Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №520/30685/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 520/30685/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 27.05.26 по справі № 520/30685/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач, пенсійний орган), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.09.2025 № 204450002924, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів стажу з 01.09.1975 по 24.12.1976; з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998 згідно трудової книжки від 25.12.1975 НОМЕР_1 та з 24.02.1988 по 17.06.1993 згідно трудової книжки від 01.02.1978 НОМЕР_2 ;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04.09.2025 № 204450002924, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки трудовою книжкою ОСОБА_1 у повному обсязі підтверджено наявність достатнього страхового стажу, а допущення роботодавцем недоліків при її оформленні при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, звільнення з роботи тощо), не є достатньою підставою для не зарахування окремих періодів роботи особи до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту виконання роботи, а не правильність заповнення трудової книжки.

Наполягала на наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів її трудової діяльності на території рф, оскільки в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода від 13.03.1992) пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/30685/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49008, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.09.2025 № 204450002924, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів роботи з 01.09.1975 по 24.12.1976, з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998, згідно трудової книжки від 25.12.1975 НОМЕР_1 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його протиправність, не повне з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року по справі № 520/30685/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів роботи з 24.02.1988 по 17.06.1993 згідно трудової книжки від 01.02.1978 НОМЕР_2 — скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів роботи з 24.02.1988 по 17.06.1993 згідно трудової книжки від 01.02.1978 НОМЕР_2 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції протиправно не враховано, що надана трудова книжка від 01.02.1978 серії НОМЕР_2 містить належним чином оформлені, чіткі записи про роботу у період з 24.02.1988 по 17.06.1993, які завірені печатками та підписами уповноважених осіб, та не мають жодних дефектів, виправлень чи підчисток. Сам по собі факт наявності двох трудових книжок із паралельним стажем не спростовує факт реального виконання позивачем трудових обов`язків на обох підприємствах.

Також, судом першої інстанції під час ухвалення рішення було повністю проігноровано об`єктивні обставини справи та поточну ситуацію, яка склалась між Україною та рф у зв`язку із повномасштабною військовою агресією рф проти України, запровадженням воєнного стану та офіційним припиненням дипломатичних відносин, що унеможливило будь-яке поштове сполучення, отримання архівних довідок чи інформаційну взаємодію з підприємствами та архівними установами на території країни-агресора з метою підтвердження трудової діяльності позивача за період з 01.01.1992 по 17.06.1993 на території російської федерації.

Відповідач також не погодився із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі № 520/30685/25 – скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність в діях пенсійного органу будь-яких ознак протиправності, адже сам по собі запис у трудовій книжці не є безумовним доказом підтвердження такого періоду роботи особи за наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації. Так, зарахування до страхового стажу позивача періодів її трудової діяльності з 01.09.1975 по 24.12.1976 відповідно до трудової книжки від 25.12.1975 НОМЕР_1 є неможливим, оскільки відсутні ПІБ та посада відповідальної особи, що засвідчує звільнення, що є порушенням «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників на підприємствах, в установах і організаціях», яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 та «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58. Також, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 25.12.1975 НОМЕР_1 з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998, оскільки такі періоди роботи позивача перетинаються у наданих трудових книжках.

Сторони правом подання відзиву на апеляційні скарги не скористались.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а у задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення №204450002924 від 04.09.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відмова у призначенні пенсії за віком згідно з рішенням № 204450002924 від 04.09.2025 мотивована тим, що ОСОБА_1 при обчисленні страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.1975 по 24.12.1976 відповідно до трудової книжки від 25.12.1975 НОМЕР_1 , оскільки відсутні ПІБ та посада відповідальної особи, що засвідчує звільнення, що є порушенням «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників на підприємствах, в установах і організаціях», яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 та «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58.

З огляду на вищевикладене не зараховано період роботи на території РРФСР та РФ згідно з трудовою книжкою від 01.02.1978 НОМЕР_2 з 24.02.1988 по 17.06.1993, а періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 25.12.1975 НОМЕР_1 : з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.19980020 через перетинання дат роботи таких періодів у наданих трудових книжках.

Також, відповідачем у спірному рішенні зазначено, що період роботи на території РФ з 01.01.1992 не враховується до страхового стажу у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 Російською Федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.09.2025 № 204450002924, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та незаконності оскаржуваного рішення, так як не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки не може позбавляти особу права на призначення пенсії за наявності достатнього стажу, який у позивача є в наявності.

Судом враховано, що ОСОБА_1 набула трудовий стаж до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а тому первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності видачі первинних документів.

Водночас, оскільки періоди трудової діяльності позивача з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998, які зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.12.1975 перетинаються із періодом з 24.02.1988 по 17.06.1993, вказаним у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.02.1978, а жодних первинних документів (наказів про прийняття на роботу, договорів, табелів обліку робочого часу, відомостей про нарахування заробітної плати тощо), які б підтверджували виконання трудових обов`язків одночасно на двох посадах у зазначений спірний період позивачем не надано, суд дійшов висновку, що такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача лише в тій частині, що не перетинається.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів роботи з 01.09.1975 по 24.12.1976, з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998, згідно з трудовою книжкою від 25.12.1975 НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначено Законом № 1058-ІV.

На виконання частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За визначенням, наведеним у частинах 1-3 статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (26.08.2025), ОСОБА_1 досягла 65 років. Відтак, необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком повинен становити не менше 15 років.

У розумінні частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзацу першого статті 56 Закону № 1788-ХІI до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

На виконання вимог пункту “а” абзацу третього статті 56 Закону № 1058-ІV до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Положеннями пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

В силу вимог пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей.

Колегією суддів встановлено, що трудова книжка НОМЕР_1 позивача містить такі періоди трудової діяльності ОСОБА_1 : з 01.09.1975 по 24.12.1976; з 27.08.1991 по 03.03.1992; з 01.10.1992 по 10.12.1992; з 26.02.1993 по 03.03.1998.

Отже, трудовою книжкою позивача у повному обсязі підтверджено трудову діяльність ОСОБА_1 за вищевказаний період.

Також, у матеріалах справи міститься копія трудової книжки НОМЕР_4 , відповідно до якої з 24.02.1988 по 17.06.1993 позивач працювала на різних посадах на території рф.

Колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на недоліки заповнення трудової книжки позивача НОМЕР_1 , зокрема, відсутність ПІБ та посади відповідальної особи, що засвідчувала запис про звільнення, як на підставу для не зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача є неприйнятними, адже незначні недоліки при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення запису не можуть позбавляти особу права на зарахування такого періоду до стажу його роботи.

Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

Судом апеляційної інстанції враховує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до страхового стажу не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме допущення роботодавцем неточностей при оформленні трудової книжки.

Щодо не зарахування періоду роботи позивача на території рф з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що на час трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території рф.

За таких обставин, посилання відповідача на ту обставину, що з 01.01.2023 РФ також припинила участь в Угоді є недоречним, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023. Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 по справі № 340/4436/23.

Відсутність інформації про сплату страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Порядок № 22-1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу. Основним документом на підтвердження трудового стажу є трудова книжка, яка була надана позивачем до пенсійного органу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

повідомляє про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні стажу позивачу при призначенні пенсії.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17.

Колегія суддів наголошує, що періоди роботи позивача на території РФ з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998, які вона просить зарахувати до страхового стажу, відбулися до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а тому останні події не можуть впливати на пенсійні права ОСОБА_1 .

З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на пенсійне забезпечення лише з тих підстав, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у пенсійного органу підстав для не зарахування періодів роботи на території рф до страхового стажу та вважає підтвердженим факт трудової діяльності ОСОБА_1 з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04.09.2025 № 204450002924 та наявність підстав для його скасування.

Щодо висновків суду першої інстанції про перетинання періодів трудової діяльності позивача, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 (з 01.09.1975 по 24.12.1976; з 27.08.1991 по 03.03.1992; з 01.10.1992 по 10.12.1992; з 26.02.1993 по 03.03.1998) із періодами роботи, вказаними у трудовій книжці НОМЕР_4 (з 24.02.1988 по 17.06.1993), слід зазначити наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що за змістом трудової книжки НОМЕР_4 позивач з 24.02.1988 по 17.06.1993 працювала на різних посадах на території рф, водночас, у трудовій книжці НОМЕР_1 містяться відомості про трудову діяльність ОСОБА_1 на різних посадах на території рф з 27.08.1991 по 03.03.1992; з 01.10.1992 по 10.12.1992; з 26.02.1993 по 03.03.1998, що свідчить про перетинання періоду роботи позивача з 27.08.1991 по 17.06.1993.

Відповідно до пункту 2.4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у разі відсутності даних у системі персоніфікованого обліку, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі первинних документів. У разі, якщо за один і той самий період часу містяться записи про роботу на кількох підприємствах, враховується лише один період, якщо не буде підтверджено виконання роботи за сумісництвом або за іншими правовими підставами, які допускають одночасне працевлаштування.

Оскільки, жодних первинних документів (наказів про прийняття на роботу, договорів, табелів обліку робочого часу, відомостей про нарахування заробітної плати тощо), які б підтверджували виконання трудових обов`язків одночасно на двох посадах (за сумісництвом) у зазначений спірний період позивачем не надано, одночасне зарахування обох періодів до страхового стажу є неможливим. У межах такого перетину до страхового стажу може бути врахований лише один із зазначених періодів.

Отже, період, який зазначений у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.02.1978 з 27.08.1991 по 17.06.1993, не підлягає додатковому врахуванню до страхового стажу, оскільки аналогічний за часом період вже охоплений записами в іншій трудовій книжці НОМЕР_1 , натомість, врахування двох періодів одночасно без підтвердження роботи за сумісництвом суперечить вимогам законодавства про пенсійне забезпечення.

Водночас, колегія суддів зауважує, що період трудової діяльності позивача, зазначений у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.02.1978 у період з 24.02.1988 по 26.08.1991 не охоплюється записами трудової книжки НОМЕР_1 .

За таких обставин, оскільки період трудової діяльності позивача з 24.02.1988 по 26.08.1991 належним чином підтверджений трудовою книжкою НОМЕР_2 від 01.02.1978, будь-яких зауважень щодо її заповнення відповідачем не висловлювалось, та такий період не перетинається із періодами, зазначеними у трудовій книжці НОМЕР_1 , колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для його врахування до страхового стажу позивача, що має наслідком прийняття рішення про часткове задоволення вимог апеляційної скарги позивача.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що період трудової діяльності ОСОБА_1 з 01.09.1975 по 24.12.1976, з 27.08.1991 по 03.03.1992, з 01.10.1992 по 10.12.1992, з 26.02.1993 по 03.03.1998, 24.02.1988 по 26.08.1991 підлягав врахуванню до страхового стажу, що у сукупності із вже визнаним пенсійним органом страховим стажем становить більше необхідних 15 роки, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду – зарахувати такий період.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.

Колегією суддів встановлено, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулась до відповідача 26.08.2025.

Таким чином, з урахуванням приписів пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсію позивачу слід призначити з дати звернення - 26.08.2025.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що судом першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі (помилково встановлено, що період трудової діяльності позивача з 24.02.1988 по 26.08.1991 не перетинається із іншими періодами) неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/30685/25 в частині відмови у задоволенні позову в частині про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області врахувати період роботи з 24.02.1988 по 26.08.1991 згідно з трудовою книжкою від 01.02.1978 НОМЕР_2 з прийняттям в цій частині постанови про задоволення позову.

В іншій частині колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому підстави для його зміни або скасування в цій частині відсутні.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).

Згідно з наявною в матеріалах справи квитанцією № 7527-6031-0498-8309 позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 726,72 грн (1453,44).

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/30685/25 в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області врахувати період роботи з 24.02.1988 по 26.08.1991 згідно з трудовою книжкою від 01.02.1978 НОМЕР_2 - скасувати.

Прийняти в цій частині постанову, якою зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області врахувати період роботи з 24.02.1988 по 26.08.1991 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 01.02.1978.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/30685/25 – залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 726,72 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко