Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №757/61666/25-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 757/61666/25-ц

провадження № 22-ц/824/8045/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «САНТАННА»

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельмар Арена»

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Поповою Ганною Миколаївною,

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2025 року, постановлену у складі судді Григоренко І.В., суд-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «САНТАННА», ТОВ «ДЕЛЬМАР АРЕНА», ОСОБА_2 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, його витребування та скасування державної реєстрації.

Одночасно з поданням позовної заяви представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 м. кв., житловою площею 43,3 м. кв., реєстраційний номер нерухомого майна: 2345146680000, яка зареєстрована за ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначає, що з урахуванням предмету спору, існує ризик, що відповідач в подальшому може здійснити будь-яким чином відчуження квартири, і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, оскільки існує ризик продажу майна, яке є предметом позову, на користь третіх осіб.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 м.кв., житловою площею 43,3 м.кв., реєстраційний номер нерухомого майна: 2345146680000, яка зареєстрована за ОСОБА_2 .

З таким судовим рішенням не погодилася ОСОБА_2 , її представник адвокат Попова Г.М. подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про те, що представником позивача не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, може бути утрудненим чи неможливим. Одночасно з цим, доказів, які підтверджують обґрунтований ризик того, що спірне майно буде згодом відчужене ОСОБА_2 заявником не надані.

При ухваленні судового рішення про забезпечення позову суд не встановив тотожність об`єкта інвестування позивача та об`єкта нерухомості, зареєстрованого за ОСОБА_2 ; не дослідив зміну адреси, нумерації, експлуатаційного номера, площі, технічних характеристик об`єкта; не навів мотивів, чому саме ця квартира є предметом спору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 адвокат Шевчук Д.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Попова Г.М. доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Шевчук Д.І. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник позивача зазначив, що з урахуванням предмету спору існує ризик, що відповідач в подальшому може здійснити будь-яким чином відчуження квартири, та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, оскільки існує ризик продажу майна, яке є предметом позову, на користь третіх осіб.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки існує ризик відчуження майна, щодо якого позивач просить визнати право власності. Обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення, врахувавши предмет позову та захід забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Стаття 149 ЦПК України передбачає, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пункти 1, 2, 3 ч. 1 статті 150 ЦПК України передбачають, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по-перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по-друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до роз`яснень п. 1, 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого п.4 статті 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами виник спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв. м, житловою площею 43,3 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 2345146680000, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . У межах заявлених позовних вимог позивач просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно з метою унеможливлення його відчуження до остаточного вирішення спору по суті.

Предметом позову є, зокрема, визнання права власності на об`єкт нерухомості, його витребування та скасування державної реєстрації. Отже, заявлені позовні вимоги безпосередньо стосуються правового режиму нерухомого майна, а застосований судом захід забезпечення спрямований на збереження такого майна до вирішення спору по суті.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність правового зв`язку між предметом позову та майном, на яке заявник просив накласти арешт, відповідає змісту заявлених вимог і встановленим на цій стадії обставинам.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів реальної загрози відчуження квартири та можливого утруднення виконання майбутнього рішення суду апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Саме по собі існування спору щодо нерухомого майна не означає автоматичної необхідності накладення на нього арешту. Для застосування відповідного заходу суд повинен оцінити, чи може невжиття забезпечення позову створити істотні перешкоди для ефективного захисту прав позивача. Разом із тим така оцінка має здійснюватися з урахуванням предмета спору, характеру заявлених вимог та особливостей майна, щодо якого виник спір.

У цій справі позивач заявила вимоги про визнання права власності на об`єкт нерухомості, його витребування та скасування державної реєстрації. На підтвердження своєї правової позиції вона послалася на договір пайової участі у будівництві об`єкта нерухомого майна від 28 грудня 2004 року та зазначила, що здійснювала фінансування будівництва, тоді як відповідний об`єкт, за її твердженням, був введений в експлуатацію під іншим експлуатаційним номером і надалі відчужений відповідачу ОСОБА_2 .

Таким чином, спір стосується не абстрактного майнового інтересу позивача, а конкретного об`єкта нерухомості, право власності на який зареєстроване за відповідачем, і щодо якого заявлено вимоги, спрямовані на зміну його правового статусу.

За таких умов можливе подальше відчуження квартири на користь інших осіб об`єктивно здатне ускладнити реалізацію способів судового захисту, обраних позивачем, оскільки може зумовити виникнення додаткових правовідносин щодо спірного майна та необхідність вирішення питання про права нових набувачів. Відповідно, накладення арешту на спірний об`єкт має превентивний характер і спрямоване на збереження фактичного та юридичного стану майна на час розгляду справи.

При цьому для вирішення питання про забезпечення позову суду не обов`язково встановлювати, що відповідач уже вчинив конкретні дії з продажу квартири або розпочав підготовку до її відчуження. Визначальним є встановлення обґрунтованого ризику того, що без застосування відповідного заходу виконання можливого рішення суду або ефективне поновлення порушеного права може бути істотно ускладнене.

У цій справі такий ризик оцінено судом першої інстанції з урахуванням характеру позовних вимог, безпосереднього зв`язку предмета спору з конкретним об`єктом нерухомості та можливості зміни його правового статусу внаслідок відчуження.

Апелянт, заперечуючи проти цих висновків, фактично наполягає на необхідності надання ризику відчуження майна виключно за умови підтвердження вже вчинених відповідачем дій, спрямованих на його продаж. Однак такий підхід не враховує превентивної мети забезпечення позову, яке покликане запобігти виникненню обставин, що надалі можуть істотно ускладнити судовий захист, а не лише реагувати на вже реалізовану загрозу.

Посилання апелянта на те, що представник позивача не надав доказів конкретних намірів відповідача відчужити квартиру, саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції щодо необхідності збереження спірного майна до вирішення спору. За обставин цієї справи суд урахував не лише наведене позивачем припущення про можливість продажу квартири, а й характер заявлених вимог, спрямованих на визнання права власності, витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації.

Водночас висновок про наявність підстав для забезпечення позову не означає визнання доведеними позовних вимог ОСОБА_1 або встановлення неправомірності набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на квартиру. Ці питання підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті з урахуванням усіх поданих сторонами доказів.

Отже, наведені в апеляційній скарзі аргументи про відсутність підтвердженої загрози відчуження майна не дають підстав для висновку про необґрунтованість оскаржуваної ухвали, оскільки не спростовують установленого судом першої інстанції зв`язку між характером спору та необхідністю збереження спірного об`єкта до вирішення справи.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив тотожності об`єкта інвестування позивача та квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , не дослідив зміну адреси, нумерації, експлуатаційного номера, площі й технічних характеристик нерухомості та не навів мотивів, чому саме ця квартира є предметом спору.

Зі змісту заяви про забезпечення позову та оскаржуваної ухвали вбачається, що позивач пов`язує свої вимоги саме з квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв. м, житловою площею 43,3 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 23451. При цьому підставою звернення до суду позивач зазначає здійснення фінансування будівництва за договором пайової участі від 28 грудня 2004 року та подальше введення відповідного об`єкта в експлуатацію під іншим експлуатаційним номером із його відчуженням на користь відповідача ОСОБА_2 .

Отже, об`єкт, щодо якого заявлено забезпечення позову, індивідуалізований у заяві шляхом зазначення його адреси, загальної та житлової площі, а також реєстраційного номера нерухомого майна. Цей самий об`єкт визначений позивачем як майно, стосовно якого існує спір і щодо якого заявлено вимоги про визнання права власності та витребування.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для накладення арешту ґрунтується на тому, що позивач оспорює правовий статус конкретної квартири, зареєстрованої за відповідачем, та пов`язує виникнення свого права на відповідний об`єкт із фінансуванням його будівництва. Саме ця обставина зумовлює необхідність збереження квартири до вирішення спору, оскільки її подальше відчуження може вплинути на можливість ефективного поновлення прав, на захист яких спрямовано позов.

Водночас питання про те, чи відповідає квартира, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 , об`єкту, будівництво якого фінансувала позивач, з урахуванням можливої зміни адреси, нумерації, експлуатаційного номера, площі та інших технічних характеристик, належить до обставин, які мають значення для вирішення спору по суті.

Встановлення тотожності об`єкта інвестування та спірної квартири може потребувати дослідження договору пайової участі, документів щодо будівництва й введення об`єкта в експлуатацію, технічної документації, відомостей про присвоєння адреси та нумерації, а також документів, на підставі яких зареєстровано право власності відповідача. Однак остаточна оцінка таких доказів і встановлення на їх підставі належності спірного майна позивачу виходять за межі вирішення питання про забезпечення позову.

На стадії забезпечення позову суд не вирішує спір про право власності та не повинен підміняти розгляд справи по суті повним дослідженням усіх обставин, необхідних для остаточного вирішення заявлених вимог. Його завдання полягає у встановленні того, чи існує спір, чи пов`язаний обраний захід забезпечення з предметом позову та чи може невжиття такого заходу істотно ускладнити ефективний захист прав позивача.

У цьому випадку суд першої інстанції визначив, що предметом позову є право власності на конкретну квартиру, яка перебуває у власності відповідача згідно з державною реєстрацією, та що саме щодо цього майна позивач просить застосувати арешт. Таких обставин достатньо для встановлення процесуального зв`язку між заявленим способом забезпечення та предметом спору на відповідній стадії провадження.

Саме по собі не встановлення в ухвалі про забезпечення позову остаточної тотожності об`єкта інвестування та зареєстрованої квартири не свідчить про порушення норм процесуального права, оскільки така тотожність є одним із питань, що підлягають доказуванню під час розгляду позовних вимог. Інше тлумачення фактично означало б необхідність вирішення ключових питань спору про право власності ще до розгляду справи по суті.

Крім того, доводи апелянта щодо необхідності детального дослідження зміни адреси, нумерації, експлуатаційного номера, площі та технічних характеристик об`єкта не спростовують того, що позивач прямо пов`язує свої вимоги з квартирою, зазначеною в заяві про забезпечення позову, а зареєстроване за відповідачем право власності на цей об`єкт є предметом оспорювання в межах відкритого цивільного провадження.

Наведені апелянтом обставини можуть мати значення для оцінки обґрунтованості позову, однак самі по собі не свідчать про відсутність підстав для тимчасового обмеження можливості розпорядження спірним майном з метою збереження можливості ефективного судового захисту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про не встановлення тотожності об`єкта інвестування та квартири, на яку накладено арешт, не свідчать про те, що суд першої інстанції застосував захід забезпечення щодо майна, яке не пов`язане з предметом спору. Вони стосуються передусім обставин, які мають бути з`ясовані під час розгляду позовних вимог, і не спростовують обґрунтованості висновку про необхідність збереження спірного об`єкта на час розгляду справи.

Оцінюючи співмірність застосованого заходу забезпечення позову, апеляційний суд виходить із того, що відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України обраний захід має відповідати характеру заявлених вимог та забезпечувати належний баланс інтересів учасників справи.

Застосований захід має тимчасовий характер і не передбачає передачі квартири у володіння позивача, встановлення за нею права власності або остаточного позбавлення відповідача права на майно. Його метою є збереження об`єкта спору та недопущення його відчуження, яке може ускладнити виконання можливого рішення суду.

За таких обставин арешт квартири є безпосередньо пов`язаним із предметом позову, відповідає характеру заявлених вимог та спрямований на забезпечення можливості реального виконання майбутнього судового рішення. Висновок суду першої інстанції про співмірність обраного заходу забезпечення позову є обґрунтованим.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Поповою Ганною Миколаївною, залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 20 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус