Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №363/241/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 363/241/26 Головуючий у суді І інстанції: Чірков Г.Є.

провадження №22-ц/824/12805/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Баховського Михайла Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року представник позивачки звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0512 га, кадастровий номер 3221888000:24:138:0104, що знаходиться на території Сувидської сільської ради, масив Дружба, СТ «Будбанківець» Вишгородського району Київської області, з цільовим призначенням для колективного садівництва, та компенсувати ОСОБА_2 половину вартості земельної ділянки, а саме 7645 грн згідно звіту про оцінку майна земельної ділянки від 17 грудня 2025 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за час шлюбу сторін, за спільні кошти в спільну сумісну власність 27 червня 2007 року ними придбано земельну ділянку, право власності на яку оформлено за позивачкою. Однак, відповідач безпідставно відмовляється надати ОСОБА_1 нотаріальну згоду на її відчуження, у зв`язку з чим позивачка позбавлена можливості реалізувати своє право на розпорядження майном, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, адвокат Баховський М.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відповідач з 2012 року не користується земельною ділянкою, має місце проживання в м. Києві, має у власності квартиру, не зберігав та не зберігає не території земельної ділянки свого особистого рухомого майна, не поніс жодних витрат на її утримання, не має на території земельної ділянки результатів своєї праці, тому поділ майна подружжя із залишенням позивачу одноосібно у власність земельної ділянки, сплатою грошової компенсації відповдіачу з припиненням права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Представник позивача вважає, що оцінюючи доводи позову суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та фактично перебрав на себе функцію відповідача опонуючи до доводів позову, оцінюючи докази від імені відповідача. При цьому відповідач жодним чином не виявив зацікавленості в результатах судового розгляду.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про хибність способу судового захисту та недоведеність є надуманими та хибними, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначав, що до висновку суду першої інстанції про невідповідність вартості земельної ділянки вказаної у Звіті про оцінку майна земельної ділянки від 17.12.2025 року, слід поставитись критично, адже загально відомим є факт падіння цін на нерухоме майно через наслідки глобальної світової фінансової кризи 2008-2009 років коли світ (в тому числі Україна) вступив в голобальну рецесію. Відповідно попит на земельні ділянки впав до мінімальних показників, падіння цін на нерухомість є загальновідомим фактом. Воєнний стан, наслідки ракетних обстрілів, відключення електроенергії теж негативно впливають на ціни нерухоме майно. При цьому представник позивача просив взяти до уваги, що професійні оцінювачі та агентства нерухомості використовують ліцензоване програмне забезпечення для аналізу ринку та розрахунку ринкової вартості.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що посилання позивачки на те, що відповідач безпідставно не надає нотаріальної згоди на відчуження земельної ділянки, саме по собі не є підставою для припинення права власності іншого співвласника на належну йому частку у спільному майні.

Суд першої інстанції вважав, що наданий позивачкою лист-вимога від 07 січня 2026 року щодо надання дозволу на продаж земельної ділянки належним доказом досягнення сторонами домовленості щодо відчуження майна бути не може, оскільки зі змісту такого листа не вбачається погодження сторонами істотних умов можливого договору купівлі-продажу, зокрема ціни продажу майна, порядку та строків розрахунку.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів направлення вказаного листа-вимоги відповідачу та отримання ним такого листа, а відповідні обставини про це не викладені й у самій позовній заяві.

Саме тільки недосягнення згоди співвласниками на продаж спільного майна, підставою для визнання права власності за одним із співвласників із припиненням права власності за іншим у судовому порядку бути не може і на вимогах Закону не ґрунтується.

Суд першої інстанції також критично оцінив наданий позивачкою звіт про оцінку земельної ділянки, відповідно до якого вартість спірного нерухомого майна визначено у розмірі 15 290 грн. Вказана у звіті вартість земельної ділянки суд першої інстанції вважав, що є істотно заниженою та іншим доказам, наявним у матеріалах справи не відповідає, оскільки ще у 2007 році спірна земельна ділянка придбана сторонами за ціною 136 350 грн, що прямо зазначено у договорі купівлі-продажу земельної ділянки. Будь-яких належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів істотного зменшення ринкової вартості земельної ділянки порівняно із ціною її придбання у 2007 році, позивачкою суду не надано.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої, третьої статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерелоічас його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До склада майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СКУкраїни).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Також колегія суддів зазначає щодо вартості майна, що підлягає поділу, то його вартість необхідно визначати з дійсної його вартості на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому співвласнику у зв`язку з припиненням його права на спільне майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, провадження № 14-40цс21).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий ч. 2 ст. 364 ЦК України).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Такий висновок щодо застосування положень ст. 365 ЦК України викладений, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.12.2024 у справі № 161/4599/20.

Встановлено, що 30.08.1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було кладено шлюб, який був зареєстрований у Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї про що складено відповідний актовий запис № 1279.

29.03.2012 року рішенням Подільського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

У період перебування у шлюбі сторонами була придбана за договором купівлі-продажу земельна ділянка площею 0,0512 га, кадастровий номер 3221888000:24:138:0104, що знаходиться на території Сувидської сільської ради, масив Дружба, СТ «Будбанківець» Вишгородського району Київської області, з цільовим призначенням для колективного садівництва, реєстраційний номер нерухомого майна 3251417632218 (а.с. 11).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №459223915 від 03.01.2016 року, вбачається, що право власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 3221888000:24:138:0104, зареєстровано за позивачкою (а.с. 13).

Задля підтвердження та визначення вартості земельної ділянки, позивачка надала суду Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки №48ВК-251217-001 від 17.12.2025 року, в якому зазначено, що ринкова вартість об`єкта складає без ПДВ 15 290 грн (а.с. 15).

Як зазначала позивачка у позовні заяві, остання в грудні 2025 року вирішила продати вказану земельну ділянку, у зв`язку з чим, 08.01.2026 року позивачкою надіслана відповідачу пропозиція, згідно якох вона просила дати нотаріальну згоду на продаж земельної ділянки кадстровий номер 3221888000:24:138:0104, плоша 0,0512 га, яка перебуває у спільній власності подружжя згідно договору купівлі-продажу, серія та номер: 7522, виданий 27.06.2007, видавник: Приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. (а.с. 32, 34).

Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем надісланого позивачкою листа.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутня згода відповідача на виплату йому компенсації вартості нерухомого майна, а також відсутні докази внесення такої компенсації на депозитний рахунок суду у відповідності до ч.ч. 4,5 ст. 71 СК України.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не надання нотаріальної згоди на відчуження земельної ділянки не є підставою для припинення права власності іншого співвласника на належну йому частку у спільному майні.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач з 2012 року не користується земельною ділянкою, має місце проживання у м. Києві, має у власності квартиру, тому поділ майна подружжя з залишенням позивачці одноосібно у власність земельної ділянки зі сплатою грошової компенсації відповідачу з припиненням права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, оскільки зазначені позивачкою обставини не є переконливою підставою при вирішенні питання щодо позбавлення відповідача власності на спільну сумісну власність земельної ділянки. Крім того відповідач не надав згоду на отримання компенсації, а позивач не внесла на депозитний рахунок суду зазначену компенсацію.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив наданий позивачем звіт про оцінку майна земельної ділянки від 17.12.2025 року, в якому визначена ринкова варість спірної земельної ділянки у розмірі 15290 грн, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в розумінні ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України, зазначені доводи не є вирішальними, оскільки позивач не вніс на депозитний рахунок суду жодних коштів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Баховського Михайла Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «19» жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко