Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/10127/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/10127/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі №160/10127/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом з 22.12.2022 року. 05.11.2023 року під час безпосередньої участі у бойових діях, захисту Батьківщини, отримав: ВТ ВУНП лівого колінного суглобу з вогнепальним багатоуламковим внутрішньо-суглобовим переломом проксимального відділу обох кісток лівої гомілки. ВУСП правого стегна, лівого передпліччя, правої надключичної ділянки. За результатами військово-лікарської експертизи на підставі статті 61 А, 78 А графи ІІ розкладу хвороб визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 139 від 17.05.2024 року солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за п. б (за станом здоров`я) на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. 12.03.2026 року позивач направив заяву до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153. Дану заяву отримано представником військової частини НОМЕР_1 16.03.2026 року. Також 31.03.2026 року подано адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , який отримано 06.04.2026 року. Однак, станом на час подання позову до суду відповіді від військової частини НОМЕР_1 не надходило. Вказану бездіяльність вважає протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач у віці до 25 років уклав контракт під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях та отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, а Постанова №153 не містить жодних обмежень щодо отримання винагороди колишніми військовослужбовцями; тлумачення пункту 4 Постанови №153 лише щодо осіб, які продовжують проходження військової служби, на думку суду першої інстанції, є дискримінаційним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що однією з обов`язкових умов виникнення права на винагороду є проходження особою військової служби на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025), тоді як позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 17.05.2024.

13 серпня 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, де зазначено про те, що Позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у віці 20 років добровільно вступив на військову службу за контрактом (22.12.2022 р.) під час дії воєнного стану.

Згідно з довідкою № 462 від 03.05.2024 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_1 за посадою колишній розвідник номера обслуги 3 відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 дійсно у період з 25.12.2022 по 04.02.2023, з 11.02.2023 по 07.04.2023, з 18.04.2023 по 30.06.2023, з 06.07.2023 по 28.08.2023, з 26.10.2023 по 28.10.2023, з 30.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 02.11.2023, з 04.11.2023 по 04.11.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Волноваського району Великоновосілківської селищної територіальної громади. 05.11.2023 року ОСОБА_1 , під час безпосередньої участі у бойових діях, захисту Батьківщини, отримав: ВТ ВУНП лівого колінного суглобу з вогнепальним багатоуламковим внутрішньо-суглобовим переломом проксимального відділу обох кісток лівої гомілки. ВУСП правого стегна, лівого передпліччя, правої надключичної ділянки (довідка про обставини травми № 305 від 04.12.2023 р.).

На підставі свідоцтва про хворобу ВЛК № 3564 від 16.04.2024 р., Позивачавизнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Наказом командира в/ч НОМЕР_2 № 139 від 17.05.2024 р. Позивача звільнено у відставку за станом здоров`я у зв`язку з наявністю висновку ВЛК про непридатність до військової служби.

Тобто, позивач був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров`я у зв`язку з наявністю висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, внаслідок травми поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Відповідно до абзацу другого пункту глави 22 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, Постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, повинні бути реалізовані негайно.

Отже, у військової частини не було іншого правомірного варіанту поведінки, окрім як звільнити Позивача з військової служби за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 з однієї сторони та командир Військової частини НОМЕР_3 22.12.2022 року уклали контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу.

Також судом встановлено, що позивач 22.12.2022 року зарахований на військову службу до складу Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджено даними військового квитка серія НОМЕР_4 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.05.2024 року №139, солдата ОСОБА_1 , колишнього розвідника номера обслуги 3 відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 , звільнено з військової служби з виключенням з військового обліку за пунктом «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.05.2024 року №73-РС, відповідно до пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з довідкою № 462 від 03.05.2024 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_1 за посадою колишній розвідник номера обслуги 3 відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 дійсно у період з 25.12.2022 по 04.02.2023, з 11.02.2023 по 07.04.2023, з 18.04.2023 по 30.06.2023, з 06.07.2023 по 28.08.2023, з 26.10.2023 по 28.10.2023, з 30.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 02.11.2023, з 04.11.2023 по 04.11.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Волноваського району Великоновосілківської селищної територіальної громади.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААД №092585, виданої міжрайонною ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18.10.2024 року ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності: причина інвалідності: поранення, так, пов`язане із захистом Батьківщини.

09.03.2026 року позивач звернувся з заявою до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153 у зв`язку з отриманням поранення та звільненням з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з непридатністю до військової служби.

Військова частина НОМЕР_1 листом вих. №1665/7677 від 29.03.2026 року повідомила позивача, що відповідно до Постанови КМУ № 153 передбачено виплату громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 мільйон гривень, які до набрання чинності цією Постановою (13.02.2025) у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців (180 днів) станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025).

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Порядок).

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проєкту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Аналіз положень пункту 4 Постанови КМУ №153 дає підстави суду дійти висновку, що на одержання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах мають право військовослужбовці за наявності одночасно таких умов:

- які до набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року) у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX;

- проходять військову службу;

- брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року).

Аналіз положень пункту 4 Постанови №153 дає підстави дійти висновку, що на одержання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах мають право військовослужбовці за наявності одночасно таких умов: до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану; проходять військову службу; брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (або менше шести місяців – у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, чи перебуванням у полоні).

Умова «проходять військову службу» визначена в теперішньому часі та, з урахуванням того, що всі інші умови визначаються станом на дату набрання чинності Постановою №153, означає, що на цю дату особа має бути військовослужбовцем, тобто особою, яка проходить військову службу (частина дев`ята статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Абзац четвертий пункту 4 Постанови №153, на який посилався суд першої інстанції, не встановлює самостійного кола одержувачів винагороди, а стосується лише «військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту», тобто лише визначає розмір винагороди для тих із них, хто брав участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з пораненням.

Як встановлено судом, позивача звільнено з військової служби 17.05.2024, тобто майже за дев`ять місяців до набрання чинності Постановою №153.

Отже, станом на дату набрання чинності Постановою №153 позивач не проходив військову службу і не належав до кола осіб, визначених абзацом другим пункту 4 цієї постанови.

Колегія суддів зауважує, що в судовій практиці, на яку посилаються позивачі в подібних спорах, право на винагороду визнається за особами, звільненими з військової служби вже після набрання чинності Постановою №153, оскільки таке право виникло в них під час проходження військової служби.

Натомість у позивача таке право не виникло, оскільки на дату набрання чинності Постановою №153 він не був військовослужбовцем.

Колегія суддів не погоджується і з висновком суду першої інстанції про дискримінаційний характер такого тлумачення з огляду на те, що Постанова №153 запроваджує експериментальний проєкт, метою якого є підвищення мотивації до проходження військової служби, а винагорода, передбачена її пунктом 4, є додатковою стимулюючою виплатою, коло одержувачів якої Кабінет Міністрів України визначив за чіткими та об`єктивними критеріями. Особи, які на дату набрання чинності Постановою №153 проходили військову службу, та особи, звільнені з військової служби до цієї дати, не перебувають в аналогічному становищі щодо мети запроваджених заходів, а тому встановлення різних умов для них ґрунтується на об`єктивному та розумному обґрунтуванні і не є дискримінацією.

Колегія суддів наголошує, що суд не може розширювати коло осіб, яким нормативно-правовим актом надано право на відповідну виплату, оскільки це означало б перебирання судом повноважень Кабінету Міністрів України.

За таких обставин бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень не є протиправною, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 в адміністративній справі №160/10127/26 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 в адміністративній справі №160/10127/26 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко