Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №440/5669/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 р.Справа № 440/5669/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 (головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза) у справі №440/5669/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області № 163750034197 від 28.04.2026 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.04.2026 з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 позов задоволено.

ГУ ПФУ в Донецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило останнє скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що за результатами розгляду заяви від ОСОБА_1 та доданих до неї документів до страхового стажу правомірно не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки від 30.07.1979 серії НОМЕР_1 : з 13.03.1987 по 01.11.1992, оскільки запис про звільнення не завірено підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства (відділу кадрів), що є порушенням п.4.1 Інструкції №58; з 09.08.1995 по 20.01.1999, оскільки в даті наказу про звільнення наявне виправлення, яке не завірене належним чином, що є порушенням п.2.10 Інструкції №58.

Окрім того, зазначає, що довідка від 14.09.2010 №158, видана ВАТ «Полтавським автотранспортним підприємством», про період роботи з 06.05.1991 по 30.12.1992 у Полтавському автотранспортному підприємстві 15327 потребує перевірки, оскільки запис у трудовій книжці відсутній. Зарахувати зазначений період роботи можливо після проведення зустрічної перевірки щодо факту роботи.

Вважає, що відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, чого не було враховано судом першої інстанції.

Окрім того, звертає увагу, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, тобто має не втручається у дискрецію останнього.

Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач 20.04.2026 звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

З урахуванням принципу екстериторіальності, заява та документи позивача розглянуто відповідачем, який рішенням від 28.04.2025 №163750034197 відмовив в призначені пенсії.

Так, у рішенні, відповідачем зокрема, зазначено, що пенсійний вік позивача становить 65 років. Необхідний страховий стаж становить 15 років. Вік заявника 65 років 1 місяць.Страховий стаж заявника складає 14 років 0 місяців 18 днів.

За результатами розгляду документів до страхового стажу згідно не зараховано:

13.03.1987-01.11.1992, оскільки запис про звільнення не завірено підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства (відділу кадрів), що порушує п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях від 20.06.1974 №162.

09.08.1995-20.01.1999, оскільки в даті наказу про звільнення наявне виправлення, яке не завірене належним чином, що порушує п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 № 58.

Довідка від 14.09.2010 №158, видана ВАТ «Полтавським автотранспортним підприємством» про період роботи 06.05.1991-30.12.1992 у Полтавському автотранспортному підприємстві 15327, потребує перевірки, оскільки запис у трудовій книжці відсутній. Зарахувати зазначений період роботи можливо після проведення зустрічної перевірки щодо факту роботи.

Відмовлено заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до ч.3 ст.26 Закону №1058-IV, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу, звернувся з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені пенсійним органом обставини не підставами відмови у зарахуванні до загального страхового стажу позивача спірних періодів роботи та відмови у призначені пенсії .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.

До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі по тексту - Закон №1788-XII).

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №637.

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

На момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі по тексту - Інструкція №162).

Згідно пп.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Відповідно до пп.2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції №162).

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58).

Відповідно до п.1.1 "Загальні положення" Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, в яку записи вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком згідно ч.3 ст.26 Закону № 1058-ІV, відповідач виходив з відсутності у позивача необхідного страхового стажу, мотивуючи це тим, що стаж останнього складає 14 років 0 місяців 18 днів, в той час як необхідний складає 15 років.

Щодо періоду роботи з 13.03.1987 - 01.11.1992.

Так, підставою для не зарахування відповідачем вказаного періоду роботи позивача до його страхового стажу слугували недоліки трудової книжки, а саме те, що запис про звільнення не завірено підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства (відділу кадрів), що порушує п.4.1 Інструкції №162.

Згідно п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача від 30.07.1979 НОМЕР_1 містяться записи №№16,17 про прийняття останнього 13.03.1987 на посаду слюсаря з обслуговування автомобілів Полтавського нафтопідприємства, а також про звільнення останнього 01.11.1992, у зв`язку з переводом на роботу до іншої організації (фірми) (а.с.9).

Вказані записи дають підстави встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи, посаду та накази, на підставі яких позивача прийнято на таку роботу та звільнено з роботи.

В контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 у справі №159/4178/16-а.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17.

Отже, не зарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду роботи останнього з 13.03.1987-01.11.1992 у зв`язку з тим, що запис про звільнення не завірено підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства (відділу кадрів), що порушує п.4.1 Інструкції №162, не спростовує обставин щодо роботи позивача в такий період, а відтак, на думку колегії суддів, не може бути обґрунтованою підставою для неврахування його до страхового стажу.

Щодо періоду роботи 09.08.1995-20.01.1999.

Так, підставою для незарахування відповідачем вказаного періоду роботи позивача до його страхового стажу слугували недоліки трудової книжки, а саме наявність виправлення в даті наказу про звільнення, яке не завірене належним чином, що порушує п.2.10 Інструкції №58.

Згідно п.2.10 Інструкції №58 у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача від 30.07.1979 НОМЕР_1 містяться записи №№22,23 про прийняття останнього 09.08.1995 у відділ охорони спортивно - технічного комплексу "Лтава" на посаду старшого контролера, а також про звільнення останнього 20.01.1999 за власним бажанням (а.с.9, зворотний бік арк.).

Зазначені записи дають підстави встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи, посаду та накази, на підставі яких позивача прийнято на таку роботу та звільнено з роботи.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

Окрім того, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (постанова Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а).

Отже, не зарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду роботи останнього з 09.08.1995-20.01.1999 у зв`язку з тим, що в даті наказу про звільнення наявне виправлення, яке не завірене належним чином, що порушує п.2.10 Інструкції №58 не спростовує обставин щодо роботи позивача в такий період, а відтак, на думку колегії суддів, не може бути обґрунтованою підставою для неврахування його до страхового стажу.

Щодо періоду з 06.05.1991 - 30.12.1992.

Пенсійним органом не зарахований зазначений періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки довідка від 14.09.2010 №158, видана ВАТ «Полтавським автотранспортним підприємством» про період роботи з 06.05.1991-30.12.1992 у Полтавському автотранспортному підприємстві 15327, потребує перевірки, оскільки запис у трудовій книжці відсутній, а зарахувати зазначений період роботи можливо після проведення зустрічної перевірки щодо факту роботи.

Судом встановлено, що згідно вказаної довідки позивач виконував роботу прибиральника та працював на повну ставку за сумісництвом у «Полтавському автотранспортному підприємстві 15327» з 06.05.1991 по 30.12.1992, (наказ про прийняття на роботу №60/91-ОК, від 06.05.1991), 30.12.1992 звільнений за власним бажанням (наказ № 132/92-ОК, від 30.12.1992). Відповідно до наказу № 302 від 16.07.1997 ФДМ України по Полтавській області «Полтавське автотранспортне підприємство 15327» перетворено у «Відкрите акціонерне підприємство «Полтавське АТП 15327».

З урахуванням вимог абз.1 п.3 Порядку №637, яким передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в довідки, які містять відомості про періоди роботи, вказана довідка є належним доказом на підтвердження страхового стажу останнього за спірний період.

При цьому, положеннями ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Окрім того, ч.1 ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підпунктом 2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, визначено, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Відтак, орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки стразового стажу позивача, проведення зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, чого не було зроблено останнім.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені пенсійним органом підстави не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи останнього з 06.05.1991-30.12.1992, є необґрунтованими.

Враховуючи наведене вище, пенсійним органом було покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на позивача, а тому його оспорюване рішення є протиправним, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено (доказано) правомірність власного рішення, є предметом оскарження у даній справі.

Доводи скаржника щодо правомірності оспорюваного рішення, є необґрунтованими та суперечать висновкам суду.

Щодо дискреційних повноважень відповідача.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладену у постановах від 13.12.2018 у справі №802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а згідно якої повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення обов`язку на відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 13.03.1987 по 01.11.1992; з 09.08.1995 по 20.01.1999; з 06.05.1991 по 30.12.1992 та повторно розглянути заяву останнього від 20.04.2026 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 у справі №440/5669/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц