Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №742/2931/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2931/26

Головуючий у першій інстанції – Павлов В. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2019/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Супруна О.П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 липня 2026 року (суддя – Павлов В. Г., місце ухвалення – м. Прилуки, дата складання повного рішення – 13.07.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі – ТОВ «Свеа Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017 у розмірі 53997,60 грн та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 19.12.2017 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С-001-011806-17-980. Банк виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу можливість користуватися коштами кредитної лінії. Однак відповідач усупереч умов кредитного договору не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентах. У зв`язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань у нього виникла заборгованість, право вимоги якої кредитодавець за договором факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 відступив ТОВ «Свеа Фінанс» як новому кредитору. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату подачі позову складає 53997,60 грн, з яких: 18641,72 грн – борг за тілом кредиту, 35355,88 грн – борг за несплаченими відсотками, 0,00 грн – борг за іншими процентними платежами, що й спонукало товариство звернутися з даним позовом до суду.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 липня 2026 року позов ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитною угодою №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017 у розмірі 53997,60 грн, яка складається з: боргу за тілом кредиту – 18641,72 грн, боргу за відсотками – 35355,88 грн, а також 2662,40 грн судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення суду першої інстанції скасувати.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів його заборгованості за кредитним договором, оскільки надані позивачем документи лише констатують борг у фіксованій сумі, але не підтверджують його наявність, походження і розмір.

Скаржник вказує, що доданий банком до позову документ, під назвою «Довідка-розрахунок заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором С-001-011806-980 від 19.12.2017» не є належним доказом на підтвердження позовних вимог про наявність кредитної заборгованості, оскільки не відповідає вимогам п. 4.8, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 №254, п. 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України затвердженого постановою Правління НБУ від 04.07.2018 №75, так як не містить інформацію зокрема про: дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; суми вхідного залишку за рахунком; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суми оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Відповідач стверджує, що розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, а відображає односторонні арифметичні обчислення позивача. Виписка з 19.12.2017 по 25.07.2023 також не відповідає вказаним вимогам, оскільки з неї не можливо дослідити суми вхідного залишку за рахунком, суми оборотів за дебетом та кредитом рахунку, які в кінці однакові, немає суми вихідного залишку. З сум, які відповідач сплачував на погашення заборгованості за кредитом, банк погашав також і нараховані відсотки, штрафи за прострочення термінів погашення кредиту, комісію за обслуговування рахунку, комісію за нефінансові транзакції, страховку, однак вони не відображені в довідці-розрахунку заборгованості. Крім того, на погашення відсотків за кредитним договором здійснювалось списання коштів кількома траншами в день, однак виписка не містить даних щодо процентної ставки, яка була застосована банком при їх обчисленні.

Позивач, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про відкриття апеляційного провадження у справі, відзиву на апеляційну скаргу не подав, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

19.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Ідея Банк» із заявами, в яких просив повідомити інформацію про банківські продукти та послуги банку, якими бажає скористатися (а.с. 6), про акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку (а.с. 8), про згоду фізичної особи-клієнта банку на обробку його персональних даних, їх обсягу та згоду на доступ банка до його кредитної історії (а.с. 12).

19.12.2017 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладена Угода №С-001-011806-17-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки (а.с. 4 зворот-5), за умовами якої банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня (надалі - рахунок), операції за якими можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу та випускає клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard (надалі - кредитна картка). Відповідно до п. 3, 3.1-3.4 угоди Банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку (надалі кредитна лінія та/або кредит) на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн; ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 15000 грн; процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24% річних; розмір обов`язкового мінімального платежу визначається згідно з тарифами банку. Днем сплати обов`язкового мінімального платежу за попередній розрахунковий період є останній операційний день платіжного періоду (п. 3.5, 3.6). Повернення заборгованості та сплата відсотків за користування кредитною лінією та/або інших платежів за угодою та договором, в т.ч. черговість погашення вимог банку здійснюватимуться згідно умов договору, а також відповідно до тарифів, які розміщені на сайті банку за адресою: www.ideabank.ua. Підписанням Угоди клієнт підтверджує, що ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, реальною річною процентною ставкою та з загальною вартістю кредитної лінії, які зазначені в п. 5.11 угоди (п. 4). Укладаючи угоду про відкриття кредитної лінії обслуговування кредитної картки, сторони погодились, що клієнт ознайомлений з умовами договору, що затверджений розпорядженням банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку за електронною адресою: www.ideabank.ua та які йому роз`яснені, зрозумілі та з якими він цілком згідний (п. 5, 5.1). Клієнт, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу банку зобов`язаний оплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 5.9). Відповідно до п. 5.11 угоди згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна річна процентна ставка складає 124,74%. Загальна вартість кредитної лінії складає 581,70 грн за кожні 1000 грн використаної кредитної лінії. Вказані показники діють за умовами своєчасного погашення клієнтом грошових зобов`язань за угодою, за дії процентної ставки, вказаної у п. 3.3 Угоди та за умови використання коштів з кредитної лінії з використанням кредитної картки на розрахунки за товари/послуги.

19.12.2017 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 підписано Паспорт споживчого кредиту (а.с. 7).

Крім того, 19.12.2017 ОСОБА_1 підписана Заява №С-001-011806-17-980 на приєднання до договору добровільного страхування життя №ПБ КК І від 03.04.2017, об`єктом якого є майнові інтереси, пов`язані з життям застрахованої особи, страховик - ПрАТ «Страхова компанія УНІКА Життя», вигодонабувач -АТ «Ідея Банк» (а.с. 8 зворот).

У наданій позивачем виписці по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , ІВАN НОМЕР_3 , за період з 19.12.2017 по 25.07.2023 відображено рух коштів позичальника (а.с. 12 зворот-17).

Згідно складеної АТ «Ідея Банк» довідки-розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017 станом на 25.07.2023 складає 53997,60 грн, з яких: 18641,72 грн – основний борг, 35355,88 грн – борг за нарахованими відсотками, 0,00 грн – борг за нарахованими та несплаченими комісіями (а.с. 12).

25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» (клієнт) і ТОВ «РОССВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (фактор) укладено договір факторингу №01.02-31/23, за умовами якого клієнт передає (відступає) фактору свої права вимоги, а фактор набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом та визначені в реєстрі боржників, який після належного його підписання сторонами вважається невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1). Згідно п. 5.1 договору права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п. 4.1 цього договору (сплати фактором клієнту суми фінансування в розмірі 11963508,00 грн) (а.с. 18 зворот -21).

25 липня 2023 між АТ «Ідея Банк» і ТОВ «РОССВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» підписано реєстр боржників №2 (додаток №1) до цього договору, серед яких значиться й ОСОБА_1 (позиція 1552), заборгованість якого за кредитним договором №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017, укладеним з АТ «Ідея Банк», становить 53997,60 грн, з яких: 18641,72 грн – борг за тілом кредиту, 35355,88 грн – борг за несплаченими відсотками, 0,00 грн – борг за комісіями (а.с. 18).

ТОВ «РОССВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» за платіжною інструкцією №9217 від 26.07.2023 перерахувало АТ «Ідея Банк» кошти в сумі 11963508,00 як оплату фінансування згідно договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 (а.с. 22).

Рішенням єдиного учасника ТОВ «РОССВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» №1 від 25.03.2024 змінено назву (найменування) товариства на ТОВ «Свеа Фінанс», затверджено Статут у новій редакції (а.с. 22 зворот-23).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з доведеності фактів укладення між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору від 19.12.2017, отримання за ним кредитних коштів відповідачем та невиконання останнім своїх кредитних зобов`язань, що призвело до виникнення кредитної заборгованості, право вимоги якої за договором факторингу перейшло до позивача. Одночасно суд зауважив, що заперечення відповідача зводяться виключно до критичної оцінки доказів позивача без надання будь яких власних доказів своєї позиції.

Однак апеляційний суд не може повністю погодитись з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 19.12.2017 року між АТ «Ідея Банк» і ОСОБА_1 було укладено Угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С-001-011806-17-980, за умовами якої позичальнику встановлено максимальний ліміт кредитної лінії у розмірі 200000 грн, а ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 15000 грн, погоджено процентну ставку за користування коштами кредитної лінії в 24,00% річних.

Вказаний кредитний договір підписаний позичальником власноручно.

Надана позивачем виписка по рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 свідчить про те, що відповідач користувався кредитними коштами, витрачаючи їх на власний розсуд, періодично здійснював погашення кредиту та процентів.

Укладення між сторонами кредитного договору узгоджується з приписами Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, які вони вважали за потрібне, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Доказів повернення ОСОБА_1 кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, кошти в установлений строк не повернув.

При цьому, апеляційний суд констатує, що відповідач в апеляційній скарзі фактично не заперечує укладення з АТ «Ідея Банк» кредитного договору, отримання за ним кредитних коштів та порушення свого зобов`язання по їх поверненню, оспорюючи лише доведеність позивачем існування кредитної заборгованості та її розрахунок.

Перевіряючи зазначені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Тотожна за змістом норма закріплена й у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.

Аналіз зазначених норм банківського законодавства дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами на підтвердження заборгованості за кредитним договором.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц, від 22.04.2024 у справі №559/1622/19, від 15.05.2025 у справі №488/3972/23, що свідчить про усталеність практики касаційної інстанції з даного питання.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції послався не лише на розрахунок заборгованості, який містить окреме визначення сум тіла кредиту (18641,72 грн) та нарахованих процентів (35355,88 грн), а й на банківську виписку з рахунку відповідача.

Так, виписка по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за період з 19.12.2017 по 25.07.2023 складена за підписом заступника директора операційного департаменту АТ «Ідея Банк» О.Дропко та скріплена печаткою установи, містить інформацію про назву документа, дату складання, найменування клієнта банку, дату, зміст та обсяг операції й одиницю її виміру за кожною операцією, суми операцій за дебетом та кредитом, суми вхідного та вихідного залишку.

Номер рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , зазначений у виписці, відповідає номеру рахунку, вказаному в Угоді про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017, який визначений як рахунок, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу.

Відтак, вищезазначена виписка по рахунку відповідача оформлена у відповідності до вимог банківського законодавства, а тому є належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження заборгованості за кредитним договором.

Крім того, як слушно вказав суд першої інстанції, ставлячи під сумнів доказову цінність банківської виписки, відповідач усупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України клопотань про призначення відповідних судових експертиз, про витребування додаткових фінансових документів від первісного кредитора чи позивача перед судом не заявляв, власних обгрунтованих контррозрахунків не надав, а отже не скористався своїми процесуальними правами для доведення власної позиції.

Не є слушними посилання скаржника для підтвердження своїх доводів на судові рішення окремих апеляційних судів, оскільки їх висновки в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України не можуть враховуватися щодо застосування відповідних норм права до спірних правовідносин. Крім того, за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень існує й протилежна практика судів апеляційної інстанції в аналогічних справах.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21.01.2026 у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено належними, допустимими, достатніми й достовірними доказами порушення відповідачем своїх кредитних зобов`язань перед АТ «Ідея Банк», що призвело до виникнення кредитної заборгованості, право вимоги якої банком за договором факторингу відступлено ТОВ «Свеа Фінанс» як новому кредитору, тоді як відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування цих обставин, що свідчить про безпідставність аргументів апелянта та правильність позиції суду першої інстанції щодо даної обставини.

Водночас апеляційний суд не може погодитися з висновками місцевого суду про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ «Свеа Фінанс» у повному обсязі.

Так, за доводами апелянта, із внесених ним коштів на сплату кредитної заборгованості, банк, окрім тіла кредиту та відсотків, також погашав штрафи, комісію за обслуговування рахунку, комісію за нефінансові транзакції.

Зазначені твердження скаржника відповідають змісту операцій, наведених у банківській виписці по рахунку, згідно якої з відповідача стягнуто на погашення: комісії за обслуговування рахунку – 250,00 грн, комісії за нефінансові транзакції – 46,00 грн, штрафів – 200,00 грн, а всього – 496,00 грн цих платежів.

Однак, розмір та порядок нарахування вказаних складових сукупної вартості кредиту не було передбачено та погоджено в умовах укладеної між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 . Угоди про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017.

Відсилання у даній Угоді на Тарифи, які розміщені на сайті банку (www.ideabank.ua), не є належним підтвердженням того, що ці Тарифи є складовою частиною кредитного договору.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Ідея Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, які саме Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017, а також те, що вказані Тарифи на момент отримання та користування відповідачем кредитними коштами взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісій, пені, штрафів, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Тому в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, що узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), який у силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає застосуванню в спірних правовідносинах.

Підписання ж відповідачем Паспорту споживчого кредиту та ознайомлення з ним, не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20).

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості списання з відповідача комісій за обслуговування рахунку та за нефінансові транзакції, штрафів у загальній сумі 496,00 грн, які банк вказав у виписці по рахунку позичальника, позивачем суду не надано.

Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Відтак, уже безпідставно стягнуті банком з відповідача комісії та штрафи в сумі 496,00 грн у силу вимог ст. 534 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» підлягають зарахуванню йому в рахунок погашення наявної заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Підсумовуючи викладене, після проведеного апеляційним судом перерахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.12.2017, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «Свеа Фінанс», становить 53501,60 грн, з яких: 18641,72 грн – борг за тілом кредиту, 34859,88 грн (35355,88 – 496,00) – борг за процентами.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність зміни судового рішення з вищенаведених підстав.

Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.07.2026 – зміні, шляхом зменшення визначених до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» сум загальної заборгованості за кредитним договором, процентів та судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково (на 0,92%), а позовні вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» задовольняються на меншу суму – 53501,60 грн, що становить 99,08% від ціни позову.

Тому стягнуті з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції також підлягають відповідному зменшенню з 2662,40 грн до 2637,91 грн (2662,40 грн х 99,08%), а за апеляційний перегляд справи з ТОВ «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у сумі 36,74 грн (3993,60 грн х 0,92%).

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 липня 2026 року – змінити, зменшивши визначений до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» розмір заборгованості за кредитною угодою №С-001-011806-17-980 від 19.12.2017 із 53997,60 грн до 53501,60 грн, з яких: 18641,72 грн – борг за тілом кредиту, 34859,88 грн – борг за процентами, а також суму судового збору з 2662,40 грн до 2637,91 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 36,74 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

О.П. Супрун