Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №280/6540/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/6540/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року (суддя Садовий І.В., повне судове рішення складено 13 липня 2026 року) в справі № 280/6540/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:

визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті йому за період з 01 січня 2024 року по 12 липня 2025 року індексації грошового забезпечення включно із застосуванням місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів);

зобов`язання нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 12 липня 2025 року включно із застосуванням місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів) – березень 2018 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення;

зобов`язання перерахувати, нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення;

зобов`язання здійснити виплату нарахованої індексації грошового забезпечення з одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено 10-денний термін з моменту отримання копії цієї ухвали для надання оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду відмовлено.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що саме 12 липня 2025 року позивач дізнався про порушення свого права, такий висновок не підтверджений належними та допустимими доказами. Фактично суд першої інстанції ототожнив дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини із моментом, коли позивач достеменно дізнався про ненарахування індексації. Разом із тим сам факт звільнення зі служби не свідчить про те, що особі стало відомо про правильність або неправильність застосування законодавства щодо індексації грошового забезпечення.

Твердження суду про те, що грошовий атестат був вручений позивачу під особистий підпис, є припущенням, яке прямо спростовується матеріалами справи.

Грошовий атестат №119 від 12.07.2025 не містить жодної інформації про нарахування або ненарахування індексації грошового забезпечення. У ньому наведено лише відомості щодо складових грошового забезпечення за один місяць на день звільнення, тоді як предметом спору є ненарахування індексації за період з 20.09.2024 по 12.07.2025, тобто за понад півтора року проходження військової служби. Таким чином, навіть за умови отримання позивачем такого документа він не міг встановити з його змісту, чи проводилася індексація грошового забезпечення у спірному періоді та чи були правильно визначені її розміри.

Більше того, сама відсутність у грошовому атестаті будь-яких відомостей про індексацію не свідчить про те, що позивач повинен був зробити юридичний висновок про порушення свого права саме у день звільнення.

Суд першої інстанції безпідставно визнав, що довідка про розміри грошового забезпечення сама по собі підтверджує обізнаність позивача щодо порушення його прав.

Вважає, що лише після отримання кваліфікованої юридичної допомоги особа може зробити висновок про те, що її право було порушено.

Суд першої інстанції безпідставно відмовився врахувати стан здоров`я позивача як поважну причину пропуску строку звернення до суду. Разом із заявою про поновлення строку звернення до суду було надано відомості про встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, що підтверджує наявність стійких порушень здоров`я. Очевидно, що погіршення стану здоров`я істотно впливає на можливість особи своєчасно здійснювати захист своїх прав, отримувати юридичну допомогу та звертатися до суду.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Судом першої інстанції з долученої до матеріалів позовної заяви копії грошового атестату №119 від 12.07.2025 встановив, що при звільненні зі служби позивачу під особистий підпис був виданий грошовий атестат з усіма нарахованими та виплаченими сумами при звільненні, заперечень проти цього позивач не зазначає.

Суд першої інстанції вважав, що станом на 12.07.2025 позивачу було достовірно відомо (та не могло не бути відомо) про нараховані та виплачені йому суми під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

В матеріалах справи також наявна довідка про розміри грошового забезпечення позивача, датована 11.07.2025, яка містить інформацію про всі суми грошового забезпечення позивача у спірний період та зі змісту якої вбачається, що у спірний період позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач дізнався про порушення своїх прав у вигляді не нараховування та не виплати індексації грошового забезпечення ще після отримання грошового атестату при звільненні 12.07.2025 та довідки про розміри грошового забезпечення від 11.07.2026.

Врахувавши відсутність доказів, що під час проходження служби або у тримісячний строк після звільнення позивач вчиняв дії, направлені на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення, а також значний проміжок часу між датою звільнення позивача з військової служби (12.07.2025) та датою, коли позивачем почали вчинятися дії, спрямовані на захист його прав, зокрема, шляхом звернення до суду (26.06.2026), а також невстановлення жодних обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду із даною позовною заявою, у тому числі протягом розумного строку, до відповідача, не надання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції вважав, що зазначені представником позивача в заяві від 09.07.2026 підстави не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки такі причини не носять ознак об`єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду та вважав за необхідне повернути позовну заяву позивачу.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у складі військової частини НОМЕР_1 , звільнений з військової служби у запас 12 липня 2025 року.

Позивач 29 червня 2026 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з цим позовом, предметом якого є нарахування та виплата індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 12 липня 2025 року.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позов залишено без руху, надано позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.

Позивачем 09 липня 2026 року подана заява про поновлення строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

За висновком суду першої інстанції позивач із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Відповідно до установлених судом обставин в цій справі позивач по 12 липня 2025 року проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 , звільнений з військової служби з 12 липня 2025 року.

Отже, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформовано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та інших.

Суд першої інстанції вважав, що відлік тримісячного строку звернення у цьому випадку потрібно обраховувати з 12 липня 2025 року, - дня ознайомлення позивача з грошовим атестатом, який мав бути вручений йому при звільненні з військової служби. Також судом першої інстанції зауважено, що зі змісту довідки про розмір грошового забезпечення від 11 липня 2025 року, яка містить інформацію про всі суми грошового забезпечення позивача у спірний період, позивачу мало бути відомо, що у спірний період позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

У постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 Верховний Суд зазначив, що «якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум (у розглядуваній справі - з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року), як про це зазначила Судова палата в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.».

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що з 12 липня 2025 року позивача звільнено з військової служби, позивачу вручений грошовий атестат та довідка про розмір грошового забезпечення від 11 липня 2025 року, яка містить повну інформацію про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення, в якій відсутня інформація про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період.

Позивачем не обґрунтовано існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили існування поважних причин, які б перешкоджали позивачу звернутися до суду з цим позовом протягом трьох місяців, починаючи 12 липня 2025 року.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, та не навів поважних причин пропуску такого строку, зокрема, не надав доказів існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Апелянтом не наведено аргументів, які б переконливо вказували на те, що він протягом такого тривалого часу дійсно не міг звернутися до суду, а зробив це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням такого надміру тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося.

Отже, у розглядуваному випадку за установлених у справі обставин немає підстав вважати підхід суду першої інстанції до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Зважаючи на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції про недотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду та не свідчать про поважність причин його пропуску, суд погоджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року в справі № 280/6540/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року в справі № 280/6540/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 19 жовтня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко