Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №520/10987/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 р.Справа № 520/10987/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/10987/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №205050016593 від 25.03.2026, яким мені, ОСОБА_1 , відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити мені, ОСОБА_1 , пенсію у зв`язку з втратою годувальника, відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії з 05.03.2026.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії по втраті годувальника та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії зважаючи на те, що останньою не підтверджено настання інвалідності до досягнення 18-річного віку. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника, чим грубо порушено право останньої на належний рівень соціального забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №205050016593 від 25.03.2026, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії з 07.11.2025.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривні 20 копійок.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Так в апеляційній скарзі зазначає, що згідно витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи інвалідність з дитинства ОСОБА_1 встановлена після досягнення 18 років. Довідка про навчання на денній формі потребує оновлення, оскільки датована 27.01.2025. Згідно запиту МОН — перевірку не пройдено. Особа припинила навчання. Додатково: надано висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до 18 років, про те показання для визнання її дитиною з інвалідністю до 18 років встановлюється згідно витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи інвалідність з дитинства.

Таким чином, Головним управлінням правомірно відмовлено в призначені пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у зв`язку з відсутністю законних підстав

Відзив на апеляційну скаргу від позивачки не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи з 09.11.2025, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №37/25/2571/В від 11.12.2025, причину інвалідності зазначено «інвалідність з дитинства» (п.17.1.10). Інвалідність встановлено до 01.12.2026.

Позивач 05.03.2026 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника за померлого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ).

Після реєстрації заява позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким прийнято рішення від 13.03.2026 №205050016593 про відмову в призначенні пенсії.

Вказана відмова мотивована тим, що заявником не надано медичний висновок про настання інвалідності до 18 річного віку або висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення особою 18 річного віку.

17.03.2026 позивач повторно звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника за померлого батька.

Після реєстрації заява позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким прийнято рішення від 25.03.2026 №205050016593 про відмову в призначенні пенсії, яке мотивоване тим, що згідно з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, інвалідність позивачеві встановлена після досягнення 18 років.

Посилаючись на неправомірність дій пенсійного органу щодо відмови в призначенні пенсії по втраті годувальника, позивачка звернулася до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №205050016593 від 25.03.2026, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З метою належного та повного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії з 07.11.2025.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Частиною 3 ст. 36 Закону №1058-IV передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV, непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Пунктом 2.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, зокрема, документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника (п.п. 9).

Відповідно до п. 2.11. Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 (витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання), або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у розумінні статті 36 Закону №1058-IV, право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника мають діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регулюються Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).

У п.3 розділу ІІ Порядку №22-1 визначено перелік документів, які подаються для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

За документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки про склад сім`ї, а також рішення суду (пункт 2.16 розділ II Порядку №22-1).

З наведених норм закону слідує, що право на пенсію по втраті годувальника мають члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування та Пенсійним органом має бути встановлений факт спорідненості при вирішенні питання про призначення пенсії з наданих заявником документів на підтвердження цього.

Відповідно до п.2.18 розділу ІІ Порядку №22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Такми чином право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акту огляду в МСЕК та/або висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. З огляду на вказані положення, є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.

При цьому, формулювання «стали особою з інвалідністю до досягнення 18 років» не є тотожнім «отримали статус особи з інвалідністю до досягнення 18 років» (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров`я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 у справі №759/6651/16-а.

Колегія суддів зазначає, що встановлення категорії особа з інвалідністю з дитинства МСЕК особам ще до їх повноліття чинним законодавством не передбачено.

Такий висновок підтверджений Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 року у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 року у справі №759/6651/16-а.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 0.12.2009, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Отже, статус особа з інвалідністю з дитинства встановлюється в день надходження до комісії документів виключно після 18 років.

Відповідно до преамбули Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», цей Закон відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Тобто, статус особи з інвалідністю з дитинства встановлюється на підставі медико-соціальної експертизи.

Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №205050016593 від 25.03.2026, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», стала не надання позивачкою документів які підтверджують настання інвалідності до досягнення 18-річного віку.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до висновку №53 від 17.03.2026 Лікарсько-консультативної комісії КНП «Зміївська ЦРЛ», з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №37/25/2571/В від 11.12.2025, позивачу встановлена третя група інвалідності, причину інвалідності зазначено «інвалідність з дитинства» (п.17.1.10). Інвалідність встановлено до 01.12.2026.

Суд апеляційної інстанції вважає, що надані до позовної заяви виписки із медичної карти стаціонарного хворого №8700, №1292, виписки з історії хвороби №1024, №8626, довідки №09/15086 від 10.11.2025, підтверджують неодноразове перебування на стаціонарному лікуванні у психіатричних відділеннях з 2024 року, та встановлення діагнозу F 20.6 (шизофренія).

З огляду на зазначене, позивач набула інвалідності до досягнення нею 18 років, у зв`язку із чим і було зроблено запис про інвалідність з дитинства, а тому доводи відповідача щодо відсутності підтвердження наявності ознак інвалідності у віці до 18 років є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №205050016593 від 25.03.2026, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії з 07.11.2025.

На підставі викладенего колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі № 520/10987/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк