Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №442/5119/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5119/26

Провадження №2/442/2223/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Крамара О.В.

з участю секретаря - Малик О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобича цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Дрогобицького районного округу Львівської області Гавдяк Лідія Богданівна про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд із вказаним вище позовом, в якому просить: визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником, з однієї сторони та ОСОБА_2 , як обдаровуваною, з другої сторони, що посвідчений 8 квітня 2026 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Гавдяк Л.Б. за реєстровим № 538, 539; судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що його дочка ( ОСОБА_2 ) запропонувала йому оформити квартиру, яка належала йому на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 22 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Петрів В.Я., за реєстровим № 2327, на неї, а вона взамін обіцяла надавати йому належний догляд, матеріально його забезпечувати, сплачувати комунальні послуги за квартиру до кінця життя. Він розумів, що така пропозиція є вигідною для нього, адже він справді, враховуючи його вік - 79 років, стан його здоров`я потребував і потребує надалі фізичної та фінансової допомоги, оскільки є особою з інвалідністю II групи, поранення, контузія, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія 12 ААА № 845121 від 02.01.2019 року).

Він погодився переоформити зазначену нерухомість на відповідача за умови, що вона буде надавати йому різного виду необхідну допомогу. У зв`язку з чим передав дочці всі необхідні документи і, зокрема право власності на квартиру.

ОСОБА_2 запевнила його у тому, що всі питання щодо організації та підготовки усіх дій, необхідних для посвідчення такого правочину, вона вирішить сама з приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Гавдяк Л.Б.

8 квітня 2026 року, дочка привела його до офісу приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Гавдяк Л.Б., та привела до нотаріуса також незнайомого йому чоловіка, який підписав договір за нього, хоча він самостійно міг це зробити. При цьому прочитати договір йому не дали та не до кінця розуміючи цивільно-правових наслідків підписання цього документа.

Жодних роз`яснень його прав, обов`язків та наслідків вчинення правочину та підписання даного договору у нотаріальній конторі йому не надавали, він довіряв дочці та людям, з якими контактував.

Він був впевнений у тому, що уклав з дочкою договір, на підставі якого до дочки ОСОБА_3 переходить у власність його нерухоме майно, а вона зобов`язується утримувати його до кінця життя та надавати усю необхідну допомогу, в тому числі забезпечувати доглядом, який йому потрібен у зв`язку із його похилим віком, з чого слідує, що він був переконаний у тому, що фактично уклав з дочкою договір довічного утримання.

Однак, після посвідчення вищевказаного правочину, він так і не отримав від своєї дочки обумовленої допомоги, відповідачка фактично самоусунулася від надання йому необхідної допомоги, навіть не здійснює оплату комунальних послуг, він сам особисто змушений це робити, що підтверджується копіями квитанцій.

Він неодноразово хотів поговорити про це з дочкою, але вона взагалі перестала з ним спілкуватися, мирно вирішити питання йому не вдається.

Коли він звернувся до нотаріуса з проханням розірвати укладений ним 8 квітня 2026 року договір, то нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Гавдяк Л.Б. повідомила, що це зробити не можливо, оскільки він його підписав. Після чого попросив надати йому копію цього договору. Отримавши від нотаріуса договір, він ознайомився з ним і виявив, що це не був договір довічного утримання, а договір дарування. Вказує на те, що не мав наміру безоплатно відчужувати належну йому квартиру без будь-яких зустрічних обов`язків з боку дочки.

Крім того, позивач продовжує проживати у спірній квартирі після укладення договору дарування, тобто фактично передання нерухомого майна відповідачу не було.

З урахуванням наведеного, стверджує, що оскаржуваний ним договір був укладений під впливом помилки.

Ухвалою від 06.07.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

25.08.2026 відповідачем подано відзив із підтвердженням надсилання такого сторонам. У задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою суду від 08.09.2026 підготовче провадження в справі закрито, призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просять позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмовому відзиві.

Третя особа – приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Гавдяк Л.Б. заперечила щодо задоволення позову, покликаючись на його безпідставність.

Вислухавши доводи сторін, пояснення свідків та третьої особи, з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, таке право є абсолютним, виражає демократичні засади суспільства, спрямоване на всебічний захист прав людини та громадянина.

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За принциповими положеннями ст. 12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі Договору дарування квартири від 08.04.2026 ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_1 .

У п.5.19. даного договору вказано: У зв`язку із похилим віком та неволодінням правою рукою Дарувальником та на його особисте прохання, текст договору дарування квартири підписано запрошеним ним рукоприкладчиком, громадянином України - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 22 вересня 1997 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ; зареєстрованого по АДРЕСА_2 ).

Такі доводи спростовуються, поясненнями свідка ОСОБА_6 який зокрема пояснив, що позивача знає оскільки той обслуговує в нього автомобіль, однак до нотаріуса його запросила родичка, а саме: ОСОБА_2 . Допитана в якості свідка ОСОБА_2 підтвердила, що рукоприкладчика запросила саме вона.

У відповідності до довідки до акту огляду медико-соціально експертною комісією серія 12 ААА № 845121 ОСОБА_1 є особою з другою групою інвалідності (поранення, контузія, пов`язані з виконанням обов`язків в/сл. при перебуванні в країнах де велись бойові дії).

Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Гавдяк Л.Б. в судовому засіданні, на спростування доводів позивача вказала, що він в неї не був один раз, а декілька разів. Зокрема також вказала на те, що перший раз коли позивач прийшов до неї то мав намір скласти заповіт, щоб квартира залишилася дочці, а вже згодом вирішив зробити договір дарування.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що воля позивача не була спрямована на безоплатне та безумовне відчуження належного йому нерухомого майна на користь відповідачки. Його дійсний намір був іншим: передати майно дочці з розрахунком на те, що вона буде про нього піклуватися, допомагати йому та забезпечувати необхідний догляд.

Позивач є особою, яка не володіє спеціальними юридичними знаннями. Для нього передача майна дочці була безпосередньо пов`язана з очікуванням подальшої допомоги та догляду. Він вважав, що оформлює правовідносини, які забезпечуватимуть йому таке утримання.

Позивач не знав юридичної назви договору довічного утримання і не знав, які взагалі існують види договорів. Він хотів передати майно дочці за умови, що вона буде його доглядати, допомагати йому та утримувати до кінця життя. Він вважав, що саме це й оформляється у нотаріуса.

Як пояснила нотаріус, спочатку сторони мали намір оформити заповіт. Зазначена обставина має істотне значення для правильного вирішення справи, адже заповіт і договір дарування мають абсолютно різні правові наслідки. Особа, яка складає заповіт, залишається власником свого майна до смерті, має можливість користуватися ним, розпоряджатися ним, змінити або скасувати заповіт. Натомість укладення договору дарування призводить до переходу права власності до іншої особи вже за життя дарувальника.

Із здобутих в судовому засіданні доказів, встановлено, що позивач не мав наміру безумовно позбавити себе права власності на нерухоме майно без забезпечення свого подальшого проживання, догляду та утримання. З чого слідує про наявність істотної помилки позивача щодо природи правочину відповідно до статті 229 ЦК України.

Сам по собі факт нотаріального посвідчення договору не може автоматично свідчити про відсутність помилки особи щодо природи правочину та його правових наслідків.

Слід також врахувати те, що позивач не отримав копії правочину.

Ця обставина сама по собі не є безумовною підставою недійсності договору, однак у сукупності з іншими доказами вона характеризує обставини, за яких цей правочин був укладений, та підтверджує позицію позивача щодо нерозуміння ним справжньої юридичної природи оформленого правочину.

Також важливо оцінити поведінку сторін після укладення договору. Позивач очікував саме тієї поведінки дочки, яка характерна для відносин довічного утримання та догляду: допомоги, піклування, участі в його житті та забезпечення його потреб.

Натомість після набуття права власності відповідачка фактично не здійснювала того догляду та допомоги, на які розраховував позивач, на чому наголошує позивач та не заперечує відповідач.

Ця обставина має інше доказове значення: вона пояснює, у чому саме полягало помилкове уявлення позивача на момент вчинення правочину. Він вважав, що передає майно на умовах свого подальшого забезпечення та догляду, тоді як юридично був оформлений безоплатний договір дарування, який таких обов`язків для відповідачки не створював.

Відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має, зокрема, помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, а також таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У даному випадку йдеться не про зміну позивачем свого рішення через певний час і не про просте розчарування поведінкою дочки після укладення договору. Йдеться про те, що вже на момент вчинення правочину його внутрішня воля не відповідала тим юридичним наслідкам, які були закріплені договором дарування. Позивач бажав передати майно, забезпечивши собі догляд та утримання. Натомість юридично було оформлено безоплатне і безумовне відчуження майна. Це принципово різні правові наслідки.

Незважаючи на укладення договору та перехід права власності на спірне нерухоме майно до відповідачки, позивач як до укладення договору, так і після його укладення продовжував та продовжує фактично проживати у спірному житлі, користуватися ним та самостійно нести витрати, пов`язані з його утриманням. Протягом усього часу після укладення договору саме позивач особисто сплачує комунальні платежі, тоді як відповідачка, набувши право власності на майно, фактично не бере участі у витратах на його утримання.

Більше того, у судовому засіданні сама відповідачка підтвердила існування домовленості про те, що після укладення договору позивач і надалі проживатиме у цьому житлі. Водночас така домовленість не була закріплена в оспорюваному договорі та не забезпечена відповідним речовим чи зобов`язальним правом позивача на подальше проживання. Наведені обставини мають оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, оскільки фактична поведінка позивача після укладення правочину — продовження постійного проживання у житлі, користування ним як власним та самостійне несення всіх витрат на його утримання — узгоджується з його твердженнями про те, що він не усвідомлював наслідків договору як безумовного та безоплатного відчуження майна і не мав внутрішньої волі остаточно позбавити себе прав на це житло без забезпечення свого подальшого проживання, догляду та утримання. При цьому саме визнання відповідачкою домовленість про подальше проживання батька свідчить про те, що фактичні домовленості сторін були ширшими за зміст письмового договору дарування та не знайшли у ньому належного юридичного закріплення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 564/1067/22 викладено висновок про те, що «обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним».

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21 виклав висновок про те, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить). Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилка під час укладення оспорюваного договору – не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі №715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі №947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі №288/1366/21.

Судом встановлено, що на час укладення оспорюваного договору, дарувальник проживав та продовжує проживати у подарованій квартирі, таке є його основним житлом, є особою з другою групою інвалідності (поранення, контузія, пов`язані з виконанням обов`язків в/сл. при перебуванні в країнах де велись бойові дії), є особою похилого віку, а тому дійсно не усвідомлював правової природи договору, оскільки розраховував на обопільне виконання відповідачем обов`язків у виді надання йому допомоги.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оспорюваний правочин був вчинений під впливом істотної помилки позивача щодо правової природи укладеного правочину та прав і обов`язків, які виникають внаслідок його укладення, а тому позов слід задоволити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК Україн ипід час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно зіст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати так як інвалід 2 групи.

Ураховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, з відповідача в дохід держави слід стягнути 1331,20 грн. судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Дрогобицького районного округу Львівської області Гавдяк Лідія Богданівна про визнання договору дарування недійсним задоволити.

Визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 , як дарувальником, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як обдарованою, з другої сторони, що посвідчений 08 квітня 2026 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного округу Львівської області Гавдяк Лідією Богданівною за реєстровим №538, 539.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь держави 1331.20 грн.. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складено 19.10.2026.

Суддя __________________ О.В. Крамар