Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №340/4221/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 340/4221/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року (суддя Брегей Р.І.) в справі № 340/4221/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про:

визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення у період з 29.01.2020 по 01.12.2023 та з 17.03.2024 по 03.09.2024, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток тощо), без врахування розміру відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня, встановленого законами України про державний бюджет України на відповідний рік, а саме: 2020 рік – 2102 грн, 2021 рік – 2270 грн, 2022 рік – 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн, 2024 рік – 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язання військову частину НОМЕР_1 перерахувати і виплатити йому грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.12.2023 та з 17.03.2024 по 03.09.2024, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток тощо), з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня, встановленого законами України про державний бюджет України на відповідний рік, а саме: а саме: 2020 рік – 2102 грн, 2021 рік – 2270 грн, 2022 рік – 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн, 2024 рік – 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнання протиправними дії частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення у період з 02.12.2023 по 16.03.2024, з 04.09.2024 по 27.03.2025 та з 24.05.2025 по 01.06.2026, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток тощо), без врахування розміру відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня, встановленого законами про державний бюджет України на відповідний рік, а саме 2023 рік - 2684 грн, 2024 рік – 3028 грн, 2025 рік – 3028 грн, 2026 рік - 3328 грн з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язання військову частину НОМЕР_2 перерахувати і виплатити йому грошового забезпечення за період з 02.12.2023 по 16.03.2024, з 04.09.2024 по 27.03.2025 та з 24.05.2025 по 01.06.2026, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток тощо), без врахування розміру відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня, встановленого законами про державний бюджет України на відповідний рік, а саме 2023 рік - 2684 грн, 2024 рік – 3028 грн, 2025 рік – 3028 грн, 2026 рік - 3328 грн з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позовну заяву стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, окрім за період з 24 травня 2025 року, залишено без руху; надано ОСОБА_1 строк для зазначення інших підстав пропуску строку звернення до суду протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Позовну заяву повернуто ОСОБА_1 стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, окрім за період з 24 травня 2025 року.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що у період з 02.12.2023 по 16.03.2024, з 04.09.2024 по 27.03.2025 та з 24.05.2025 по теперішній час він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , де перебуває на грошовому та інших видах забезпечення.

У спірні періоди, про які зазначено в позові і коли відповідачі виплачували грошове забезпечення позивачу не у повному розмірі, звільнення зі служби не відбувалось, натомість позивач лише переміщувався по службі в межах одного роду сил Збройних Сил України. З позивачем не проводився остаточний розрахунок, який належить проводити з військовослужбовцями, які звільняються у запас або у відставку, а отже у наказ про виключення зі списків особового складу військової частини не було зазначено про всі кошти, що належать йому до виплати.

Матеріали справи не містять відомостей, що йому письмово повідомлено про усі суми, які були нараховані та виплачені (під час проходження служби) в порядку ст. 116, 110 КЗпП України та ст. 30 Закону України «Про оплату праці», за спірний період.

Вважає, що до спірних правовідносин строк звернення до суду не застосовується відповідно до приписів частини першої статті 233 КЗпП України.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 в такі періоди: з 28 грудня 2019 року по 02 грудня 2023 року, з 17 березня по 04 вересня 2024 року, отже, звільнений з військової частини 02 грудня 2023 року і 04 вересня 2024 року.

Позов подано до суду 22 червня 2026 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущений 3-ох місячний строк звернення до суду щодо вимог за період праці з 19 липня 2022 року по 02 грудня 2023 року, так як розпочав відлік з 03 грудня 2023 року, а завершився 02 березня 2024 року.

Також пропущений 3-ох місячний строк звернення до суду щодо вимог за період праці з 17 березня по 04 вересня 2024 року, так як розпочав відлік з 05 вересня 2024 року, а завершився 04 грудня того ж року.

У наказах про звільнення з військової частини чітко зазначено про кошти, які належать при звільненні.

Тому позивач міг чітко виявити ознаки порушеного права у день звільнення з військової частини.

Суд першої інстанції вважав, що трьох місяців з дня звільнення з військової частини було достатньо часу, щоб звернутися до відповідача для уточнення суми виплат і після отримання відповіді - до суду.

ОСОБА_1 проходив і проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 у такі періоди: з 02 грудня 2023 року по 17 березня 2024 року, з 04 вересня 2024 року по 28 березня 2025 року, з 24 травня 2025 року до цього часу.

Отже, звільнений з військової частини НОМЕР_2 17 березня 2024 року і 28 березня 2025 року.

Суд першої інстанції вважав, що пропущений 3-ох місячний строк звернення до суду щодо вимог за період праці з 02 грудня 2023 року по 17 березня 2024 року, так як розпочав відлік з 18 березня 2024 року, а завершився 07 червня того ж року.

Також пропущений 3-ох місячний строк звернення до суду щодо вимог за період праці з 04 вересня 2024 року по 28 березня 2025 року, так як розпочав відлік з 29 березня 2025 року, а завершився 28 червня того ж року.

Позивач не пояснив, що обмежило у зверненні до суду упродовж 3-ох місяців після звільнення з військової частини за обидва періоди праці.

У наказах про звільнення з військової частини чітко зазначено про кошти, які належать при звільненні.

Тому позивач міг чітко виявити ознаки порушеного права у день звільнення з військової частини.

Трьох місяців з дня звільнення з військової частини було достатньо часу, щоб звернутися до відповідача для уточнення суми виплат і після отримання відповіді - до суду.

Зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду суд першої інстанції визнав неповажними.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, окрім за період з 24 травня 2025 року.

Суд першої інстанції відмовив у поновленні строку звернення до суду в частині вимог.

Також суд першої інстанції звернув увагу на приписи частини першої статті 234 КЗпП України та зазначив, що оскільки з дня отримання наказу про звільнення з військової частини НОМЕР_1 02 грудня 2023 року, 04 вересня 2024 року, з військової частини НОМЕР_2 17 березня 2024 року, 28 березня 2025 року до дня звернення до суду минуло більше одного року, тому не може поновити строк звернення до суду, навіть, якщо би і існували поважні причини його пропуску.

Врахувавши наведене, суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачу стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, окрім за період з 24 травня 2025 року.

Суд визнає висновок суду першої інстанції необґрунтованим.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у складі військової частини НОМЕР_1 (раніше - НОМЕР_3 ) у період з 24 жовтня 2018 року по 01 грудня 2023 року, з 17 березня 2024 року по 03 вересня 2024 року.

В період з 02 грудня 2023 року по 16 березня 2024 року, з 04 вересня 2024 року по 27 березня 2025 року ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 .

З 24 травня 2025 року по теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 .

Факт проходження військової служби позивачем на посадах осіб офіцерського складу у складі військової частини НОМЕР_2 з 24 травня 2025 року по теперішній час доводиться довідкою про проходження служби військової частини НОМЕР_2 .

З цим позовом позивач звернувся до суду 22 червня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ), частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

В подальшому частину другу статті 233 КЗпП викладено в наступній редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.».

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Відповідно до установлених судом обставин в цій справі позивач проходив військову службу за контрактом у складі військової частини НОМЕР_1 (раніше - НОМЕР_3 ) у період з 24 жовтня 2018 року по 01 грудня 2023 року, з 17 березня 2024 року по 03 вересня 2024 року.

В період з 02 грудня 2023 року по 16 березня 2024 року, з 04 вересня 2024 року по 27 березня 2025 року ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 .

З 24 травня 2025 року по теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 .

Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

З огляду на наведені обставини та нормативне регулювання правовідносин щодо проходження військової служби, суд наголошує, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частині саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої.

Натомість ці обставини свідчать виключно про припинення проходження служби (службових правовідносин) у певній військовій частині у зв`язку з подальшим проходженням служби в іншій військовій частині.

Отже, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжує виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби (у складі військової частини НОМЕР_2 з 24 травня 2025 року).

У зв`язку з тим, що позивач не припинив проходження військової служби, а лише переміщений для проходження військової служби до іншої військової частини, до спірних правовідносин має застосовуватися приписи частини першої статті 233 КЗпП щодо тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

При цьому приписи частини першої статті 233 КЗпП України Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Отже, з урахуванням визнання неконституційними приписів частини першої статті 233 КЗпП України, зважаючи на те, що позивач продовжує проходити військову службу, суд доходить до висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог, які повернуті позивачу, а тому відсутні підстави для залишення позовної заяви в цій частині без розгляду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали неповне з`ясовані обставини, що мають значення для справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року в справі № 340/4221/26 задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року в справі № 340/4221/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії в частині повернення ОСОБА_1 позовної заяви стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, окрім за період з 24 травня 2025 року, скасувати.

Направити справу № 340/4221/26 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 19 жовтня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко