Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №520/25624/24
Суддя: Перцова Т.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 р.Справа № 520/25624/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 22.06.26 по справі № 520/25624/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 29.03.2024 № 31/3-24 в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у зарахуванні періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоду роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 до пільгового стажу за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 22.04.2024 номер справи 203040019159 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) призначити та виплачувати з 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1- р/2020 від 23.01.2020;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023, починаючи з 05 лютого 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог послалася на протиправність та необґрунтованість рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.03.2024 №203040019159 та від 29.03.2024 № 31/3-24, якими позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, оскільки відповідач, приймаючи спірні рішення, неправомірно застосував положення Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту – Закон № 1058-IV), замість загального Закону № 1788-XII, що призвело до підвищення необхідного пенсійного віку з 45 років до 50 років та унеможливило призначення бажаної пенсії.
Обґрунтовуючи наявність підстав для зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періодів роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 вказувала, що трудовою книжкою у повному обсязі підтверджено трудову діяльність позивача за вказаний період, а формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №520/25624/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов.2,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.03.2024 № 31/3-24, в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоду роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 до пільгового стажу за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2024 номер справи 203040019159 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023, починаючи з 05 лютого 2024 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020 та з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) грн. 92 коп.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі № 520/25624/24 та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність у діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії її вік становив 45 років, замість необхідних 50 років, що є недостатнім для призначення бажаної пенсії.
При цьому, просив врахувати, що стаття 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” є чинною, неконституційною не визнавалась, а відтак норми цієї статті підлягають застосуванню під час визнання права на пенсію за віком на пільгових умовах особам, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.
Звернув увагу, що зарахування періодів трудової діяльності позивача до пільгового стажу з 07.06.2022 по 19.12.2023 згідно з довідкою № 03-27/841 від 19.12.2023, виданою Комунальним некомерційним підприємством “Обласний центр онкології” є неможливим, оскільки у довідці зазначена дата проведення атестації робочих місць та умов праці на підприємстві 07.06.2023, у той час як відповідно до наданого позивачем наказу про атестацію робочих місць та умов праці на підприємстві № 66 від 07.06.2022 датою атестації є 07.06.2022.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 05.02.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Рішенням від 13.02.2024 № 203040019159 за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 1 та недосягненням пенсійного віку (50 років). До пільгового стажу за Списком № 1 орган ПФУ зарахував лише 5 років 2 місяці 21 день. Страховий стаж позивача склав 27 років 28 днів.
Також орган ПФУ у рішенні від 13.02.2024 № 203040019159 зазначив, що питання зарахування до пільгового стажу по Списку № 1 періоду роботи з 02.09.1996 по 30.12.2016 можливо буде розглянути після надходження рішення Комісії з питань підтвердження стажу на роботах, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах.
Враховуючи вищезазначене, документи ОСОБА_1 за період роботи з 02.09.1996 по 30.12.2016 були направлені на розгляд Комісії з питань підтвердження стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.
Однак рішенням Комісії від 29.03.2024 № 31/3-24 при ГУ ПФУ в Харківській області було підтверджено лише період роботи з 02.09.1996 по 31.10.2000 за Списком № 1, зазначивши, що підтвердити період роботи з 01.11.2000 по 30.12.2016 за професією медсестра лікарських кабінетів в поліклінічному відділенні немає підстав, оскільки відсутня атестація робочого місця з зазначеної професії.
Отримавши рішення Комісії від 29.03.2024 № 31/3-24 при ГУ ПФУ в Харківській області, яке було відправлене листом органом ПФУ 10.04.2024, позивач 15.04.2024 знову звернулася до відповідача з метою призначення пенсії за Списком № 1 з урахуванням рішення Комісії.
Рішенням від 22.04.2024 номер справи 203040019159 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
У якості підстави для відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено, що позивач не досягла необхідного віку, що встановлений пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV, а саме – 50 років. До пільгового стажу за Списком № 1 відповідач зарахував 9 років 4 місяці 21 день. Страховий стаж позивача склав 27 років 1 місяць 1 день.
Відповідно до рішення від 22.04.2024 номер справи 203040019159 та протоколу розрахунку стажу, проведеного ГУ ПФУ в Харківській області відповідачем не було зараховано такі періоди за Списком № 1:
- період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004, який враховується до стажу роботи за спеціальністю, тобто до періоду роботи за Списком № 1 та період роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, які не були враховані рішенням Комісії від 29.03.2024 № 31/3-24 при ГУ ПФУ в Харківській обл.;
- період роботи з 24.03.2022 по 31.12.2023 згідно з довідкою № 03-27/841 від 19.12.2023, виданою Комунальним некомерційним підприємством “Обласний центр онкології”, оскільки у довідці зазначена дата проведення атестації робочих місць та умов праці на підприємстві 07.06.2023 (надано наказ про атестацію робочих місць та умов праці на підприємстві № 66 від 07.06.2022).
Не погодившись із оскаржуваними рішеннями відповідача, позивач звернулась до суду з позовом за захистом свого порушеного права на призначення пенсії.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.03.2024 №31/3-24 та від 22.04.2024 № 203040019159, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та незаконності оскаржуваних рішень, адже у цій справі підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
З огляду на те, що період відпустки позивача для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 за Списком № 1 підтверджуються трудовою книжкою, індивідуальними відомостями з персоніфікованого обліку про застраховану особу ОСОБА_1 , уточнюючими довідками та іншими документами, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для їх не врахування до пільгового стажу за Списком № 1.
З метою належного захисту прав позивача, суд вважав за можливе зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1- р/2020 від 23.01.2020, з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1- р/2020 від 23.01.2020, суд зазначив про дискреційність таких повноважень відповідача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення переглядається в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Виходячи зі змісту преамбули Закону № 1788-XII, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі за умови наявності необхідного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах протягом визначеного Законом № 1788-XII часу, та досягнення нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Колегія суддів вважає, що вищенаведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах".
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ пенсійний вік для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
“працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;
45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи;
жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року”.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
„На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці – жінкам”.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінкам - після досягнення 45років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років на зазначених роботах.
Разом з цим, у спірних правовідносинах є і колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого, в частині необхідного віку для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
З огляду на те, що норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021.
Отже, умовами, за яких жінки набувають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020), а саме п. "а" статті 13, є: 1) досягнення 45 років; 2) наявність стажу роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років на зазначених роботах.
Разом з цим, пенсійним органом при прийнятті спірного рішення неправомірно застосовано положення пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, зміст якої аналогічний положенням пункту "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була визнана неконституційною, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про недосягнення позивачем пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за приписами пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягла 45 віку, мала загальний страховий стаж 36 років 01 місяць 1 день та підтверджений пенсійним органом пільговий стаж за Списком № 1 - 9 років 04 місяці 21 день.
Водночас, пенсійний орган відмовив у зарахуванні позивачу до пільгового стажу за Списком №1 періоду перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023.
Щодо правомірності такої відмови, слід зазначити наступне.
Колегією суддів встановлено, що за змістом трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 позивач з 02.09.1996 по 30.12.2016 працювала в Комунальному закладі охорони здоров`я "Харківський обласний клінічний онкологічний центр": 02.09.1996 прийнята на посаду палатної санітарки радіологічного відділення; 01.06.1998 – відповідно до Державного класифікатора України замінено посаду санітарки на посаду молодшої медичної сестри; 10.01.1999 – переведена на посаду медсестри радіологічного відділення у зв`язку із закінченням медучилища; 01.06.1999 - переведена на посаду медсестри для обслуговування гамма-терапевтичних апаратів радіологічного відділення № 1; 23.05.2002 – радіологічне відділення №1 перейменоване у відділення променевої терапії № 1; 30.12.2016 – звільнена із посади у зв`язку з переведенням до КНП “Обласний центр онкології”; з 03.01.2017 по теперішній час - в КНП “Обласний центр онкології”: 03.01.2017 - прийнято на посаду сестри медичної (для обслуговування терапевтичних апаратів) відділення променевої терапії № 1 у порядку переведення; 01.01.2023– відділення променевої терапії № 1 перейменовано на відділення променевої терапії.
Крім записів трудової книжки, вищевказані періоди роботи також підтверджуються іншими документами, а саме: архівною довідкою № Б-127 від 12.12.2023, яка видана КП “Міський архів” виконавчого комітету ХМР Харківської області; довідкою № Б-127 від 12.12.2023 про відсутність наказів про переведення на роботу з неповним робочих днем, простоях за 1996-2016 роки; особовою карткою № 613; наказом від 02.09.1996 № 77, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 19.09.1997 № 101, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 01.06.1998 № 46, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 10.01.1999 № 3, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 01.03.1999 № 22, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 01.06.1999 № 49, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 01.11.2000 № 110, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 27.12.2016 № 239-к, який виданий Комунальним закладом охорони здоров`я “Харківський обласний клінічний онкологічний центр”; наказом від 24.09.2001 № 98, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом від 01.04.2004 № 31, який виданий Харківським облклінонкодиспансер; наказом про результати атестації робочих місць від 10.06.1996 № 29; наказом про результати атестації робочих місць від 31.05.2001 № 64; наказом про результати атестації робочих місць від 26.05.2006 № 67; наказом про результати атестації робочих місць від 26.05.2011 № 118; наказом про результати атестації робочих місць від 20.05.2016 № 117; довідкою про перейменування № Б-127 від 12.12.2023, яка видана КП “Міський архів” виконавчого комітету ХМР Харківської області; довідкою № 03-27/841 від 19.12.2023, яка видана КНП “Обласний центр онкології”; наказом про результати атестації робочих місць від 24.03.2017 № 124; наказом про результати атестації робочих місць від 07.06.2022 № 66; індивідуальними відомостями з персоніфікованого обліку про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка по формі ОК-5).
Також, позивачем надавалися відповідачу накази про результати атестації робочих місць від 10.06.1996 № 29, від 31.05.2001 № 64, від 26.05.2006 № 67, від 26.05.2011 № 118, від 20.05.2016 № 117, які підтверджують атестацію робочих місць на посаді медсестри по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів відділу променевої терапії.
Отже, робоче місце позивача було атестоване за Списком № 1.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що період трудової діяльності позивача з 01.04.2004 по 30.12.2016 підлягав зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 1.
Щодо періоду перебування ОСОБА_1 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до наказу від 01.06.1999 № 49, який виданий Харківським облклінонкодиспансер, медичну сестру радіологічного відділення ОСОБА_1 (дівоче прізвище – ОСОБА_2 ) було переведено на посаду медсестри по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів радіологічного відділення № 1 з 01.06.1996.
Згідно з наказом від 01.11.2000 № 110, який виданий Харківським облклінонкодиспансер, медсестру по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів радіологічного відділення № 1 ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) виведено із зони дії радіоактивного опромінення, у зв`язку з вагітністю, і переведено на період вагітності в поліклінічне відділення на посаду медсестри лікарських кабінетів з 01.11.2000 із збереженням середньомісячної зарплати за основним місцем роботи.
Свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_3 підтверджується що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину - ОСОБА_3 .
Відповідно до наказу № 98 від 24.09.2001, виданого Харківським облклінонкодиспансер, медсестрі по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів радіологічного відділення Безсмертній Н.А. надано відпустку без збереження зарплати по догляду за дитиною до 3-х років з 25.09.2001 по 15.06.2004.
На підставі наказу № 31 від 01.04.2004, виданого Харківським облклінонкодиспансер, медсестру по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів відділу променевої терапії Безсмертну Н.А. рахувати таку, що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною з 01.04.2004.
Вище зазначене також підтверджується архівними довідками від № Б-127 від 12.12.2023, виданими КП “Міський архів” виконавчого комітету ХМР Харківської області.
Частиною третьою статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема, пунктом «ж» вказаної норми, встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною другою статті 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю, тобто вказаний період зараховується до роботи медсестри, який у свою чергу, зараховується у пільговий стаж роботи.
За таких обставин, період перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 підлягав зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 1.
Щодо періоду роботи з 24.03.2022 по 31.12.2023, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за змістом Довідки № 03-27/841 від 19.12.2023, яка видана КНП “Обласний центр онкології”, ОСОБА_1 з 03.01.2017 по теперішній час працює повний робочий день на посаді сестри медичної (для обслуговування Г.-терапевтичних апаратів) відділення променевої терапії № 1, яка передбачена Списком № 1 Розділом XXII Код КП-3231 “Медичні сестри”.
Водночас, як вбачається із вказаної довідки, при її складенні було допущено описку, а саме зазначена дата чергової атестації робочих місць 07.06.2023, замість належної 07.06.2022.
Разом з цим, з огляду на наявність у вказаному документі посилання на те, що чергова атестація була проведена на підставі наказу від 07.06.2022 № 66, допущення формальної описки не унеможливлює встановлення обставин проведення атестації робочого місця позивача саме 07.06.2022.
Колегія суддів, наголошує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиціє міститься у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а.
За таких обставин, період роботи ОСОБА_1 з 24.03.2022 по 31.12.2023 підлягав зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 1.
Таким чином, оскільки період відпустки ОСОБА_1 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 підлягали зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 1, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції протиправність рішень комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.03.2024 № 31/3-24 та від 22.04.2024 № 203040019159 та наявність підстав для їх скасування.
Щодо правомірності обраного судом першої інстанції способу захисту слід зазначити наступне.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що період відпустки позивача для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023, підлягали врахуванню до пільгового стажу, що у сукупності із вже визнаним пенсійним органом пільговим стажем становить більше необхідних 7 років, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду – зарахувати такий стаж та призначити позивачу пенсію.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Водночас, з огляду на те, що апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції здійснюється за апеляційною скаргою відповідача в частині задоволення позову, а позивачем оскаржуване рішення в частині обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права не оскаржується, колегія суддів не вбачає підстав для зміни обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023, починаючи з 05 лютого 2024 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020 та з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі № 520/25624/24 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій
Оригінал: reyestr.court.gov.ua