Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №740/433/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 вересня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/433/25

Головуючий у першій інстанції – Дударець Д. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/896/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерного товариства Комерційний банк ”ПриватБанк”

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Дударця Д.В. від 13 січня 2026 року, місце ухвалення рішення - м. Ніжин, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк ”ПриватБанк” про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк ”ПриватБанк” про захист прав споживачів, в якому просила: зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк ”ПриватБанк” відновити залишок коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій 14.12.2024 року, шляхом повернення 83 000 грн.; зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк ”ПриватБанк” скасувати за картковими рахунками ОСОБА_1 № НОМЕР_1 заборгованості за користування кредитним лімітом (з урахуванням відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій), що утворилися внаслідок несанкціонованих операцій від 14.12.2024 року; стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк ”ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Позивач також ставила питання про стягнення на її користь із відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9 500 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що у її користуванні знаходяться дві платіжні картки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , а також картка № НОМЕР_4 із кредитними коштами в сумі 83 000 грн. Позивач вказувала, що 14.12.2024 року з її кредитної картки № НОМЕР_4 невідомими особами було переведено кредитні кошти в розмірі 83 000 грн. на картку № НОМЕР_2 , з якої в подальшому перераховано суму трьома платежами із призначенням MONO Direkt KYIV в розмірі по 29 000 грн., 22 000 грн. та 3 000 грн. за перерахунок грошових коштів з кредитної картки на картку для виплат. Позивач стверджувала, що вищезазначені картки постійно знаходяться у неї, у користування нікому вона їх не передавала, не втрачала, ПІН-коди, логіни, паролі не розголошувала, будь-яких платіжних доручень ні в паперовому, ні в електронному вигляді з використанням мобільного додатку або будь-якої іншої клієнтської системи, банку не складала. За доводами позивача, зняття коштів відбулося шахрайським шляхом, оскільки їх списання з рахунків відбулося поза її волею, не з її вини та за відсутності поінформованості про проведення банком операцій за банківськими рахунками. За цим фактом позивач звернулася із повідомленням до відповідача та 18.12.2024 року - до правоохоронних органів, і за результатами даного звернення розпочато кримінальне провадження №12024270380000876 від 19.12.2024 року за ч.4 статті 185 КК України. Позивач вказувала, що на її звернення до АТ КБ ”ПриватБанк” із вимогою про повернення незаконно списаних кредитних коштів, вона отримала лист про відмову від 06.01.2025 року та 14.01.2025 року - із пропозицією погасити кредитну заборгованість, яку позивач вважає незаконною та необґрунтованою, що порушує її права споживача. Позивач стверджувала, що грошові кошти були списані з її рахунків за ініціативою інших осіб, внаслідок недозволених платіжних операцій, а відповідачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткових рахунків. За даних обставин, як зазначає позивач, відповідачем їй завдано моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях та страху фінансової незахищеності, яку позивач оцінює в розмірі 10 000 гривень. У зв`язку із наведеним, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо практики вирішення аналогічних справ, позивач просила суд:

- зобов`язати АТ КБ ”ПриватБанк” відновити залишок коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій 14.12.2024 року, шляхом повернення 83 000 гривень;

- зобов`язати АТ КБ ”ПриватБанк” скасувати за картковим рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_4 заборгованість за користування кредитним лімітом (з урахуванням відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій), що утворилася внаслідок несанкціонованих операцій від 14.12.2024 року;

- стягнути з АТ КБ ”ПриватБанк” на користь позивача 10 000 гривень моральної шкоди; - 9 500 гривень понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Оскаржуваним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13.01.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк ”ПриватБанк” про захист прав споживачів - відмовлено.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 13.01.2026 року, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено, що транзакції за рахунком позивача початково відбулися за участі третіх осіб без її волі, оскільки із врахуванням обставин справи та дослідженого судом аудіозапису, встановлено, що позивач самостійно та з власної волі перейшла за інтеренет-посиланням, де ввела дані, достатні для ініціації платіжних операцій, завдяки чому невідомі особи отримали змогу доступу до мобільного додатку позивача у ”Приват24”. Враховуючи зазначені вище обставини, суд першої дійшов висновку, що позивач своїми діями сприяла незаконному використанню ПІН-коду та іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку. Судом першої інстанції зазначено, що за наведених обставин, не вбачається, що з вини відповідача були неправомірно чи помилково зняті кошти з рахунку позивача ОСОБА_1 . Суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись до суду з даним позовом, в порядку захисту прав споживача банківських послуг, позивач не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідач, як надавач цих послуг, порушив вимоги чинного законодавства та умови укладеного між ними договору, зокрема, порушив правила проведення розрахункових операцій при здійсненні 14.12.2024 року трьох переказів грошових коштів у загальній сумі 83 000 грн., та здійснив зазначені перекази без розпорядження позивача та згоди за належними їй картковими рахунками. Оскільки судом не встановлено порушень прав позивача відповідачем АТ КБ ”ПриватБанк”, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення моральної шкоди. За даних обставин, суд першої інстанції відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13.01.2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким вимоги її позову до Акціонерного товариства Комерційний банк ”ПриватБанк” - задовольнити. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішення Ніжинського міськрайонного суду від 13.01.2026 року у справі №740/433/25 ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними, і тому рішення суду від 13.01.2026 року, підлягає скасуванню, із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області 13.01.2026 року у справі №740/433/25 ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, і висновок суду відносно того, що позивач своїми діями сприяла незаконному використанню ПІН-коду та іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, не є доведеним тими обставинами, які суд першої інстанції визнав встановленими. За доводами апелянта, вона зателефонувала на гарячу лінію АТ КБ ”ПриватБанк” 17.12.2024 року (у вівторок) та повідомила про зняття коштів з її рахунку невідомими особами і те, що у неділю (15.12.2024 року) у неї було зламано акаунт, і вона не могла зайти у Приват24. При цьому, працівник банку повідомив, що кошти знімалися 14.12.2024 року (у п`ятницю). На запитання працівника банку, чи надавала ОСОБА_1 кому-небудь свої дані для входу у Приват24, апелянт повідомила, що не надавала. ОСОБА_1 повідомила, що при спробі голосування за петицію на присвоєння звання Героя України було зламано її ПІН код (тобто, 15.12.2025 року). За доводами апелянта, вона в ході розгляду даної справи наголошувала, що голосувала за петицію 15.12.2024 року, а кошти знімалися 14.12.2024 року, тобто, на день раніше, але суд першої інстанції не прийняв до уваги її пояснення, не перевірив їх, та дійшов до хибного висновку, що позивач напередодні крадіжки коштів зайшла на посилання та проголосувала за петицію щодо присвоєння звання Герой України, що і стало підставою для зняття коштів. Апелянт зазначає, що відповідач, який має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не надав суду доказів, що саме під час спроби проголосувати за петицію, відбулося зняття коштів. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції не врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.11.2024 року по справі №190/2037/23 що ”саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є ”слабкою” стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.” Апелянт вказує, що висновку суду першої інстанції базуються на припущеннях, а не на конкретно доведених обставинах, які могли б безспірно свідчити про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ ”ПриватБанк” просить залишити без задоволення подану апеляційну скаргу та залишити без змін рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13.01.2026 року.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Мусієнко В.О. підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду представники відповідача АТ КБ ”ПриватБанк” - адвокат Рожко С.М., адвокат Мельник В.М. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13.01.2026 року, залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ ”ПриватБанк” та користувачем послуг банку. На ім`я позивача відкрито банківські рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (а.с.98-111).

14.12.2024 року о 23 год. 38 хв. відбулися операції з переведення грошових коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 на карту № НОМЕР_2 у розмірі 105 050 грн. У подальшому, 14.12.2024 року було проведено списання грошових коштів із карткового рахунку № НОМЕР_2 у загальному розмірі 80 000 грн., трьома транзакціями: о 23:40 год. - на суму 29 000 грн., о 23:41 год. - на суму 29 000 грн. та о 23:43 год. - на суму 22 000 грн., що підтверджується виписками за рахунками (а.с.191).

Про зазначені транзакції ОСОБА_1 повідомила АТ КБ ”ПриватБанк” 17.12.2024 року о 19:03 год. на номер гарячої лінії 3700.

18.12.2024 року позивач звернулася до Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області із заявою, у якій повідомила, що 14.12.2024 року з її банківської картки ”ПриватБанк” № НОМЕР_2 за невідомих обставин зникли грошові кошти на загальну суму 83 000 грн., які знято трьома транзакціями MONODireсt, KYIV.

19.12.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024270380000876 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією за ч.4 статті 185 КК (а.с.20).

За результатами звернень ОСОБА_1 з вимогою про повернення незаконно списаних грошових коштів, листами АТ КБ ”ПриватБанк” від 06.01.2025 року та від 14.01.2025 року повідомлено позивача, що 14.12.2024 року за картрахунком № НОМЕР_5 за допомогою картки, доданої 23.01.2025 року до сервісу Google Pay, було здійснено ряд операцій. Відповідне повідомлення про активізацію сервісу надсилалося на е-mаіl. Із посиланням на Умови та правила надання банківських послуг, які є невід`ємного частиною договору банківського обслуговування, банком було відмовлено у поверненні грошових коштів (а.с.15,16).

Проведеною відповідачем службовою перевіркою за фактом здійснення оспорюваних транзакцій клієнтом ОСОБА_1 (а.с.118, зворот - 132). встановлено, що 14.12.2024 року о 23:38 год. із карти позивача № НОМЕР_6 було проведено переказ грошових коштів у розмірі 105 050 грн. на карту № НОМЕР_5 та 14.12.2024 року у період часу з 23:40 год. до 23:43 год. із зазначеного карткового рахунку здійснено три транзакції на загальну суму 80 000 грн., а саме, 29 000 грн., 29 000 грн., 22 000 грн. на рахунок отримувача №4441114408944088 ПАТ банк Універсал.

Перевіркою входів у П-24 під обліковим записом клієнта ОСОБА_1 у період переказу коштів встановлено, що такі входи відбувалися із типового пристрою PHONE, модель девайса: SM-A315F SAMSUNG, версія: ANDROID.12, IMEI: 8А288185749DB153, IP: 46.211.80.146, провайдер: Kyivstar, присутній також нетиповий пристрій: PERSONAL COMPUT, версія: WINDOWS, 10.0, браузер версія: CHROME, 130.0.0.0, IP: НОМЕР_7 , Fingerprint 12F9DE566B4E87A2AFD84346DAA63756 456AWGX2T, провайдер: Kyivstar, час входу: 14.12.2024 13:21:50 (входи скрін 2, скрін 2а).

Входи відбувалися із використанням фінансового номеру телефону НОМЕР_8 , який встановлювався 29.11.2010 року о 15:19:14, змінений 18.12.2024 року о 09:07:34. Авторизація зазначеного пристрою проведена із коректним введенням логіну та паролю клієнта та підтвердженням таких входів через фінансовий телефон клієнта. Авторизація стороннього пристрою підтверджена надсиланням банком на телефон клієнта відповідних СМС та текстових повідомлень, зокрема й повідомлення про вхід з нетипового пристрою (скріни 1, 1а, 2, 2а, 3, 3а, 4, 5, 5а, 6, 7, 7а, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14).

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що рішення Ніжинського міськрайонного суду від 13.01.2026 року у справі №740/433/25 ухвалено із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 13.01.2026 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги апелянт вказує, що Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області 13.01.2026 року у справі №740/433/25 ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, і висновок суду відносно того, що позивач своїми діями сприяла незаконному використанню ПІН-коду та іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, не є доведеним тими обставинами, які суд першої інстанції визнав встановленими. За доводами апелянта, вона зателефонувала на гарячу лінію АТ КБ ”ПриватБанк” 17.12.2024 року (у вівторок) та повідомила про зняття коштів з її рахунку невідомими особами і те, що у неділю (15.12.2024 року) у неї було зламано акаунт, і вона не могла зайти у Приват24. При цьому, працівник банку повідомив, що кошти знімалися 14.12.2024 року (у п`ятницю). На запитання працівника банку, чи надавала ОСОБА_1 кому-небудь свої дані для входу у Приват24, апелянт повідомила, що не надавала. ОСОБА_1 повідомила, що при спробі голосування за петицію на присвоєння звання Героя України було зламано її ПІН код (тобто, 15.12.2025 року). За доводами апелянта, вона в ході розгляду даної справи наголошувала, що голосувала за петицію 15.12.2024 року, а кошти знімалися 14.12.2024 року, тобто, на день раніше, але суд першої інстанції не прийняв до уваги її пояснення, не перевірив їх, та дійшов до хибного висновку, що позивач напередодні крадіжки коштів зайшла на посилання та проголосувала за петицію щодо присвоєння звання Герой України, що і стало підставою для зняття коштів. Апелянт зазначає, що відповідач, який має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не надав суду доказів, що саме під час спроби проголосувати за петицію, відбулося зняття коштів. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції не врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.11.2024 року по справі №190/2037/23 що ”саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є ”слабкою” стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.” Апелянт вказує, що висновку суду першої інстанції базуються на припущеннях, а не на конкретно доведених обставинах, які могли б безспірно свідчити про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Приписами ч.1 статті 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, регламентовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із приписами п. 56 ч. 1 статті 1 Закону України ’’Про платіжні послуги’’, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Положеннями ч.6 статті 64 Закону України ’’Про платіжні послуги’’, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, регламентовано, що порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.

Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно із пунктом 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Відповідно до пункту 146 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Згідно із пунктом 147 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц, провадження №61-1856св17, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, провадження № 61-10469св18, від 20 листопада 2019 року у справі №577/4224/16-ц, провадження №61-30583св18, від 24 вересня 2026 року у справі №127/33187/23, провадження №61-1408св25.

Згідно із положеннями ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.01.2026 року, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з тих обставин, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що 14.12.2024 року з її карткового рахунку, відкритого на її ім`я, відбулося несанкціоноване зняття коштів на загальну суму 83 000 грн. Разом з цим, із матеріалів справи, зокрема, із аудіозапису, який було надано стороною відповідача, вбачається, що працівниками банку були вчинені дії, спрямовані на встановлення фактичних обставин переказу коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 здійснених 14.12.2024 року. Як встановлено із аудіозапису телефонної розмови за зверненням ОСОБА_1 на гарячу ліню АТ КБ ’’ПриватБанк’’, позивач напередодні вказаних вище подій зайшла на посилання та проголосувала за петицію щодо присвоєння звання Герой України, вводила дані через власний П-24, надавши таким чином третій особі доступ до власного акаунту, її телефон після цього перестав працювати, до неї дзвінки доходили, а вона нікому не могла зателефонувати.

Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку суду першої інстанції відносно того, що за даних обставин, в ході судового розгляду даної справи встановлено, що позивачем не доведено тих обставин, що транзакції за її рахунком початково відбулися за участі третіх осіб без волі ОСОБА_1 . Оскільки, як встановлено судом, і вказані обставини підтверджуються дослідженим судом аудіозаписом, позивач самостійно та з власної волі перейшла за інтеренет-посиланням, де ввела дані, достатні для ініціації платіжних операцій, завдяки чому невідомі особи отримали змогу доступу до мобільного додатку позивача у ’’Приват 24’’.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку суду першої інстанції відносно того, що позивач своїми діями сприяла незаконному використанню ПІН-коду та іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку. При цьому, в ході судового розгляду даної справи не встановлено, що з вини відповідача були неправомірно чи помилково зняті кошти із рахунку позивача ОСОБА_1 . Не спростовує вказаного факту і наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивача за ч.4 статті 185 Кримінального кодексу України, оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами позивача не доводить тих обставин, що саме ця невстановлена особа/особи заволоділа персональними даними позивача, з метою здійснення переказу коштів на інший рахунок.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд першої інстанції, у відповідності із приписами ч.4 статті 263 ЦПК України, обґрунтовано врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі №712/9107/18, провадження № 61-9877св19.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем ОСОБА_1 в ході судового розгляду даної справи не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів щодо порушення відповідачем, як надавачем банківських послуг, вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами спору договору. А саме, у справі відсутні докази, які б підтверджували порушення відповідачем правил проведення розрахункових операцій при здійсненні 14.12.2024 року трьох переказів грошових коштів у загальній сумі 80 000 грн. Також судом не встановлено фактів здійснення відповідачем зазначених переказів без розпорядження та згоди ОСОБА_1 за належними їй картковими рахунками. Оскільки, виходячи із приписів чинного законодавства, яке регулює правовідносини у сфері надання платіжних послуг, банк зобов`язаний виконувати розпорядження клієнта про проведення платіжних операцій за рахунком і не має права визначати, контролювати напрями використання грошових коштів клієнта. При цьому, банк несе відповідальність перед клієнтом за помилковий переказ, який став наслідком порушення банком правил розрахункових операцій. У разі здійснення помилкового або неакцептованого переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки банк зобов`язаний негайно відновити залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

За чинним законодавством та за умовами укладеного між сторонами спору договору банківського обслуговування, клієнт зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту такого повідомлення ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. У випадку недотримання платником вимог щодо захисту інформації і здійснення неправомірних дій з компонентами платіжної інфраструктури, надавач платіжних послуг, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за виконання платіжних операцій.

Оскільки судом не встановлено порушень прав позивача відповідачем АТ КБ ’’ПриватБанк’’, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача із відповідача моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.01.2026 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони спору посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13.01.2026 року - залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: