Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №440/3369/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: процедур здійснення контролю Державною аудиторською службою України, Державного фінансового контролю

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №440/3369/26

Суддя: Спаскін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 р.Справа № 440/3369/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/3369/26

за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області

до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області

про визнання незаконною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби у Полтавській області, в якому просило суд визнати незаконною та скасувати вимогу від 11.03.2026 №201607-14/576-2026.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 провадження в адміністративній справі №440/3369/26 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №580/2287/24.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що ключовою обставиною, що підлягає дослідженню у справі №580/2287/24 є, зокрема, правильність визначення розміру збитків у вимозі про усунення виявлених порушень та перевірку обґрунтованості вимог органу Держаудитслужби. Водночас, як можливо встановити із матеріалів даної адміністративної справи № 440/3369/26, позивач не оспорює правильність визначення розміру збитків, тоді як предметом спору у справі є правомірність усієї вимоги, як акту індивідуальної дії, з огляду на доводи, зазначені у позові, із заперечення підстав виникнення збитків, а відповідно і факту їх настання в цілому, а не лише певної їх частини, що зумовлювало б необхідність дослідження правильності їх нарахування.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до п.11 ч.1 ст.294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий без повідомлення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини у справі №580/2287/24 та у справі №440/3369/26 є подібними, оскільки в обох випадках предметом оскарження є вимоги органу державного фінансового контролю про відшкодування збитків, а правовий висновок, який буде сформульовано Судовою палатою щодо можливості перевірки законності та правильності обчислення розміру збитків у справі за позовом підконтрольного об`єкта про визнання вимоги протиправною, матиме істотне значення для правильного вирішення цієї справи, а тому наявні підстави, передбачені п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України для зупинення провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 236 КАС України визначені підстави для зупинення провадження у справі, як обов`язкові, так і факультативні.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.03.2026 справу №580/2287/24 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Черкаській області до Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області про визнання протиправною та скасування окремих пунктів вимоги передано на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.

Підставою для передачі справи №580/2287/24 на розгляд Судової палати стала наявність неоднакової практики Верховного Суду з питання про те, чи законність та правильність обчислення розміру збитків, яке може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їх стягнення, може розглядатись і у справі за позовом підконтрольного об`єкта про визнання вимоги протиправною.

У пункті 34 ухвали визначено ключові доводи касаційної скарги, які має перевірити Верховний Суд при розгляду цієї справи:

- контролюючий орган має право заявити вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії відповідача, як підконтрольної установи, і така вимога обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, а примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки за такою вимогою неможливо;

- правильність визначення розміру збитків у вимозі про усунення виявлених порушень та перевірку обґрунтованості вимог органу Держаудитслужби має здійснювати суд, що розглядає позов про безпосереднє стягнення таких збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.03.2026 суд зазначив, що «вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, а отже, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Таким чином, правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов Державної аудиторської служби України про стягнення збитків, а не під час вирішення справи за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, з огляду на те, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

Водночас, у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі №820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі №826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі №160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі №420/6808/19, від 12 травня 2022 року у справі №620/4169/20, від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 21 березня 2023 року у справі № 560/4370/22, Верховний Суд зазначив, що та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону №2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку №550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Такі висновки кореспондують правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 160/7775/21, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18, від 09 березня 2023 року у справі № 500/2489/21, в яких Суд указав, що правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Надалі розвиваючи підхід щодо правової природи вимог Держаудитслужби, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що вимога про відшкодування збитків не є виконавчим документом і якщо підконтрольна установа не згодна з сумою та не відшкодувала її добровільно, орган державного фінансового контролю зобов`язаний звернутися до суду з позовом у загальному порядку. Водночас письмова вимога є правовим актом індивідуальної дії, оскільки вона породжує обов`язки для адресата (усунути порушення) і це дає право установі оскаржувати таку вимогу в адміністративному суді ще до того, як орган контролю звернеться з позовом про стягнення збитків.

Натомість у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 820/339/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 804/9577/13-а, від 11 грудня 2019 року у справі № 160/641/19, від 20 березня 2020 року у справі № 814/380/17, від 31 березня 2020 року у справі № 817/650/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 813/1984/18, від 08 квітня 2020 у справі № 809/504/17, від 12 березня 2021 року у справі № 640/3186/19, від 27 травня 2021 року у справі № 160/8621/19, від 17 червня 2021 року у справі № 440/6907/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20 та від 03 червня 2022 року у справі № 160/13920/20, Верховний Суд з-поміж іншого висновував, що орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об`єктів, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У цих справах Верховний Суд указав, що законність та правильність обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом державного фінансового контролю про їхнє стягнення, а не у справі за позовом підконтрольного об`єкта про визнання вимоги протиправною.

Отже, під час касаційного перегляду цієї справи встановлено наявність неоднакової практики Верховного Суду з цього питання».

Предметом спору у справі №440/3369/26, що розглядається, є визнання протиправними та скасування вимоги Управління північно-східного офісу Держаудитслужби у Полтавській області про усунення порушень від 11.03.2026 №201607-14/576-2026, якою позивача зобов`язано прийняти управлінське рішення щодо відшкодування встановленого порушення та забезпечити повернення (стягнення) коштів, тобто вимог, які стосуються відшкодування коштів, що призвели до матеріальної шкоди (збитків).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки в межах цієї справи правовідносини є подібними до тих, які є предметом касаційного перегляду в справі №580/2287/24 (щодо оскарження вимоги органу державного фінансового контролю про відшкодування збитків), правовий висновок, який буде сформовано Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №580/2287/24, матиме значення для забезпечення єдності судової практики та однакового застосування норм матеріального права судами під час вирішення цієї справи.

В цьому контексті суд враховує, що згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним із способів практичного втілення вказаної конституційної норми є забезпечення ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів особи за допомогою становлення єдності судової практики.

Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 17 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

А частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи подібність правовідносин у даній справі та в адміністративній справі №580/2287/24, та беручи до уваги той факт, що формування відповідної правової позиції у справі №580/2287/24, яка переглядається Судовою палатою, може вплинути на результати розгляду цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав та об`єктивних обставин для зупинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України - до набрання законної сили судовим рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №580/2287/24.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а спірну ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 294, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 по справі №440/3369/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua