Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №372/6210/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №372/6210/25

Суддя: Березовенко Руслана Вікторівна

справа № 372/6210/25 головуючий у суді І інстанції Зінченко О.М.

провадження № 22-ц/824/8833/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Тисячник Рузанною Робертівною на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2025 року представник ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 07 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит №102231814, згідно з умовами якого відповідач отримав 15 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та штрафних санкцій.

Разом з цим, відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором. ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України уклали Договір відступлення права вимоги №92-МЛ/Т від 28 лютого 2023 року. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимогі за Кредитним договором №102231814 від 07 вересня 2022 року. Сума заборгованості відповідача становить 39 939,90 грн, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 10350,00 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 29 001,00 грн, прострочена заборгованість за комісією становить 588,90 грн. Відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості.

У зв`язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №102231814 від 07 вересня 2022 року в розмірі 39 939,90 грн, суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн та суму 8 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

17 грудня 2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тисячник Р.Р. надійшов відзив на позовну заяву в якому було вказано, що відповідач не визнає позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №102231814 від 07 вересня 2022 року та вважає їх незаконними та необґрунтованими. Вказав, що позивачем не надано доказів, що підтверджують належність номеру телефону ( НОМЕР_1 ) саме відповідачу станом на 07 вересня 2022 року, факт отримання і введення одноразового ідентифікатора саме відповідачем на сайті для підписання договору. Відсутність належних доказів укладення договору в письмовій формі (зокрема, використання одноразового ідентифікатора) відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України та ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію». Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження укладення кредитного договору. Позивачем не надано доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі. Не надано доказів, що саме ці умови та правила надання фінансових послуг відповідач ознайомився і погодився з ними. Крім того представник відповідача заперечував стосовно розрахунку заборгованості, нарахованої неустойки та комісійного обслуговування. Вважає що розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним та підлягає зменшенню.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором №102231814 від 07 вересня 2022 року в розмірі 39 939,90 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, ІВАN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Тисячник Р.Р. через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року у справі № 372/6210/25 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем не доведено набуття права вимоги саме до відповідача, а не якихось сторонніх осіб, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором. Ним надані лише витяги з додатків до договору факторинга з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, має місце прострочення кредитора.

Окрім цього, суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на те, що договір було підписано із застосуванням одноразового ідентифікатора F89974, відправленого на номер +380987099843. Однак позивачем не надано жодних об`єктивних доказів, що підтверджують належність цього номеру телефону саме відповідачу станом на 07 вересня 2022 року.

На підтвердження цього надано «Довідку про ідентифікацію» , яка, відповідно до судової практики, є внутрішнім документом фінансової установи, створеним самим первісним кредитором, і не може бути беззаперечним доказом волевиявлення відповідача.

Відтак, позивачем не надано жодних об`єктивних доказів, що підтверджують: належність номеру телефону ( НОМЕР_1 ) саме відповідачу станом на 07 вересня 2022 року, зокрема, довідок від мобільного оператора, які б підтверджували факт належності та отримання СМС- повідомлення, факт отримання і введення одноразового ідентифікатора саме відповідачем на сайті для підписання договору, відсутність належних доказів укладення договору в письмовій формі (зокрема, використання одноразового ідентифікатора) відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» ставить під сумнів його дійсність, оскільки Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Також суд першої інстанції як на доказ отримання коштів зіслався на копію платіжного доручення № 50612130 від 07 вересня 2022 року. Проте, це платіжне доручення є лише доказом списання коштів з рахунку Кредитодавця і є внутрішнім документом банку відправника. Воно не містить обов`язкових реквізитів, що підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача.

Окрім цього, представник апелянта вказує, що суд першої інстанції стягнув прострочену заборгованість за сумою відсотків у розмірі 29 001,00 грн. Відповідно до умов, строк користування кредитом був визначений з 07 вересня 2022 року по 21 грудня 2022 року. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем включає прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 29 001 грн станом на 19 вересня 2025 року.

Разом з цим, представник апелянта вказує, що відповідно до сталої судової практики, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (після 21 грудня 2022 року).

Також представник апелянта не погоджується зі стягненням з відповідача комісії за надання кредиту.

Крім цього, представник апелянта не погоджувався з сумою витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що вказана справа є справою незначної складності та шаблонною, а тому розмір витрат є неспіврозмірним та підлягає зменшенню.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Тисячник Рузанною Робертівною на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження було направлено сторонам через систему «Електронний суд», яку було отримано 29 квітня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_1 заповнив Анкету-заяву на кредит №102231814 та уклав з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит №102231814. Згідно укладеного договору відповідач отримав кредит у сумі 15 000,00 грн, строк користування кредитом з 07 вересня 2022 року по 21 грудня 2022 року.

Згідно довідки б/н від 10 вересня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з яким укладено договір про споживчий кредит №102231814 від 07 вересня 2022 року, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором F89974, дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальника 07.09.2022 р. 11:33 год. номер на який відправлено одноразовий ідентифікатор НОМЕР_1 . (а.с.15)

Отримання кредитних коштів відповідачем ОСОБА_1 підтверджується копією платіжного доручення №50612130 від 07 вересня 2022 року на суму 15 000,00 грн.

Відповідач всупереч умовам кредитного договору повністю не виконав своїх зобов`язань, і допустив виникнення заборгованості за кредитом, яка становить 39 939,00 грн, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 10 350,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 29 001,00 грн, прострочена заборгованість за комісією становить 588,90 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором №102231814 від 07 вересня 2022 року.

28 лютого 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги №92-МЛ/Т та складено Акт приймання-передачі реєстру боржників від 28 лютого 2023 року до Договору про відступлення прав вимоги №92-МЛ/Т від 28 лютого 2023 р.

12 вересня 2025 року позивач звернувся до відповідачки з претензією вих. №22358941/79, в якій просив ОСОБА_1 погасити заборгованість у сумі 39 939,9 грн.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що Договір між сторонами відповідає формі, передбаченій ст. 1055 ЦК України.

Також, суд першої інстанції зазначив, що згідно відомості про щоденні нарахування та погашення відповідач ОСОБА_1 22 вересня 2022 року, 29 вересня 2022 року, 02 жовтня 2022 року, 22 жовтня 2022 року сплатив ТОВ «Мілоан» тіло кредиту в загальному розмірі 4650,00 грн, а також частково сплатив проценти по кредиту та комісію за пролонгацію, а тому вважав, що доводи представника відповідача, що в матеріалах справи відсутні докази, що саме відповідач ОСОБА_1 укладав кредитний договір з ТОВ «Мілоан» є надуманими та голослівними.

Враховуючи вище зазначені обставини суд першої інстанції вважав, заперечення викладені у відзиві на позовну заяву безпідставними та продиктованими намаганням відповідача уникнути відповідальності за порушення умов кредитного договору №102231814 від 07 вересня 2022 року.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Окрім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складністю справи та ціною позову, а тому вимоги представника відповідача щодо їх зменшення задоволенню не підлягають.

В зв`язку з цим суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відповідача, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Так, вбачається, що даний Договір був підписаний одноразовим ідентифікатором F89974, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.

У пункті 2.1. Договору зазначено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_4 .

Своїм підписом відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Зокрема, згідно з пунктом 6.3 договору, приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погодилася з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтвердила, що вона ознайомлена, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватися умов Кредитного договору та Правил.

Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Також у анкеті-заяві на кредит №102231814 від 07 вересня 2022 року відображено процес оформлення та розгляду заяви з 11:32:22 год до 11:33:45 год від моменту заповнення заяви до підписання договору та його оброблення.

Платіжним дорученням №50612130 від 07 липня 2022 року підтверджено факт перерахування ТОВ «Мілоан» грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн на карту відповідача НОМЕР_5 , зазначену у п. 2.1 Договору.

В той же час, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Крім цього, апеляційний суд вважає, що факт часткової сплати відповідачем коштів на виконання умов кредиту є підтвердженням того, що останній прийняв всі умови Договору та користувався кредитними коштами.

Відтак, колегія суддів не приймає доводи представника апелянта щодо не укладення Договору, неналежності доказів надання грошових коштів, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та частковою оплатою відповідачем коштів, що було встановлено судом першої інстанції.

Також, на думку колегії суддів є безпідставними посилання представника апелянта на те, що відсутні докази, що номер мобільного телефону на який надходив ідентифікатор належить відповідачу, оскільки такі посилання нічим не підтверджується та мають формальний характер, у анкеті -заяві на кредит містяться всі ідентифікуючі дані відповідача, а саме: РНКОПП, електронна пошта, номер мобільного телефону, адреса реєстрації, адреса проживання, місце роботи та паспортні дані, які відображені і у Договорі.

Безпідставними є доводи сторони апелянта про те, що платіжне доручення не підтверджує отримання коштів, оскільки такий доказ містить достатньо реквізитів для встановлення того, що на картку відповідача були перераховані кошти кредитором, а іншого у спростування сторона відповідача не надала, зокрема доказів, що дана картка не належить відповідачу та на неї не надходили кошти.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З урахуванням наведеного, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що представником апелянта не доведено належними та допустимими доказами відсутності укладання Договору кредитування та заборгованості за кредитним договором у заявленому розмірі.

Щодо доводів апелянта у частині нарахування процентів, то відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до умов Договору, укладеного між сторонами, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 15 000,00 грн; строк кредитування - 105 днів; пільговий період - 15 днів; днем остаточного погашення кредиту встановлено 21 грудня 2022 року.

Пункт 1.5 Договору передбачає, що загальні витрати позичальника за пільговий період мають складати 2 625,00 грн у грошовому еквіваленті та 4, 961.00 відсотків річних у процентному зазначені (орієнтована реальна річна ставка за пільговий період), загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 43 125,00 грн та 999.00 відсотків річних у процентному значенні. Орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за пільговий період має складати 17 625, 00 грн та загальна вартість за весь строк кредитування 58 125,00 грн.

Пункт 1.5.2. проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду нараховуються за ставкою 0,70 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Пункт 1.5.2 проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за стандартною 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Сторони погодили, що пільговий період - строк, що настає з дати видачі кредиту, згідно п. 1.3. та завершується п. 1.3.1 Договору дату (рекомендовану дату платежу). Під час дії цього періоду, проценти за користування кредитом можуть, якщо це передбачено умовами договору, нараховуватися за знижено відсотковою ставкою. З дати завершення пільгового періоду строк виконання зобов`язання Позичальником вважається таким, що настав і триває протягом поточного періоду.

Поточний період - строк, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується у визначену п. 1.3.2 Договору дату (дату остаточного погашення заборгованості. Протягом дії цього періоду проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною ставкою. Позичальник має виконати зобов`язання в день завершення пільгового періоду, але не пізніше останнього дня поточного періоду. З завершенням поточного періоду спливає строк кредитування за Договором. З дня наступного за днем завершення поточного періоду, у випадку існування непогашеної заборгованості, строк виконання зобов`язання зі сплати платежів (заборгованості) вважається порушеним (простроченим) Позичальником, шо тягне настання наслідків обумовлених розділом 4 цього Договору та надає Кредитодавцю право розпочати процедуру врегулювання простроченої заборгованості та/або стягнення її в примусовому порядку.

При цьому, рекомендованою датою платежу є календарна дата, з настанням якої завершується пільговий період та настає строк виконання.

За обставинами цієї справи відповідач кредитне зобов`язання у обумовлений 15-денний пільговий період кредитування не виконала, а тому з 11 дня кредитування до закінчення поточного періоду їй нараховано відсотки за користування кредитом за стандартною % ставкою.

За умовами п. 1.5 Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає 58 125,00 грн та включає в себе: суму кредиту 15 000,00 грн та проценти за користування кредитом 43 125,00 грн.

Вказані умови повністю узгоджуються та відповідають Графіку платежів за договором про споживчий кредит №6517316 від 08 листопада 2022 року.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від умов договору. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір містить пункт 2.3.1., яким передбачено, що Позичальник має право неодноразово продовжувати та /або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені п. 2.3 Договору та розділом 6, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховується за ставкою визначеною п. 1.5.2.

З відомостей про щоденні нарахування та погашення, які долучені позивачем вбачається, що відповідачем за період строку кредитування вносились грошові кошти, за сплату тіла кредиту, процентів по кредиту та комісії за пролонгацію.

Так, крайнім платежем по комісії щодо пролонгації пільгового періоду є 22 жовтня 2022 року, а тому такий період був продовжений до 06 листопада 2022 року.

Оскільки пільговий період змістився і завершився 06 листопада 2022 року, то новий відлік основного 90-денного поточного періоду розпочався з наступного дня, а саме: з 07 листопада 2022 року, який би закінчувався 04 лютого 2023 року.

Так, з відомостей про щоденні нарахування та погашення колегією суддів встановлено, що нарахування процентів здійснювалось по 30 січня 2023 року, що вказує на те, що первісний кредитор не вийшов за межі строку кредитування щодо нарахування процентів, а тому доводи представника апелянта щодо стягнення процентів поза строком дії Договору не знайшли свого підтвердження.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги обмежуються виключно стягненням тіла кредиту, відсотків за користування кредитними коштами та комісії за надання кредиту, загальний розмір яких є меншим ніж максимальна сума вартості кредиту за умовами п. 1.5 Договору (58 125,00 грн).

Щодо доводів апелянта у частини комісії, то відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).

Аналізуючи умови кредитного договору, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність дій позивача щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів. Інформація про таку комісію зазначена також в Паспорті споживчого кредиту, з яким ознайомлювався відповідач перед укладенням кредитного договору.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, який в подальшому підтримувався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24 травня 2024 року у справі № 461/2735/23 (провадження № 61-16948св23).

Відтак, колегія суддів вважає доводи апелянта в даній частині необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта у частині відступлення права вимоги, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором.

За обставинами цієї справи, відповідач не оскаржував договір відступлення прав вимоги в частині відступлення права вимоги за його кредитним зобов`язанням, а тому з урахуванням презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за цим договором не суперечить статті 514 ЦК України, а отже, місцевий суд правомірно вважав права позивача порушеними та наявними підстави для стягнення з відповідача заборгованості. Також новим кредитором надано достатній обсяг набуття права вимоги, зокрема і за кредитним договором відповідача, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги.

Щодо доводів апелянта у частині витрат на правову допомогу.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

У додатковій постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21) зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 зазначено, що «(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому, як передбачено ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, однак до суду апеляційної інстанції такого клопотання не надходило.

Так, на підтвердження понесених витрат було надано копію Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року та ордер, копію детального опису наданих послуг до Акту №Д/4053 від 19 вересня 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, акту №Д/4053 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 19 вересня 2025 року, в яких міститься детальний опис виконаних робіт, кількістю часу на надання правової допомоги та розміром гонорару, згідно яких витрати на правову допомогу складають 8 000,00 грн.

З даних документів вбачається, що адвокатом надано наступні послуги, а саме: усна консультація, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складання позовної заяви та її подання.

З огляду на фактичний обсяг послуг, наданих позивачу їх дійсність, необхідність, відповідність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), співмірність часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд правомірно вважав визначений розмір витрат співрозмірним та стягнув з відповідача на користь позивача 8 000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому доводи представника апелянта у цій частині також є необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції залишилися не спростованими.

Щодо інших доводів апеляційної скарги то вони також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Тисячник Рузанною Робертівною - залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua