Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №520/8638/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 520/8638/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 04.06.26 по справі № 520/8638/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у березні 2017 року та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби; щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення, що була нарахована та виплачена на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 року по справі №520/27527/25, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність нарахування та виплати відповідачем ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував у період з січня 2016 року по травень 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій від 22.09.2010 № 889 (далі - Постанова № 889), у неналежному розмірі за рахунок не включення індексації грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, до складу грошового забезпечення з якого обраховуються вказані виплати.

Оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі № 520/27527/25 було підтверджено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення у належному розмірі, вважав наявним підстави для перерахунку спірних виплат з урахуванням розміру перерахованого грошового забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/8638/26 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у березні 2017 року та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену допомогу на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби; щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення, що була нарахована та виплачена на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 року по справі № 520/27527/25, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/8638/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність правових підстав для проведення перерахунку та виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою № 889 з урахуванням індексації грошового забезпечення, оскільки індексація не входить до складу грошового забезпечення, а нараховується окремо, що і було здійснено відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі №520/27527/25.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 01.01.2015 по 25.03.2017, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_5 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі №520/27527/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, – задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 25.03.2017.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 25.03.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі №520/27527/25 відповідач провів нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.03.2017 в розмірі 35710,35 грн, яку було виплачено у розмірі 33924,83 грн (після утримання податків та зборів) на банківський рахунок позивача 27.02.2026, що підтверджується матеріалами справи.

Протягом спірного періоду позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889, що підтверджується копіями особистих карток грошового забезпечення за відповідний рік.

Так, згідно з особистими картками грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2017 роки, під час проходження військової служби, позивачу проводились нарахування та виплата:

- допомоги на оздоровлення у лютому 2016 року у розмірі 3182,25 грн, у квітні 2017 року у розмірі 5419,00 грн;

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у грудні 2016 року у розмірі 740,00 грн;

- одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у березні 2017 року у розмірі 62318,50 грн;

- щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, щомісячно з лютого 2016 року по квітень 2017 року.

Як зазначено у позовній заяві, 19.03.2026 представник позивача направив адвокатський запит до відповідача щодо включення індексації грошового забезпечення в розрахунок додаткової грошової винагороди та одноразових видів грошового забезпечення позивача.

Листом № 09/4337-26-Вих від 23.03.2026 повідомлено, що включення індексації грошового забезпечення в розрахунок щомісячної грошової винагороди та одноразових видів грошового забезпечення не може бути здійснений у зв`язку з відсутністю на те законних підстав.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із зазначеним позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 та одноразової грошової допомоги.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби; щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889 за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення, що була нарахована та виплачена на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі № 520/27527/25, з урахуванням раніше виплачених сум.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з не здійсненням відповідачем перерахунку нарахованих та виплачених позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2016 – 2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у березні 2017 року та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року з урахуванням нарахованої та виплаченої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі №520/27527/25 індексації грошового забезпечення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом № 2232-XII.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України Про Збройні Сили України, ;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, ;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, ;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Підпунктом 3.6.1 пункту 3.6 Інструкції затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» (далі – Інструкція № 425) встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 глави 9 розділу 5 Інструкції 558 від 25.06.2018 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам" (далі - Інструкція 558) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).

Відповідно до пункту 1 Постанови № 889 щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно із пунктом 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та щомісячної додаткової грошової винагороди визначається безпосередньо з розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Положеннями частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XIІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Приписами пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).

У статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення в межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.

Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, відтак доводи відповідача про зворотне є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 638/9697/17, від 30.09.2019 року у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 року у справі № 522/11257/16-а, від 29.04.2020 року у справі №240/10130/19, від 16.09.2020 року у справі № 815/2590/18.

Отже, оскільки передбачена Законом № 1282-ХІІ індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, який на момент проходження служби перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, колегія суддів вважає, що останній зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та враховувати її при обрахунку спірних грошової допомоги на оздоровлення за 2016 – 2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі № 520/27527/25 було підтверджено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення у належному розмірі.

На виконання вказаного рішення відповідачем здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 заборгованості з індексації грошового забезпечення на загальну суму 40468,23 грн, що підтверджується випискою по кратці/рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК", разом з цим, наявними в матеріалах справи алгоритмами нарахування позивачу підйомної допомоги, допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди (а.с. 43-45) підтверджуються та не заперечуються відповідачем обставини щодо неврахування при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік, підйомної допомоги за 2016 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по травень 2017 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця).

Крім того, не заперечується відповідачем і факт не здійснення перерахунку спірних виплат з урахуванням зміни індексації грошового забезпечення позивача у бік збільшення.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідач протиправно не перерахував та не виплатив позивачу у складі грошової допомоги на оздоровлення за 2016 – 2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 індексацію грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення, право позивача на отримання якої підтверджено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі № 520/27527/25, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для визнання такої бездіяльності ВЧ 9951 протиправною.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржуваних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на нарахування та виплату недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення, існує лише один вид правомірної поведінки ВЧ НОМЕР_1 – здійснити таке нарахування та виплату.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби; щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889 за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення, що була нарахована та виплачена на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі №520/27527/25, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/8638/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій