Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №160/35844/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №160/35844/25

Суддя: Ясенова Т.І.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/35844/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2025 № 1033 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації на особливий період» від 01.12.2025 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу у зв`язку з мобілізацією та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 , до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , зі списків особового складу військової частини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскаржувані накази, оскільки позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації та має підстави для відстрочки, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з позовною заявою.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Скаржник, мотивуючи правову позицію зазначає, що суд першої інстанції встановив факт затримання та доставлення позивача до ТЦК, однак жодним чином не оцінив законність цього затримання. Відповідно до статті 262 КУпАП, вичерпний перелік органів,

уповноважених здійснювати адміністративне затримання, не включає територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Ні протокол адміністративного затримання, ні постанова у справі про адміністративне правопорушення позивачу вручені не були - пряме

порушення статей 261 КУпАП. Відповідно до статті 263 КУпАП адміністративне затримання не може тривати більш як три години, проте позивача утримували з 08:00 год. понад три години. Незаконність первісного затримання є підставою для визнання всіх подальших дій такими, що не мають юридичної сили. Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 02.10.2025 у справі № 160/6554/25 прямо констатував, що затримання осіб як захід забезпечення провадження у справах за КУпАП входить до компетенції Національної поліції та інших органів у випадках, визначених статтею 262 КУпАП, і до цього переліку центри комплектування не віднесено; будь-яке самостійне затримання представниками ТЦК є незаконним; суд додатково кваліфікував як суттєві порушення процедури призову доставлення особи до ТЦК без вручення повістки, без складання керівником ТЦК електронного звернення за встановленою формою та без електронного підпису — і на цій підставі скасував наказ про призов та зобов`язав військову частину виключити особу зі списків особового складу. Фактичні обставини тієї справи є ідентичними обставинам справи ОСОБА_1 : примусове доставлення без повістки, відсутність протоколу затримання, відсутність будь-яких правових підстав знаходження особи на збірному пункті ТЦК. Суд першої інстанції у справі ОСОБА_1 ці обставини взагалі не досліджував, що є істотним порушенням принципу повного з`ясування обставин справи відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України. Довідка ВЛК не може вважатися належним підтвердженням законності проведення медичного огляду за відсутності медичної документації, результатів обстежень, висновків профільних спеціалістів та інших матеріалів, на підставі яких комісія повинна була дійти висновку про придатність особи до військової служби. Проведення затримання особи, доставлення до ТЦК та СП, уточнення військово-облікових даних, проходження ВЛК, оформлення висновку про придатність та мобілізації в межах одного дня об`єктивно ставить під сумнів можливість проведення повноцінного медичного огляду відповідно до вимог Положення №402, оскільки такий огляд передбачає дослідження стану здоров`я особи на підставі належних медичних документів та обстежень. Отже, за відсутності доказів проведення повного медичного огляду висновок ВЛК не може вважатися належною та достатньою підставою для прийняття рішення про придатність особи до військової служби. Матеріали справи не містять жодного доказу з боку відповідачів щодо: факту належного вручення повістки позивачу в порядку пункту 79 Порядку № 1487; проведення повноцінного медичного огляду відповідно до Положення № 402; перевірки підстав для відстрочки від призову відповідно до пунктів 40-55 Порядку № 560; правових підстав знаходження позивача на збірному пункті ТЦК. За відсутності будь-яких доказів правомірності оскаржуваних наказів з боку відповідачів суд першої інстанції відповідно до частини другої статті 77 КАС України був зобов`язаний вирішити справу на користь позивача. Натомість суд, всупереч прямій нормі процесуального закону, поклав тягар доказування фактично на

позивача та відмовив у задоволенні позову — що є грубим порушенням засад адміністративного судочинства, закріплених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 2 КАС України. Суд першої інстанції не перевірив наявність у позивача підстав для відстрочки від призову та безкритично прийняв твердження ТЦК про відсутність відповідних документів. Відповідно до пунктів 6, 40-55 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560, саме ТЦК зобов`язаний самостійно перевіряти підстави для надання відстрочки та у разі їх виявлення - оформляти її. Перекладення цього обов`язку на особу, яка перебувала в умовах примусового доставлення та знаходження під контролем посадових осіб ТЦК, фактично позбавляє її реальної можливості скористатися правом на відстрочку. Це є порушенням пункту 9 частини другої статті 2 КАС України (право особи на участь у процесі прийняття рішення) та пункту 8 тієї ж норми (принцип пропорційності).

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

01.12.2025 в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 , при уточненні інформації через систему Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в розшуку та крім цього не пройдена військово-лікарська комісія, по встановленню придатності до військової служби.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 був направлений для проходження військово-лікарської комісії, по встановленню придатності до військової служби.

За результатами військово-лікарської комісії, військовозобов`язаний ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

Оформленої відстрочки згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач не мав.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.12.2025 № 1033 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в складі команди НОМЕР_1 » військовозобов`язаний ОСОБА_1 призваний на військову службу під час загальної мобілізації.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2025 № 349 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскаржувані накази, оскільки позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації та має підстави для відстрочки, зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє досі.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Частина 9 статті 1 Закону №2232-XII визначає такі категорії громадяни України щодо військового обов`язку: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом №3543-XII.

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до частини третьої вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до пункту 2 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Пунктом 57 Порядку передбачено проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (далі – Порядок №560) визначено, що для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Пунктом 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не є заброньованим та заяви про оформлення йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, у встановленому законному порядку не подавав.

При цьому, позивачем не доведено, що під час проведення мобілізаційних процедур він мав та надавав документи для підтвердження наявності у нього відстрочки від військової служби чи його непридатності до військової служби.

Окрім того, як зазначалося вище, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач на момент проведення мобілізаційних процедур був заброньований в установленому порядку на період мобілізації.

Відповідно до пункту 72 Порядку №560 рішення щодо придатності резервіста та військовозобов`язаного для проходження військової служби за станом здоров`я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Щодо доводів скаржника на те, що відсутність доказів проведення повного медичного огляду висновок ВЛК не може вважатися належною та достатньою підставою для прийняття рішення про придатність особи до військової служби, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII) законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Так, статтею 70 Закону № 2801-XII визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно з п. 2.1 Розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Пунктом 3.1 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що медичний огляд проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.

Згідно п. 3.4 розділу ІІ Положення №402 перед оглядом військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов`язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.

Направлення для проведення вказаних лабораторних та інструментальних досліджень може здійснюватися лікарями із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які залучаються для проведення медичного огляду військовозобов`язаних.

Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов`язаний, що характеризують його стан здоров`я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.

Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний прибуває на медичний огляд ВЛК з результатами рентгенологічного обстеження органів грудної клітки.

ЕКГ виконується після 40-річного віку та за наявності медичних показань. Інші лабораторні та інструментальні дослідження виконуються за показанням.

Як слідує із пункту 3.8 розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Якщо в стані здоров`я військовозобов`язаного, за його зверненням або висновками лікарів закладу охорони здоров`я виникли зміни, то за направленням керівника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.

Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.

Копія довідки ВЛК з підписом про ознайомлення та датою видається особі, яка пройшла медичний огляд.

Судом встановлено, що за результатами проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 оформлено довідку військово-лікарської комісії № 2025-1201-1428-5889-7 від 01.12.2025, згідно якої позивач визнаний придатним до військової служби.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16 зазначив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

Колегія суддів враховуючи наведені висновки Верховного Суду вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відсутність доказів отримання копії постанови ВЛК, не є безумовною підставою для визнання її протиправною та скасування, а на думку суду у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі, що вказано у висновках касаційного суду.

Суд не приймає до уваги доводи позивача на те, що він проходив формальний огляд ВЛК, оскільки доказів про здійснення протиправних дій членами ВЛК при ТЦК та СП та лікарями щодо позивача матеріали справи не містять.

Крім того, перегляд постанови ВЛК про ступінь придатності військовозобов`язаних (перевірка) може бути здійснена вищими штатними ВЛК (ВЛК регіону, ЦВЛК).

Відповідно до пункту 81 Порядку №560, призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

У разі призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.12.2025 № 1033 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в складі команди НОМЕР_1 » військовозобов`язаний ОСОБА_1 призваний на військову службу під час загальної мобілізації.

Отже, аналізуючи наведені доводи скаржника та матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що на момент прийняття вищевказаного наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації позивач не мав установленої в законному порядку відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації або бронювання, та визнаний ВЛК придатним до військової служби, а відтак підлягав призову на військову службу по мобілізації в особливий період.

Надаючи правову оцінку в частині зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (ч. 2, 3 статті 2 Закону №2232-XII).

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Частина третя статті 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Колегія суддів вважає, що після видання спірного наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.12.2025 № 1033 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII.

Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2025 № 349 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд зазначає, що підстави звільнення позивача з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII, в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Судом встановлено, що не спростовано позивачем, що він не звертався з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його зі служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом виключення зі списків особового складу військової частини чи скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини.

В даному випадку відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних відносин, відповідно, за участю їхніх учасників, а зобов`язання військову частину звільнити позивача з військової служби та виключити зі списків особового складу виходить за межі правовідносин щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі №П/9901/97/21).

Також колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом в постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується також із постановою Верховного Суду від 14 листопада 2025 року у справі № 460/5251/24.

За таких обставин, колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу Військової частини НОМЕР_1 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров`я. Документів, які б підтверджували наявність у нього хвороб під час призову, не надавав. Також під час проходження ВЛК позивач не звертався до ТЦК із заявами та клопотаннями про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, будь яких документів на підтвердження його права на відстрочку від призову не надавав, як не додано і до апеляційної скарги. При цьому, якщо позивач на даний час не може проходити військову службу за станом здоров`я, то він має право у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби на підставі відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Оцінюючи інші наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм було надано належну правову оцінку.

Щодо тверджень позивача про примусове доставлення та незаконне його затримання, колегія суддів зазначає, що такі факти (у разі їх наявності) можуть бути предметом окремого реагування в порядку кримінального або адміністративного судочинства щодо дій конкретних посадових осіб. Проте самі по собі процедурні зауваження щодо порядку оповіщення чи прибуття до ТЦК та СП не спростовують виконання позивачем конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни (ст. 65 Конституції України) та не нівелюють законність наказу про призов, виданого щодо особи, яка є придатною до служби і не має діючої відстрочки.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2025 № 1033 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації на особливий період» від 01.12.2025 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України. Як наслідок, відсутні підстави для скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу та зобов`язання щодо його виключення зі списків особового складу військової частини.

Доводи скаржника із посиланням на позиції апеляційного адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров

Оригінал: reyestr.court.gov.ua