Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №756/872/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 756/872/21 Головуючий у суді І інстанції: Шевчук А.В.

провадження №22-ц/824/13253/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційним скаргами адвоката Гриньковського Сергія Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова Марія В`ячеславівна про визнання шлюбного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Київського апеляційного суду з клопотанням визначення підсудності розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова М.В. про визнання недійсним шлюбного договору укладеного між сторонами 02.10.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №3222.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30.12.2021 року, керуючись ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» підсудність розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова М.В. про визнання недійсним шлюбного договору визначено Оболонському районному суду м. Києва.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що з 05.04.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від вказаного шлюбу є спільна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформлено шлюбний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В. та зареєстровано в реєстрі за №3222.

За умовами вказаного договору, крім іншого, було змінено правовий статус придбаного під час шлюбу майна та визначено, що особистою приватною власністю ОСОБА_2 є майнові права на об`єкт: трикімнатну квартиру будівельний номер НОМЕР_1 на 21 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_2, проектною площею 104,95 кв.м., житловою площею 51,73 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку, після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; майнові права на об?єкт - окреме нежитлове приміщення будівельний номер 034 на 1 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною проектною площею 4,8 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За твердженням позивача даний шлюбний договір було укладено під тиском ОСОБА_2 і не відповідає внутрішній волі ОСОБА_1 та підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.231 ЦК України, оскільки відповідач протягом останніх двох років систематично вчиняв щодо неї домашнє насильство фізичного, психологічного, економічного та сексуального характеру.

На думку ОСОБА_1 , насильницькі дії її чоловіка були спрямовані на беззастережне підписання нею даного шлюбного договору та розірвання стосунків, аби залишити йому все спільно нажите майно.

Крім того, умови договору про те, що все майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне положення, адже, для придбання даного майна витрачалися й її кошти, як дружини, яка протягом всього шлюбу працювала та віддавала все зароблене своєму чоловіку.

За таких обставин просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

19.05.2026 року до суду першої інстанції представником відповідача подано клопотання про стягнення з позивача витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 102 500,00 грн.

29.05.2026 року представником позивача подано заперечення на клопотання представника відповідача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, у якій просив відмовити у задоволенні зазначеної заяви з підстав необґрунтованості та невисоких доходів позивача.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40 000 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаними рішення суду першої інстанції, адвокат Гриньковський С.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційні скарги, в яких просив рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року скасувати та постановити у спарві нове рішення, яким задовольнити позов. Також просив скасувати додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог заяви.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відповідач протягом 2019-2020 років систематично вчиняв домашнє насильство, а саме: діяння психологічного, фізичного, сексуального та економічного характеру, а саме, наносив побої, шантажував, погрожував позбавленням позивачки батьківських прав.

Позивачка зазначала, що 02 жовтня 2020 року після жорстокого побиття, відповідач після попередніх домовленостей по телефону, на машину таксі змусив позивачку поїхати в невідомому напрямку, залишив дитину на няню. Як наслідок вони приїхали до нотаріуса, відповдіач посадив позивачку біля нотаріуса та змусив підписувати якісь папери. Як зазначає представник позивачки, позивачка не прочитала нічого, не пам`ятає що і як підписувала. Як виявилось потім - це були два документи. Один - договір позики, згідно якому вона повинна повернути відповідачу 35 000 доларів США. Другий - шлюбний контракт, згідно з яким у випадку розлучення куплена квартира переходить повністю відповідачу. Нотаріус яка оформлювала дані документи, бачила побої та стан в якому ОСОБА_1 перебувала, натомість, надала на підпис документи не перевіривши чи дійсно позивачка усвідомлювала та розуміла які документи підписує.

Вважає, що висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про наявність підстав для того, щоб не враховувати висновок КНДІСЕ №8153/8154/23-61/8155/23-32 від 21.08.2023 року за результатами проведення комплексної комісійної судової психолого-почеркознавчої експертизи у цивільній справі №756/3257/21 не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Щодо висновку суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про підстави неурахування висновку судово-психіатричного експерта ДУ «Інституту судової психіатрії МОЗ України» №1213 від 21.11.2023 року, в зв`язку з тим, що при його складенні експертом використані некоректні вихідні дані, а саме взято за істину педоведене у судовому порядку твердження про те, що «на протязі 2019-2020 років ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_1 , представник позивачки зазначав, що як слідує з тексту висновку експерта (т.1 а.с.246-248Г) в цій частині експерт зазначає, що дані про те, що ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство, встановлював не він а орган досудового слідства (т.1 а.с.247 п.19 висновку)

Експертом були проаналізовані показання всіх допитаних на досудовому слідстві осіб, проведено обстеження самої ОСОБА_1 ..

І саме внаслідок цих досліджень (т. 1 а.с.247-248 п.21), дослідження психічного (т.1 а.с.248-248 об.) та психологічного стану (т. 1 а.с.248 об.-248В об.) експерт зробив висновок про те, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тривожно - депресивної реакції в межах розладу адаптації, зафіксовані негативні психологічні зміни, що знижувало якість її життя, викликало тривогу за дочку, це пов`язано з вказаним нею насильством в сім`ї т.1 а.с.248В об.- 248Г).

Окремо привертає увагу те, що при наданні пояснень експерту та у всіх протоколах допиту, які досліджував експерт, ОСОБА_4 та допитані у справі свідки давали точно такі ж покази, які вони давали в суді у даній справі.

За таких обставин висновок суду першої інстанції у цій частині в оскаржуваному рішенні щодо висновку судово-психіатричного експерта ДУ «Інституту судової психіатрії МОЗ України» №1213 від 21.11.2023 року також не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Стосовно доводів сторони відповідача про те, що стороною позивача заявлялось як підстава апеляційного оскарження незадоволення клопотання про надання строку про примирення у справі Подільского районного суду м.Києва на рішення від 30.06.2021 року про розлучення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , урахування цих доводів як підстави для відмови у позові. Як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 неодноразово заявляли про те, що після того, як ОСОБА_1 забрала дитину і пішла від ОСОБА_2 , у них ще була зустріч, на якій обговорювалась можливість примирення. Саме з огляду на це і заявлялось клопотання в суді за позовом про розірвання шлюбу про надання строку для примирення сторін. Нічого нелогічного і непослідовного у цьому не було. Однак із-за того, що ОСОБА_2 на цій зустрічі знову став себе поводити як і раніше, таке примирення не відбулось. Тому суд безпідставно урахував дану обставину щодо клопотання про примирення як доказ на підтвердження обгрунтованості позиції відповідача.

Крім, того, позовні вимоги підтверджуються дослідженими в суді відеозаписами 08.10.2020 року, на яких відображено те, як ОСОБА_1 забирає з квартири, де залашився ОСОБА_2 після її ухода, свої документи, речі, мобільний телефон. Суд першої інстанції неналежно оцінив у цій частині те, що виклик поліції здійснював ОСОБА_5 , а не сама ОСОБА_1 , не врахувавши те, що її мобільний телефон залишився у ОСОБА_2 і вона його забрала уже після відвідування квартири ОСОБА_2 08.10.2020 року за участі працівників поліції, до цього виклик поліції зі свого телефона зробити не могла.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник позивачки зазначав також, що суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що за умовами оскаржуваного договору позивачка, яка працювала протягом усього шлюбу та вносила кошти в сімейний бюджет, у випадку розірвання шлюбу залишається взагалі без даху над головою та без будь-якого майна, тоді як відповідач ОСОБА_2 отримує у виключну особисту власність велику 3-кімнатну квартиру площею 104,95 кв.м. та нежитлове приміщення в м. Києві. Такий очевидний та тотальний дисбаланс прав, закріплений у договорі, є прямим порушенням ч.4 ст.93 СК України. Аргумент суду першої інстанції, що це були лише майнові права, не відповідає вимогам закону, так як майнові права є об`єктом цивільних прав, мають грошовий еквівалент та трансформуються в право власності на нерухомість.

Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на п. 24 та п. 25 договору, де нотаріус зазначив, що жодна зі сторін не поставлена у надзвичайно невигідне становище. Наявність таких шаблонних фраз у тексті договору не може нівелювати імперативну норму закону та не позбавляє суд обов`язку оцінити реальний матеріальний наслідок укладення правочину.

Апеляційна скарга представника позивача на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року обгрунтована тим, що заявлені відповдіачем вимоги є очевидно неспівмірними зі складінстю справи та обсягом наданих послуг. Проте, знижуючи розмір витрат до 40 000 грн, суд першої інстанції належним чином не обгрунтував, чому саме сума у 40 000 грн є співмірною та реальною для цієї категорії справ.

Представник позивача наголошував, що дана справа стосується визнання шлюбного договору недійсним, це є типовою цивільною справою незанчної складності, яка не потребувала вивчення великого обсягу нормативно-правової бази, залучення судових експертів чи збору унікальних доказів. Сума у 40 000 грн є надмірною та неспівмірною для подібної категорії спорів, оскільки обсяг фактично виконаної роботи адвокатом відповідача не вимагав колосальних часових чи інтелектуальних витрат.

Крім того, суд першої інстанції не врахував фінансовий стан позивача та його заперечення, так 29.05.2026 року представником позивача було подано заперечення на клопотання про стягнення витрат, в якому наголошувалось на вкрай невисоких доходах позивача та явній неспівмірності вимог відповідача. А тому стягнення суми у розмірі 40 000 грн є надімірним фінансовим тягарем, який повністю нівелює засади справедливості та рівності сторін у цивільному процесі. Вважає, що суд першої інстанції формально згадав згадав про заперечення позивача, проте фактично проігнорував її скрутне матеріальне становище, поклавши на неї обов`язок сплатити суму, яка суттєво перевищує її реальні доходи.

Також представник позивача зазначав про відсутність детального опису та належних доказів реальності витрат, зокрема матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що завялені відповідачем послуги дійсно відповідають критерію фактичності та неминучості. Зауважив, більшість послуг, ймовірно, дублювали одна одну або полягали у формальному написанні стандартниих процесуальних документів.

Відзиви на апеляційні скарги у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

09 жовтня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли пояснення від представника ОСОБА_2 - адвоката Гнатюк Т.В., в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

13 жовтня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли пояснення від представника позивачки, підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами надзвичайно невигідного матеріального становища для неї під час укладення спірного договору, його укладення проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї насилля з боку відповідача.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі та частково задовольняючи заяву представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що заявлені відповідачем витрати у сумі 102 500,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді, затраченим ними часом на надання правничої допомоги, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглядаючи оскаржуване позивачкою рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір. У главі 10 СК України (статті 92-103) визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Відповідно до частини першої статті 93 СК України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки.

У частинах четвертій, п`ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У постанові Верховного суду від 26 квітня 2023 року в справі №295/4072/21 (провадження № 61-10012св22) зазначено, що:

«виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним».

У постанові Верховного суду від 26 лютого 2020 року в справі №755/19197/18 (провадження № 61-18343св19) зазначено, що:

«норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.»

У постанові Верховного суду від 23 лютого 2023 року в справі №369/2435/20 (провадження № 61-21131св21) зазначено таке:

«Верховний Суд виходить із того, що аналіз наведених норм права (статей 93, 97 СК України) дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя».

У постанові Верховного суду від 25 листопада 2020 року в справі №201/4255/16-ц (провадження № 61-9533св19) вказано, що:

«Повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умови, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу.

Верховний Суд виходить із того, що шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, а не запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу усього майна одному із подружжя».

У постанові Верховного суду від 30 листопада 2022 року в справі №334/7687/21 (провадження № 61-10300св22) вказано, що:

«Оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, висновок суду про відповідність шлюбного договору вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК України є правильним. Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано шлюбним договором, суд обґрунтовано застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України».

Встановлено, що 05.04.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №224.

У сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась спільна донька ОСОБА_3 .

02.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформлено шлюбний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В. та зареєстровано в реєстрі за №3222.

За умовами вказаного даного договору, крім іншого, було змінено правовий статус придбаного під час шлюбу майна та визначено, що особистою приватною власністю ОСОБА_2 є майнові права на об`єкт: трикімнатну квартиру будівельний номер НОМЕР_1 на 21 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_2, проектною площею 104,95 кв.м., житловою площею 51,73 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку, після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; майнові права на об?єкт - окреме нежитлове приміщення будівельний номер 034 на 1 поверсі у другому під?їзді житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною проектною площею 4,8 кв.м., що буде належати на праві особистої приватної власності чоловіку після реєстрації його права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 24 шлюбного договору сторони заявляють, що жодна з них не поставлена даним догвоором у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Встановлено, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі № 758/3185/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05 квітня 2013 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 224.

Звертаючись з позовом у даній справі позивачка просила суд визнати шлюбний договір недійсним з тих підстав, що він був укладений нею проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску з боку відповідача протягом останніх двох років. Крім того позивачка зазначала, що умови оспорюваного шлюбного договору ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне положення.

Згідно відповіді ГУ НП у м. Києві УОАЗОР від 16.04.2021 року за вказаними у запиті даними, а саме про надання інформації про надходження 08.10.2010 року повідомлення на спецлінію «102» від ОСОБА_1 щодо вчинення відносно неї домашнього насильства, відповідно до інформації з бази даних Інформаційного порталу НПУ повідомлення та дзвінки не надходили та не зареєстровані.

В свою чергу 08.10.2020 року о 07 год. 30 хв., 09 год. 06 хв. та 10 год. 06 хв. до Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві надійшли запити від громадянина ОСОБА_5 щодо виклику працівників поліції за адресою - АДРЕСА_4 , про вчинення можливих неправомірних дій ОСОБА_2 відносно своєї дружини ОСОБА_1 .. На виклик виїжджали працівники поліції. Про результати перевірок відповідачу направлені копії довідок від 08.10.2020 №60036, №60076, №60092, однак такі суду не подано, а відтак щодо результатів таких перевірок суду не відомо. Дані обставини підтверджено листом Оболонського управління поліції Головного управління національної поліції України від 22.06.2021 №4563.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка ОСОБА_5 повідомив суду, що спочатку був водієм сім`ї ОСОБА_6 , як правило возив їх декілька разів на тиждень по їх справам. Згодом замітив, що ОСОБА_1 приховує синці, які зі слів останньої їй заподіяв ОСОБА_2 , хоча особисто ОСОБА_5 не бачив того, щоб ОСОБА_2 застосовував фізичне насилля щодо своєї дружини. 07.10.2020 року ОСОБА_1 подзвонила із телефону няні і запитала, чи можна їй приїхати до нього додому. Коли вона приїхала, то знову бачив на її шиї синці, а тому особисто зателефонував у поліцію. ОСОБА_5 , ОСОБА_1 разом із працівниками поліції піднялись у квартиру в якій проживала остання із ОСОБА_2 , для того щоб зібрати її речі. Надалі, протягом 2-3 тижнів відповідач проживала із дитиною на дачі свідка та працювала віддалено. З кінця 2022 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 почали проживати як подружжя.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_7 , яка працювала нянею в сім`ї ОСОБА_6 та доглядала за їх дитиною вказувала, що була свідком розмов між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підвищених тонах, суперечок, поганого настрою у ОСОБА_1 та наявності у останньої синців. Однак ОСОБА_7 не була свідком їх утворення та фізичного насилля зі сторони ОСОБА_2 .

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.05.2024 за результатами розгляду адміністративних матеріалів, які надійшли від Оболонського УП ГУ НП у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_2 , судом було встановлено, що будь яких, переконливих доказів того, що на протязі 2019-2020 років ОСОБА_2 вчинялись дії фізичного, психологічного чи фінансового характеру відносно його колишньої дружини ОСОБА_1 , що створювали би склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, окрім подій, що мали місце 07.05.2020 року до протоколу не додано.

Крім іншого, суд не сприйняв, як доказ винуватості ОСОБА_2 висновок судово-психіатричного експерта ДУ «Інституту судової психіатрії МОЗ України» №1213 від 21.11.2023 року, в зв?язку з тим, що при його складенні експертом використані некоректні вихідні данні, а саме взято за істину недоведене у судовому порядку твердження про те, що «на протязі 2019-2020 років ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_1 ».

Постанова Оболонського районного суду м. Києва від 01.05.2024 була скасована постановою Київського апеляційного суду від 19.08.2024 лише в частині визнання судом першої інстанції вини ОСОБА_2 у вчиненні домашнього насильства 07.10.2020р., провадження в цій частині закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, а в іншій частині постанову Оболонського районного суду м. Києва від 01.05.2024 залишено без змін.

У рішенні Подільського районного суду м. Києва від 13.09.2023 року залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.02.2024 року та постановою Верховного Суду від 14.05.2024 року, прийнятого за результатами розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з нею також не встановлено підтверджених фактів вчинення позивачем домашнього насильства щодо відповідача та підтверджених фактів вчинення будь-якими уповноваженими особами заходів щодо протидії вчинення психологічного, сексуального, економічного, фізичного насильства відносно ОСОБА_1 та, що таке насильство по відношенні до неї зі сторони чоловіка мало місце триваючий характер і здійснювалося за вищевказаною адресою.

Під час судового розгляду в суді першої інстанції позивачка надала суду висновок експертів Київського науково-дослідного інстиуту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення комплексної комісійної судової психолого-почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 756/3257/21 від 21.08.2023 року № 8153/8154/23-61/8155/23-32 (а.с. 145-165 том 2), в якому зокрема зазначено про те, що ОСОБА_1 на момент укладення договору позики від 02.10.2020 року між нею та ОСОБА_2 , вона перебувала в стані страху, пригніченості, розгубленості, відчаю, стресу та фрустації, вираженого емоційного збудження та що цей договір був підписаний нею під психологічним тиском.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на час складання 21.08.2023 року висновку КНДІСЕ №8153/8154/23-61/8155/23-32 за результатами проведення комплексної комісійної судової психолого-почеркознавчої експертизи у цивільній справі №756/3257/21 в Україні була відсутня належним чином зареєстрована Міністерством юстиції України методика проведення психологічних експертиз із застосуванням поліграфа.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом експертизи було дослідження обставин підписання ОСОБА_1 договору позики від 02.10.2020 року, зокрема психоемоційний стан ОСОБА_1 під час підписання вкзааного договору позики. Разом з тим, предметом спору у даній справі є визнання недійсним шлюбного договору укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 02.10.2020 року. Тому даний висновок КНДІСЕ №8153/8154/23-61/8155/23-32 від 21.08.2023 року не може бути належним доказом у даній справі.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати, що в спірному шлюбному договорі, одну із сторін поставлено у надзвичайно невигідне матеріальне становище та істотно порушено дисбаланс між правами та обов`язками кожного із подружжя, оскільки умовами шлюбного договору передбачено взаємні права та обов`язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного чи удаваного правочину.

Критерієм правозгідності (правомірності) шлюбного договору є, по-перше, відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним нормам та, по-друге, дотримання моральних засад суспільства.

З огляду на принцип свободи договору, що полягає у праві на власний розсуд реалізувати свої права, шляхом визначення змісту договору, внесення обмежень у його зміст та укладення чи утриматися від укладення договорів, зміст укладеного шлюбного договору та договору про поділ майна не суперечить законодавству України, а також моральним засадам суспільства.

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Сторони підтвердили, що при укладенні договору вони діяли добровільно, розуміли наслідки його укладення, тобто ці дії були вільними і відповідали внутрішній волі позивачки ОСОБА_1 , договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Так, в пункті 25 шлюбного договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором.

Оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що шлюбний договір вчинений нею проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку відповідача, суд апеляційної інстанції вважає відсутніми підстави для визнання недійсним шлюбного договору від 02.10.2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що умовами підписання позивачкою оспорюваного шлюбного договору, стали за наслідком насильницьких дій (фізичного та психологічного тиску) зі сторони відповідача, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на те, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанцїі не врахував показання свідків які надавались під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції відихляє як безпідставні, оскільки особи, які були допитані в суді першої інстанції в якості свідків не були безпосередньо очевидцями процедури укладення та підписання шлюного договору 02.10.2020 року, таким чином не підтверджують обставини які б слугували для визнання оспорюваного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив як доказ висновок судово-психіатричного експерта ДУ «Інстиуту судової психіатрії МОЗ України» № 1213 від 21.11.2023 року, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вказаним висновком не встановлено того факту, що саме 02.10.2020 року відповідач здійснював щодо позивачки фізичний або психологічний тиск з метою примусити позивачку до укладення шлюбного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що умови оспорюваного шлюбного договору поставили позивачку у надзвичайно невигідне матеріальне становище не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки позивачка не обґрунтувала в чому саме полягають надзвичайно невигідні для неї умови оспорюваного шлюбного договору та не довела, яким чином вони порушують її права.

Інші доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Отже, вирішуючи спір у справі по суті, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року не спростовують висновків суду, рішення суду від 11 травня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Що стосується оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

15 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача - адвокат Гнатюк Тетяна Віталіївна подала заяву про відшкодування сдуових витрат на правничу допомогу, в якій просила ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу надані під час розгляду судом першої інстанції у розмірі 102 500 грн.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, представник відповідача до заяви долучила довідку-розрахунок №1, акт виконаних робіт від 12 тарвня 2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 02-05/21 від 12.05.2026 року, договір №02-05/21 про надання правової допомоги від 04.03.2021 року, додаткова угода від 08.01.2024 року до договору №02-05/21 про надання правової допомоги від 04.03.2021 року.

29.05.2026 року представником позивача до суду першої інстанції подано заперечення на клопотання представника відповідача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, у якій просив відмовити у задоволенні зазначеної заяви з підстав необґрунтованості та невисоких доходів позивача (а.с. 13-16 том 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3, ч. 5 та ч. 9 ст. 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням наявності заперечень сторони позивача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, висновок суду першої інстанції про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з позивачки на користь відповідача в розмірі 40 000 грн, суд апеляційної інстанції вважає правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанцїі не врахував фінансовий стан позивачки, яка наголошувала в своїх заперечення на свій вкрай невисокий дохід та явній неспівмірності вимог відповідача, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд першої інстанції ухвалюючи доадткове рішення та вирішуючи питання відшкодування понесених відповідачем витрат на правову допомогу, суд першої інстанції врахував подані запечерення стороною відповідача та зменшив їх розмір з 102 500 грн до 40 000 грн. Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що фінансового стан сторони не може порушувати права учасника справи на отримання коштів, які він змушений був затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді.

Доводи апеляційної скарги про те, що додаткове рішення суду першої інстанцїі в частині стягнення з позивачки 40 000 ргн витрат на правову допомогу є несправедливим, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки колегія суддів вважає, що розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу, зважаючи на складність справи, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, є співмірним.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що додаткове судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

З огляду вище викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткового рішення суду без змін.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги адвоката Гриньковського Сергія Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «19» жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко