Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №480/2183/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 480/2183/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, повний текст складено 22.04.26 по справі № 480/2183/25

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , перший позивач), ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , другий позивач) звернулись до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просили суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 27.01.2025 № 11/1043 та від 27.01.2025 № 11/1044 про відмову у наданні статусу "Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби" та видачі відповідного посвідчення;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 статус "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видати відповідне посвідчення, форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.93 № 379;

- стягнути на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність відмови ІНФОРМАЦІЯ_4 у наданні позивачам статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби, оскільки відповідачем при вчиненні таких дій не було доведено, що перебування ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 ) у стані алкогольного сп`яніння знаходиться у причинному зв`язку з його смертю, у зв`язку з чим, така відмова підлягає скасуванню.

Переконували, що ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 від ракетного удару за особливих обставин, під час проходження служби та безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України під час захисту Батьківщини, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 № 160, витягом з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії № 4285 від 27.11.2024, лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті № 818 від 12.08.2024, які не були враховані відповідачем при розгляді питання про надання відповідного статусу позивачам.

При цьому, зі змісту вищенаведених документів вбачається, що загибель ОСОБА_3 не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, а тому посилання відповідача на приписи пункту 2 статті 3 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-ХІІ), як нормативну підставу для відмови у наданні позивачам статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби є необґрунтованими.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 у справі № 480/2183/25 адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задоволено частково.

Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 статусу "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби", що оформлена листом від 27.01.2025 № 11/1043.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) статус "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видати відповідне посвідчення, форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.93 № 379.

Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у ненаданні ОСОБА_2 статусу "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби", що оформлена листом від 27.01.2025 № 11/1044.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) надати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) статус "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видати відповідне посвідчення, форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.93 № 379.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі № 480/2183/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність у позивачів права на отримання статусу членів сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби, оскільки висновком експерта № 1086/771 від 02.09.2024 підтверджено факт перебування ОСОБА_3 у стані алкогольного сп`яніння в момент загибелі, що у розумінні приписів пункту 2 статті 3 Закону № 2011-ХІІ є підставою для відмови членам сім`ї загиблого військовослужбовця у наданні відповідного статусу.

Звернув увагу, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.11.2024 № 439 визначено не виплачувати ОСОБА_3 щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 535 відсотків посадового окладу, у зв`язку з перебуванням останнього на військовій службі у нетверезому стані, що підтверджує факт порушення військової дисципліни ОСОБА_3 шляхом вчинення адміністративного правопорушення.

Переконував, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції допустив втручання у дискреційні повноваження ІНФОРМАЦІЯ_4 , що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Позивачі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

11 серпня 2024 року внаслідок авіаційного удару ворогом по будівлі штабу НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_1 ), розташованого у АДРЕСА_4 , ОСОБА_3 загинув.

Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 (зв. бік а.с.35).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 12.08.2024 № 818 причиною смерті ОСОБА_3 вказано: «розтрощення черепу, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків» (а.с.10).

З метою встановлення причин і умов, що сприяли загибелі військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 внаслідок ракетно-авіаційного удару противника 11.08.2024 по східній околиці міста Суми, в т. ч. загибелі ОСОБА_3 , було призначено службове розслідування.

За результатом проведеного службового розслідування наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 № 160 (а. с. 11-12) наказано зокрема: «вважати солдата ОСОБА_3 загиблим ІНФОРМАЦІЯ_6 в АДРЕСА_4 , за особливих обставин, згідно з вимогами частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час проходження служби та безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України під час захисту Батьківщини» (пункт 2 наказу); факт загибелі солдата ОСОБА_3 за особливих обставин під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_6 в місті Суми вважати таким, що не пов`язаний з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.» (пункт 3 наказу).

Крім того, відповідно до витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 27.11.2024 № 4285 (а. с.13), травма солдата ОСОБА_3 «розтрощення черепу, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків», яка призвела до його смерті визначена як: - «Так, пов`язана із захистом Батьківщини».

У зв`язку з загибеллю члена сім`ї - військовослужбовця ОСОБА_3 , матір загиблого - ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 17.01.2025 (а. с.32), в якій просила направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 її заяву та додані документи з метою надання їй статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.

До вказаної заяви було додано: копію паспорта та копію РНОКПП ОСОБА_1 (а. с. 33-34), копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_7 (а. с. 35), копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 (зв. бік а. с. 35), витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 № 160 «Про результати службового розслідування» (а. с. 36-37), висновок експерта Сумського обласного бюро судово-медичної експертизи № 1678 (а. с. 38), витяг з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 27.11.2024 № 4285 (а. с. 39), витяг з наказу від 21.11.2024 № 439 про виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 (зв. бік а. с. 39).

Крім того, у зв`язку з загибеллю члена сім`ї - військовослужбовця ОСОБА_3 , дружина загиблого - ОСОБА_2 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 17.01.2025 (а. с. 97), в якій також просила направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 її заяву та додані документи з метою надання їй та її сину ( ОСОБА_4 ) статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.

До вказаної заяви було додано: копію паспорта, копію РНОКПП ОСОБА_2 , витяг з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 (а. с. 93), копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 (а. с.94), копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 (зв. бік а. с. 94), копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 (а. с. 95), витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 № 160 "Про результати службового розслідування" (зв. бік а. с. 95-97), висновок експерта Сумського обласного бюро судово-медичної експертизи № 1678 (зв. бік а. с. 97-98), витяг з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 27.11.2024 № 4285 (зв. бік а. с. 98), витяг з наказу від 21.11.2024 № 439 про виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 (а. с. 99).

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.01.2025 № 11/1043 (а. с.14) ОСОБА_1 та листом ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 27.01.2025 №11/1044 (а.с. 74) ОСОБА_2 відмовлено у наданні статусу «Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» та видачі відповідного посвідчення, оскільки при судово-токсикологічному дослідженні м`язу від трупа ОСОБА_3 виявлений етиловий спирт у концентрації 0.65%, що підтверджується висновком експерта Сумського обласного бюро судово-медичної експертизи № 1678. При цьому, у листах наявне посилання на пункт 2 статті 3 Закону № 2011-ХІІ, яким визначено, що дія цього закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Не погодившись з такими відмовами ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачі звернулися до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними відмов ІНФОРМАЦІЯ_4 , які полягають у ненаданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 статусу «Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби», що оформлені листами від 27.01.2025 № 11/1043 та від 27.01.2025 № 11/1044, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки долучені до матеріалів справи докази не дають підстав вважати, що загибель ОСОБА_3 перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із вчиненням загиблим певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до його смерті (загибелі).

При цьому, суд відхилив посилання відповідача на результати дослідження, яким виявлено у біологічному матеріалі від трупа гр. ОСОБА_3 етиловий спирт у розмірі 0,65 проміле, як на підставу для відмови у наданні членам сім`ї загиблого військовослужбовця статусу "Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби", оскільки сам лише факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на час настання смерті не визначається як підстава для відмови у наданні такого статусу.

Оскільки подавши відповідні заяви позивачі у визначений законодавством спосіб реалізували своє право на отримання спірного статусу, суд дійшов висновку що у відповідача не було будь-яких альтернативних варіантів, окрім як за наслідками розгляду цих заяв прийняти рішення про надання їм такого статусу, а тому для належного способу захисту порушених прав позивачів, вважав за необхідне зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 статус «Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби» та видати відповідне посвідчення, форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.93 № 379 (далі – Постанова № 379).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.01.2025 № 11/1043 та від 27.01.2025 №11/1044 про відмову у наданні статусу "Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби", суд першої інстанції вважав, що листи відповідача від 27.01.2025 № 11/1043 та від 27.01.2025 № 11/1044 не є рішеннями відповідача, а є повідомленнями, які самі по собі не створюють жодних юридичних наслідків, а тому не підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На виконання приписів частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон № 2011-XII.

За приписами статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Підпунктом 1 пункту 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

За змістом пункту 2 статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Частиною 6 статті 18 Закону № 2011-XII визначено, що вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі – Закон № 3551-ХІІ) до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону № 2011-ХІІ, особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма і порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

28 травня 1993 року Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову № 379, пунктом 2 якої встановлено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 379 підставою для видачі посвідчення є: витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв`язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу; свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім; документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).

За змістом пунктів 5-6 Порядку № 379 для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку (далі - заявник) звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі), зокрема, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім`ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.

У заяві зазначаються прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка звертається для отримання посвідчення, спосіб комунікації (поштова адреса та/або адреса електронної пошти, номер телефону), сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, військове звання такого військовослужбовця, його прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), військове формування, у списках особового складу якого він/вона перебував/перебувала на дату смерті/зникнення безвісти.

Разом із заявою подаються:

копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (за наявності технічної можливості доступу до відомостей про зазначені документи стосовно заявника копії таких документів заявником не подаються);

документи, що підтверджують сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження або шлюб);

фотокартка члена сім`ї (крім дітей, які не досягли повноліття) розміром 2,5 х 3,5, де зображення обличчя має складати 65-70 відсотків фото;

висновок медико-соціальної експертної комісії щодо повнолітньої дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, про визнання її особою з інвалідністю з дитинства;

рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, селищної, сільської, районної в місті (у разі утворення) ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування, влаштування у прийомну сім`ю або дитячий будинок сімейного типу (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, чи влаштування їх у прийомну сім`ю або дитячий будинок сімейного типу).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 379 посвідчення видається протягом 30 календарних днів з дня надходження відповідної заяви з усіма необхідними документами.

Пунктом 11 Порядку № 379 встановлено, що посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

У разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі, посвідчення не видається, про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав. У такому випадку заява та документи повертаються заявникові.

Після усунення причин, які стали підставою для повернення заяви та документів, заявник може повторно звернутися для отримання посвідчення.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що у разі загибелі, зникнення безвісти військовослужбовця під час проходження військової служби, члени сімей таких військовослужбовців мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання посвідчення, що підтверджує статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом № 2011-ХІІ. Разом з тим, таке посвідчення не видається, якщо загибель (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або у разі навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, або у разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав.

Судовим розглядом встановлено, що підставою для відмови позивачам у наданні статусу «Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» слугували твердження відповідача про виявлення у біологічному матеріалі від трупа громадянина ОСОБА_3 етилового спирту у розмірі 0,65 проміле, тобто загибель (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного сп`яніння.

З цього приводу слід зазначити, що юридичне значення для вирішення спору має не сам стан алкогольного сп`яніння, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями самого військовослужбовця та настанням його смерті. Такий причинний зв`язок не може презюмуватися лише з огляду на показник концентрації алкоголю в крові або інших біологічних рідинах на момент смерті, оскільки останній має бути встановлений на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у їх сукупності. Аналогічні правові підходи є сталими та неодноразово застосованими Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі №186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19, від 09 вересня 2025 року у справі №240/5502/24.

На переконання колегії суддів відмова у наданні членам сім`ї загиблого військовослужбовця відповідного статусу є правомірною лише тоді, коли компетентним органом встановлено, що смерть військовослужбовця перебуває у прямому причинному зв`язку з його діями у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або з безпосереднім медичним впливом такого стану на організм.

Тобто, передбачене пунктом 2 статті 3 Закону № 2011-ХІІ та пунктом 11 Порядку № 379 обмеження може застосовуватися у двох видах фактичних обставин.

Перший випадок стосується ситуацій, коли смерть настала внаслідок активних дій (поведінки) самого військовослужбовця у стані сп`яніння, зокрема самовільного залишення місця служби, вчинення небезпечних дій під впливом алкоголю або іншої поведінки, яка у причинному зв`язку призвела до смерті. У такому разі необхідно встановити факт перебування особи у стані сп`яніння, конкретні дії, вчинені у такому стані, та причинний зв`язок між цими діями і смертю. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 22 травня 2018 року у справі №760/9519/17 та від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19.

Другий випадок охоплює ситуації, коли смерть є безпосереднім наслідком алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або патологічного стану, прямо зумовленого таким впливом на організм, зокрема гострого алкогольного або наркотичного отруєння, алкогольної коми або інших безпосередніх медичних наслідків вживання відповідних речовин. Для відмови у призначенні допомоги у такому разі має бути підтверджено належними та допустимими доказами, що саме вживання відповідних речовин чи наслідки зазначених дій стали безпосередньою медичною причиною смерті. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а.

Водночас у випадках, коли смерть військовослужбовця настала внаслідок протиправних дій іншої особи, порушення іншою особою правил поводження зі зброєю, пострілу іншого військовослужбовця, бойового ураження в зоні бойових дій або інших незалежних від самого військовослужбовця обставин, то сам по собі факт перебування загиблого у стані сп`яніння не є достатнім для відмови членам сім`ї ц наданні відповідного статусу. У такому разі необхідним є доведення суб`єктом владних повноважень того, що саме поведінка загиблого перебувала у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті та була її юридично значущою причиною, а не лише супутньою обставиною відповідної події.

При цьому наявність у Збройних Силах України особливого режиму військової дисципліни та заборона вживання алкоголю під час проходження військової служби не усувають необхідності застосування саме тих юридичних критеріїв, які визначені пунктом 2 статті 3 Закону № 2011-ХІІ. Порушення військової дисципліни, пов`язане з уживанням алкоголю або інших речовин, може бути підставою для відмови лише тоді, коли воно перебуває у причинному зв`язку зі смертю військовослужбовця. Такий підхід забезпечує баланс між дотриманням вимог військової дисципліни та недопущенням позбавлення членів сім`ї загиблого соціальної гарантії лише на підставі формального встановлення наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі без доведення їх причинного зв`язку зі смертю.

Зазначений підхід ґрунтується на принципі справедливості, який у цій категорії спорів вимагає розмежування різних за своєю природою випадків смерті військовослужбовця. Смерть під час виконання військового обов`язку, внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи не може прирівнюватися до смерті, що настала внаслідок власної поведінки військовослужбовця у стані сп`яніння. Водночас висновок про те, що смерть стала наслідком такої поведінки, має ґрунтуватися не на суб`єктивній оцінці особи загиблого, а виключно на правовій оцінці належних і допустимих доказів.

Аналогічне розмежування фактичних моделей здійснено Верховним Судом у постанові від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, у якій Суд відмежував справи, де смерть була наслідком власних дій особи у стані сп`яніння, від справ, де смерть настала внаслідок дій інших осіб або за відсутності доведеного причинного зв`язку з алкоголем.

Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 внаслідок авіаційного удару ворогом по будівлі штабу НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_1 ), розташованого у АДРЕСА_4 , а факт його смерті підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 .

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 12.08.2024 № 818 причиною смерті ОСОБА_3 вказано: «розтрощення черепу, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків» (а. с. 10).

З метою встановлення і причин і умов, що сприяли загибелі військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 внаслідок ракетно-авіаційного удару противника 11.08.2024 по східній околиці міста Суми, в т.ч. загибелі ОСОБА_3 , було призначено службове розслідування.

За результатами проведеного службового розслідування, призначеного з метою встановлення і причин і умов, що сприяли загибелі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , у тому числі ОСОБА_3 , внаслідок ракетно-авіаційного удару противника 11.08.2024 по східній околиці міста Суми, командиром Військової частини НОМЕР_1 від прийнято наказ від 18.10.2024 № 160, відповідно до якого солдат ОСОБА_3 вважається загиблим 11.08.2024 за особливих обставин, згідно з вимогами частини 4 статті 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” під час проходження служби та безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України під час захисту Батьківщини, а факт загибелі солдата ОСОБА_3 за особливих обставин під час захисту Батьківщини 11 серпня 2024 року в місті Суми вважається таким, що не пов`язаний з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Тобто, проведеним службовим розслідуванням, встановлені обставини, які спричинили смерть солдата ОСОБА_3 , які не пов`язанні зі станом алкогольного сп`яніння військовослужбовця чи його наслідками.

Обставини того, що травма солдата ОСОБА_3 «розтрощення черепу, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків», яка призвела до його смерті пов`язана із захистом Батьківщини підтверджуються витягом з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 27.11.2024 № 4285, який є чинним та у встановленому законом порядку не скасовувався і не змінювався. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням вищенаведених доказів, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що загибель ОСОБА_3 внаслідок отриманої травми «розтрощення черепу, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків», перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із вчинення загиблим певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).

При цьому, колегія суддів не ставить під сумнів факт виявлення етилового спирту в організмі ОСОБА_1 , оскільки вирішальним для застосування приписів пункту 2 статті 3 Закону № 2011-ХІІ у цій справі є не сам факт наявності алкоголю, а встановлення причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння та настанням смерті військовослужбовця. Доводи скаржника про те, що алкоголь пригнічує ділянки мозку відповідальні за самоконтроль, гальмування, мислення та координацію рухів, а також реакцію не спростовують установлених обставин того, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок ракетно-авіаційного удару противника, а не внаслідок дій у стані алкогольного сп`яніння чи безпосереднього патологічного впливу алкоголю на організм.

Таким чином, покликання відповідача на частину 2 статті 3 Закону №2011-XII є безпідставними, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_7 не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що загибель військовослужбовця ОСОБА_3 відбулася саме внаслідок вчинення ним злочину чи адміністративного правопорушення, або сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, та/або є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Сам лише факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння не може бути підставою для висновку, що його загибель є наслідком такого стану.

Схожий підхід до вирішення причинно-наслідкового зв`язку між фактом сп`яніння та смертю військовослужбовця застосував Верховний Суд у постановах від 29.06.2022 №640/6477/19, від 11.04.2018 (справа №802/1869/17-а), від 04.03.2020 (справа №813/2071/17) та від 15.06.2022 (справа № 826/4813/18).

Посилання відповідача на факт позбавлення загиблого військовослужбовця щомісячної премії не є належним та достатнім доказом перебування ОСОБА_3 у стані алкогольного сп`яніння або вчинення адміністративного правопорушення та не підтверджують, що такі дії перебували у причинно-наслідковому зв`язку із настанням його загибелі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправної відмови відповідача щодо ненадання членам сім`ї загиблого військовослужбовця, матері загиблого - ОСОБА_1 , а також дружині загиблого - ОСОБА_2 статусу «Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» та видачі відповідного посвідчення, з підстав, зазначених у листах від 27.01.2025 №11/1043 та від 27.01.2025 № 11/1044.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Правова позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.

Також, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Відтак, враховуючи, що ОСОБА_1 є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 його дружиною, загибель ОСОБА_3 , не пов`язана зі станом алкогольного сп`яніння військовослужбовця чи його наслідками, не є наслідком вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення, а позивачі у встановленому у порядку подали заяви про надання їм статусу "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби", до яких долучили документи, що підтверджують підстави для надання такого статусу, при цьому, відмова відповідача, висловлена у листах від 27.01.2025 № 11/1043 та від 27.01.2025 № 11/1044 не мотивована порушенням з боку позивачів встановленого порядку подання документів, перелік яких визначений пунктом 6 Порядку № 937, у відповідача існує лише один вид правомірної поведінки – прийняти рішення про надання ОСОБА_1 , яка є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , статус "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видати відповідні посвідчення, форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.93 № 379.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушених прав позивачів є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 статусу "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видати відповідні посвідчення, форма і порядок видачі яких встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.93 № 379.

Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на результат апеляційного перегляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі № 480/2183/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко