Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №344/19793/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19793/26

Провадження № 2-о/344/517/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Шамотайла О.В.,

секретаря судового засідання Устинської Н.С.,

за участю заявника ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

розглянувши в у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Кочержук З.В. звернулась до суду із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на строк 6 (шість) місяців, встановивши наступні заходи тимчасового обмеження їх прав: заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 300 метрів до місця проживання, перебування, роботи чи інших місць регулярного перебування ОСОБА_1 ; особисто та через третіх осіб розшукувати, переслідувати ОСОБА_1 та встановлювати її місце знаходження; особисто та через третіх осіб спілкуватися з ОСОБА_1 , вести з нею листування, телефонні переговори та контактувати через інші засоби зв`язку, у тому числі месенджери, соціальні мережі та інші засоби комунікації; використовувати третіх осіб для передачі ОСОБА_1 повідомлень, прохань, вимог чи пропозицій щодо особистих відносин, спільного проживання або шлюбу.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що протягом тривалого часу заявниця проживала у м. Івано-Франківськ разом із бабусею та батьком, окремо від матері. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько заявниці, а згодом у цьому ж році і бабуся. Заявниця після їх смерті залишилася проживати самостійно, з матір`ю фактично не підтримувала близьких стосунків та спілкувалася вкрай рідко.

У 2025 році, як вказує заявниця, її матір відновила з нею спілкування. У березні 2025 заявниця на запрошення своєї матері прибула до місця проживання останньої у м. Львів, туди ж прибув і ОСОБА_4 , якого до цього заявниця не знала. ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання матері заявниці відбулося святкування Дня народження ОСОБА_4 , під час чого вживалися спиртні напої, а згодом зі слів заявниці ОСОБА_4 почав вчиняти щодо ОСОБА_1 дії сексуального характеру, які для неї були не бажаними та згоду на які ОСОБА_1 не надавала. Про вказане ОСОБА_1 повідомила свою матір, однак остання не відреагувала та проігнорувала її. Після цього, через кілька днів ОСОБА_1 повернулася в м. Івано-Франківськ по місцю свого проживання. Натомість, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не припиняють спробу розшуку заявниці, постійно намагаються з нею контактувати, надсилають повідомлення в месенджерах, залучають до пошуку третіх осіб, а тому заявниця вважає за необхідне звернутися до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка вказана, як матір заявниці.

Представник заявника та заявник в судовому засіданні заяву підтримали.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення заявника та її представника, дослідивши матеріали заяви суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює дані правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких до яких належать 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (ч.3 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 зроблено висновок, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21.11.2018 у справі № 756/2072/18, від 09.12.2019 у справі № 756/11732/18.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Натомість з матеріалів справи не вбачається, а заявником не надано беззаперечних та переконливих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 постійного та безперервного психологічного насильства у розумінні Закону, а судом не встановлено випадків психологічного насильства стосовно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, крім того заявником не надано доказів, що ОСОБА_3 є її матір`ю. Відтак у суду відсутні достатні підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 .

У постанові від 21.12.2022 у справі №464/2376/22 Верховний Суд звертає увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

На підтвердження вимог заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_4 заявницею долучено до матеріалів заяви скріншоти смс-повідомлень із різних номерів телефонів, які підтверджують викладені у заяві відомості про те, що ОСОБА_4 переслідує заявницю постійним повідомленнями, залучає для цього інших осіб, які шукають заявницю, відповідь Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області, згідно якої порушені у зверненні питання не належать до компетенції органів поліції та у зв`язку з тим, що у зверненні відсутні відомості, які є достатніми для свідчення про вчинення саме кримінального правопорушення проведено перевірку відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Суд звертає увагу, що ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» містить чіткий перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству.

Заявником не додано до матеріалів справи, жодних доказів, які б підтверджували факт її спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 ні на даний час, ні у минулому.

Суд зауважує, що відповідно до ч.2 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 не входить до переліку осіб, передбаченого ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому не може розглядатися як домашнє насильство в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству, та відповідно, в даному випадку щодо нього, не може бути видано обмежувальний припис.

Такий висновок узгоджується з позицією Верхового Суду викладеною у постанові від 11.02.2021 у справі № 335/5477/20.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що самі по собі звернення до правоохоронних органів можуть свідчити про наявність конфлікту між сторонами, однак не підтверджують факт вчинення особою саме домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Аналогічні правові висновки у справах з подібними правовідносинами були висловлені Верховним Судом у постановах від 08.04.2020 у справі № 336/5627/19, від 26.05.2021 у справі № 712/5977/20.

При цьому суд зауважує, що у випадку побоювання за своє життя чи здоров`я, заявник не позбавлений права звернутись до правоохоронних органів, які перевірять такі факти та встановлять наявність або відсутність ознак будь-якого правопорушення.

Неприязні стосунки, наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою не можуть бути підставою для задоволення заяви про винесення обмежувального припису (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 522/22472/21).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення домашнього насильства психологічного фізичного характеру стосовно неї, у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення психологічного і фізичного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для неї, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому заява про видачу обмежувального припису задоволенню не підлягає.

Виходячи з викладеного, заява підлягає до часткового задоволення, керуючись ст.ст. 350-4, 350-6 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 20 жовтня 2026 року.

Суддя Шамотайло О.В.