Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №200/1617/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року справа №200/1617/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника позивача Коломойцева Миколи Миколайовича та 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року (повне судове рішення складено 20 травня 2026 року) у справі № 200/1617/26 (суддя в І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні;

стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 170 234,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що до 26.01.2025 проходив службу у 45 Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, правонаступником якої є відповідач. На виконання рішення по справі №200/3383/25 відповідач 06.02.2026 виплатив йому індексацію грошового забезпечення на суму 127396,70 грн, тобто з порушенням ст.116 КЗпП, оскільки відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 26.01.2025. Зазначив, що звернувся до відповідача за нарахуванням та виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте відповідач повідомив про відсутність підстав для вчинення означених дій. Вказану бездіяльність відповідача вважає протиправною, просив задовольнити позов.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.01.2025 по 27.07.2025 включно.

Стягнуто з 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2025 по 27.07.2025 включно в розмірі 80 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що погоджується з висновками суду про те, що розмір відповідальності відповідача в порядку ст.117 КЗпП становить 120 431,22 грн, а не 263 643,38 грн, як вказав позивач. Однак, за вказаного, не погоджується з застосовністю судом першої інстанції постанови ВП ВС від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

До застосування принципу співмірності слід підходити розумно та не допускати необґрунтованого заниження рівня відповідальності відповідача, в контексті формального правозастосування судом неіснуючих у постанові Великої Палати від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 висновків про застосування принципу співмірності навіть у тому разі, коли розмір порушень перевищує розмір повної відповідальності відповідача, а не навпаки, чим порушив один з принципів адміністративного судочинства - пропорційність у дотриманні необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (ст.2 КАС України).

Отже, у тому разі, коли при вказаних обставинах - перевищення саме обсягу порушень обсягові відповідальності, суд би вважав все одно необхідним застосування принципу співмірності, то у рішенні повинно бути чітко аргументовано чому, в світлі обставин справи, розмір повної відповідальності відповідача, яку порахував суд на рівні 120431,22 грн, суд визначив непропорційною обсягу допущеним відповідачем правопорушенням у розмірі 127 396,70 грн.

Крім того, у такому разі у рішенні повинно бути чітко аргументовано саме прийнятність правозастосування висновків Великої Палати у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 про застосування принципу співмірності, при тому факті, що такі висновки Велика Палата виклала у випадках саме перевищення відповідальності обсягу правопорушень, а не навпаки.

Просив скасувати рішення місцевого суду в частині присуджених ОСОБА_1 сум в порядку ст.117 КЗпП на рівні 80000 грн з ухваленням постанови про часткове задоволення позову щодо присудження такої суми на рівні 120 431,22 грн.

Відповідач на обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначив, що утримується за рахунок кошторису, затвердженого ДСНС України, є державним органом, який фінансується виключно за рахунок коштів державного бюджету та проводить видатки лише в межах фонду грошового забезпечення на відповідний рік. До позовних вимог мають бути застосовані принцип справедливості та співмірності, а також визначені Великою Палатою Верховного Суду критерії зменшення розмірів відшкодування.

Просив скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Позивач, ОСОБА_1 , є особою, що претендує на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Відповідач, 12 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області у розумінні п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №200/3383/25 встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у 45 Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області до 26.01.2025.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №200/3383/25 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до 45 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність 45 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2019 року у повному обсязі. Зобов`язано 45 державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року року у справі №200/3383/25 набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2026 року.

Суд встановив на підставі платіжного доручення №63 від 05 лютого 2026 року, що 05 лютого 2026 року позивачеві виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 127396,70 грн.

На звернення представника позивача щодо остаточного розрахунку 12 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області надав відповідь листом від 27.02.2026 року №50 0012-532/50 0012 06, якою повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 26.01.2025 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірним питанням у справі є правомірність невиплати відповідачем позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов правомірного висновку про можливість застосування норм ст.117 Кодексу законів про працю України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Питання застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 489/6074/23, за наслідками розгляду якої у постанові від 08 жовтня 2025 року викладені наступні правові висновки:

- «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.»

- «Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Відтак, суд дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин наявні правові підстави для застосування принципів пропорційності, співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Суд вище встановив, що позивач звільнений зі служби 26.01.2025.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №200/3383/25 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 127 396,70 грн.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок № 100).

Відповідно до довідки про щомісячні види грошового забезпечення ОСОБА_1 від 26.03.2026 №12/172, виданої 12 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням листопад-грудень 2025 року (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168) становить 661,71 грн (40 364,10 грн/61 к.д.).

Отже середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 27.01.2025 до 27.07.2025 (шість місяців) в арифметичному обчисленні становить 120 431,22 грн (661,71 грн х 181 дні).

Згідно з довідкою від 07.05.2026 №12/284, виданою 12 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, позивачу в січні 2025 року (місяць звільнення) виплачено 69914,50 грн.

Частка несвоєчасно виплачених позивачу сум грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 200/3383/25 становить 64,57% (127 396,70 грн /197 311,20 грн (127 396,70 грн + 69 914,50 грн (сума виплачена при звільненні) х 100%).

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням частки несвоєчасно виплаченої суми 64,57% становить 82 260,05 грн (127 396,70 грн х 64,57%).

Отже, обгрунтованим є висновок місцевого суду, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2025 по 27.07.2025 (шість місяців) відповідно до положень статті 117 КЗпП України, з урахуванням принципу справедливості і співмірності та встановлених судом обставин, який підлягає стягнення на користь позивача, становить 80000 грн.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника позивача Коломойцева Миколи Миколайовича та 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі № 200/1617/26 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 20 жовтня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

І. В. Геращенко