Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №757/66036/25-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року місто Київ

Справа № 757/66036/25-ц

Провадження № 22-ц/824/11236/2026

Резолютивна частина постанови оголошена 16 жовтня 2026 року

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Стрижеус А.М.

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І..

секретарі: Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач Представництва Датської ради у справах біженців в

Україні

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2026 року, постановлену у складі судді Хайнацького Є.С., -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Представництва Датської ради у справах біженців в Україні про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Представництва Датської ради у справах біженців в Україні про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити.

Позов ОСОБА_1 до Представництва Датської ради у справах біженців в Україні про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Повернуто ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 2000 грн.

Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду суд першої інстанції проаналізувавши позови судом встановлено, що у цивільній справі № 757/31249/25-ц, яка перебуває у провадженні Печерського районного суду м. Києва за позовом того ж позивача до того ж відповідача, заявлено вимоги, що виникають із тих самих правовідносин, що і цивільній справі № 757/66036/25-ц, а саме, звільнення позивача, оцінка правомірності дій відповідача, наявність дискримінації, мобінгу та інших порушень трудових і пов`язаних з ними особистих немайнових прав, а також заявлено вимоги про відшкодування шкоди.

З матеріалів справи № 757/31249/25-ц вбачається, що позовні вимоги також ґрунтуються на тих самих фактичних обставинах, зокрема щодо незаконності звільнення позивача, протиправності поведінки відповідача та завдання позивачу шкоди, що і у даній справі.

Відтак, незважаючи на відмінність у формулюванні предмета позову, який визначено як захист честі, гідності та ділової репутації, за своєю суттю спірні правовідносини є тотожними, оскільки потребують встановлення тих самих юридично значимих обставин та надання оцінки тим самим діям відповідача.

Таким чином, подання позивачем кількох позовів, що ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах, свідчить про штучне поділення позовних вимог та створює ризик ухвалення різних судових рішень щодо одного й того ж спору.

Не погоджуючись з такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва по справі № 757/66036/25-ц у в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі № 757/66036/25-ц через неналежний суб`єктний склад згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Зазначає, що представництво у відзиві на позовну заяву по справі № 757/66036/25-ц, вперше надало Положення про Представництво Датської ради у справах біженців в Україні. Тобто адвокат та керівник Представництва - Джуліан Хеннер Закрзевські ? були обізнані про відсутність правової дієздатності на момент розгляду справи по суті у приміщенні Печерського районного суду м. Києва.

Згідно пункту 1.3. Положення, вбачається, що Представництво за своїм статусомє відокремленим підрозділом Датської ради у справах біженців в Україні і не є юридичною особою. Тобто не має цивільної процесуальної дієздатності та не може виступати стороною у цивільному процесі. Водночас згідно довіреності, строк якої закінчився 31.03.2026 року, керівник - Джуліан Хеннер Закрзевські, має права представляти інтереси виключно Представництва.

З огляду на вимоги ст. 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Представництва не визнаються суб`єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи. Відповідальність за дії представництв і їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці представництва. Саме материнська компанія (нерезидент України) може бути належним позивачем у справі.

Таким чином, представництва, хоч і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи і власною юридичною правосуб`єктністю вони не наділені.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Крім того, Печерський районний суд міста Києва ототожнюючи справу №757/31249/25-ц та дану справу №757/66036/25-ц помилково прийняв до уваги клопотання про уточнення позовних вимог по справі №757/31249/25-ц та не врахував позовні вимоги викладені в заяві про зміну предмету позову. Оскільки заява про зміну предмету позову була подана після клопотання про уточнення позовних вимог, то й ототожнювати предмети позову потрібно виходячи з аналізу змісту позовних вимог, викладених в заяві про зміну предмету позову, як останньої процесуальної дії, вчиненої позивачем по справі №757/312549/25-ц.

У даній справі № 757/66036/25-ц, предметом і підставою позову в даному випадку є стягнення моральної шкоди в рамках ст. 25 Закону України «Про звернення громадян», ст.16 та 23 ЦК України, а також ст. 42-1 КЗпП України у взаємозв`язку зі ст. 5-1,22 КЗпП України та Конвенція про права осіб з інвалідністю. Тобто в даному випадку, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх прав, як особи з інвалідністю, щодо визнання відмови на заяву від 29.12.2023 року про укладання трудового договору у зв`язку із поворотним прийняттям, відповідно до ст. 42-1 КзПП необґрунтованою та дискримінаційною за ознакою інвалідності.

Водночас, по справі №757/312549/25-ц предметом і підставою позову є незаконне звільнення в рамках частини першої абзацу другого ст. 233 КЗпП України. Отже, Печерський районний суд м. Києва по справі № 757/66036/25-ц помилково ототожнив позовні вимоги, оскільки вони відбувались в різні часові проміжки часу.

Вказує, що чинні процесуальні норми ЦПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.

Також, на думку позивача, Печерський районний суд міста Києва ототожнюючи справу №757/31249/25-ц та справу №757/66036/25-ц помилково прийняв до уваги клопотання про уточнення позовних вимог по справі №757/31249/25-ц та не врахував позовні вимоги викладені в заяві про зміну предмету позову. Оскільки заява про зміну предмету позову була подана після клопотання про уточнення позовних вимог, то й ототожнювати предмети позову потрібно виходячи з аналізу змісту позовних вимог, викладених в заяві про зміну предмету позову, як останньої процесуальної дії, вчиненої позивачем по справі №757/312549/25-ц.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Представництва Датської ради у справах біженців в Україні - адвокат Половінкіна П.Р. посилаючись на законність та обґрунтованість постановленої ухвали, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін норм матеріального та процесуального права просила

Зазначає, що дослідивши матеріали справи, Печерський районний суд міста Києва обґрунтовано встановив, що Позивачем порушено норми процесуального права, передбачені пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України, у зв`язку з поданням позовної заяви, позовні вимоги якої є тотожними раніше заявленим вимогам в інших судах.

Звертає увагу, що під час підготовчого судового засідання (про що зазначено в ухвалі Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 січня 2026 року) Позивачем особисто підтверджено: «…Під вимогою щодо стягнення з відповідача моральної шкоди шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення він мав на увазі щоб його поновили на посаді. Зазначив, що в обох судах подав вимоги щодо поновлення його на посаді, але в Печерському районному суді м. Києва відповідач подав клопотання про застосування процесуальних строків. По справі жодних рішень не винесено. Щодо вимоги про визнання факту дискримінації Представництвом Датської ради у справах біженців в Україні відносно нього зазначив, що з такою вимогою він звертався до Печерського районного суду м. Києва, але суд її також не розглядає. Щодо заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також зазначив, що дана вимога була ним заявлена до Печерського районного суду м. Києва…».

Суд не здійснював розгляд справи по суті заявлених позовних вимог, оскільки на відповідній стадії провадження був зобов`язаний перевірити дотримання формальних вимог до позовної заяви та її відповідність вимогам процесуального законодавства. У зв`язку з наведеним вище, суд першої інстанції правомірно, відповідно до норм чинного законодавства України та в межах заявлених Позивачем вимог, дійшов обґрунтованого висновку, викладеного в ухвалі про залишення позовної заяви без розгляду.

У відповіді на відзив апеляційної скарги, ОСОБА_1 заперечує проти її доводів, та просить задовольнити апеляційну скаргу, з урахуванням доповнень та змін.

Передати справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду, надавши в такий спосіб мені можливість подати клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем до суду першої інстанції й скористатися іншими процесуальними правами позивача.

В судовому засіданні представник Представництва Датської ради у справах біженців в Україні адвокат Половінкіна А.Р. заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи без його участі.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , окрім даної позовної заяви, поданої у грудні 2025 року, якій присвоєно унікальний номер №757/66036/25-ц, у липні 2025 року подав до Печерського районного суду м. Києва позовну заяви до цього ж відповідача якій було присвоєно унікальний номер № 757/31249/25-ц.

У справі № 757/66036/25-ц ОСОБА_1 просить: визнати відмову на заяву від 02.01.2024 року про укладання трудового договору у зв`язку із поворотним прийняттям, відповідно до ст. 42-1 КЗпП України, необґрунтованою та дискримінаційною за ознакою інвалідності; стягнути з відповідача за заподіяну моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн. та судові витрати.

Обґрунтовуючи позов у даній справі позивач зазначає, що перебував у трудових відносинах з відповідачем, був звільнений у зв`язку зі скороченням, однак після цього, на його думку, мав переважне право на повторне прийняття на роботу відповідно до ст. 42-1 КЗпП України. Відповідач безпідставно не розглянув його заяву про повторне працевлаштування, не надав належної та своєчасної відповіді, порушив строки розгляду звернення, а також надав неповну та таку, що вводить в оману, інформацію. У зв`язку з цим позивач вважає дії відповідача незаконними.

Крім того, позивач посилається на те, що він є особою з інвалідністю, і вважає, що відмова у повторному працевлаштуванні має дискримінаційний характер за цією ознакою, а також призвела до порушення його права на працю та мирне володіння майном у вигляді доходу/соціальних виплат, у з чим просить суд визнати дії відповідача протиправними, встановити факт дискримінації, а також стягнути моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2026 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Також судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2025 року у справі № 757/31249/25-ц відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Представництва Датської ради у справах біженців в Україні про відшкодування шкоди, завданої порушенням трудових прав та особистих немайнових прав.

У даній справі, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач зазначає, що його звільнення з посади було незаконним та здійснене з порушенням вимог трудового законодавства. Вказує, що фактичного скорочення штату не відбулося, натомість відповідач продовжив набір працівників на аналогічні посади, у зв`язку з чим він був безпідставно позбавлений роботи. Крім того, позивач стверджує, що відповідачем допущено дискримінацію щодо нього, зокрема, за ознакою інвалідності, оскільки він був єдиним працівником, якого звільнено та якому не запропоновано альтернативної посади.

Також позивач зазначає про вчинення щодо нього мобінгу (психологічного та економічного тиску), що проявлялося у створенні несприятливих умов праці, ненаданні інформації та можливостей для працевлаштування, а також у не нарахуванні належних виплат. Позивач вважає, що діями відповідача порушено його право на працю, право на рівну оплату праці, а також вимоги законодавства щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску.

У зв`язку з цим позивач просить суд визнати незаконним наказ про звільнення, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також визнати протиправними дискримінаційні дії відповідача та інші порушення його прав.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цивільній справі № 757/31249/25-ц, яка перебуває у провадженні Печерського районного суду м. Києва за позовом того ж позивача до того ж відповідача, заявлено вимоги, що виникають із тих самих правовідносин, що і в цивільній справі № 757/66036/25-ц, а саме, звільнення позивача, оцінка правомірності дій відповідача, наявність дискримінації, мобінгу та інших порушень трудових і пов`язаних з ними особистих немайнових прав, а також заявлено вимоги про відшкодування шкоди.

З матеріалів справи № 757/31249/25-ц вбачається, що позовні вимоги також ґрунтуються на тих самих фактичних обставинах, зокрема щодо незаконності звільнення позивача, протиправності поведінки відповідача та завдання позивачу шкоди, що і у даній справі.

Відтак, незважаючи на відмінність у формулюванні предмета позову, який визначено як захист честі, гідності та ділової репутації, за своєю суттю спірні правовідносини є тотожними, оскільки потребують встановлення тих самих юридично значимих обставин та надання оцінки тим самим діям відповідача.

Таким чином, подання позивачем кількох позовів, що ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах, свідчить про штучне поділення позовних вимог та створює ризик ухвалення різних судових рішень щодо одного й того ж спору, а тому дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що першої інстанції суд ототожнюючи справу №757/31249/25-ц та справу №757/66036/25-ц помилково прийняв до уваги клопотання про уточнення позовних вимог по справі №757/31249/25-ц та не врахував позовні вимоги викладені в заяві про зміну предмету позову. Оскільки заява про зміну предмету позову була подана після клопотання про уточнення позовних вимог, то й ототожнювати предмети позову потрібно виходячи з аналізу змісту позовних вимог, викладених в заяві про зміну предмету позову, як останньої процесуальної дії, вчиненої позивачем по справі №757/312549/25-ц, відхиляються судом, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції відмінність у формулюванні предмета позову, який визначено як захист честі, гідності та ділової репутації, за своєю суттю спірні правовідносини є тотожними, оскільки потребують встановлення тих самих юридично значимих обставин та надання оцінки тим самим діям відповідача. Подання позивачем кількох позовів, що ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах, свідчить про штучне поділення позовних вимог та створює ризик ухвалення різних судових рішень щодо одного й того ж спору.

Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали та закриття провадження у справі у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом до Представництва Данської ради у справах біженців в Україні про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди справа № 757/66036/25-ц. Водночас на час постановлення оскаржуваної ухвали у провадженні суду вже перебувала інша цивільна справа № 757/31249/25-ц за позовом ОСОБА_1 до Представництва Датської ради у справах біженців в Україні про відшкодування шкоди, завданої порушенням трудових прав та особистих немайнових прав. формулюванні предмета позову, який визначено як захист честі, гідності та ділової репутації, за своєю суттю спірні правовідносини є тотожними, оскільки потребують встановлення тих самих юридично значимих обставин та надання оцінки тим самим діям відповідача.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена процесуальна норма спрямована на недопущення одночасного розгляду судами тотожних спорів та існування паралельних судових проваджень щодо одного й того самого спору.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що Представництво Датської ради у справах біженців в Україні, визначене позивачем відповідачем у цій справі, не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом юридичної особи та не наділене самостійною юридичною правосуб`єктністю.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин другої, третьої статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, а представництвом - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами.

Разом із тим наведені апелянтом обставини самі по собі не свідчать про наявність передбачених законом підстав для закриття провадження у цій справі.

Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Натомість встановлення обставин щодо визначення позивачем як відповідача відокремленого підрозділу юридичної особи, який не має статусу юридичної особи, не є тотожним встановленню непідвідомчості спору судам цивільної юрисдикції. Така обставина стосується належного визначення сторони у спорі, а не юрисдикції суду як такої.

При цьому апелянтом не спростовано встановленої судом першої інстанції обставини щодо перебування у провадженні суду іншої справи між тими самими сторонами щодо того самого предмета та з тих самих підстав, яка відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України є самостійною та достатньою процесуальною підставою для залишення позову без розгляду.

Отже, посилання апелянта на відсутність у Представництва статусу юридичної особи не спростовує правильності висновку суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для залишення позову без розгляду.

Крім того, сама по собі незгода апелянта з визначенням ним самим відповідача не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги, якщо встановлена судом першої інстанції процесуальна підстава для залишення позову без розгляду не спростована.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду відповідає встановленим обставинам , постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна