Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №346/1708/26 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1708/26

Провадження № 2/346/2038/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин О.П.

з участю секретаря Урбанович І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И В:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт, відповідно до якого земельну ділянку для товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2883 га вона заповіла ОСОБА_4 . Крім земельної ділянки, вказаної у заповіті, після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина за заповітом, до складу якої входить, зокрема, житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Зміст вказаного заповіту їй не був відомий, проте, вона знала, що її сестра ОСОБА_4 звернулась до нотаріуса та отримала свідоцтво про право на спадщину. Позивач була впевнена, що ОСОБА_3 заповіла все своє майно її сестрі, тому причин звертатись до нотаріуса у неї не було. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, ІНФОРМАЦІЯ_3 її дочка, ОСОБА_2 , наводячи лад у будинку померлої матері, серед старих документів знайшла копію заповіту, складеного ОСОБА_3 , відповідно до якого остання заповіла сестрі позивача лише земельну ділянку. Жодне інше майно заповіт не охоплював.

З метою оформлення спадщини позивач звернулася до приватного нотаріуса із відповідною заявою. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено в зв`язку з тим, що вона спадщину після смерті ОСОБА_3 у встановлений законодавством строк не прийняла. Вважає, що строк для прийняття спадщини пропущений нею з поважних причин. Інших спадкоємців, які могли б претендувати на спадкове майно, немає. Тому позивач просить визначити їй три місяці додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач в судове засідання не з`явилася, її представник, адвокат Юркевич Х.М. електронною поштою надіслала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити в її та позивача відсутності ( а.с. 103-104 ).

Відповідач в судове засідання не з`явилася, 03.09.2026 року надіслала на адресу суду письмову заяву, в якій позовні вимоги визнає, на частку у спадковому майні житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , не претендує; розгляд справи просить проводити в її відсутності ( а.с. 98 ).

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_5 , її батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , актовий запис № 29 від 10.07.1968 року, що стверджується даними копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.07.1968 року (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_7 , її батьками ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , актовий запис № 4 від 01.02.1983 року, про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 01.02.1983 року (а.с. 12).

19.04.1986 року одружились ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , яка у зв`язку із одруженням змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що стверджується даними копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно 22.05.2013 року (а.с. 14).

Відповідно до копії рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 року шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , зареєстрований у виконавчому комітеті Мишинської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 27.08.2002 року, розірвано ( а.с. 15 ).

Згідно з копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 , ОСОБА_13 05.07.2017 року змінила прізвище, ім`я та по батькові на « ОСОБА_1 », актовий запис № 33 (а. с. 13).

Судом також встановлено, що відповідно до копії свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого 20.09.1990 року виконкомом Коломийської районної ради на підставі рішення № 112 від 23.05.1990 року, та зареєстрованого в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 20.09.1990 року в реєстрову книгу № 615, право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 як головою колгоспного двору (а.с. 19-20).

Відповідно до даних технічного паспорту на жилий будинок особистого житлового фонду, виготовленого Коломийським міжміським бюро технічної інвентаризації 10.12.1980 року, нерухоме майно складалося з житлового будинку загальною площею 69,3 кв. м., житловою площею 21,3 кв. м. та господарських будівель і споруд: стодоли – літера «Б»; стайні - літера «В»; погребу - літера «Г»; навісу - літера «Д»; вбиральні - літера «Ж»; криниці - «№»; воріт - «№ 1»; огорожі - «№ 2»; цоколя - «І». Рік побудови будинку - 1959 (а.с. 23-25).

Згідно з даними копії Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 28.10.2008 року серії ЯЗ №401169, виданого на підставі розпорядження Коломийської РДА №431 від 16.09.2008 року, ОСОБА_3 належала земельна ділянка, площею 0,2883 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мишинської сільської ради (а.с. 61).

У відповідності до копії заповіту, посвідченого 22.12.2014 року секретарем Мишинської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області та зареєстрованого в реєстрі за № 31, ОСОБА_3 заповіла земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2883 га ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( а.с. 22 ).

Згідно з даними копій свідоцтв про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 18.04.2015 року, серії НОМЕР_6 , виданого 08.05.2020 року, та серії НОМЕР_7 , виданого 16.08.2022 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мишин Коломийського району Івано-Франківської області, а ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Івано-Франківськ (а.с. 16-18).

Відповідно до копій довідок № 327 та № 329, виданих 06.11.2024 року Нижньовербізькою сільською радою Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала у житловому будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , з 1980 року по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); тип двору – колгоспний; станом на 01.07.1990 року у вказаному будинку були зареєстровані та проживали: голова двору - ОСОБА_3 , 1934 року народження; чоловік - ОСОБА_6 , 1925 року народження (помер ІНФОРМАЦІЯ_7 ); дочка – ОСОБА_13 , 1968 року народження; онука – ОСОБА_14 , 1987 року народження. ОСОБА_3 на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на момент смерті у вказаному будинку була зареєстрована та проживала одна. Заповіт від імені ОСОБА_3 , посвідчений 22.12.2014 року 22.12.2014 року секретарем Мишинської сільської ради за реєстровим № 31, не змінювався та не скасовувався ( а.с. 21, 80 ).

15.06.2020 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Шевчука Д.В. із заявою про прийняття спадщини, а 05.12.2020 року – про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,2883 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишинської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, після смерті її матері ОСОБА_3 ( а.с 53, 62 ).

Даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 60550393, виданого вказаним нотаріусом 15.06.2020 року, стверджується, що до вказаного реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація спадкової справи № 54/2020 за номером у спадковому реєстрі 65964029, спадкодавець ОСОБА_3 (а.с. 59 зворот).

07.12.2020 року вказаним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване з реєстрі за № 145, про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_3 є її дочка ОСОБА_4 . Спадщина, на яке видане це свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 0,2883 га, кадастровий номер 2623284600:02:001:0033 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишинської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області ( а.с. 69 зворот ).

14.11.2023 року приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Антонюк О.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване з реєстрі за №3274, про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_4 є її дочка ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 0,2883 га, кадастровий номер 2623284600:02:001:0033 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишинської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області. Вказане свідоцтво як підстава виникнення права власності вказане у витязі з державного реєстру речових прав №355048231 від 20.11.2023 року ( а.с. 26, 27 ).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Шевчука Д.В. від 03.10.2025 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 в зв`язку з тим, що спадщину після її смерті позивач у встановлений законодавством строк не прийняла ( а.с. 71 зворот,-72 ).

Згідно зі ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно з ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила ч.3 ст.1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року в справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року в справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року в справі № 361/8259/18 та багатьох інших. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно. Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах. Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права; втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини; спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом ((закликані до спадкування) аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24 )).

Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зміст наведеної норми процесуального закону покладає на позивача (незалежно від категорії спору) обов`язок підтвердити обґрунтованість заявлених ним вимог. Відсутність спростування підстав позову відповідачем не має наслідком безумовне задоволення позову, який не підтверджений доказами.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач зазначила необізнаність її як спадкоємця про наявність спадкового майна, яке не було охоплено заповітом, складеним в користь іншого спадкоємця першої черги, про що позивачу стало відомо лише восени 2025 року, при цьому вона знала, що остання (її сестра ОСОБА_15 ) зверталась до нотаріуса та отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті цього спадкодавця. Зазначене не свідчить про те, що у позивача як спадкоємця першої черги за законом після смерті її матері ОСОБА_3 існували перешкоди для подання заяви. При цьому слід звернути увагу, що позивачу 03.10.2025 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, що стверджується даними відповідної постанови.

Саме по собі припущення про несвоєчасність оформлення спадщини за законом через можливість її оформлення іншими спадкоємцями без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведені позивачем причини не є непереборними та істотними труднощами, які відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, з огляду на те, що шестимісячний строк подання позивачем заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 сплив 05.11.2020 року, при цьому із заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач звернулася лише 01.04.2026 року, тобто майже через 6 років після смерті матері та майже через шість місяців з дня винесення нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Отже, з часу відкриття спадщини позивач мала можливість подати заяву до нотаріуса про прийняття нею спадщини, проте, не зробила цього вчасно. Своїм правом на прийняття спадщини у встановлений законом строк позивач не скористалася, з власної волі не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері, будучи спадкоємцем першої черги, причини пропуску строку для прийняття спадщини не є поважними, оскільки позивач не була позбавлена можливості з`ясувати, чи прийняв хтось з її родичів спадщину після смерті ОСОБА_3 , чи охоплене заповітом все майно спадкодавця, і в разі з`ясування таких обставин скористатись своїм правом на прийняття спадщини.

Крім того, слід зазначити, що частка житлового будинку, який входить до складу спадщини, щодо визначення додаткового строку на прийняття спадщини з приводу якого заявлено позов, належить ОСОБА_14 як члену у майні колгоспного двору, однак, її позивачем в якості відповідача до участі в справі не залучено.

Тому в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Щодо письмової заяви відповідача про визнання позову слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Однак, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даній справі свого підтвердження не знайшли. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне не прийняти визнання позову відповідачем.

На підставі ст.ст. 1270, 1272 ЦК України та, керуючись ст. ст. 12, 81, 89, ч. 2 ст.247, ст.ст. 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженка та жителька АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 .

Повний текст рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Суддя:Яремин М. П.