Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №200/8685/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року справа №200/8685/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року (повне судове рішення складено 25 травня 2026 року) у справі № 200/8685/25 суддя в І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через свого представника Єфімік О.О., звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому просив:

визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не врахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком статті 8 Закону України “Про престижність шахтарської праці” та стажу роботи;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести розрахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.01.2025 відповідно до статті 8 Закону України “Про престижність шахтарської праці” та зарахувати до загального стажу роботи період з 01.06.2014 по 03.08.2019, та зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком №1 період з 01.09.1990 по 25.02.1994, з 11.03.1994 по 20.04.1994, з 21.04.1994 по 23.03.1996, з 13.05.1996 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998, з 01.06.2014 по 03.08.2019.

На обґрунтування позову зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу з 27.01.2025 призначено пенсію за віком на пільгових умовах.

На запит позивача про виконання ст. 8 Закону України "Про престижність шахтарської праці", чому йому не призначено пенсію відповідно до цієї статті як шахтарю, відповіді не було.

Характер роботи позивача (підземним гірським робітником на маркшейдерських роботах з повним робочим днем під землею) детально підтверджено відповідними записами у трудовій книжці, що виключає необхідність підтверджувати наявність трудового стажу за допомогою довідки, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка за відсутності належних доказів протилежного, які надані відповідачем.

З роздруківки стажу убачається не зарахування до загального стажу роботи позивача період з 01.06.2014 по 03.08.2019.

Відповідно до ч. 3 Стаття 24-1. Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та на тимчасово окупованих територіях України після 19 лютого 2014 року особі, яка після 19 лютого 2014 року проходила військову службу (службу) у збройних силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, перебувала на посадах державної служби, на посадах в органах місцевого самоврядування у відповідних органах (формуваннях) Російської Федерації, добровільно займала посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, утворених на тимчасово окупованій території України, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, у незаконних судових або правоохоронних органах, а також добровільно брала участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, утворених на тимчасово окупованій території України, та/або у збройних формуваннях держави-агресора. Таким чином, посада позивача була на шахті електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею, тому вона повинна бути до стажу за трудовою книжкою на підставі даної статті, бо позивач працював саме на тимчасово окупованих територіях України після 19 лютого 2014 року.

Також як вбачається з розрахунку стажу періоди роботи позивача не було зараховано до списку №1: з 01.09.1990 по 25.02.1994 навчання; з 11.03.1994 по 20.04.1994 робота за списком №1; з 21.04.1994 по 23.03.1996 військова служба за списком №1 повинна зарахована; з 13.05.1996 по 24.11.1996 робота за списком №1; з 09.12.1996 по 06.07.1998 робота за списком №1; з 26.10.1998 по 31.12.1998 робота за списком №1; з 01.06.2014 по 03.08.2019 робота за списком №1.

Крім того, у ОК5 позивача прослідковується пільговий стаж за списком №1.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року позовні вимоги задоволені частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неврахування до загального стажу роботи ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2014 по 30.06.2014, 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014, до пільгового стажу роботи за Списком № 1 періоди з 01.09.1990 по 25.02.1994, з 11.03.1994 по 20.04.1994, з 21.04.1994 по 23.03.1996, з 13.05.1996 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998, з 01.06.2014 по 30.06.2014, з 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.01.2025 року із зарахуванням до загального стажу роботи ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2014 по 30.06.2014, 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014, до пільгового стажу роботи за Списком № 1 періоди з 01.09.1990 по 25.02.1994, з 11.03.1994 по 20.04.1994, з 21.04.1994 по 23.03.1996, з 13.05.1996 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998, з 01.06.2014 по 30.06.2014, з 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не врахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком статті 8 Закону України “Про престижність шахтарської праці”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести розрахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.01.2025, відповідно до статті 8 Закону України “Про престижність шахтарської праці”.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою 27.07.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та пакетом документів.

За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та винесено Рішення про призначення пенсії від 12.08.2025 №084850005152 з 27.01.2025.

Розрахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.01.2025 не проведено відповідно до статті 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”, оскільки пільговий стаж позивачу зараховано згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Інших документів про пільговий характер роботи позивачем не долучено.

Окрім того, до загального стажу роботи позивача не зараховано період роботи з 01.06.2014 року по 03.08.2019 року, оскільки відсутні дані про нараховані та сплачені внески за дані періоди в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Індивідуальних відомостях про ЗО та про страхувальників ЗО).

До пільгового стажу роботи за Списком №1 позивача не зараховано:

- період навчання з 01.09.1990 по 25.02.1994, оскільки відсутня інформація про виконання роботи у шкідливих умовах під час навчання;

- періоди роботи з 11.03.1994 по 20.04.1994, з 21.04.1994 по 23.03.1996, з 13.05.1996 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998, з 01.06.2014 по 03.08.2019, оскільки відсутня пільгова довідка та інші підтверджуючі документи, а також зазначені періоди роботи відсутні в Реєстрі застрахованих осіб згідно відомостей по спеціальному стажу.

Отже, вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення № 084850005152 від 12.08.2025, позивачу з 27.01.2025 призначено пенсію довічно, стаж за Списком №1 - 15 років 2 місяці 21 день.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20.11.2025 № 22744-22403/Л-02/8-0800/25, в порядку екстериторіальності заява на призначення пенсії за віком та документи, надані 27.07.2025 через веб-портал електронних послуг ПФУ, були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Уточнюючої довідки про підтвердження спеціального трудового стажу надано не було. За результатами розгляду позивачу призначено пільгову пенсію за віком за Списком№1, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж складає 23 роки 15 днів, пільговий стаж за Списком №1 (за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) - 15 років 2 місяці 21 день.

Згідно Форми РС-право: періоди з 01.09.1990 по 25.02.1994 (Навчання у вищих/ середн.НЗ), з 11.03.1994 по 20.04.1994, з 21.04.1994 по 23.03.1996 (Військова служба строкова), з 13.05.1996 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998, з 01.06.2014 по 03.08.2019 не зараховано до Списку № 1; Робота за Списком №1 - 15 років 2 місяці 21 день.

Трудовий стаж позивача підтверджується даними трудової книжки НОМЕР_3 (дата заповнення 24.11.1996), згідно записів якої позивач працював:

- № 1, з 01.09.1990 по 25.02.1994 позивач навчався в СПТУ №104 за професією електрослюсар підземний машиніст підземних установок;

- №№ 2-3 з 01.03.1994 по 20.04.1994 – позивач працював за професією машиніст підземних установок з повним підземним днем у шахті;

- № 4 з 21.04.1994 по 23.03.1996 – служба в Збройних Силах України;

- №№ 5-6 з 13.05.1994 по 24.11.1996 – позивач працював за професією електрослюсар підземний з повним підземним днем у шахті;

- №№ 7-9 з 09.12.1996 по 06.07.1998 - позивач працював за професією електрослюсар підземний з повним підземним днем у шахті;

- №№ 9-17 з 26.10.1998 по 03.08.2019 – позивач працював за професією електрослюсар підземний з повним підземним днем у шахті; запис про звільнення скріплено печаткою Міністерства вугільної промисловості так званої «ДНР».

Період навчання підтверджено дипломом НОМЕР_4 від 25 лютого 1994 року, виданим ПТУ № 104 м. Макіївка Донецької області.

Період військової служби в ЗСУ підтверджується військовим квитком НОМЕР_5 .

Згідно довідки ОК-5, у червні, серпні, вересні та листопаді 2014 року позивачу нараховано заробітну плату, з якої не сплачено страхові внески, з 01.11.2014 нарахування та виплата заробітної плати позивачу припинена, період роботи з 1999 року до вересня 2014 року включно та листопад 2014 року обліковано за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013А1.

Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі – Порядок №454): під кодом ЗПЗ013А1 обліковується спеціальний стаж працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону: на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ШАХТА ІМЕНІ МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА КАЛІНІНА» ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ» (ЄДРПОУ 33577399) на поточну дату зареєстрована за адресою: 83017, Україна, Донецька обл., місто Донецьк, проспект Миру, будинок 44.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі – Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Відповідно до п. 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 N 383 (далі – Наказ №383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками (36-2003-п), не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Згідно п. 10. Наказу №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці за Списками №№ 1 та 2, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.

Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.

Дослідивши записи трудової книжки, суд встановив, що у періоди з 01.03.1994 по 20.04.1994, з 13.05.1994 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998 позивач працював машиністом підземних установок та електрослюсарем підземним з повним робочим днем у шахті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до якого віднесено усіх робітників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах (1010100а).

Відтак, вказані періоди з 01.03.1994 по 20.04.1994, з 13.05.1994 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998 протиправно не зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком № 1 за даними трудової книжки.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №1 періоду проходження строкової військової служби в ЗСУ в період з 21.04.1994 по 23.03.1996 суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 вказаного Закону, одним з видів військової служби є строкова військова служба.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З системного аналізу приписів означених норм суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для зарахування періоду проходження строкової військової служби є навчання особи за фахом у професійно-технічному навчальному закладі або робота за професією чи на посаді, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на момент призову на строкову військову службу.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року№185/6958/16-а та від 05 грудня 2019 року справа №513/1195/16-а.

Водночас, із записів трудової книжки позивача суд встановив, що позивач працював за професією машиніст підземних установок з повним підземним днем у шахті з 01.03.1994 по 20.04.1994 та був звільнений у зв`язку з призовом до Збройних Сил України, отже на момент призову на військову службу позивач працював за професією, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на момент призову на строкову військову службу.

Отже відповідачем неправомірно не зараховано період проходження строкової військової служби позивачем до його пільгового стажу за Списком № 1.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР, час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Згідно диплому НОМЕР_4 , виданому Професійно-технічним училищем № 104 м. Макіївка 25 лютого 1994 року, позивач здобув спеціальності «електрослюсар підземний» та «машиніст підземного устаткування».

Відтак, згідно записів трудової книжки №№ 2-3, позивач приступив до роботи за набутою спеціальністю «машиніст підземних установок» з повним підземним днем у шахті менше через місяць після закінчення навчання, отже період навчання позивача в Професійно-технічним училищем № 104 м. Макіївка з 01.09.1990 по 25.02.1994 засвідчений записами трудової книжки №№ 2-3 відноситься до пільгового стажу за Списком №1.

З огляду на викладене, період навчання позивача з 01.09.1990 року по 25.02.1994 безпідставно не зараховано до пільгового стажу позивача.

Щодо зарахування до страхового та пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи позивача з 01.06.2014 по 03.08.2019 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 11 Закону №1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру; […].

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.

Несвоєчасне виконання роботодавцем обов`язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.

Водночас, як вже було визначено судом, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Приписами ч. 2 ст. 21 Закону №1058-IV передбачено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 21 Закону №1058-IV, персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості в частині персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:

код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника);

рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць;

сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

страховий стаж;

кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць;

ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення;

сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.

Згідно ч. 5 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Проаналізувавши викладені норми, суд дійшов висновку, що систему персоніфікованого обліку запроваджено Законом №1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, отже трудова книжка є основним документом, що підтверджує страховий стаж до цієї дати, після цієї дати страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Таким чином, спірний період роботи має бути підтвердженим Індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5).

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), відомості про нарахування заробітної плати позивачу та сплату страхових внесків за період з липня 1998 року по жовтень 2007 року включно, відсутні.

За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судому постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 30.09.2019 у справі №414/736/17.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №638/7217/16-а дійшов висновку, що у разі відсутності індивідуальних відомостей про позивача за спірний період, він не підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Згідно довідки ОК-5, у червні, серпні, вересні та листопаді 2014 року позивачу нараховано заробітну плату, з якої не сплачено страхові внески, з 01.11.2014 нарахування та виплата заробітної плати позивачу припинена, період роботи з 1999 року до вересня 2014 року включно та листопад 2014 року обліковано за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013А1.

Відтак, відсутність відомостей про нарахування заробітної плати дає суду підстави для висновку, що під час роботи на вказаному підприємстві у жовтні 2014 року та з грудня 2014 року по 03.08.2019 позивач не приймав участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в порядку, установленому законодавством України, відомості що підтверджують протилежне в матеріалах адміністративної справи відсутні.

Суд також ураховує, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ШАХТА ІМЕНІ МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА КАЛІНІНА» ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ» (ЄДРПОУ 33577399) на поточну дату зареєстровано за адресою: 83017, Україна, Донецька обл., місто Донецьк, проспект Миру, будинок 44, тобто підприємство не перереєструвалось на підконтрольну українському уряду територію, більш того використовує у своїй діяльності печатки, які свідчать про підпорядкованість підприємства структурами так званої «ДНР».

Відтак, суд дійшов висновку, що з грудня 2014 року позивач не приймав участі у системі загальнообов`язкового соціального страхування України та не набув права на врахування періоду роботи з грудня 2014 року по 03.08.2019 до страхового та пільгового стажу.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем-1 протиправно не враховано до страхового та пільгового стажу позивача за Списком № 1 періоди роботи з 01.06.2014 по 30.06.2014, з 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014, в іншій частині періоду позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог відносно застосування положень Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02 вересня 2008 року № 345-VI.

Статтею 27 Закону №1058-IV встановлено, що розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп ? Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Поряд з цим, частиною 1 ст. 28 Закону №1058-IV встановлено мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України"Про підвищення престижності шахтарської праці", та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02 вересня 2008 року № 345-VI (далі – Закон № 345-VI) спрямований на підвищення престижності шахтарської праці, надання додаткових гарантій у виплаті та підвищенні заробітної плати і розв`язанні соціально-побутових проблем шахтарів.

Статтею 1 Закону № 345-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.

Згідно ст. 8 Закону № 345-VI, мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Аналіз зазначених норм дає можливість дійти висновку, що дія цього Закону поширюється на працівників, які зайняті на підземних роботах повний робочий день за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та членів їх сімей, зокрема, й тих, що здійснюють добування уранових руд та інших підземних робіт.

Стаття 1 Закону № 345-VI для застосування положень цього закону вимагає дотримання чітких умов, а саме:

робота за професією, яка пов`язана з видобутком вугілля, залізної руди, руд кольорових і рідкісних металів, марганцевих, уранових, магнієвих (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритних руд, робота на шахтобудівних підприємствах та в державних воєнізованих аварійно-рятувальних службах (формуваннях) у вугільній промисловості;

віднесення професії до Списку №1;

робота на підземних роботах повний робочий день.

Отже, виходячи з положень наведених норм, до кола працівників, на яких поширюється дія Закону № 345-VI та встановлені пільги, належать тільки працівники, зазначені у Списку № 1, які були зайняті на підземних роботах саме повний робочий день.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 28 січня 2014 року у справі № 21-455а13, від 24 червня 2014 року у справі № 21-236а14, від 20 січня 2016 року у справі № 459/6146/13-а та Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 392/17/17.

Верховний Суд у постановах у справі №345/4616/16 від 20.11.2018, у справі №345/4570/16-а від 06.02.2019, у справі №345/4462/16-а від 05.12.2019, у справі №345/3954/16-а від 11.07.2019 та інших дійшов висновку про те, що статтю 1 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» слід розглядати у нерозривному зв`язку зі Списком №1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах із шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота у яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах.

Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що на момент призначення пенсії позивачу його пільговий стаж за Списком № 1 становив 15 років 2 місяці 21 день, що не спростовано відповідачами, а відтак від моменту призначення пенсії позивач набув право на її обчислення у розмірі, визначеному ст. 8 Закону № 345-VI.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши обставини спірних правовідносин, окружний суд дійшов правильного висновку, що розрахунок пільгового стажу наведений відповідачем в оскаржуваному рішенні здійснений з низкою порушень, а саме не зарахування періодів до пільгового стажу за Списком № 1.

Решта доводів та заперечень учасників справи, а також наданих ними доказів, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд з цим, суд звертає увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив важливість принципу «належного урядування», що передбачає, що у разі, якщо мова йде про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Тобто, на державні органи покладено обов`язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Натомість вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Отже, лише за умови винесення вмотивованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Такі висновки суду кореспондують усталеній правовій позиції Верховного Суду, що викладена у численних постановах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неврахування до загального стажу роботи ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2014 по 30.06.2014, 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014, до пільгового стажу роботи за Списком № 1 періоди з 01.09.1990 по 25.02.1994, з 11.03.1994 по 20.04.1994, з 21.04.1994 по 23.03.1996, з 13.05.1996 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998, з 01.06.2014 по 30.06.2014, з 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.01.2025 року із зарахуванням до загального стажу роботи ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2014 по 30.06.2014, 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014, до пільгового стажу роботи за Списком № 1 періоди з 01.09.1990 по 25.02.1994, з 11.03.1994 по 20.04.1994, з 21.04.1994 по 23.03.1996, з 13.05.1996 по 24.11.1996, з 09.12.1996 по 06.07.1998, з 26.10.1998 по 31.12.1998, з 01.06.2014 по 30.06.2014, з 01.08.2014 по 30.09.2014, з 01.11.2014 по 30.11.2014; визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не врахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком статті 8 Закону України “Про престижність шахтарської праці”; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести розрахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.01.2025 року, відповідно до статті 8 Закону України “Про престижність шахтарської праці”.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 200/8685/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 20 жовтня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

І. В. Пивовар