Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №754/5653/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13092/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Поливач Л. Д., Саліхова В. В.,

при секретарі Гайдаєнко В. С.,

за участі: позивача ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката Поліщук С. Ю.,

третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 та в її інтересах адвоката Лукацької Л. Г. (в режимі ВКЗ),

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Буши Н. Д.

від 28 квітня 2026 року

у цивільній справі № 754/5653/24 Деснянського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_3 ,

третя особа: ОСОБА_2

про поділ спільного майна подружжя

та за зустрічним позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2

до ОСОБА_1 , ОСОБА_3

про поділ спільного сумісного майна,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 20.07.2005 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 754/9137/22, що набрало законної сили 06.06.2023.

Вказувала, що від шлюбу сторони мають двох дітей. За час шлюбу подружжям було набуто трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано 11 червня 2008 року за відповідачем ОСОБА_3 . Об`єкт нерухомості придбано із залученням кредитних коштів на підставі укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Хрещатик» договору іпотечного кредиту № 37/07-324М від 21.11.2007 відповідно до Положення про порядок фінансово-кредитної підтримки молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) житла в місті Києві. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 виступала поручителем за договором поруки від 21.11.2007. Оскільки квартира придбана у період шлюбу в інтересах сім`ї за спільні кошти, а кредитне зобов`язання погашалося в період шлюбу, позивачка просила суд визнати спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності подружжя та в порядку її поділу визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину квартири.

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна. Свої вимоги мотивувала тим, що вона є матір`ю ОСОБА_3 , перебувала з сином на квартирному обліку з 1988 року, а після укладення відповідачами шлюбу запропонувала вирішити житлове питання шляхом участі у Фонді фінансування будівництва виду А частини площі житлового будинку по АДРЕСА_2 . Стверджувала, що саме вона перерахувала початковий внесок у розмірі 61 850 гривень, а також за рахунок власних коштів та коштів своєї сестри здійснювала погашення кредиту за довіреностями сина. Вказуючи, що договір укладався в інтересах сім`ї черговиків і майно набуто за її кошти, ОСОБА_2 посилалася на частину четверту статті 368 ЦК України та просила суд визнати квартиру спільною сумісною власністю трьох осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , припинити право власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру та в порядку поділу визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири, а за відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/6 частині квартири за кожним.

Відповідач ОСОБА_3 проти позову ОСОБА_1 заперечував, надав суду відзив, у якому фактично визнав позовні вимоги своєї матері ОСОБА_2 , зазначивши, що кредит погашався переважно її особистими коштами, тому просив здійснити поділ майна пропорційно внесеним коштам та визнати за ОСОБА_2 2/3 частини квартири.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 9 084 грн.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна поділ спільного сумісного майна, - залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі за рахунок кредитних коштів, одержаних за програмою підтримки молодих сімей в інтересах їхньої сім`ї, тому відповідно до статей 60, 61 Сімейного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках на підставі статті 70 Сімейного кодексу України. Суд дійшов висновку, що факт оплати окремих кредитних платежів матір`ю відповідача за довіреністю свідчить про здійснення нею дій у статусі представника від імені позичальника та сам по собі не підтверджує особистого характеру коштів чи набуття майна в спільну сумісну власність членів сім`ї на підставі частини четвертої статті 368 ЦК України, оскільки доказів укладення відповідного письмового договору між членами сім`ї суду не надано.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. Скаржниця стверджує, що спірна квартира не є спільною власністю подружжя, а набута за спільні кошти членів сім`ї черговиків квартирного обліку відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України, оскільки кредитний договір укладався для задоволення потреб сім`ї, а вона сплатила перший внесок у розмірі 61 850 грн і надалі погашала кредит з власних заощаджень. Зазначає, що статус представника за довіреністю не спростовує факту внесення її власних коштів, а подружжя не мало фінансової спроможності виплачувати кредит. Також вказує на безпідставність висновку суду про ведення подружжям спільного господарства після розірвання шлюбу, оскільки сторони змушені проживати в одній квартирі в окремих кімнатах через відсутність іншого житла.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Поліщук С. В., в інтересах ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без змін, посилаючись на безпідставність її доводів, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною. Зазначає, що спірне житло набуто під час зареєстрованого шлюбу за цільовим пільговим кредитом саме молодої сім`ї, якій на момент укладення правочину належали відповідні пільги, тоді як ОСОБА_2 за віком не підпадала під дію цієї програми. Підкреслює, що позивачка є солідарним боржником банку як поручитель, кредит погашався в період шлюбу спільними коштами, а сплата внесків скаржницею відбувалася на підставі довіреностей від імені позичальника і не тягне виникнення у представника речових прав на придбане майно. Жодних письмових договорів про набуття квартири у спільну сумісну власність із матір`ю чоловіка не укладалося.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив задовольнити апеляційну скаргу, зазначаючи про те, що він лише укладав договори, які стосувались придбання квартири, а кошти за такими договорами сплачувала його матір ОСОБА_2 та частково тітка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . Зазначає, що ОСОБА_1 надала неправдиву інформацію щодо сплати спірної квартири разом з ОСОБА_3 , а також щодо спільного проживання колишнього подружжя після розірвання шлюбу. Також просив розглядати справу у відсутність ОСОБА_3 .

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянта ОСОБА_2 та в її інтересах адвокат Лукацька Л. Г. підтримали апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Позивач ОСОБА_1 та в її інтересах адвокат Поліщук С. Ю проти задоволення скарги заперечили з підстав та доводів, викладених у відзиві.

Інші учасники не 'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзивів, відповідно до статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.07.2005, від якого мають двох синів, які народилися ІНФОРМАЦІЯ_1 та 23.07.2010. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04.05.2023 шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили 06.06.2023.

Під час шлюбу з метою інвестування в будівництво житла між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Хрещатик» 21.11.2007 укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва виду А № 306/06-100/28-38/1-07 та договір іпотечного кредиту № 37/07-324М. На виконання умов кредитних договорів відповідно до Положення про порядок фінансово-кредитної підтримки молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) житла в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18.11.2004 № 570/1980, ОСОБА_3 було надано довготерміновий пільговий іпотечний кредит у сумі 290 204,27 грн строком погашення до 20.11.2037.

Того ж дня, 21.11.2007, між ОСОБА_3 та банком посвідчено нотаріально договір іпотеки майнових прав № 37/07-324М-01, а між ВАТ КБ «Хрещатик» та дружиною позичальника ОСОБА_1 укладено договір поруки № 37/07-324М-02, згідно з яким вона прийняла на себе солідарну відповідальність перед банком за належне виконання кредитних зобов`язань.

На підставі свідоцтва про право власності від 05.06.2008 за ОСОБА_3 оформлено та 11.06.2008 зареєстровано в БТІ право приватної власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 90,90 кв. м, житловою площею 46,70 кв. м.

У зв`язку з народженням у подружжя другої дитини, 13.09.2010 розпорядником бюджетних коштів та банком укладено договір про внесення змін, за яким сім`ї надано компенсацію та часткове погашення залишку заборгованості за кредитом у розмірі 25 % суми зобов`язань, що склало 66 995,82 грн.

Згідно з довідкою АТ «Комінбанк» як правонаступника первісного кредитора, зобов`язання за кредитним договором було повністю погашено 26.06.2023, причому станом на день набрання чинності судовим рішенням про розірвання шлюбу сплачено 90 % від загальної вартості отриманого кредиту, а залишок після розірвання шлюбу становив 29 500 грн.

На підтвердження позовних вимог третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_2 надала квитанції про сплату внеску та повернення кредиту, а також довіреності, видані сином ОСОБА_3 на її ім`я на управління майном та проведення розрахунків. У відповідних розрахункових документах платником вказано саме ОСОБА_3 , а у призначенні платежів зазначено про виконання зобов`язань за його кредитним договором.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічні приписи закріплені в частині третій статті 368 ЦК України.

Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя або заінтересовану особу, яка її заперечує. Сама по собі реєстрація права власності на нерухоме майно за одним із подружжя не означає його особистої власності, про що неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Частиною третьою статті 61 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За правилом частини четвертої статті 65 цього Кодексу договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий режим майна, придбаного за рахунок кредитних коштів під час шлюбу, визначається тим, що такі кошти вносяться до спільного бюджету подружжя, а набутий об`єкт нерухомості стає спільною сумісною власністю подружжя, оскільки кредит брався в інтересах сім`ї. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц, а також постановами Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 295/9244/17 та від 06.08.2025 у справі № 645/989/22.

Спірна квартира набувалася як об`єкт інвестування саме за спеціальною цільовою програмою фінансово-кредитної підтримки молодих сімей на будівництво житла в місті Києві, у якій стороною є молода сім`я, де вік подружжя не перевищує 35 років. Доказів того, що ОСОБА_2 , якій на момент укладення договорів виповнилося 47 років, могла бути або була учасником програми молодіжного кредитування чи стороною інвестиційних договорів, матеріали справи не містять. Навпаки, дружина позичальника ОСОБА_1 не лише надала згоду на укладення кредитних договорів, а й прийняла на себе солідарний обов`язок за договором поруки, а за рахунок народження другої спільної дитини сім`я одержала 25-відсоткову компенсацію суми боргу від держави. Таким чином, спірна квартира беззаперечно набута в інтересах подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Посилання апелянтки ОСОБА_2 на частину четверту статті 368 ЦК України як на підставу набуття права спільної сумісної власності членами сім`ї є безпідставним. За змістом цієї норми майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У справі відсутній будь-який письмовий договір між ОСОБА_2 та подружжям ОСОБА_3 і ОСОБА_1 щодо створення об`єкта спільної власності на спірну квартиру. Перебування ОСОБА_2 та її сина на квартирному обліку до укладення шлюбу саме по собі не створює права спільної власності матері на житло, набуте подружжям за самостійною програмою молодіжного кредитування під час шлюбу.

Щодо сплати кредитних платежів матір`ю відповідача, колегія суддів наголошує, що ОСОБА_2 діяла на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, виданих її сином ОСОБА_3 . Згідно зі статтями 237, 238, 239 ЦК України представництвом є правовідношення, за яким представник вчиняє правочин від імені другої сторони, яку він представляє; правочин, вчинений представником, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки безпосередньо для особи, яку представляють. Як неодноразово вказував Верховний Суд у постановах від 25.09.2019 у справі № 727/3501/16-ц та від 10.11.2021 у справі № 757/50762/18-ц, дії представника за довіреністю спрямовані виключно в інтересах довірителя та не породжують речових прав для самого повіреного.

Усі платіжні документи містять персоніфіковане зазначення, що кошти вносилися в рахунок виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_3 . Фінансова участь родичів одного з подружжя у погашенні кредиту, оформлена від імені цього боржника, не перетворює особисті або спільні зобов`язання подружжя на спільну часткову чи спільну сумісну власність таких родичів і може слугувати лише підставою для окремих зобов`язальних вимог між цими особами, але не для перерозподілу часток у речовому праві подружжя.

Твердження про те, що після розірвання шлюбу у червні 2023 року за кредитним договором здійснювалося погашення боргу, також не змінює правового режиму спірної квартири. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19 та постановах Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 295/9244/17, від 06.08.2025 у справі № 645/989/22, сплата частини коштів за кредитним договором після розірвання шлюбу чи навіть виконання зобов`язань за рахунок особистих коштів одним із подружжя не тягне за собою зміни правового статусу нерухомого майна, набутого під час шлюбу. У такому разі той із співборжників або третя особа, яка сплатила заборгованість, набуває виключно право зворотної вимоги (регресу) щодо грошової компенсації на підставі статті 544 ЦК України в межах відповідних часток, що не було предметом заявлених у цій справі позовних вимог.

Визнання відповідачем ОСОБА_3 позовних вимог своєї матері не може бути підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України суд не приймає визнання позову, якщо такі дії суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема законні права позивачки ОСОБА_1 на належну їй 1/2 частку спільного майна подружжя.

Згідно зі статтями 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, при цьому частки дружини та чоловіка є рівними. Оскільки передбачених законом підстав для відступу від засади рівності часток не встановлено, суд першої інстанції правильно визначив частки подружжя по 1/2 частині за кожним.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, досліджені докази оцінено судом у повній відповідності до вимог статті 89 ЦПК України, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, у зв`язку з чим судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка її подала.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 жовтня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Л. Д. Поливач

В. В. Саліхов