Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №742/846/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/846/26

Головуючий у першій інстанції - Фетісова Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2109/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Стельмаха А. П.,

суддів: Супруна О. П., Шарапової О. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, яка продовжує навчання,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання їхнього повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після закінчення навчання у Прилуцькому технічному фаховому коледжі продовжив навчання у Сумському державному університеті.

Позивач посилалася на те, що син навчається на платній основі, стипендії не отримує, стабільного заробітку не має, а тому у зв`язку з навчанням потребує матеріальної допомоги. Зазначала, що сама є особою з інвалідністю III групи, отримує пенсію по інвалідності та утримує малолітню доньку. Відповідач є батьком ОСОБА_3 , працездатний та має дохід, отже, на думку позивача, може надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину.

Первісно позивач просила визначити аліменти у розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача. 12 липня 2026 року, до закриття підготовчого провадження, її представник подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив стягувати аліменти у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно. В іншій частині вимоги залишено без змін.

Збільшення частки позивач обґрунтовувала тим, що після одержання документів відповідача їй стало відомо про наявність у нього статусу учасника бойових дій, з чого вона зробила припущення про отримання ним пенсії та додаткового доходу.

Позивач просила розпочати стягнення з 30 червня 2025 року та здійснювати його до закінчення сином навчання 30 червня 2028 року, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 визнав необхідність участі в утриманні сина лише в межах 50 відсотків вартості його навчання, а в іншій частині позов просив відхилити.

Відповідач посилався на власні витрати на проживання у м. Києві та навчання на контрактній основі у Приватному вищому навчальному закладі «Європейський університет», на перебування у фактичних сімейних відносинах і фактичне утримання дітей співмешканки, одна з яких, за його твердженням, потребує лікування. Також зазначав, що статус учасника бойових дій не означає отримання ним пенсії.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 01 вересня 2025 року, і до закінчення сином навчання, тобто до 30 червня 2028 року, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави 1 331 грн 20 коп. судового збору. Рішення в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць звернуто до негайного виконання.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 є сином сторін, не досяг двадцяти трьох років, продовжує навчання за дистанційною формою на платній основі, не має стабільного доходу і потребує матеріальної допомоги. Позивач отримує невелику пенсію по інвалідності та утримує малолітню дитину. Відповідач працездатний, офіційно працевлаштований та отримує дохід.

Суд відхилив доводи відповідача щодо утримання дітей співмешканки через відсутність доказів усиновлення, опіки, піклування, установленого законом обов`язку щодо їх утримання, регулярного фактичного утримання та витрат на лікування. Витрати відповідача на здобуття власної освіти суд оцінив як наслідок його особистого волевиявлення, який сам по собі не усуває обов`язку за статтею 199 Сімейного кодексу України.

Визначаючи частку 1/8, місцевий суд, серед іншого, зазначив про «відсутність інших дітей» у відповідача. Разом із тим у матеріалах спору наявна постанова Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 742/2803/23 між тими самими сторонами, якою встановлено, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з нього стягувалися аліменти на цю дитину.

Щодо початку стягнення місцевий суд указав, що після закінчення коледжу 30 червня 2025 року ОСОБА_3 до 01 вересня 2025 року не навчався, а тому вимога про стягнення з 30 червня 2025 року задоволенню не підлягає. У мотивувальній частині рішення міститься згадка про 01 вересня 2026 року, тоді як у резолютивній частині визначено 01 вересня 2025 року. При цьому суд послався на частину першу статті 79 СК України як на норму про присудження аліментів від дня подання позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Апелянт вважає, що суд неправильно оцінив докази та не врахував обставини, встановлені постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 742/2803/23, зокрема щодо наявності у нього інших осіб на утриманні. Заперечує достатність доказів потреби повнолітнього сина у матеріальній допомозі, посилаючись на його неофіційну зайнятість.

Скаржник також стверджує, що заява від 12 липня 2026 року фактично змінювала підставу позову, а не лише збільшувала розмір вимог, і що він не мав належної можливості відреагувати на таку зміну. Окремо заперечує правильність розрахунку заборгованості за попереднім виконавчим документом та порядок долучення цього розрахунку до матеріалів справи.

На думку апелянта, ОСОБА_2 не може діяти як законний представник повнолітнього сина, а доказів його фактичного проживання разом із матір`ю недостатньо. Також він посилається на відсутність предмета спору та на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20.

Апелянт звертає увагу на суперечність між мотивувальною та резолютивною частинами рішення щодо дати початку стягнення аліментів. Апеляційну скаргу подано 26 серпня 2026 року.

У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Позивач зазначає, що докази, які подавалися під час розгляду справи, надсилалися відповідачу поштою або через підсистему «Електронний суд». Розрахунок заборгованості за попереднім виконавчим документом, на її думку, є офіційним документом органу державної виконавчої служби, а відповідач за наявності заперечень міг оскаржити його або подати докази сплати.

ОСОБА_2 наполягає, що стаття 199 СК України надає тому з батьків, з ким проживає повнолітня дитина, самостійне право на звернення до суду, а тому вона не здійснює процесуальне представництво сина. Вказує, що син продовжує платне навчання, стипендії не одержує, його нерегулярний заробіток не забезпечує самостійного утримання, а відповідач отримує дохід і спроможний надавати допомогу.

До відзиву додано копії фіскальних чеків від 31 травня та 14 червня 2026 року щодо придбання принтера, комп`ютерної техніки та супутніх товарів; платіжний документ від 04 жовтня 2026 року про сплату 3 000 грн за навчання ОСОБА_3 .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

За частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ; його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З довідки Сумського державного університету № 32.01-2819 від 28 січня 2026 року вбачається, що ОСОБА_3 є здобувачем освітнього ступеня бакалавра, навчається дистанційно за рахунок коштів фізичних осіб; строк навчання зазначено з 01 вересня 2025 року до 30 червня 2028 року. Договором про надання освітньої послуги від 11 серпня 2025 року передбачено платне навчання за спеціальністю «Електрична інженерія». На час розгляду справи було підтверджено оплату навчання, зокрема квитанцією від 17 лютого 2026 року на 3 200 грн.

ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності; за довідкою про доходи сума пенсії за грудень 2025 року становила 3 323 грн. Вона має III групу інвалідності безстроково та є матір`ю малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 є працездатною особою. Матеріали справи містять відомості про його офіційне працевлаштування та отримання доходу. Він також навчається на контрактній основі у Приватному вищому навчальному закладі «Європейський університет» за спеціальністю 081 «Право» у період з 01 вересня 2024 року до 30 червня 2027 року та документально підтвердив оплату власного навчання у травні-червні 2026 року на загальну суму 15 700 грн.

Довідкою ОСББ «Згода-96» від 20 травня 2026 року підтверджено фактичне проживання ОСОБА_1 у м. Києві з грудня 2021 року. Документів, які б підтверджували юридичний обов`язок відповідача утримувати дітей його співмешканки, матеріали справи не містять.

Водночас постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 742/2803/23 між цими ж сторонами встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У тій справі також було встановлено наявність виконавчого провадження за рішенням про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно.

Тією ж постановою від 16 травня 2024 року аліменти на ОСОБА_3 на попередній період його навчання були визначені у розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно - з 13 червня 2023 року до 30 червня 2025 року. При визначенні цієї частки апеляційний суд, зокрема, врахував тодішнє звільнення відповідача з роботи, його сімейний стан та інших осіб, яких він фактично утримував.

Новий позов у цій справі пред`явлено 11 лютого 2026 року після того, як ОСОБА_3 розпочав навчання у Сумському державному університеті.

Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Згідно з частиною третьою цієї статті право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до частин першої та другої статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу, та бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

До обставин, які мають бути враховані відповідно до пунктів 1, 2, 3, 3-1 та 4 частини першої статті 182 СК України, належать стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей та визначених законом непрацездатних членів сім`ї, наявність у нього майна та майнових прав, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 201 СК України передбачає застосування до відносин між батьками та повнолітніми дочкою, сином щодо надання утримання, зокрема, норм статей 189-192 цього Кодексу. Частина перша статті 191 СК України встановлює загальне правило, за яким аліменти присуджуються від дня пред`явлення позову, а частина друга цієї статті допускає присудження аліментів за минулий час за умови доведення вжиття позивачем заходів для їх одержання та ухилення відповідача від сплати.

Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 199/9339/16-ц зазначив, що при встановленні потреби повнолітньої дочки чи сина в утриманні необхідно враховувати всі джерела їх доходу, обов`язок обох батьків надавати матеріальну допомогу та спроможність кожного з них її надавати. При визначенні розміру аліментів ураховуються витрати, пов`язані з навчанням, проїздом та проживанням.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 наголошено, що утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, є самостійним аліментним обов`язком, а навчання і пов`язані з ним витрати мають оцінюватися у сукупності з матеріальним станом сторін.

Пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України надає позивачу право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 570/2518/22 розмежував збільшення розміру вимог і зміну предмета чи підстав позову та вказав, що доповнення первісних обставин новими обставинами за збереження первісної фактичної основи саме по собі не є зміною підстав позову.

За частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Водночас відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За частиною третьою цієї статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; правильне по суті і законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що доводи ОСОБА_1 не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення аліментів та визначення їх у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача. Підстав для скасування оскаржуваного рішення та відмови в позові, як про це просить апелянт, не встановлено.

Довід апелянта про те, що ОСОБА_2 нібито діє як законний представник повнолітнього сина, ґрунтується на неправильному тлумаченні частини третьої статті 199 СК України. Ця норма безпосередньо надає тому з батьків, з ким проживає повнолітня дочка чи син, самостійне матеріально-правове право звернутися з позовом про стягнення аліментів. Таке звернення не є процесуальним представництвом повнолітньої дієздатної особи у розумінні статті 59 ЦПК України.

У справі наявні дані про реєстрацію ОСОБА_3 разом із позивачем, твердження позивача про спільне проживання та відсутні докази його постійного проживання з іншою особою. За таких обставин самі лише заперечення відповідача не спростовують установленого судом факту проживання сина з матір`ю в розумінні частини третьої статті 199 СК України.

Посилання апелянта на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 висновків місцевого суду про наявність спору не спростовує. У цій постанові Верховний Суд пов`язав відсутність предмета спору з ситуацією, коли між сторонами не залишилося неврегульованих питань. У цій справі відповідач заперечував проти заявленого способу та розміру утримання, визнаючи лише готовність нести 50 відсотків вартості навчання, отже спір про обсяг аліментного обов`язку був реальним як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення рішення.

Факт продовження ОСОБА_3 навчання після досягнення повноліття підтверджений належними доказами. Навчання є платним, стипендію він не отримує. Дані про нерегулярний неофіційний підробіток не свідчать про наявність стабільного доходу, достатнього для самостійного покриття витрат на навчання та повсякденне утримання. Доводи апелянта про можливість повнолітнього сина отримувати більший заробіток мають припустимий характер і доказами не підтверджені.

Матеріальне становище другого з батьків також підлягає врахуванню. Позивач отримує пенсію по інвалідності у незначному розмірі та утримує малолітню дитину. Водночас відповідач є працездатним, має дохід та спроможний брати участь в утриманні повнолітнього сина. Сам відповідач у суді першої інстанції не заперечував проти обов`язку фінансувати частину навчання, що додатково підтверджує відсутність спору щодо самої принципової можливості надавати матеріальну допомогу.

Власні витрати відповідача на здобуття освіти підлягають оцінці як одна з обставин його матеріального становища, однак не мають пріоритету перед установленим законом обов`язком утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання. Водночас ці витрати разом із наявністю іншої неповнолітньої дитини мають значення саме для визначення розміру аліментів.

Колегія суддів враховує, що висновок місцевого суду про «відсутність інших дітей» у ОСОБА_1 не відповідає матеріалам справи. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 742/2803/23 між тими самими сторонами встановлено, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та що з нього стягуються аліменти на утримання цієї дитини. Ця обставина відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України підлягає врахуванню і в цій справі.

Разом із тим наявність у платника іншої дитини та іншого аліментного обов`язку сама по собі не визначає наперед конкретну частку аліментів і не є безумовною підставою для її зменшення. Розмір утримання за статтею 200 СК України встановлюється за результатами оцінки всієї сукупності обставин, передбачених статтею 182 цього Кодексу. Аналогічний підхід щодо відсутності автоматичного зменшення аліментів лише через наявність іншої дитини викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20.

Обставини, за яких постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 742/2803/23 на попередній період навчання ОСОБА_3 було визначено аліменти у розмірі 1/10 частини доходу відповідача, істотно відрізнялися від установлених у цій справі. Тоді навчання сина фінансувалося за кошти бюджету, а апеляційний суд окремо врахував майбутнє звільнення ОСОБА_1 з роботи. У новому періоді навчання ОСОБА_3 навчається на платній основі, стипендії не отримує, тоді як відповідач офіційно працевлаштований та отримує дохід.

Посилання позивача у заяві про збільшення розміру позовних вимог на статус відповідача як учасника бойових дій не підтверджує саме по собі одержання ним пенсії, і доказів такого доходу матеріали справи не містять. Однак недоведеність цієї окремої обставини не свідчить про необґрунтованість визначеної судом частки 1/8, оскільки суд визначає розмір аліментів не за одним аргументом сторони, а виходячи із сукупності встановлених обставин, передбачених статтями 182, 199, 200 СК України.

Оцінивши у сукупності платний характер навчання ОСОБА_3 , відсутність у нього стипендії та стабільного доходу, обмежені матеріальні можливості позивачки, яка отримує пенсію по інвалідності, працездатність і працевлаштування відповідача, його витрати на власне навчання, а також наявність у нього іншої малолітньої дитини та обов`язку з її утримання, колегія суддів вважає визначену місцевим судом частку 1/8 такою, що відповідає вимогам розумності, пропорційності та забезпечує належний баланс інтересів учасників правовідносин.

Апелянт не подав доказів того, що стягнення 1/8 частини його доходу на утримання повнолітнього сина, який продовжує платне навчання, у сукупності з іншими встановленими витратами та аліментними обов`язками позбавляє його можливості забезпечувати власні необхідні потреби або робить виконання такого обов`язку об`єктивно неможливим. Тому помилкове посилання суду першої інстанції на «відсутність інших дітей» не вплинуло на правильність кінцевого висновку про розмір аліментів і не є підставою для зміни рішення.

Заяву від 12 липня 2026 року подано до закриття підготовчого провадження. Нею не змінено особу одержувача утримання, вид аліментного обов`язку, спосіб захисту чи фактичне ядро позову - продовження повнолітнім сином навчання, потребу у матеріальній допомозі та можливість батька її надавати. Змінено лише цифрово визначену частку доходу, що просила стягувати позивач, - з 1/10 до 1/8.

Посилання у заяві на додатково відому позивачу обставину - статус учасника бойових дій - не означає заміну первісної фактичної підстави позову, а є доповненням аргументації щодо матеріального становища відповідача. Тому довід апелянта про одночасну зміну предмета і підстав позову є необґрунтованим. Водночас недоведеність припущення про отримання пенсії враховується під час оцінки обґрунтованості розміру вимоги, а не під час визначення допустимості самої процесуальної заяви.

Матеріали свідчать, що заява про збільшення вимог була подана 12 липня 2026 року, а підготовче провадження закрито 13 липня 2026 року; розгляд справи по суті відбувся пізніше. За цих обставин саме по собі неприйняття окремої мотивованої ухвали щодо заяви, яка фактично була врахована судом і доведена до відома відповідача, не є таким процесуальним порушенням, яке зумовлює скасування рішення та відмову в позові.

У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції в одному абзаці зазначив, що аліменти необхідно стягувати з 01 вересня 2026 року, тоді як зі змісту встановлених обставин, попереднього абзацу мотивувальної частини та резолютивної частини однозначно вбачається, що суд мав на увазі 01 вересня 2025 року - дату початку нового періоду навчання ОСОБА_3 у Сумському державному університеті. Зазначення 2026 року є очевидною опискою, однак правильність визначення судом 01 вересня 2025 року як початку стягнення підлягає окремій перевірці за нормами матеріального права.

Відповідно до статті 201 СК України до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються, зокрема, норми статті 191 цього Кодексу. За частиною першою статті 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Виняток установлено частиною другою цієї статті: аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за умови подання доказів того, що позивач вживав заходів щодо їх одержання, але не міг одержати їх у зв`язку з ухиленням відповідача від сплати.

Позов у цій справі пред`явлено 11 лютого 2026 року. Наявні матеріали не містять достатніх доказів сукупності обставин, передбачених частиною другою статті 191 СК України, які давали б підстави присудити аліменти за новий період навчання до дня пред`явлення цього позову. Попереднє судове рішення та виконавче провадження стосувалися іншого періоду навчання ОСОБА_3 і передбачали стягнення аліментів лише до 30 червня 2025 року. Саме по собі існування заборгованості за тим виконавчим документом не доводить вжиття позивачем заходів щодо одержання аліментів за період навчання у Сумському державному університеті та ухилення відповідача від їх сплати до 11 лютого 2026 року.

Отже, суд першої інстанції, визначивши початок стягнення аліментів з 01 вересня 2025 року, неправильно застосував норми матеріального права. Аліменти у визначеній судом частці 1/8 усіх видів заробітку (доходу) відповідача підлягають стягненню з 11 лютого 2026 року - дня пред`явлення позову. Відповідно до пункту 4 частини першої та частини другої статті 376 ЦПК України таке неправильне застосування норми матеріального права є підставою для зміни рішення в цій частині. ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому застереження про стягнення аліментів до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років, відповідає частинам першій та другій статті 199 СК України.

Доводи апелянта про неправильність розрахунку заборгованості станом на 05 червня 2026 року не є визначальними для вирішення цього спору. Предметом цієї справи є виникнення та обсяг нового аліментного обов`язку у зв`язку з продовженням ОСОБА_3 навчання у Сумському державному університеті, а не перевірка дій державного виконавця при виконанні попереднього судового рішення. Наявність або відсутність заборгованості за попереднім виконавчим документом не замінює перевірки юридичних фактів, передбачених статтею 199 СК України. За наявності спору щодо правильності розрахунку він може бути предметом передбаченого законом судового контролю за виконанням судового рішення.

Фіскальні чеки від 31 травня та 14 червня 2026 року існували до ухвалення оскарженого рішення. У відзиві не наведено об`єктивних причин, які унеможливлювали їх подання суду першої інстанції у строки, встановлені процесуальним законом. Тому підстав для прийняття цих документів як нових доказів за частиною третьою статті 367 ЦПК України немає.

Платіжний документ від 04 жовтня 2026 року виник після ухвалення рішення суду першої інстанції. Він підтверджує подальшу оплату навчання, однак не може використовуватися для ретроспективної перевірки законності та обґрунтованості рішення станом на 27 липня 2026 року. З тих самих причин відомості про наступну зміну вартості навчання не впливають на оцінку правильності оскарженого рішення за наявними на той час обставинами.

Неприйняття цих додаткових матеріалів не змінює висновку про потребу ОСОБА_3 у матеріальній допомозі, оскільки платний характер його навчання та фактичне здійснення платежів були підтверджені доказами, дослідженими судом першої інстанції.

Аргументи щодо неналежного засвідчення окремих копій та порядку їх долучення оцінюються з урахуванням того, чи призвели стверджувані процесуальні недоліки до неправильного вирішення справи. Визначальні для спору факти - походження сина, його вік, продовження платного навчання, матеріальне становище сторін та наявність у відповідача іншої неповнолітньої дитини - підтверджуються сукупністю документів і частково обставинами, встановленими судовим рішенням, що набрало законної сили. Тому зазначені доводи не дають підстав для повної відмови в позові.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для відмови у позові чи зменшення визначеної судом частки 1/8. Водночас оскаржуване рішення підлягає зміні в частині початкової дати стягнення аліментів, оскільки за відсутності підстав, передбачених частиною другою статті 191 СК України, вони можуть бути присуджені лише від дня пред`явлення цього позову - 11 лютого 2026 року.

Позивачка у справах про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Зміна початкової дати стягнення не впливає на визначену судом частку аліментів та не дає підстав для зміни суми судового збору, стягнутої судом першої інстанції на користь держави.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 597 грн 44 коп. судового збору. Апеляційну скаргу задоволено частково лише в частині початкової дати стягнення аліментів, тоді як вимоги про відмову в позові та скасування аліментного обов`язку відхилено. З огляду на те, що сплачений судовий збір визначено за мінімальною ставкою, а часткове задоволення скарги не змінює розміру щомісячного стягнення, підстав для його часткової компенсації за рахунок держави колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2026 року слід змінити лише в частині початкової дати стягнення аліментів, визначивши її 11 лютого 2026 року. В іншій частині, у тому числі щодо розміру аліментів у 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2026 року змінити в частині початкової дати стягнення аліментів, виклавши абзац другий його резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 11 лютого 2026 року, і до закінчення сином ОСОБА_3 навчання, тобто до 30 червня 2028 року, але не довше ніж до досягнення ним 23-річного віку».

В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Судді