Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №758/7227/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №758/7227/25

Суддя: Євграфова Єлизавета Павлівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/7173/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Левицької Я. К.

від 02 жовтня 2025 року

у цивільній справі № 758/7227/25 Подільського районного суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 17 900 грн, з яких 4 000 грн становить заборгованість за тілом кредиту, 13 500 грн заборгованість за відсотками та 400 грн заборгованість за комісією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит № 4666267, за умовами якого позичальнику надано кошти у сумі 4 000 грн на умовах повернення, строковості та платності. Надалі, 13 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 07Т, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Оскільки позичальник взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, утворилася зазначена заборгованість, яку позивач просив стягнути у судовому порядку разом із судовими витратами.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не представлено суду належних і допустимих доказів електронної ідентифікації особи відповідача при укладенні кредитного договору та підписання ним електронного правочину за допомогою одноразового ідентифікатора. Встановивши, що в матеріалах справи відсутні підтвердження проходження ідентифікації та формування коду підтвердження, суд дійшов висновку про недоведеність факту укладення між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 4666267 від 15.05.2021. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що у договорі про споживчий кредит № 4666267 від 15.05.2021 та в анкеті-заяві № 4666267 від 15.05.2021 взагалі не зазначено номер банківської платіжної картки ОСОБА_1 для перерахування коштів. Оцінюючи надане позивачем платіжне доручення № 46311108 від 15.05.2021 на суму 4 000,00 грн, місцевий суд встановив відсутність на ньому обов`язкових реквізитів, встановлених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 22, а саме відміток банку про дату отримання та дату виконання розрахункового документа із підписом і відбитком штампа банку. Встановивши, що платіжне доручення без відповідних відміток банківської установи не є документом, який підтверджує здійснення платіжної операції, суд дійшов висновку, що зазначене платіжне доручення не може вважатися належним доказом надання коштів позичальнику.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також здійснити розподіл судових витрат. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що кредитний договір було укладено в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора через особистий кабінет відповідача з використанням одноразового ідентифікатора V52870, надісланого на фінансовий номер телефону відповідача, а факт підписання підтверджується відомостями з інформаційної системи та скріншотом першої сторінки договору. Апелянт зазначає, що зашифрований електронний підпис не відображається під час звичайного перегляду в підсистемі «Електронний суд» з міркувань конфіденційності, проте доступний під час завантаження та відкриття файлу через відповідне програмне забезпечення. Крім того, скаржник вважає доведеним факт надання коштів платіжним дорученням, складеним із використанням платіжної системи LiqPay із зазначенням податкового номера відповідача, та вказує на невиконання відповідачем процесуального обов`язку щодо спростування факту отримання коштів або належності їй номера телефону чи платіжної картки.

Разом із апеляційною скаргою Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заявлено клопотання про поновлення строку та витребування від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформації про емісію на ім`я відповідача платіжної картки, виписки про рух коштів за нею за період з 15 травня 2021 року по 20 травня 2021 року та повних ідентифікаційних даних власника відповідного карткового рахунку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на заочне рішення суду від 02 жовтня 2025 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електронну адресу позивача, а також поштовими відправленнями на адресу проживання відповідача, що двічі повернулися до суду апеляційної інстанції із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» (а. с. 117-121, 124-131).

Щодо клопотання апелянта про витребування доказів у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено вжиті особою заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання. Тягар доказування обставин надання кредиту та наявності боргу покладається саме на позивача під час звернення з позовом до суду першої інстанції (статті 12, 81 ЦПК України). Позивач мав самостійно зібрати повний пакет доказів на підтвердження своїх вимог, включаючи документи про проведення платежу банківською установою первісного кредитора, або заявити відповідне клопотання перед судом першої інстанції у порядку статей 83, 84 ЦПК України. Позивач не надав доказів вжиття таких заходів та не обґрунтував неможливості реалізації цього процесуального права під час розгляду справи у суді першої інстанції, тому заявлене в суді апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Щодо висновку суду першої інстанції про неукладеність кредитного договору, колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 205, 207 ЦК України та положень статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин прирівнюється за правовими наслідками до правочину, укладеного у письмовій формі, а його підписання може здійснюватися за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Одноразовий ідентифікатор являє собою алфавітно-цифрову послідовність, що генерується суб`єктом електронної комерції та надсилається особі на вказаний нею засіб зв`язку. Вчинення особою реєстраційних дій в інформаційно-телекомунікаційній системі під логіном і паролем та застосування отриманого одноразового ідентифікатора утворює презумпцію вчинення таких дій саме зазначеною особою. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, доки його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, а стандарту вірогідності доказів притаманне переконання суду на користь тієї обставини, яка підтверджується більш переконливими доказами порівняно з протилежними.

Дослідженням електронного примірника договору про споживчий кредит № 4666267 від 15.05.2021 у форматі pdf за допомогою спеціального програмного забезпечення встановлено наявність графічного відображення підпису позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора V52870 із фіксацією точного часу 15.05.2021 о 14:41 та номера телефону НОМЕР_1 , тоді як невідображення зазначеного елемента безпосередньо у вікні перегляду підсистеми «Електронний суд» обумовлене виключно технічними параметрами даного інтерфейсу і не спростовує змісту завантаженого електронного файла (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23).

Оскільки ОСОБА_1 не подала відзиву на позов, не надала жодних доказів викрадення її персональних даних, неправомірного використання іншими особами її паспорта серії НОМЕР_2 , реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_3 або вказаного телефонного номера, а також не заявляла про оспорення договору чи вчинення щодо неї шахрайських дій, сукупність поданих позивачем доказів за принципом вірогідності є достатньою для визнання факту підписання та укладення сторонами зазначеного кредитного договору. За таких обставин висновок суду першої інстанції про неукладеність кредитного договору є помилковим та суперечить матеріалам справи.

Водночас сам лише факт укладення кредитного договору не є безумовною та достатньою підставою для задоволення вимог про стягнення заборгованості, оскільки згідно з частиною першою статті 1054 та частиною другою статті 1046 ЦК України договір кредиту за своєю правовою природою є реальним правочином, за яким обов`язок повернути кошти та сплатити проценти виникає у позичальника виключно після фактичного отримання грошових коштів.

Відповідно до принципу змагальності сторін (статті 12, 81 ЦПК України) на кредитора покладено процесуальний обов`язок беззаперечно довести факт реального перерахування і надання коштів позичальникові у погодженому розмірі, без чого втрачається право кредитодавця вимагати погашення боргу (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 372/223/17, постанова Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23).

Дослідивши надане позивачем платіжне доручення № 46311108 від 15.05.2021 на суму 4 000,00 грн, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що воно не відповідає вимогам діючої на момент його формування Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 22, оскільки не містить обов`язкових реквізитів банківської установи, а саме календарної дати одержання, дати виконання платіжного доручення банком платника, підпису уповноваженої особи та відбитка відповідного штампа обслуговуючого банку. Розрахунковий документ, позбавлений відміток банку про списання коштів з рахунку платника та їх зарахування отримувачу, не має сили первинного облікового документа та не підтверджує завершення платіжної операції відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, у тексті договору про споживчий кредит № 4666267 від 15.05.2021, в паспорті споживчого кредиту та в анкеті-заяві № 4666267 від 15.05.2021 відсутній номер платіжної картки, яку визначив би позичальник для отримання коштів. Зазначений апелянтом маскований номер платіжної картки № НОМЕР_4 не дозволяє встановити ні повні реквізити платіжного засобу, ні факт його емісії на ім`я ОСОБА_1 . Кредитором не надано суду доказів належності зазначеної картки відповідачу, виписки з банківського рахунку первісного кредитора за 15.05.2021 про списання коштів або належного звіту платіжного оператора чи платіжної системи про успішність та завершеність фінансової транзакції із фіксацією її унікального ідентифікатора. Наявна в матеріалах справи відомість про щоденні нарахування за договором є внутрішнім розрахунковим документом кредитора, який сам по собі не може підтверджувати виконання господарської операції з передання грошових коштів.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України), а недоведеність позивачем обставин надання грошових коштів позичальнику є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті спору про відмову у задоволенні позову, проте допустив помилку у мотивуванні свого судового рішення в частині оцінки дійсності та укладеності договору про споживчий кредит.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або невідповідність висновків суду обставинам справи, при цьому зміна рішення може полягати у зміні його мотивувальної частини.

Оскільки правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

З огляду на результат розгляду апеляційної скарги, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не змінюється, а витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua