Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №480/2136/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 р.Справа № 480/2136/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року (ухвалене суддею Шаповал М.М.) в справі № 480/2136/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати протиправним рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 р. про відмову у виключені квартири АДРЕСА_1 з числа службових, скасувати це рішення та зобов`язати переглянути заяву від 06.03.2026 р. про виключення із числа службових квартиру АДРЕСА_1 рішення, з врахуванням висновків суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення по суті за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.03.2026 р. щодо виключення житла за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути в порядку, встановленому законом, заяви ОСОБА_1 від 06.03.2026 р. щодо виключення житла за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених судом; у задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Житлового Кодексу України, Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. № 1081, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету Конотопської міської ради від 28.01.2008 № 12, позивачу був виданий ордер від 06.02.2008 № 107 на право зайняття житлового приміщення, житловою площею 15,4 м2, що складається із 1 кімнати за адресою: АДРЕСА_2 .

06.03.2026 позивач звернулася із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 про виключення з числа службових квартир житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатами розгляду заяви листом від 10.03.2026 № 760 за підписом командира в/ч НОМЕР_1 та голови житлової комісії в/ч НОМЕР_1 позивачу повідомлено, що на виконання вимог доручення Міністра оборони України № 20241/3 від 09.08.2022 з метою збереження житлового фонду Державної спеціальної служби транспорту командирами військових частин не подаються пропозиції щодо виключення житла із числа службового до окремого розпорядження, у зв`язку з чим залишено рапорт позивача без розгляду.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не прийнято рішення за результатом поданого позивачкою заяви від 06.03.2026 р., тому належним способом захисту прав позивачки є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення по суті за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.03.2026 р. щодо виключення житла за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових та зобов`язанння Військову частину НОМЕР_1 розглянути в порядку, встановленому законом, заяви ОСОБА_1 від 06.03.2026 р. щодо виключення житла за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених судом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України (ст. 2 Закону № 2011-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2011-XII, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінету Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Статтею 125 Житлового кодексу України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла.

Відповідно до ч. 1 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (в подальшому – Порядок № 1081), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.

Згідно із ч. 3 п. 3 Порядку №1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.

Реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов`язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом.

Відповідно до п. 8 Порядку №1081, виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно- експлуатаційного органу.

Наказом Міністерства оборони України від 06.09.2021 р. № 271 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту та членів їх сімей жилими приміщеннями (в подальшому - Інструкція № 271, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 Розділу I Інструкції № 271, ця Інструкція визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених у запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).

Згідно з п. 8 розділу VІІ Інструкції № 271, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 і більше років, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими жилими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-5 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання командира військової частини в установленому порядку.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що для виключення квартири з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей постійним житлом, мають бути виконані умови, а саме: військовослужбовець має мати вислугу на військовій службі 20 років і більше, особа має перебувати на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов; не приймати участь в приватизації.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на час розгляду справи відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену Інструкцією № 271 та Порядком №1081 можливість реалізації права позивачки на виключення її квартири з числа службових.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 має вислугу на військовій службі більше 20 років, має статус ветеран війни - учасник бойових дій, має службове житло, яке і просить виключити з числа службових. Перебування позивачки на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання відповідачем не заперечується.

Водночас, як вже зазначалося, військовослужбовці, що забезпечені службовими житловими приміщеннями мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-5 розділу VІІ Інструкції № 271.

Згідно з пунктів 3-5 розділу VІІ Інструкції № 271, для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання жилого приміщення для постійного проживання.

Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) є підставою для надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання.

На підставі протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) військова частина готує список надання жилої площі для постійного проживання у військовій частині (далі - Список надання постійного житла) (додаток 23).

Затверджений Список надання постійного житла є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів військовою частиною та подання до виконавчих органів місцевого самоврядування документів для видачі ордера на постійну жилу площу, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

До виконавчих органів місцевого самоврядування військова частина надає облікову справу військовослужбовця разом із витягом із Списку надання постійного житла, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії).

Для вселення в надане жиле приміщення військовослужбовець здає ордер на постійну жилу площу до житлово-експлуатаційної організації, за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації, що здійснює обслуговування цього жилого приміщення, або до КЕС відповідної військової частини.

Ордер на постійну жилу площу визнається недійсним у встановленому законодавством порядку.

Отже, норми Інструкції № 271 чітко регламентують порядок та процедуру виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, який включає в себе зокрема розгляд документів облікової справи військовослужбовця житловою комісію військової частини (об`єднаною житловою комісією) та прийняття останньою рішення, у формі протоколу засідання про надання житлового приміщення для постійного проживання, яке в подальшому затверджується командиром військової частини.

Організація роботи житлових комісій військових частин передбачена розділом ІІ Інструкції № 271.

Відповідно до розділу ІІ Інструкції № 271, для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею), ведення оперативного обліку службових жилих приміщень в Адміністрації та військових частинах, установах та організаціях Державної спеціальної служби транспорту утворюються житлові комісії (п.1 розділу ІІ Інструкції № 271).

Основним завданням житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій) є, крім іншого, прийняття рішення з житлових питань, у тому числі із розгляду відповідних рапортів (заяв) військовослужбовців та членів їх сімей з житлових питань (п.5 розділу ІІ Інструкції № 271).

Згідно з п. 7 розд. ІІ Інструкції № 271, житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.

Відповідно до абз. 1 п. 8 розд. ІІ Інструкції № 271, рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини.

Судовим розглядом встановлено, що з метою реалізації права на виключення житла з числа службових позивачкою подано заяву до командира Військової частини НОМЕР_1 про виключення з числа службових квартир житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатами розгляду заяви позивачки листом від 10.03.2026 р. ОСОБА_1 повідомлено, що на виконання вимог доручення Міністра оборони України № 20241/3 від 09.08.2022 р. з метою збереження житлового фонду Державної спеціальної служби транспорту командирами військових частин не подаються пропозиції щодо виключення житла із числа службового до окремого розпорядження, у зв`язку з чим залишено рапорт позивачки без розгляду.

Отже, поданий позивачкою рапорт розглянуто не було, оскільки рішення за наслідком засідання житлової комісії про надання позивачу житлового приміщення для постійного проживання або про відмову у наданні відповідачем не було прийнято.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що саме житлова комісія, створена відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, до компетенції якої належить вирішення питання щодо виключення житла з числа службових, після отримання від позивача рапорту відповідно до норм розділу ІІ Інструкції № 271 повинна була розглянути рапорт позивача та на засіданні житлової комісії прийняти відповідне рішення за наслідком його розгляду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

У свою чергу, лист від 10.03.2026 № 760 за підписом командира в/ч НОМЕР_2 та голови житлової комісії в/ч НОМЕР_2 є лише відповіддю на звернення щодо виключення житла за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових та носить інформативний характер, однак не містить відмову у виключенні житла з числа службових.

Вказана відповідь також не тягне за собою жодних юридичних наслідків, відповідно, не порушує прав, свобод та інтересів особи, а відтак, не є актом індивідуальної дії.

Відсутність належним чином оформленого рішення про виключення житла з числа службових або мотивованої відмови у виключенні житла з числа службових, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

У свою чергу, бездіяльність відповідача обмежує права позивачки на забезпечення житлом, гарантовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що на час судового розгляду, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.

Крім цього, будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту подання позивачкою відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття останньої на облік, відповідач суду не надав.

Доказів, які б підтверджували вчинення неправомірних дій службовими особами при вирішенні питання про взяття членів сім`ї позивачки на квартирний облік, відповідач суду також не надав.

Посилання відповідача на доручення Міністра оборони України № 20241/3 від 09.08.2022 р. щодо неподання командирами військових частин до КЕВ пропозицій щодо виключення житла з числа службового до окремого розпорядження, є безпідставними, оскільки таке доручення не скасовує дію нормативних актів, які мають вищу юридичну силу, зокрема, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями та Інструкції.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не прийнято рішення за результатом поданого позивачкою заяви (рапорту) від 06.03.2026, суд першої інстанції обґрунтовано обрав належний захист порушеного права позивачки, шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення по суті за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.03.2026 р. щодо виключення житла за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути в порядку, встановленому законом, заяви ОСОБА_1 від 06.03.2026 р. щодо виключення житла за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених судом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 по справі № 480/2136/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін