Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: купівлі-продажу
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №576/862/26
Суддя: Сидоренко А. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 рокум.Суми
Справа №576/862/26
Номер провадження 22-ц/816/2816/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),
суддів - Сізова Д. В. , Щербаченко М. В.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності представника позивачки - адвоката Служенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Служенко Ольги Вікторівни на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2026 року, ухвалене в м. Глухів в складі судді Усенко Л.М., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку,
в с т а н о в и в:
02 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який проживав у спірному будинку. Після його смерті його сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які проживали в м. Глухові, продали позивачці зазначений будинок.
На виконання домовленості про купівлю-продаж будинку 18 липня 2010 року позивачка в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передала ОСОБА_4 під розписку 6000 грн за належну йому частину будинку.
26 вересня 2010 року позивачка в присутності тих самих свідків передала відповідачу 4000 грн за належну йому частину будинку.
Після сплати повної вартості будинку позивачка переїхала до нього разом із дочкою ОСОБА_7 . Після переїзду в будинку було проведено косметичний ремонт, замінено меблі, встановлено металопластикові вікна, переобладнано систему опалення, поштукатурено фасад та встановлено нові металеві ворота.
У нотаріальній конторі договір купівлі-продажу оформлений не був, оскільки всі заощадження позивачки були витрачені на придбання будинку.
У зв`язку з повномасштабним вторгненням рф у травні 2024 року позивачка разом із дочкою були змушені переїхати до безпечнішого місця проживання та набули статусу внутрішньо переміщених осіб. 02 жовтня 2025 року будинок було пошкоджено внаслідок бойових дій.
Для отримання компенсації за пошкоджене майно необхідно підтвердити право власності на будинок. У зв`язку із цим позивачка звернулася до ОСОБА_4 , який подарував їй належну йому 1/2 частину спірного будинку.
У листопаді 2025 року позивачка зателефонувала відповідачу ОСОБА_2 з цього ж питання. Однак відповідач відмовився спілкуватися з нею та застеріг від подальших дзвінків, пояснивши це тим, що працює в правоохоронних органах рф і не бажає мати неприємностей по службі.
Зважаючи на викладені обставини, позивачка просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 26 вересня 2010 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 , визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивачки – адвокат Служенко О.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно визначив доказове значення наданих нею письмових доказів, безпідставно обмеживши їх значення підтвердженням факту передачі грошових коштів, та не оцінив їх у взаємозв`язку з іншими доказами, які, на її думку, підтверджують досягнення сторонами домовленості щодо відчуження спірного житлового будинку та фактичне виконання цієї домовленості.
На обґрунтування своїх доводів представник позивачки посилається на розписки від 18 липня 2010 року та 26 вересня 2010 року, показання свідка ОСОБА_4 , відомості про реєстрацію її місця проживання у спірному будинку, довідку Есманьської селищної ради про проживання за відповідною адресою з 2010 року до травня 2024 року, а також обставини тривалого фактичного користування будинком, його утримання та проведення ремонтних робіт.
Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що розписки не містять відомостей про домовленість щодо купівлі-продажу будинку, оскільки в них безпосередньо зазначено, що кошти передавалися за «батьківський будинок», а в другій розписці додатково вказано його місцезнаходження — село Суходіл.
Стверджує, що предмет домовленості можна встановити шляхом оцінки розписок у взаємозв`язку з іншими матеріалами справи, зокрема технічною документацією на будинок, відомостями про реєстрацію місця проживання позивачки за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 22 липня 2010 року, та довідкою Есманьської селищної ради про проживання за цією адресою в період із 2010 року до травня 2024 року.
На думку представника позивачки, зазначені докази підтверджують послідовність фактичних дій сторін: досягнення домовленості щодо продажу будинку, передачу коштів у рахунок його вартості, фактичне передання будинку в користування покупчині, її вселення та реєстрацію місця проживання, а також подальше тривале проживання й утримання нерухомого майна. Тому відсутність у тексті розписок усіх технічних характеристик будинку сама по собі не свідчить про неможливість установлення предмета домовленості.
В апеляційній скарзі представник позивачки зазначає, що під час судового засідання ОСОБА_4 підтвердив, що після смерті батьків вони з братом продали їй будинок у селі Суходіл за 10000 грн, які вона передала готівкою, а також повідомив, що його частину будинку було продано позивачці ще у 2010 році. Вважає, що ці показання узгоджуються зі змістом письмових доказів і підтверджують обставини досягнення та виконання домовленості щодо відчуження спірного будинку.
Також представник позивачки не погоджується з висновками суду щодо недостатності доказів прийняття ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спадщини після смерті батька. Зазначає, що саме по собі незакінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини на час складання розписок у липні та вересні 2010 року не є достатньою підставою для висновку про відсутність у них права на спадкове майно або неможливість розпорядження ним у подальшому.
На підтвердження своїх доводів посилається на те, що 12 березня 2026 року ОСОБА_4 уклав із позивачкою нотаріально посвідчений договір дарування належної йому 1/2 частини спірного будинку, а 13 березня 2026 року право власності на зазначену частку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
При цьому наголошує, що не розглядає факт укладення договору дарування як безумовний доказ укладення договору купівлі-продажу у 2010 році, однак вважає його обставиною, яка підтверджує юридичний зв`язок ОСОБА_4 зі спірним майном, узгоджується з його показаннями щодо продажу будинку та мала бути оцінена судом у сукупності з іншими доказами.
Окремо зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 638 ЦК України в частині визначення істотних умов договору.
Зазначає, що Закон не встановлює правила, відповідно до якого строк дії є автоматично істотною умовою кожного договору купівлі-продажу. Тому саме по собі посилання на відсутність «строку дії договору» не може бути підставою для висновку про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу.
Посилається на те, що погодження сторонами предмета та ціни підтверджується сукупністю письмових доказів, а саме зазначенням у розписках на «батьківський будинок» та будинок у селі Суходіл, а також визначенням отриманих сум як частини та решти його вартості, що загалом становить 10000 грн.
Крім того, представник позивачки вважає передчасним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування частини другої статті 220 ЦК України з огляду на недоведеність ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Зазначає, що ця норма не встановлює обов`язкової наявності виключно письмової відмови відповідача від нотаріального посвідчення договору як єдиного можливого доказу ухилення. При цьому пояснює, що відсутність у неї коштів у 2010 році після сплати вартості будинку та проведення ремонтних робіт була причиною, з якої договір не було оформлено нотаріально на початковому етапі, однак ця обставина не спростовує факту досягнення сторонами домовленості щодо відчуження нерухомого майна.
Звертає увагу й на те, що після оформлення ОСОБА_4 права на належну йому 1/2 частину будинку вона скористалася можливістю нотаріального оформлення відповідного правочину, уклавши з ним договір дарування 12 березня 2026 року. Водночас оформлення прав на іншу 1/2 частину будинку, яка, за її твердженням, належить відповідачу ОСОБА_2 , не відбулося через обставини, пов`язані з його місцезнаходженням та неможливістю забезпечити його участь у нотаріальному оформленні.
Узагальнюючи наведене, стверджує, що суд першої інстанції не забезпечив належної оцінки доказів у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, зосередивши увагу переважно на відсутності в розписках окремих характеристик нерухомого майна та нотаріально посвідченого договору, без належного врахування змісту письмових доказів, показань безпосереднього учасника подій, обставин реєстрації та тривалого проживання позивачки у спірному будинку, його утримання й ремонту, а також подальшого оформлення права власності на частину будинку.
Вважає, що наведені обставини у своїй сукупності підтверджують фактичне виконання сторонами домовленості щодо придбання нею спірного будинку, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.
Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
В судовому засіданні представник позивачки підтримала доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлялись належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Суходіл Глухівського району Сумської області помер ОСОБА_3 , що підтверджуються копією свідоцтва про смерть (а.с. 8).
Із технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ФОП ОСОБА_8 , станом на 20 травня 2025 року на замовлення ОСОБА_4 , встановлено, що спірний житловий будинок має загальну площу 54,3 кв. м, житлову площу 28,4 кв. м, допоміжну площу 18,9 кв. м та площу літніх неопалюваних приміщень 7 кв. м. Із господарських будівель і споруд наявні сарай, літня кухня, навіс, погріб, літній душ, вбиральня та огорожа (а.с. 9–14).
18 липня 2010 року ОСОБА_4 написав розписку такого змісту (мовою оригіналу): «Я, ОСОБА_9 , проживающий г. Глухов ул ОСОБА_10 д. 30 получил от ОСОБА_11 проживающей в с. Суходол Глуховского р-на шесть тысяч гривень, часть суммы от стоимости родительского дома». Під текстом розписки зазначені свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_6 (а.с. 6).
26 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_2 написав розписку такого змісту (мовою оригіналу): «Я, ОСОБА_13 , проживающий АДРЕСА_2 получил от ОСОБА_11 , проживающей в с. Суходол Глуховского р-на четыре тысячи гривень, оставшуюся часть от стоимости родительского дома в с. Суходол». Під текстом розписки зазначені свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_14 (а.с. 7).
12 березня 2026 року ОСОБА_4 подарував позивачці 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, житловою площею 28,4 кв.м та загальною площею 54,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначена частина житлового будинку належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Липоводолинською державною нотаріальною конторою Сумської області 03 лютого 2026 року за № 26. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 682 (а.с. 17–18).
13 березня 2026 року до Державного реєстру речових прав внесено відповідні відомості (а.с. 19).
Згідно довідки Есманьської селищної ради Шосткинського району Сумської області від 24 березня 2026 року № 03-10/408, позивачка зареєстрована і проживала з 2010 року і до травня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24).
Зазначена обставина також підтверджується відомостями з реєстру територіальної громади про місце проживання особи (а.с. 22).
08 жовтня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) внесено відомості про кримінальне провадження № 12025200620000516 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 438 КК України у зв`язку з тим, що 02 жовтня 2025 року близько 12:00 збройні сили російської федерації завдали удару дроном-камікадзе типу FPV по населеному пункту Суходіл Шосткинського району Сумської області, унаслідок чого було пошкоджено домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08 жовтня 2025 року (а.с. 20).
15 жовтня 2025 року рішенням виконавчого комітету Есманьської селищної ради № 449 позивачці надано матеріальну допомогу в розмірі 65000 грн у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем (знищення житлового будинку) внаслідок військової агресії російської федерації, що підтверджується копією витягу із зазначеного рішення (а.с. 23).
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачка не надала письмових доказів укладення договору купівлі-продажу спірного будинку, а надані розписки підтверджують лише факт передачі грошових коштів і не містять відомостей про погодження сторонами всіх істотних умов договору, зокрема щодо предмета та ціни.
Крім того, суд зазначив про відсутність достатніх доказів належності будинку ОСОБА_3 за життя та прийняття спадщини відповідачами. При цьому ОСОБА_4 оформив право власності на 1/2 частину будинку лише 03 лютого 2026 року. Позивачка також не надала доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами обставин, на які посилалася як на підставу позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
За вимогами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Форма договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна чітко визначена статтею 657 ЦК України, за якою такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Тобто законом встановлено умови щодо форми укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, будинку або іншого нерухомого майна, внаслідок якого відбудеться правомірний перехід права власності на таке майно.
Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином рішення суду про визнання договору дійсним в судовому порядку можливо тільки тоді, коли договір щодо нерухомого майна укладено в належній формі, із зазначенням усіх істотних умов договору, але відсутнє його нотаріальне посвідчення, і це неможливо вчинити через те, що така можливість втрачена.
Істотними умовами договору є предмет, ціна та строк дії. Також істотними умовами вважаються такі умови, на яких наполягає хоча б одна зі сторін договору (стаття 638 ЦК України). Тобто сторони можуть самостійно визначати умови договору, які не повинні суперечити законодавству.
Закон акцентує на тому, що всі наведені обставини у сукупності, а саме: домовленість щодо усіх істотних умов договору, повне або часткове виконання договору, ухилення від його нотаріального посвідчення, мають бути доведені належними та допустимими письмовими доказами.
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16-ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що «для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди».
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на те, що надані позивачкою розписки від 18 липня 2010 року та 26 вересня 2010 року про отримання грошових коштів за будинок не містять відомостей про місцезнаходження об`єкта нерухомості, його адресу, призначення, площу та інші характеристики, які дають змогу однозначно визначити предмет договору. Отже, зазначені розписки не підтверджують досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати їх договором купівлі-продажу.
При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна навіть у простій письмовій формі, а надані документи є лише розписками про отримання грошових коштів, які самі по собі не підтверджують укладення відповідного договору та не є достатньою правовою підставою для виникнення у позивачки права власності на спірну частину житлового будинку.
Частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Враховуючи те, що надані позивачкою розписки не підтверджують досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання за нею права власності на частину зазначеного житлового будинку на підставі такого договору.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування частини другої статті 220 ЦК України, оскільки її положення застосовуються за умови, що сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, договір повністю або частково виконаний, однак одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Натомість у цій справі надані позивачкою розписки про отримання грошових коштів не містять відомостей, які дають змогу однозначно визначити предмет договору, та самі по собі не підтверджують досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов. За таких обставин зазначені розписки не можуть вважатися договором купівлі-продажу нерухомого майна та не є достатньою правовою підставою для виникнення у позивачки права власності на спірну 1/2 частину житлового будинку.
Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги як підстава для задоволення позовних вимог та обставина, що відповідач після продажу будинку виїхав до Криму, оскільки за твердженням позивачки домовленість щодо продажу цього будинку мали місце у 2010 році до введення воєнного стану і пов`язані у зв`язку з цим обмеження не впливали на можливість сторін укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна у 2010 році.
Верховний Суд у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 947/15160/22 дійшов висновку, про те, що тимчасові обмеження щодо здійснення нотаріальних дій за заявами особи, пов`язаної з державою-агресором, не свідчать про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а отже і не свідчать про наявність підстав для визнання такого договору дійсним відповідно до приписів частини другої статті 220 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, належної правової оцінки судом обставин справи та не впливають на правильність ухваленого рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивачки необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Служенко Ольги Вікторівни залишити без задоволення, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 жовтня 2026 року.
Головуючий - А. П. Сидоренко
Судді: Д. В. Сізов
М. В. Щербаченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua