Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №440/899/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №440/899/26

Суддя: Чалий І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 р.Справа № 440/899/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун) від 02.04.2026 по справі № 440/899/26

за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

до ОСОБА_1

про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади МВС України в особі його структурного підрозділу - Університету витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 в Університеті, у розмірі 135221,71 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 позов Дніпровського державного університету внутрішніх справ задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 135 221 (сто тридцять п`ять тисяч двісті двадцять одна) грн 71 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; стягнути з Дніпровського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу та судовий збір.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у повному обсязі на суму 135221,71 грн. Разом з тим, в матеріалах справи міститься повідомлення ГУНП в Полтавській області про зобов`язання відшкодувати витрати, яке було вручено відповідачу при звільненні, де сума фактичних витрат визначена в розмірі 131267,20 грн. Різниця між сумою, пред`явленою до стягнення судом, та сумою, первинно розрахованою компетентним органом при звільненні, становить 3954,51 грн. Суд першої інстанції взагалі не дослідив природу виникнення цієї різниці та не надав правової оцінки первинним фінансовим документам позивача. Вказує, що відповідно до абз. 7 п. 3 Порядку № 261 на підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Як можливо встановити з повідомлення, копія довідки про фактичні витрати відповідачу ОСОБА_1 під підпис не видавалася, та така довідка не значиться як додаток до повідомлення. Стверджує, що оскільки довідка-розрахунок заборгованості зберігається (повинна зберігатися) в особовій справі відповідача та він не мав доступу до своєї особової справи, копію довідки-розрахунку заборгованості при звільненні йому надано не було, відповідно він не був обізнаний з розміром його заборгованості. Звертає увагу, що правильне вирішення спору у справах з подібними правовідносинами залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати. Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку. Однак, матеріали справи не містять доказів, що відповідача було ознайомлено із розрахунком таких витрат та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати. Зауважує, що позивач у своїй довідці-розрахунку вказав узагальнені цифри без розбивки за кожен місяць навчання та без надання первинних бухгалтерських документів (накладних, меню-вимог, відомостей видачі речового майна, показників індивідуальних лічильників обліку енергоносіїв у казармових приміщеннях). При цьому, до калькуляції вартості продовольчого та речового забезпечення позивачем протиправно включено податок на додану вартість (ПДВ). Зазначає, що попередній орієнтовний розмір витрат, понесених апелянтом, складає 7000,00 грн витрат на правничу допомогу та розмір судового збору за подачу апеляційної скарги.

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 без змін. Зазначає, що відповідачем протягом 30 днів після отримання ним повідомлення про відшкодування витрат не здійснено жодних заходів задля відшкодування витрат за навчання у добровільному порядку з метою врегулювання спору у досудовому порядку. Вказує, що підставою для звернення до суду є порушення відповідачем умов контракту від 09.08.2021 № 10064 та обов`язок відшкодування витрат, відповідно до Порядку відшкодування від 12.04.2017 № 261. Звертає увагу, що позивачем до матеріалів справи надано довідку-розрахунок фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, яка містить детальний розрахунок усіх складових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здобував вищу освіту в Університеті у період з 2021 року по 2025 рік.

Наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 19.07.2021 № 158о/с відповідача зараховано курсантом першого курсу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на денну форму навчання за державним замовленням та присвоєно спеціальне звання "рядовий поліції" (назву установи змінено 14.05.2024 на Дніпровський державний університет внутрішніх справ, на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 08.05.2024 № 298).

09.08.2021 на виконання вимог ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" між відповідачем, Університетом та Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області був укладений контракт № 10164 про здобуття освіти в Університеті.

Згідно з наказом Університету від 14.03.2025 № 187 о/с відповідач, як випускник Університету, був направлений у розпорядження до ГУНП в Полтавській області для призначення на посади згідно з отриманим фахом.

Наказом ГУНП в Полтавській області від 17.03.2025 № 147о/с ОСОБА_1 призначено на посаду дізнавача сектору дізнання відділення поліції №2 Полтавського районного управління поліції.

Наказом ГУНП в Полтавській області від 23.04.2025 № 219о/с відповідача призначено на посаду слідчого слідчого відділення відділення поліції № 2 Полтавського районного управління поліції.

29.08.2025 відповідач звернувся до керівництва ГУНП в Полтавській області з рапортом про звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням.

26.11.2025 відповідач повторно звернувся до керівництва ГУНП в Полтавській області з рапортом про звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням.

Наказом ГУНП в Полтавській області від 26.11.2025 № 754о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до довідок-розрахунків від 14.01.2026 № 46 фактичних витрат, пов`язаних з утриманням, фактичних витрат на продовольче забезпечення, фактичних витрат за теплоенергію, фактичних витрат за водопостачання та водовідведення, фактичних витрат за електропостачання, фактично отриманого грошового забезпечення, фактичних витрат на медичне забезпечення курсанта, довідки розрахунку від 05.01.2026 № 5 вартості речового майна на утримання лейтенанта поліції ОСОБА_1 , загальна сума витрат складає 135 221,71 грн.

28.11.2025 відповідач отримав під власноручний підпис повідомлення ГУНП в Полтавській області про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в сумі 131267,20 грн.

Листом від 02.12.2025 ГУНП в Полтавській області повідомило тво. ректора Університету про факт звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України за п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" 28.11.2025.

У зв`язку з несплатою у добровільному порядку коштів у сумі 135221,71 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту погашення заборгованості у розмірі 135221,71 грн, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII (далі по тексту - Закон № 580-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.48 Закону № 580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Накази про зарахування поліцейських курсантами, слухачами денної форми навчання до вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, є підставою для звільнення таких осіб зі штатних посад, які вони займають в органах (закладах, установах) поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону № 580-VIII контракт про проходження служби в поліції - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає поліція, для визначення правових відносин між сторонами.

Контракт про проходження служби в поліції укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, - на час навчання (п. 2 ч. 2 ст. 63 Закону № 580-VIII).

Відповідно до ч.ч. 5-9 ст. 63 Закону № 580-VIII контракт є підставою для видання наказу про прийняття особи на службу в поліції та/або призначення її на відповідну посаду.

Після закінчення строку контракту, укладеного згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті, поліцейський, який був стороною в цьому контракті, за рішенням керівника, якому надано право приймати на службу, може продовжити службу в поліції на підставі наказу відповідно до цього Закону.

Контракт про навчання укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, за умови досягнення такими особами 18-річного віку.

Визначення правових відносин між курсантами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Контракт про проходження служби в поліції укладається на підставах і в порядку, визначених Міністерством внутрішніх справ України.

Типову форму контракту затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.74 Закону № 580-VIII особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 затверджений Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі по тексту – Порядок).

Цей Порядок розроблено з метою впорядкування діяльності посадових осіб та органів військового управління щодо відшкодування курсантами, які проходять підготовку на посади осіб офіцерського складу, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Управлінню державної охорони України, Службі безпеки України та Державній спеціальній службі транспорту України (далі - міністерства) витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу (далі - ВНЗ), у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) (далі - контракт) через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ.

Зобов`язання про добровільне відшкодування курсантом витрат, пов`язаних з його утриманням, зазначається в контракті під час його укладання (п.1.2 Положення).

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до п. 2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно з п. 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до п. 2.1.2 Порядку розрахунку витрат, витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

При цьому до таких витрат входять, зокрема, витрати на грошове, продовольче, речове забезпечення під час навчання.

Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу вищого навчального закладу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі по тексту - Порядок № 261; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.1 Порядку № 261 цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:

дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до п. 2 Порядку № 261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Типову форму контракту затверджує МВС.

Як передбачено пунктами 3 та 4 Порядку № 261, відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).

Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.

Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.

Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.

На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

Пунктом 5 Порядку № 261 встановлено, що після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.

Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.

У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася.

Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису МВС (п. 7 Порядку № 261).

Відповідно до п. 8 Порядку № 261 у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.

Отже, саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі або нездійснення такого відшкодування у 30 денний строк з дня отримання відповідного повідомлення, законодавцем пов`язано можливість звернення навчального закладу, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

За умовами укладеного між Дніпропетровським державним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням Національної поліції України в Полтавській області та ОСОБА_1 № 10164 від 09.08.2021 про здобуття освіти у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, замовник зобов`язується, зокрема, у разі звільнення особи до відпрацювання нею 3-х років після закінчення навчання видати їй повідомлення із зобов`язанням відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у виконавця під час навчання. Невідкладно проінформувати виконавця про звільнення особи зі служби в Національній поліції України та надіслати відповідні документи (копію рапорту про звільнення (висновок атестації), завірені копії наказів про призначення (переміщення по службі), завірену копію наказу про звільнення, копію паспорту (1, 2, 3 сторінки та реєстрація), копія облікової картки фізичної особи - платника податків, довідку про місце реєстрації - за наявності, копії наказів про внесення змін до облікових документів (зміна прізвища, тощо)), необхідні для примусового стягнення з особи витрат, пов`язаних з її утриманням у виконавця під час навчання (п. 2.2.3 контракту).

Також згідно з п. 2.3.5 контракту у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України в особі виконавця витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі, визначеному у довідці-розрахунку.

Як встановлено судом у ході розгляду справи, наказом ГУНП в Полтавській області від 26.11.2025 № 754о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».

Відтак, у відповідача виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Згідно власноруч підписаного відповідачем контракту про здобуття освіти у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ № 10164 від 09.08.2021, відповідач добровільно взяв на себе зобов`язання у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію».

Отже, відповідач був обізнаний щодо наявності у нього обов`язку з відшкодування витрат за навчання у навчальному закладі у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Водночас, право на звернення до суду у позивача у цій категорії справ виникає лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі № 140/721/19, від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19, від 06.04.2023 у справі № 400/4280/20, від 23.03.2023 у справі № 420/24331/21, від 01.02.2024 у справі № 400/210/21, від 30.09.2025 у справі № 520/27185/21.

Враховуючи наведене вище нормативне регулювання та праворозуміння, правильне вирішення спору у справі залежить від того, чи було відповідача ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з її утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати.

За матеріалами справи, відповідно до довідок-розрахунків від 14.01.2026 № 46 фактичних витрат, пов`язаних з утриманням, фактичних витрат на продовольче забезпечення, фактичних витрат за теплоенергію, фактичних витрат за водопостачання та водовідведення, фактичних витрат за електропостачання, фактично отриманого грошового забезпечення, фактичних витрат на медичне забезпечення курсанта, довідки розрахунку від 05.01.2026 № 5 вартості речового майна на утримання лейтенанта поліції ОСОБА_1 , загальна сума витрат складає 135 221,71 грн.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що зазначений розрахунок витрат, пов`язаних з утриманням у ВНЗ, ним оскаржувався протягом навчання у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ або після відрахування з числа курсантів та звільнення зі служби в Національній поліції України.

При цьому колегія суддів зазначає, що питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачем, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Наведене є однією із гарантій дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Вищенаведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2018 у справі № 826/18379/14 та від 18.06.2018 у справі № 805/3284/17-а.

За цим, посилання апелянта на неправильний розрахунок позивачем суми витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, виходять за межі судового розгляду в даній справі.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем наданий передбачений законодавством та контрактом доказ розміру понесених витрат, пов`язаних із забезпеченням умов для навчання відповідача, - довідка про фактичні витрати, яка складається за весь період навчання.

Натомість, законодавством не встановлені вимоги щодо обов`язкового підтвердження наведених у довідках розрахунків витрат позивача доказами щодо надання відповідачу конкретних видів забезпечення (розбивка по місяцях первинних бухгалтерських документів тощо).

Разом з тим, зі змісту повідомлення ГУНП в Полтавській області про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі від 28.11.2025 № 201453-2025 встановлено, що відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону № 580-VIII та Порядку № 261 ОСОБА_1 зобов`язаний протягом 30 діб з моменту отримання цього повідомлення відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України в особі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в повному розмірі за весь період навчання. Сума витрат – 131 267,20 грн.

Колегія суддів враховує посилання апеляційної скарги відповідача про те, що в матеріалах справи міститься повідомлення ГУНП в Полтавській області про зобов`язання відшкодувати витрати, яке було вручено відповідачу при звільненні, де сума фактичних витрат визначена в розмірі 131267,20 грн. Різниця між сумою, пред`явленою до стягнення судом, та сумою, первинно розрахованою компетентним органом при звільненні, становить 3954,51 грн.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2026 витребувано у Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ письмові пояснення, з наданням відповідних доказів, щодо зазначення у розрахунках фактичних витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, однієї суми - 135221,71 грн, а в повідомленні про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, іншої суми - 131267,20 грн.

На виконання вимог ухвали про витребування доказів, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ повідомив суд про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2026 № 445 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 і від 30.08.2017 №704, збільшено розмір грошового забезпечення курсантів. Наказом ДДУВС від 14.03.2025 № 187 о/с відповідача відряджено у розпорядження ГУНП в Полтавській області. Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2026 № 445 збільшені виплати отримано курсантами у травні, у зв`язку із чим розмір суми, зазначеної у довідці-розрахунку від 02.09.2026 № 606, відрізняється від суми, вказаної у повідомленні про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у ДДУВС.

Отже, не зважаючи на відмінність між сумою, пред`явленою до стягнення судом (135221,71 грн), та сумою, первинно розрахованою компетентним органом при звільненні (131 267,20 грн), відповідачу направлено повідомлення ГУНП в Полтавській області про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, від 28.11.2025 № 201453-2025, саме у розмірі 131 267,20 грн.

28.11.2025 відповідач отримав під власноручний підпис повідомлення ГУНП в Полтавській області про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі.

За цим, ОСОБА_1 належним чином повідомлено про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі 131267,20 грн, та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати.

Матеріали справи не містять доказів добровільного погашення зазначеної суми ані станом на день звернення до суду з позовом, ані станом на день розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного університету внутрішніх справ витрат, пов`язаних з його утриманням у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 131267,20 грн.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин та зазначено про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного університету внутрішніх справ витрат, пов`язаних з його утриманням у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 135 221,71 грн.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

За цим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 6 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач сплатив судовий збір у розмірі 3993,60 грн за подання апеляційної скарги.

З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1996,80 грн.

Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів враховує, що у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, понесених апелянтом, складає 7000,00 грн.

Водночас, заява з конкретною сумою витрат, які відповідач просить стягнути з позивача, докази розміру витрат в повному обсязі та реальності їх понесення не були надані відповідачем суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 139 КАС України такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, на даний момент відсутні підстави для розподілу судових витрат, а саме витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 по справі № 440/899/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Дніпровського державного університету внутрішніх справ задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 131267,20 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1996,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua