Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №755/7935/26 — Київський апеляційний суд

справа № 755/7935/26 головуючий у суді І інстанції Коваленко І.В.

провадження № 22-ц/824/14535/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» поданою представницею - Дергуновою Анною Вячеславівною на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

у лютому 2026 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», від імені та в інтересах якого діє Дергунова Анна Вячеславівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року позовну заяву було повернуто суб`єкту звернення.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, 07 липня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» - Дергунова А.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2026 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вказує, що представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» Дергунова А.В. представляє вказану юридичну особу за довіреністю і виконує процесуальні дії на підставі наданих їй довіреністю повноважень, тобто представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» Дергунова А.В. виступає від імені цієї особи як довіритель, а не в порядку самопредставництва.

Представник апелянта наголошує, що відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником (підписантом) ТОВ «ФК «ЄАПБ» (код ЄДРПОУ 35625014) є Ревунов Роман Олегович, а відтак вказана особа відповідно до статуту уповноважена представляти юридичну особу у судах та має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності. Крім того, повноваження та відповідна посада Ревунова Р. О. підтверджується статутом ТОВ «ФК «ЄАПБ» та наказом на призначення на посаду генерального директора ТОВ «ФК «ЄАПБ», що містяться в матеріалах справи.

Додатково наголошує на тому, що керівник ТОВ «ФК «ЄАПБ» Ревунов Роман Олегович делегував частину своїх повноважень, а саме щодо представництва інтересів юридичної особи у судах, працівнику (юристу) ТОВ «ФК «ЄАПБ» Дергуновій А.В. яка прийнята на роботу 06.08.2021 (наказ про прийняття № 235-к від 05.08.2021), шляхом видачі довіреності.

Також представник апелянта звертає увагу суду, що до позовної заяви на підтвердження повноважень крім довіреності також було долучено копію довідки про підтвердження місця роботи та копію Посадової інструкції юриста Юридичного управління ТОВ «ФК «ЄАПБ» , на що долучає повторно вищевказані документи до апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, апелянт наголошує, що працівник, який представляє інтереси юридичної особи в суді за довіреністю є представником, а на відповідні відносини, що виникають між ним та юридичною особою дія інституту самопредставництва не поширюється.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» поданою представницею - Дергуновою Анною Вячеславівною на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження представнику апелянта була направлена до електронного кабінету, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була направлена на адресу реєстрації, однак до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній», що вказує на те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції встановив, що позовна заява та її копія підписані представником ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» Дергуновою Анною Вячеславівною.

В матеріалах, що були подані до суду, представник позивача - Дергунова А.В., подаючи від імені ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» позовну заяву, надала на підтвердження своїх повноважень копії: довіреності від 02.12.2025, згідно якої ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», в особі генерального директора Ревунова Р.О., уповноважує Дергунову Анну Вячеславівну представляти інтереси Довірителя у місцевих, господарських, третейських, адміністративних судах, в зазначених судах апеляційної та касаційної інстанції у визначених законом випадках; довідку від 07.07.2025 №ФК/3426 про підтвердження місця роботи Анни Дергунової на посаді юриста Юридичного управління.

Суд першої інстанції вазав, що при цьому представником не було надано трудового договору, що позбавляє суд можливості пересвідчитись у належних повноваженнях Дергунової А.В.

Суд першої інстанції зазначив, що доказами на підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт). При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді. Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.

Окрім того, суд першої інстанції встановив, що на підтвердження повноважень генерального директора позивача Ревунова Р.О. до позовної заяви додано копії протоколу загальних зборів засновників ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» від 26.06.2014 про призначення Ревунова Р.О. генеральним директором та копію наказу від 02.07.2014 про призначення Ревунова Р.О. генеральним директором. Разом з тим, згідно доданої до позовної заяви копії витягу зі Статуту ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» в редакції 2023 статут підписано директором Мрихою І.П. Крім цього, до позовної заяви не долучено виписки з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підтвердження того, що Ревунов Р.О. є генеральним директором ТОВ «ФК «ЄАПБ» та має право видавати довіреності на вчинення дій від імені Товариства.

Враховуючи вище зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що представником позивача на підтвердження своїх повноважень не надано належних та допустимих доказів на здійснення представництва інтересів позивача, що унеможливлює встановлення повноважень Дергунової А.В. діяти від імені позивача, - що є підставою для повернення позовної заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно з вимогами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 185/9330/21 вказав, що починаючи з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.

Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

Процесуальний закон визначає, що представники сторін, третіх осіб, а також осіб, які за законом мають право звертатися до суду в інтересах інших, можуть діяти у судовому процесі або за правилами самопредставництва, або як власне представники. Останніми можуть бути: адвокати, законні представники, а у випадках, визначених у процесуальних законах, зокрема у малозначних справах, справах незначної складності, - інші особи (ст. 60 ЦПК України). Повноваження саме цих представників підтверджують документи, визначені у ч.ч. 1, 4 ст. 62 ЦПК України.

Тобто, самопредставництво не може діяти на підставі довіреності, а тільки на статутних документах, а також пред`явленні документів, які підтверджують повноваження представника.

Положеннями ст. 15 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

У справі, що є предметом апеляційного перегляду вбачається, що позовна заява подана представником ТОВ ФК «Європейська агенція» - Дергуновою А.В.

Так, в підтвердження повноважень щодо представництва товариства, даним представником долучено копію довідки від 07 липня 2025 року про те, що Дергунова А.В. працює юристом Юридичного управління «ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» з 06 серпня 2021 року (наказ про прийняття №235-к від 05 серпня 2021 року» та копію довіреності від 02 грудня 2025 року за підписом генерального директора Романа Ревунова.

Окрім цього, з переліку додатків вбачається, що представником було долучено копію посадової інструкції юриста та витягу зі Статуту товариства, про що і зазначає суд першої інстанції.

Також при зверненні до суду представник товариства посилався на те, що він діє на підставі довіреності, як представник, оскільки вказана справа відноситься до категорії справ незначної складності.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо звернення до суду представника у даній справі в порядку самопредставництва, оскільки позов не поданий особою, за якою закріплено право представляти інтереси товариства, зокрема, у статуті або у трудовому договорі, а тому доводи представника апелянта частково є обґрунтованими.

Відтак, суд першої інстанції не надавши оцінку підставам звернення представника позивача допустив певний формальний підхід до оцінки повноважень представника товариства та неповне встановлення обставин.

Також, колегія суддів вважає, що позиція суду першої інстанції вказуючи, що до позовної заяви не долучено виписки з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» на підтвердження того, що Ревунов Р.О. є генеральним директором ТОВ «ФК «ЄАПБ», є надмірним формалізмом, оскільки суд не позбавлений можливості з відкритих джерел перевірити актуальність даних щодо генерального директора товариства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань судочинства, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Аналогічний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №826/23910/15, від 27 вересня 2023 року у справі № 367/1152/23.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні від 25 січня 2000 року у справі "Miragall Escolano and Othersv. Spain" ("Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії", заяви № 38366/97, № 38688/97, № 40777/98, № 40843/98, № 41015/98, № 41400/98, № 41446/98, № 41484/98, № 41487/98, № 41509/98) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Pеrez de Rada Cavaniles v. Spain" ("Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", заява № 3256-57) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, виходячи з норм Конституції України, а також із положень Конвенції щодо реалізації права на доступ до суду, повернення цивільного позову з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, №26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A №253-В).

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта є доречними, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо повернення позовної заяви саме з підстав того, що особа, яка подала позов діє в порядку самопредставництва, оскільки у позовній заяві представник товариства вказує на те, що він діє саме на підставі довіреності, як представник посилаючись на малозначність справи.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Згідно положень чинного законодавства у малозначних справах допускається представництво особами, які не є адвокатами, обсяг повноважень представників, які не є адвокатами визначається довіреністю.

Таким чином представник по довіреності має право підписувати та подавати позовну заяву від імені особи яку він представляє, якщо це передбачено довіреністю.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно п.1 ч.3 ст. 274 ЦПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального провадження суд враховує ціну позову.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З даної позовної заяви вбачається, що ціна заявленого позову складає 33 583 ,22 грн, що не перевищує передбачені ч. 6 ст. 19 ЦПК України тридцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб (3 328*30 грн = 99 840,00).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надаючи оцінку повноваженням сторони, яка звернулась до суду не встановив чи відноситься дана справа до малозначних та чи достатньо повноважень у представника товариства щодо подачі позовної заяви та участі у розгляді справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність у скасуванні ухвали суду від 22 червня 2026 року, оскільки вона перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відтак, апеляційний суд вважає, що доводи представника апелянта знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» подану представницею - Дергуновою Анною Вячеславівною на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2026 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова