Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №200/1492/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року справа №200/1492/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів Гайдара А.В., Геращенка І.В., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Дмитрієв В.С.), складене у повному обсязі 21 травня 2025 року, у справі № 200/1492/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, Державна службу України з безпеки на транспорті) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.02.2025 №129960 про застосування на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” адміністративно-господарського штрафу на суму 17000 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.02.2025 №129960 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу на суму 17000 грн.

Відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті (в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях), не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав, що при перевірці додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом виявлено порушення перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Сторони в судове засідання не викликались, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Фізична особа-підприємць ОСОБА_1 , здійснює підприємницьку діяльність за основним видом економічної діяльності – 31.09. Виробництво інших меблів.

На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області та направлення на перевірку № 000536 від 29.11.2024, 02.12.2024 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області проводилась рейдова перевірка на а/д Н-14 «Олександрівка – Кропивницький - Миколаїв», 75 км + 812 м.

02.12.2024 був зупинений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 608, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

За результатами перевірки інспекторами складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР 013464 від 02.12.2024 (далі - акт перевірки).

З акта перевірки вбачається, що під час перевірки транспортного засобу MERCEDES-BENZ 608, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , номер дорожнього листа: накладна №16 від 02.12.2024, що належить ФОП ОСОБА_1 , виявлено порушення передбачене ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажів за відсутністю на момент проведення перевірки документів визначених ст. 48 цього Закону, відсутність індивідуальної контрольної книги водія або копії графіку змінності водія, передбаченої п.6.1 Наказу МТЗ України № 340 від 07.06.2010, пункту 3.3. Наказу МТЗ України № 385 від 24.06.2010.

Водій зі змістом акта № АР 013464 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.12.2024 був ознайомлений, від підпису відмовився.

Повідомленням від 17.01.2025, направленим позивачу на електронну адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Тертичного О.М. викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 04.02.2025.

Розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях від 04.02.2025 № 129960 про застосування адміністративно-господарського штрафу, ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності у вигляді адміністративно- господарського штрафу в сумі 17000,00 грн за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (на підставі акта №АР 013469 від 02.12.2024), відповідальність за яке передбачена абзацом третім статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Копія постанови направлена направленим ОСОБА_1 на електронну адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отримавши постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Отже, спірним питанням даної справи є вищевказана постанова.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності спірної постанови та скасував її.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції та зазначає наступне.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001 (далі – Закон № 2344-III), відповідно до статті 1 якого автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти. Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення в письмовій формі) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки наведених фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

На виконання вимог статті 6 Закону № 2344-III, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок № 1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:

наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;

додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі Європейська угода);

відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;

оснащення таксі справним таксометром;

відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;

додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;

наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду відповідного посвідчення;

додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;

виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про

автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);

виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Отже, під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, а також виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу слугував висновок відповідача щодо перевезення вантажу транспортним засобом за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність індивідуальної контрольної книги водія.

Відповідно до статті 1 Закону № 2344 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до ст. 33 Закону № 2344 автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

За змістом ст. 34 Закону № 2344 автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону № 2344 до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

За змістом ст. 48 Закону № 2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону № 2344 передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 50 Закону № 2344 договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 затверджені Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі Правила), які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-Замовників.

Згідно з розділом 1 Правил, перевізник фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.3 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов`язкову інформацію (обов`язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.

Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, визначає, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках, який за змістом термінів, наведених у главі І Правил, є вантажовідправником або вантажоодержувачем, та який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом (пункт 11.3 Правил).

Згідно із пунктами 11.4 та 11.5 після прийняття вантажу згідно з товарно -транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники. У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів.

За приписами абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Варто зазначити, що в розумінні положень ст. 1 Закону № 2344 автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Фактичною підставою для притягнення позивача до відповідальності, відповідно до положень абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344, стало встановлення посадовими особами територіального органу Укртрансбезпеки факту перевезення позивачем вантажу за відсутності індивідуальної контрольної книги водія.

Такий висновок зроблено відповідачем в акті перевірки № АР 013464 від 02.12.2024, в якому зазначено, зокрема відомості про номер дорожнього листа: накладна №16 від 02.12.2024.

Разом з тим, накладна №16 від 02.12.2024 не відповідає додатку 7 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, та не є товаро-транспортною накладною.

Суд звертає увагу, що інформація про ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у накладній №16.

Товарно-транспортна накладна є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. Автомобільний перевізник не може визначатися лише тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, які зазначені в акті. Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344), а не власник/ користувач транспортного засобу.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, сам по собі факт перевезення вантажу автомобілем позивача не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344, оскільки контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 02.12.2024 позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажу на договірних умовах, а відтак був автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та скасування спірної постанови.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 200/1492/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

І.В. Пивовар