Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №464/1108/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1108/26

пр.№ 2/464/1544/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Чорна С.З.

секретаря судових засідань Павліш О.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за фактично надані послуги та погоджені кошторисні складові,

за участі:

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача Ліфлянчик С.І.

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ), заборгованість за фактично надані послуги та погодженні складові взаєморозрахунків у загальному розмірі 171903,28 грн, у тому числі: 7705,00 грн - заборгованість за етапом виконаних дизайн-послуг, 23115,00 грн вартість додаткових коригувань планувальних рішень понад ліміт, передбачений п.5.8 проєкту договору, 115230,30 - адміністративні витрати, передбачені кошторисами (додаток 1 та додаток 2 до проєкту договору), 25852,98 грн. єдиний податок/податкові витрати, передбачені кошторисами (додаток 1 та додаток 2 до проєкту договору) та підтверджені включенням до рахунку. А також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1719,03 грн.

В обґрунтування позову покликається на те, що сторонами у 2023–2024 роках склалися фактичні договірні відносини щодо організації ремонту «під ключ» та підготовки дизайн-рішень (підготовчий етап) для об`єктів у м. Львів: квартири за адресою АДРЕСА_2 , а також пов`язаного з проєктом гаража у м. Львів. Предмет співпраці включав: дизайн-напрям (планувальні та стилістичні рішення, коригування, узгодження у спільній групі із дизайнером); організаційно-підготовчі послуги (виїзди/заміри, координація спеціалістів, підбір матеріалів/обладнання, формування кошторисів, комерційних пропозицій, інженерних специфікацій тощо), що є типовим та необхідним підготовчим етапом перед стартом фізичних ремонтних робіт. Фізичні ремонтні роботи на об`єкті не стартували, однак підготовчий етап і дизайн-напрям були виконані в істотному обсязі, а їх результат було передано Відповідачу в електронному вигляді (файли/документи/кошториси/комерційні пропозиції) та підтверджено перепискою. Фактичне виконання Позивачем робіт/послуг та передача результату. У процесі співпраці Позивачем (самостійно та із залученням субпідрядника дизайнера) виконано та передано Відповідачу, зокрема: 12 варіантів планувальних рішень (планування) — як результат коригувань та підбору оптимальної конфігурації приміщень; варіанти візуальних (стилістичних) рішень; кошторисні матеріали та етапність/строки (у тому числі сформований кошторис у файлі .xlsx); комерційні пропозиції та специфікації по вентиляції та кондиціонуванню (декілька варіантів); підбір обладнання/матеріалів і рахунки (зокрема по радіаторах, плитці тощо); організаційні дії: виїзди/заміри, залучення профільних спеціалістів, узгодження рішень із Відповідачем. Сторони погодили структуру кошторисів (Додаток №1 та Додаток №2 проекту договору №62-08 від 23.11.2023), де окремими рядками передбачені складові, що відображають характер та обсяг підготовчого етапу, зокрема: «Адміністративні витрати» — як оплата організаційно-підготовчих дій (координація, виїзди/заміри, залучення спеціалістів, підбір, узгодження, підготовка документів); «Єдиний податок» (податкові витрати) — як погоджений елемент структури ціни. Загальна сума адміністративних витрат за двома кошторисами становить 115 230,30 грн. Загальна сума єдиного податку/податкових витрат за кошторисами становить 25 852,98 грн. Ці складові відображають узгоджену структуру ціни/витрат у межах підготовчого етапу та підтверджуються відповідними кошторисними документами. Окремо Позивач зазначає, що складова «податкові витрати/єдиний податок» була не лише передбачена кошторисами, а й відображалась у виставленому рахунку, який Відповідач підтвердив у переписці та оплатив як частину загальної суми. Дизайн-напрям: ліміт коригувань за п. 5.8 проєкту договору та фактичний додатковий обсяг. У проекті договору №60-07 від 23.11.2023, погодженому Відповідачем у процесі співпраці, п. 5.8 передбачає, що в межах базової вартості дизайн-послуг Замовнику надається обмежена кількість коригувань планувальних рішень — не більше 3, а виконання коригувань понад встановлений ліміт підлягає додатковій оплаті. Вказана умова була прийнята Відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи проектами договорів та перепискою сторін. Фактично у межах співпраці Позивачем було виконано та передано Відповідачу 12 (дванадцять) варіантів/коригувань планувальних рішень, що підтверджується матеріалами «12 варіантів планувальних рішень» та перепискою. Отже, крім 3 коригувань, передбачених п. 5.8 проєкту Договору у межах базової вартості, Позивачем було виконано додатково 9 (дев`ять) коригувань (12 – 3 = 9), які є додатковим обсягом послуг і підлягають оплаті окремо. Зазначені додаткові коригування планувальних рішень були виконані на запит Відповідача, передані йому у вигляді файлів/матеріалів та фактично використані для узгодження планування, що підтверджується перепискою сторін та переданими документами. Досудове врегулювання з метою мирного врегулювання спору Позивач направив Відповідачу досудову претензію (лист-пропозицію врегулювання) від 17.02.2026 поштовим відправленням № 0830400081436. Докази направлення (квитанція та опис вкладення) додаються. Заборгованість за етапом дизайн-послуг. Загальна вартість дизайн-послуг за узгодженими умовами становила 51 150,00 грн. Оплата передбачалась поетапно. Позивачем було виконано та передано Відповідачу результат першого етапу дизайн-робіт, що підтверджується матеріалами планувальних і стилістичних рішень, а також перепискою у спільній групі із дизайнером. Після виконання першого етапу згідно п. 3.4.2 проекту договору №60-07 від 23.11.2023 на розробку дизайн-проекту Відповідач мав сплатити черговий платіж у розмірі 7 705,00 грн, однак зазначена сума Відповідачем не оплачена, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Походження суми 7 705,00 грн підтверджується погодженими умовами етапності оплати дизайн-послуг та відповідними матеріалами (документ/проєкт договору/листування/рахунок) — Додаток № 1 та п 3.4.2 проекту договору №60-07.3.7. Ціна позову та складові заявлених вимог У зв`язку з невиконанням Відповідачем обов`язку щодо оплати в повному обсязі. Так Позивач звертається до суду із вимогою про стягнення 171 903,28 грн, що складається з: 7 705,00 грн — заборгованість за етапом виконаних дизайн-послуг, 23 115,00 грн — вартість додаткових коригувань планувальних рішень понад узгоджений ліміт, 115 230,30 грн — адміністративні витрати за погодженими кошторисами, 25 852,98 грн — єдиний податок/податкові витрати за погодженими кошторисами. З огляду на зазначене просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

19.03.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_2 -адвоката Ліфлянчик С.І. у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 20 000 грн.

Покликався на те, що відповідач звертався до позивача для розроблення дизайн-проекту інтер`єру квартири. Однак, між сторонами не було укладено жодного договору, в сторін не виникло жодних договірних зобов`язань.

В березні 2024 року відповідач звернувся до суду до позивача з позовною заявою про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів.

15 жовтня 2025 Львівським апеляційним судом винесено постанову, відповідно до якої: «… Враховуючи зазначене, не можна вважати, що відносини, які виникли між сторонам, є договірними. Судом встановлено, що між сторонами в установленому законом порядку договір підряду не був укладений, що має наслідком відсутність між ними будь-яких зобов`язань. З огляду на викладене відсутні правові підстави отримання відповідачем від позивача 154 528 грн., які були перераховані через банківську установу.»

Тобто, обставина відсутності між сторонами договірних відносин вже була встановлена судом, що набрало законної сили, та відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України має преюдиційне значення для даної справи та не підлягає повторному доказуванню. Враховуючи наведене, твердження Позивача про наявність між Сторонами фактичних договірних відносин є безпідставним, таким, що прямо суперечить встановленим судом обставинам, та спрямованим на введення суду в оману.

Вказує, що жодних доказів погодження сторонами істотних умов договору № 62-08 на виконання ремонтних робіт від 23.11.2023 та договору № 60-07 на розробку дизайн-проекту від 23.11.2023, позивачем не надано, що також підтверджує відсутність між сторонами договірних правовідносин. До матеріалів справи позивачем долучено копії договорів, які не містять підпис позивача, а отже, вони не є укладеними.

Відсутність письмового договору у даному випадку виключає можливість визнання правовідносин такими, що виникли на підставі даних договорів. Посилання Позивача на нібито «фактичні договірні відносини» не може бути прийнято судом, оскільки такі доводи вже були предметом дослідження суду та отримали належну правову оцінку у вищезазначеній постанові суду апеляційної інстанції. Таким чином, Позивач фактично намагається повторно довести обставини, які вже встановлені судом та мають преюдиційне значення, що є неприпустимим у відповідності до норм процесуального законодавства. Навіть у випадку, якщо Позивач посилається на наявність будь-яких фактичних дій з боку Відповідача, такі дії самі по собі не свідчать про виникнення договірних зобов`язань.

Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували: досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору; погодження обсягу робіт; визначення їх вартості; встановлення строків виконання; факт прийняття відповідачем виконаних робіт. З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, а також такими, що суперечать встановленим судом обставинам. Позивач у своїй позовній заяві вказує, що він самостійно та із залученням субпідрядників-дизайнерів виконано та передано відповідачу 12 варіантів планувальних рішень, 4 варіанти візуальних (стилістичних) рішень, кошторисні матеріали та етапність, комерційні пропозиції та специфікації, підбір обладнання/матеріалів і рахунки та інші організаційні дії: виїзди/заміри, залучення профільних спеціалістів, узгодження рішень із відповідачем. Дані обставини підтверджуються позивачем скріншотами переписки в спільних чатах та переданими файлами з результатами, які відповідач отримав та використовував. Проте дані твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки, надані позивачем скріншоти переписки та файли не можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні процесуального законодавства.

Скріншоти переписки, на які посилається позивач, не містять належної ідентифікації осіб, не підтверджують факт направлення та отримання саме Відповідачем відповідних матеріалів, а також вони можуть бути змінені чи відредаговані, що виключає їх безумовну доказову силу без належного технічного підтвердження їх автентичності. Аналогічно, передані файли не містять підтвердження їх створення саме позивачем або залученими ним особами, часу їх створення, а також факту створення їх саме для відповідача, їх погодження чи прийняття ним. Навіть у випадку фактичного направлення певних матеріалів, це саме по собі не свідчить про належне виконання робіт та їх прийняття відповідачем. Жодних актів приймання-передачі виконаних робіт, підписаних сторонами, позивачем не надано, що свідчить про відсутність факту прийняття відповідачем будь-яких результатів робіт. Більше того, за відсутності укладеного договору неможливо встановити обсяг робіт, який підлягав виконанню, критерії їх належності та якості, строки виконання та порядок їх прийняття. Крім цього, твердження позивача щодо використання відповідачем нібито переданих матеріалів є голослівними та не підтверджені жодними належними доказами.

Позивач не надав жодних доказів того, що відповідач використовував саме ті матеріали, які нібито були передані позивачем та такі матеріали стали підставою для виконання будь-яких робіт чи реалізації проекту. Отже, наведені позивачем обставини не підтверджують ні факту виконання робіт у правовому розумінні, ні факту їх прийняття відповідачем, ні наявності у відповідача обов`язку щодо їх оплати, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог у цій частині. Таким чином, всі дії, на які посилається позивач (підготовка варіантів рішень, підбір матеріалів, здійснення замірів, комунікація тощо), не можуть розцінюватися як виконані роботи або надані послуги для відповідача. Наявні матеріали позивача не були погоджені, прийняті чи використані відповідачем у будь-який спосіб, а тому виконання робіт або надання послуг Відповідачу не відбулося. Відповідно, відсутні будь-які підстави стягнення грошових коштів. Позивач самостійно готував матеріали на власний розсуд і ризик, без жодного доручення, замовлення чи фактичного прийняття з боку відповідача. Жодних актів приймання-передачі, погодження обсягів або вартості робіт, підписів сторін чи інших доказів належного виконання робіт не існує. Позивач, виконуючи дії самостійно як суб`єкт господарювання та готуючи матеріали без участі або погодження Відповідача, не створив для нього жодних юридичних наслідків, тому вимога про стягнення коштів є безпідставною та суперечить чинному законодавству України.

Отже, позивач, діючи як суб`єкт господарювання та здійснюючи відповідні дії без належного правового оформлення відносин із відповідачем, усвідомлював або повинен був усвідомлювати ризик настання несприятливих наслідків. За таких обставин, покладення на відповідача обов`язку щодо оплати дій, які не були погоджені сторонами, не оформлені належним чином та не прийняті відповідачем, суперечить основоположним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам свободи договору та обов`язковості виконання зобов`язання лише за наявності правових підстав його виникнення. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Тобто, за відсутності договору або іншого факту, який породжує зобов`язання, відсутні і правові підстави для виникнення у відповідача будь-якого обов`язку. Фактично, позивач намагається стягнути грошові кошти за нібито виконані роботи без належного документального підтвердження того, що такі роботи дійсно виконувалися саме для відповідача, були ним прийняті у встановленому порядку та погоджені. Таким чином, заявлені позивачем вимоги в цій частині є необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами, а також такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Вказує, що позивач у свої позовній заяві посилається на кошториси, комерційні пропозиції та варіанти планувальних рішень для обґрунтування суми стягнення. Однак вважає за необхідним звернути увагу суду, що жоден із наданих позивачем документів (кошториси, комерційні пропозиції, специфікації, підбір матеріалів, розрахунки тощо) не містить підпису позивача як особи, яка їх склала або будь-якої іншої особи, яку позивач ніби залучив до виконання роботи. Відсутність підпису виключає можливість встановлення того хто є автором цих документів, а також підтвердження його волевиявлення щодо їх змісту. Фактично такі документи не можуть розглядатися як офіційні чи первинні, а є лише невизначеними файлами невстановленого походження. Більше того, так звані «погоджені кошториси», на які посилається позивач, не містять підписів сторін. Таким чином, відсутній будь-який доказ того, що сторони погодили вартість робіт, їх обсяг або інші істотні умови. Аналогічна ситуація має місце і щодо комерційних пропозицій, на які посилається позивач. Вказані документи не містять жодних ідентифікуючих даних відповідача - відсутні прізвище, ім`я, по батькові, адреса об`єкта, реквізити чи будь-які інші дані, які б дозволяли встановити, що вони були підготовлені саме для відповідача. Такі документи мають узагальнений характер і за своїм змістом можуть бути адресовані будь-якій невизначеній особі. Відповідно, встановити їх належність до спірних правовідносин є неможливим.

Окремо звертає увагу суду на докази, які іменуються як «12 варіантів планувальних рішень», на які посилається позивач. Жоден із цих матеріалів не містить жодних ідентифікуючих ознак: відсутні дані про замовника, конкретний об`єкт нерухомості, технічне завдання, адреса, вихідні параметри приміщення тощо. За таких умов встановити, що ці матеріали були створені саме для відповідача, є об`єктивно неможливим. Тобто, сам по собі факт існування певних файлів чи графічних матеріалів не свідчить про їх передачу відповідачу, їх погодження чи тим більше прийняття. Фактично, позивач намагається обґрунтувати свої вимоги документами, які не мають встановленого походження, не ідентифікують сторони правовідносин та не підтверджують жодних юридично значимих обставин, що виключає можливість покладення їх в основу судового рішення. Таким чином, надані позивачем документи не підтверджують ані факту виконання робіт саме для відповідача, ані факту їх передачі, погодження чи прийняття останнім, а отже не можуть бути використані як належне обґрунтування заявленої до стягнення суми. Крім того, під час розгляду справи № 199/1293/24 за позовом відповідача до позивача, «Про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів» позивачем не було надано жодного із вищезазначених документів на підтвердження виконання ним будь-яких робіт. Вказані «докази» з`явилися виключно в межах даної справи, що обґрунтовано ставить під сумнів як час їх створення, так і їх достовірність. Така поведінка позивача свідчить про спробу штучного формування доказової бази вже після виникнення спору, що суперечить принципам добросовісності та змагальності сторін.

У даному випадку сукупність наведених обставин: відсутність підписів, ідентифікуючих даних, зв`язку з відповідачем, а також їх ненадання у попередньому судовому процесі прямо свідчить про недостовірність та неналежність таких доказів. Отже, надані Позивачем документи не відповідають критеріям належності, допустимості та достатності доказів, не підтверджують обставин, на які він посилається, та не можуть бути покладені судом в основу рішення у даній справі.

19.03.2026 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 -адвоката Ліфлянчик С.І. про зупинення провадження у справі. В обгрунтування клопотання покликається на те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у Національній гвардії України «Хартія» з 12 червня 2025 року по теперішній час. Дана обставина підтверджується довідкою № 7721 від 24.11.2025 року. Таким чином оскільки, Відповідач перебуває на військовій службі та залучений до оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, він не має змоги прийняти участь у розгляді цивільної справи № 464/1108/26. Також він обмежений в комунікації з адвокатом, оскільки виконання військових обов`язків пов`язане з перебуванням у місцях дислокації підрозділу, де відсутній стабільний зв`язок та можливість своєчасного обміну інформацією, що унеможливлює належну підготовку правової позиції та участь у судових засіданнях.

20.03.2026 від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив задовольнити позовні вимоги, вказував що викладені у відзиві обставини є безпідставними, а предметом спору не є факт укладення договору, а фактичне надання послуг прийняття/виконання результату.

23.03.2026 на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшли заперечення на клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ліфлянчик С.І. про зупинення провадження у справі, в яких останній зазначив, що стороною відповідача не доведено, що у Відповідача відсутня можливість реалізовувати процесуальні права у справі з використанням передбачених ЦПК України механізмів, зокрема:участі через професійного представника (адвоката), який вже здійснює представництво у справі; участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції; подання письмових пояснень та доказів. Зупинення провадження на невизначений строк “до демобілізації” без доведення реальної неможливості здійснювати процесуальні права є непропорційним. Інтереси Відповідача вже забезпечуються професійним представником Відповідач має адвоката, який активно реалізує процесуальні права сторони (подано відзив, клопотання, інші процесуальні документи). Отже, твердження про неможливість захисту інтересів у процесі не відповідає фактичним обставинам. Відповідач і до служби фактично не брав участі у судових засіданнях (стала модель поведінки). Із протоколів судових засідань у режимі відеоконференції у справі №199/1293/24 від 10.02.2025 та 25.02.2025 вбачається, що ОСОБА_2 не брав особистої участі у судових засіданнях, при цьому участь сторони забезпечувалася представником. Крім того, за весь період розгляду попереднього спору між сторонами (загалом близько 5 судових засідань) Відповідач жодного разу не з`являвся та не брав участі особисто, а в апеляційному суді також не брав участі. Отже, відсутність Відповідача в засіданнях є сталою моделлю його процесуальної поведінки ще до проходження служби і сама по собі не може обґрунтовувати зупинення провадження «до демобілізації».

Ухвалою суду від 27.03.2026 постановлено прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача ОСОБА_2 -адвоката Ліфлянчик Станіслава Ігоровича про зупинення провадження у справі – задоволити. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за фактично надані послуги та погоджені кошторисні складові зупинити до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21.08.2026 ухвалено апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити, вказав на те, що послуги ним були надані, а комунікація відбувалася, про що свідчать електронні докази.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_2 — адвокат Ліфлянчик С.І. у судовому засіданні позовні вимоги заперечив в повному обсязі, просив у таких відмовити. Зазначив, що договорів з позивачем не укладалось. Позовна заява подана з метою переглянути справу, яка була раніше. У договір входить виконання ремонтних робіт, однак нічого не зроблено, як і відстні істосні умови договору.

Окрім цього зазначив, що надані скріншоти переписки між учасника не можуть бути належними доказами, оскільки такі є незасвідченими та їх зміст міг бути змінений.

Заслухавши вступні слова учасників справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що позивачем 17.02.2026 було складено претензію(досудову)/пропозицію врегулювання спору до ОСОБА_2 , яку було направлено відповідачу 18.02.2026 за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом досліджено, копію договору №60-07 на розробку дизайн-проекту від 23.11.2023 та копію договору №62-08 на виконання ремонтих робіт від 23.11.2023, додаток №1 до договору №62-08 від 23.11.2023, а саме попереденій кошторис на виконання ремонтих робіт за адресою: АДРЕСА_2 та попередній кошторис на виконання ремонтих робіт за адресою: АДРЕСА_3 (приміщення під гараж) з яких вбачається, що ОСОБА_2 не було підписані вказані договори та додатки.

Судом також досліджено копію рахунків на оплату авансу по вказаним договорам, попередній кошторис будівельно оздоблювальних робіт та буд.матеріалів на об`єкті у АДРЕСА_4 загальною вартістю 806 766 грн., комерційні пропозиції від 11.12.2023, 06.12.2023, 13.12.2023, рахунок-фактура №444510 від 12.12.2023 на загальну вартість 22 334,40 грн.

Окрім цього, судом також досліджено скріншоти переписок, які надані стороною позивача, 12 варіантів планувальних рішень та візуальні стилістичні рішення.

З дослідженої судом копію Постанови Львівського апеляційного суду від 15.10.2025 встановлено, що «розірвання договору на розробку дизайн проекту від 23.11.2023 та стягнення неустойки в розмірі 283 388, 58 грн. слід відмовити, оскільки судом встановлено, що між сторонами в установленому законом порядку договір підряду не був укладений.»

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 626, 628, 638 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

За змістом статей 205, 207 ЦК України волевиявлення сторін може виражатися в усній або письмовій, у тому числі електронній, формі, а письмовий правочин вважається вчиненим, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах чи телеграмах, якими обмінялися сторони, або в електронних повідомленнях, якщо інше не встановлено законом.

Отже, відсутність підписаного сторонами єдиного документа сама по собі не виключає можливості встановлення факту досягнення домовленості на підставі інших доказів. Водночас особа, яка вимагає стягнення коштів, повинна довести обставини, що свідчать про виникнення відповідного зобов`язання, його зміст та розмір.

Як установлено судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 171 903,28 грн, посилаючись на фактичне надання послуг з підготовки дизайн-рішень та організації ремонту об`єктів нерухомості у місті Львові.

Суд ураховує постанову Львівського апеляційного суду від 15.10.2025 у цивільній справі № 199/1293/24 в частині встановлених нею обставин, однак зазначає, що питання про преюдиційне значення попереднього судового рішення має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин, установлених у попередній справі, предмета та підстав обох позовів.

При цьому сам факт неукладення договору не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи доведено виникнення зобов`язання з іншої передбаченої законом підстави, зокрема внаслідок фактичного надання послуг або набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави.

Однак позивач повинен довести не лише факт створення певних матеріалів, а й обставини, які дають змогу встановити, що відповідні дії були вчинені на замовлення відповідача, що вони становили предмет погоджених сторонами відносин або породили інше передбачене законом зобов`язання, а також що заявлена до стягнення сума відповідає такому зобов`язанню.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення.

Оцінюючи надані позивачем електронні повідомлення та файли, суд бере до уваги, що сам факт наявності певних планувальних рішень, кошторисів або комерційних пропозицій не є достатнім для висновку про виникнення у відповідача обов`язку оплатити всі зазначені в позові суми.

Відсутність підпису на окремому електронному файлі чи скриншоті сама по собі не є безумовною підставою для неврахування такого доказу. Водночас сукупність досліджених матеріалів повинна давати змогу достовірно встановити обставини, на які посилається позивач.

Разом з цим позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що відповідач погодив усі заявлені до стягнення складові вартості послуг та взяв на себе обов`язок сплатити їх у визначеному позивачем розмірі.

Так позивач стверджує, що виконав перший етап дизайн-послуг, у зв`язку із чим у відповідача виник обов`язок здійснити черговий платіж у розмірі 7 705,00 грн відповідно до пункту 3.4.2 проекту договору № 60-07 від 23.11.2023.

Однак зазначений пункт міститься у проєкті договору, який не підписаний відповідачем. Доказів, які б підтверджували погодження відповідачем саме такого порядку поетапної оплати та визначеної суми платежу в інший належний спосіб, позивачем не надано в обсязі, достатньому для задоволення вимоги.

Щодо вимоги про стягнення 23 115,00 грн за додаткові коригування планувальних рішень. Позивач посилається на те, що ним було підготовлено дванадцять варіантів планувальних рішень, тоді як пунктом 5.8 проєкту договору № 60-07 передбачалося не більше трьох коригувань у межах базової вартості дизайн-послуг. Водночас зазначена умова міститься в непідписаному проєкті договору. Докази погодження відповідачем обмеження кількості коригувань, порядку оплати додаткових послуг та вартості кожного додаткового коригування мають підтверджувати відповідну домовленість сторін.

Сам факт існування дванадцяти варіантів планувальних рішень не доводить, що всі вони були замовлені відповідачем як окремі оплачувані послуги, що дев`ять із них становили додатковий обсяг робіт та що їхня загальна вартість погоджена в розмірі 23 115,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення 115 230,30 грн адміністративних витрат то з матеріалів справи, вбачається, що зазначені адміністративні витрати передбачені кошторисами на виконання ремонтних робіт, тоді як фактично до виконання ремонтних робіт на відповідних об`єктах відповідач не приступав, а самі ремонтні роботи не розпочиналися.

За таких обставин суд звертає увагу, що саме по собі передбачення певної суми адміністративних витрат у кошторисі не свідчить про те, що такі витрати фактично виникли, були понесені позивачем або підлягають оплаті відповідачем.

Позивачем не надано належних та достатніх доказів фактичного понесення адміністративних витрат у заявленому розмірі, зокрема доказів здійснення відповідних витрат саме в межах виконання ремонтних робіт на об`єктах відповідача, а також доказів виникнення обов`язку відповідача компенсувати такі витрати за відсутності розпочатих ремонтних робіт.

При цьому суд ураховує, що позивач обґрунтовує заявлену вимогу положеннями кошторисів, які не підписані відповідачем, а тому сам факт зазначення в них відповідної суми не підтверджує погодження сторонами безумовного обов`язку відповідача сплатити її незалежно від фактичного виконання робіт та виникнення відповідних витрат.

Отже, оскільки ремонтні роботи не розпочиналися, а фактичне понесення позивачем адміністративних витрат у сумі 115 230,30 грн та наявність правових підстав для їх стягнення з відповідача належними доказами не підтверджені, суд доходить висновку про безпідставність позовної вимоги в цій частині.

Позивач також просить стягнути з відповідача 25 852,98 грн єдиного податку (податкових витрат), посилаючись на те, що відповідна складова передбачена кошторисами на виконання ремонтних робіт та включена до рахунку.

Разом із тим суд установив, що зазначені податкові витрати передбачені в межах кошторисів на виконання ремонтних робіт, які фактично не розпочиналися. Відповідно, саме по собі включення такої складової до кошторису не підтверджує виникнення у позивача фактичних витрат у заявленому розмірі та не створює автоматичного обов`язку відповідача щодо їх компенсації.

Позивачем не надано належних і достатніх доказів того, що сума 25 852,98 грн була фактично понесена ним як витрати, пов`язані з виконанням ремонтних робіт на об`єктах відповідача, або що між сторонами було досягнуто домовленості про обов`язок відповідача сплатити таку суму незалежно від початку та фактичного виконання ремонтних робіт.

За відсутності розпочатих ремонтних робіт, доказів фактичного понесення відповідних витрат та належного підтвердження погодження сторонами обов`язку відповідача сплатити зазначену суму суд доходить висновку, що позовна вимога про стягнення 25 852,98 грн єдиного податку (податкових витрат) є недоведеною та задоволенню не підлягає.

Оцінюючи доводи позивача в сукупності, суд бере до уваги, що заявлені вимоги ґрунтуються на проєктах договорів, кошторисах, рахунках, планувальних матеріалах та електронному листуванні. Проте ці докази в їх сукупності не підтверджують у достатньому обсязі виникнення у відповідача грошового зобов`язання саме в заявленому розмірі.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором.

Суд також ураховує, що відповідно до статті 1212 ЦК України обов`язок повернути безпідставно набуте або збережене майно може виникати незалежно від наявності договору. Проте застосування цієї норми потребує встановлення факту набуття чи збереження майна відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави. Саме по собі посилання на виконання підготовчих дій або створення матеріалів не доводить усіх необхідних для цього обставин.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності правових підстав для стягнення з відповідача 171 903,28 грн за фактично надані послуги та погоджені кошторисні складові.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову належить відмовити повністю, судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, не підлягають стягненню з відповідача.

Щодо вимоги відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів. рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається із змісту відзиву на позовну заяву відповідачем зазначено, що ним буде понесено витрати на правничу допомогу в розірі 20000 грн.

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок містить додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19). Аналіз зазначених постанов свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Судом встановлено, що правнича допомога відповідачу ОСОБА_2 , адвокатом надана на підставі договору №06/03/2026 про надання правничої допомоги від 06.03.2026.

Представник відповідача подав квитанцію № 286751703 про оплату таких витрат у розмірі 20 000 грн.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на їх неспівмірність складності справи та обсягу наданої правничої допомоги, суд вважає, що з врахуванням виконаної адвокатом роботи, враховуючи категорію справи, обсяги виконаної роботи, а саме подання лише відзиву та клопотання про зупинення провадження у справі а також враховуючи, співмірності та розумності судових витрат, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн., який буде справедливим та співрозмірним складності справи.

Керуючись ст. 626, 638, 1049, 1054 ЦК України, ст. 2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за фактично надані послуги та погоджені кошторисні складові відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Суддя