допомога адвокатом Богач А.О. на підставі договору про надання правничої допомоги без номера від 31.08.2026 та ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1342569 від 07.09.2026.

Згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг від 07.09.2026 до договору про надання правничої допомоги від 31.08.2026, адвокат Богач А.О. надала ОСОБА_2 правничу допомогу щодо складання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 335/3746/26. Вартість виконаних робіт становить 4000,00 грн.

Платіжною інструкцією № 8426-7587-6370-0570 від 07.09.2026 підтверджено здійснення платежу ОСОБА_2 на рахунок адвоката Богач А.О. в сумі 4000,00 грн.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відшкодування ОСОБА_1 понесених ОСОБА_2 обґрунтованих та співмірних витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції за підготовку і подання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Будовською Наталією Володимирівною, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2026 у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн 00 коп. (чотири тисячі грн 00 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан