Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/20565/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/20565/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року (суддя Боженко Н.В., повне судове рішення складено 15 липня 2026 року) в справі № 160/20565/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 160/20565/25, яке набрало законної сили 06 листопада 2025 року, зокрема, зобов`язано Державну фіскальну службу України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020 рік, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано Державну фіскальну службу здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021 року по 24.09.2021 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення, в який просив стягнути з Міністерства фінансів України (код 00013480) грошове забезпечення на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі №160/20565/25.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №160/20565/25 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу, ухваливши нове рішення про зміну способу і порядку виконання рішення.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що рішення суду набрало законної сили ще 06.11.2025 року, а виконавчий лист направлено 06.11.2025 року. Протягом понад одного року рішення суду суб`єктом владних повноважень не виконується взагалі.

Суд першої інстанції неправильно розтлумачив абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС України.

Висновок суду першої інстанції, що перерахунок грошового забезпечення не входить до переліку соціальних виплат, визначених цією статтею, є надмірно формальним. Звуження судом поняття «інших соціальних виплат, доплат та допомоги» (абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС) та виключення з нього одноразової грошової допомоги при звільненні суперечить принципу верховенства права. Одноразова допомога при звільненні за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною виплатою при виході на пенсію / звільненні.

Також вважає неправильним висновок суду першої інстанції, що стягнення коштів з Мінфіну є неможливим, оскільки цей орган не є відповідачем, адже відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання судових рішень про зобов`язання вчинити дії чи стягнення коштів з державних органів у разі відсутності у них асигнувань здійснюється саме Державною казначейською службою України через бюджетну програму, яка координується Міністерством фінансів України. Звернення із заявою про стягнення коштів з рахунків Мінфіну є наслідком відсутності коштів у самого боржника (ГУ ДФС у Дніпропетровській області), який перебуває у стані ліквідації / реорганізації. Суд першої інстанції своїм рішенням фактично узаконив тривале безстрокове невиконання рішення суду державою.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Відмовляючи у зміні способу і порядку виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в даній справі предмет спору не стосувався виплат, зазначених у абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС України, оскільки спірним є питання перерахунку грошового забезпечення, а також з того, що позивач ініціював питання фактично зміни застосованого способу захисту права, який при цьому раніше сам же і обрав, що є неможливим на стадії виконання рішення суду.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що в поданій заяві відсутня сума коштів, щодо порядку отримання якої подано заяву, а також на те, що заяву подано щодо стягнення відповідних коштів не з відповідача у справі, а з Міністерства фінансів України – іншого суб`єкта владних повноважень, який не був учасником справи, тобто запропоноване позивачем стягнення є неможливим, в тому числі і з підстав фактичної заміни відповідача при задоволенні поданої позивачем заяви.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим.

Судом встановлено, що судове рішення в цій справі набрало законної сили 06 листопада 2025 року.

На виконання судового рішення у цій справі 06 листопада 2025 року видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання.

Позивач стверджує, що відповідачем рішення не виконано.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частинами другою та третьою статті 14 КАС судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 378 КАС України регулюється питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Законом України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19 грудня 2024 року (далі - Закон № 4094-ІХ), внесені зміни до статті 378 КАС України.

Так, абзацом першим частини першої статті 378 КАС України у редакції Закону №4094-IX встановлено, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

За положеннями частини третьої статті 378 КАС України в редакції Закону № 4094-ІХ підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

За правилами частин першої та другої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктами 6-1, 7, 9 частини 5 статті 22 БК України установлено, що головний розпорядник бюджетних коштів організовує та здійснює моніторинг виконання бюджетних програм, здійснює оцінку їх ефективності, управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і витрачанням ними бюджетних коштів тощо.

Отже, виконання судового рішення залежить від наявності відповідних бюджетних призначень у боржника.

Відтак, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів позивачу за відсутності відповідного фінансування та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин та обставиною, яка істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим, як підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення.

Суд відхиляє аргумент апелянта стосовно наявності підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення, враховуючи положення абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України.

Так, у спірному випадку справа не стосується обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг, у яких суд має в обов`язковому порядку для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат, адже ця справа стосується виплати грошового забезпечення із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а також одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, тому відсутні підстави для застосування приписів абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України.

Зважаючи на встановлені обставини у цій справі, а також наведене правове регулювання питання зміни способу та порядку виконання судового рішення, суд доходить до висновку про відсутність визначених статтею 378 КАС України обставин, що істотно ускладнює або робить неможливим виконання судового рішення, тому визнає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення.

При цьому є цілком доречними аргументи суду першої інстанції стосовно не зазначення заявником суми, яку він просить стягнути в порядку зміни порядку і способу виконання судового рішення, така сума не зазначена позивачем, як й не надано відповідних доказів здійснення нарахування боржником належної позивачу на виконання судового рішення суми.

Крім того, в межах цієї справи не здійснювалась заміна боржника з ДФС України на Міністерство фінансів України. Позивачем не надано судом доказів здійснення заміну боржника у виконавчому провадженні.

Відтак, Міністерство фінансів України не є стороною у справі, не є боржником, тому з цього органу не може бути проведено стягнення сум, які належать позивачу.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року в справі № 160/20565/25 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року в справі № 160/20565/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 19 жовтня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко