Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №950/1625/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №950/1625/25

Номер провадження 22-ц/816/2970/26

Категорія - 45

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

у присутності представника позивача – адвоката Сукач Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Сукач Лариси Степанівни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2026 року в складі судді Стеценка В.А., ухвалене в м. Лебедин, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 17 серпня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

03.06.2025 адвокат Сукач Л.С. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з позовом, який мотивувала тим, що вироком Лебединського районного суду Сумської області від 08.01.2024 у справі №950/695/20 ОСОБА_2 був визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125 КК України, вчинених відносно позивача та його батька ОСОБА_3 і призначено йому покарання у виді 3 років обмеження волі. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 07.04.2025 вказаний вирок скасований, ОСОБА_2 звільнений від призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строку давності, а потерпілим роз`яснено право на звернення до суду з позовом про відшкодування матеріальних і моральних витрат за шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням.

Судами було встановлено, що ОСОБА_4 наніс позивачу декілька ударів кулаками в обличчя та по тулубу, внаслідок чого останньому заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості та він був госпіталізований. За час перебування на лікуванні ОСОБА_1 було витрачено 6318 грн 04 коп. на придбання ліків. Крім того, під час побиття була пошкоджена куртка вартістю 1150 грн. Перебуваючи на лікуванні позивач втратив заробіток у розмірі 25000 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути зі ОСОБА_2 32468 грн 04 коп. матеріальної шкоди, 300000 грн моральної шкоди і судові витрати.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 06.08.2026 позов задоволено частково: стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4053 грн 26 коп. матеріальної шкоди, 50000 грн моральної шкоди, 1258 грн 73 коп. судових витрат за надання правничої допомоги.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Сукач Л.С. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем підтверджено, що внаслідок отриманих травм голови, струсу головного мозку, переломів кісток обличчя та інших ушкоджень у нього загострилась гіпертонічна хвороба, виникла алергія на ліки, з`явилася серцева недостатність, ревматичні прояви, про що зазначено в його медичній картці і для усунення побічних ускладнень виникла необхідність у придбанні ліків відповідно до квитанцій від 22.01.2020 на суму 761 грн 30 коп., від 03.02.2020 на суму 279 грн 90 коп. на придбання протиалергенних препаратів, а також на придбання зубної пасти та зубної щітки для санітарної обробки ротової порожнини.

Щодо витрат на «добровільне пожертвування» відповідно до 3-х квитанцій від 15.01.2020 на суму 100 грн, 100 грн, 250 грн на користь Сумської обласної громадської організації «Медицина майбутнього нова» зазначає, що дані витрати є обов`язковими в кожному відділенні та таким чином забезпечують догляд хворого в медичному закладі, починаючи з надання постільного приладдя, огляду санітарок і таке інше.

Крім того, звертає увагу, що незважаючи на те, що медичні послуги надаються безкоштовно, позивачем були оплачені проведені йому операції, що не увійшло до розрахунку матеріальних витрат. Суду надані ті квитанції, які збереглися, хоча витрати були значно більшими. Зі спливом часу деякі квитанції є нечитабельними, але це не означає, що 6 років тому кошти на придбання ліків не були витрачені. Ліки в основному були придбані в аптечних кіосках обласної лікарні, у чеках прізвище покупця не вказується, оскільки чеки та квитанції знаходяться в ОСОБА_1 , тому їх приналежність позивачу є безспірною.

Вважає, що надані чеки підтверджують факт придбання медичних препаратів за час перебування позивача на лікуванні в медичних закладах на суму 6318 грн 04 коп.

Крім того, вважає, що судом неправильно встановлені обставини справи щодо значних витрат і моральних страждань, які були пов`язані не тільки із завданими фізичними стражданнями, а і від всіх негативів, які позивач мав до цього дня, враховуючи поведінку ОСОБА_2 , численні слідчі дії, судовий розгляд справи протягом більше шести років, моральні страждання позивача та його сім`ї, дітей, які були присутні під час бійки, яку вчинив відповідач і лікування їх від стресу - все це є підставою для максимального нарахування заподіяної моральної шкоди, а не стягнення її в розмірі 50000 грн.

Судом не прийнято до уваги той факт, що позивач втратив здоров`я, роботу, змушений переїхати в іншу країну, оскільки внаслідок свого незадовільного стану здоров`я не може матеріально забезпечити свою сім`ю на попередньому рівні. Тому вважає, що його матеріальне і соціальне становище як потерпілого має бути враховане судом як негативні наслідки від нанесених йому травм відповідачем.

Зазначає, що судом безпідставно відмовлено у стягненні коштів за втрачений заробіток за час перебування в Сумській обласній лікарні, оскільки він був непрацездатним і втратив заробіток з вини відповідача. Якщо особа не була офіційно працевлаштована, відшкодування за втрату здоров`я розраховується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Право на відшкодування втраченого заробітку виникає автоматично при встановленні факту ушкодження здоров`я, незгода відповідача не має юридичної сили, оскільки це імперативна (обов`язкова) норма закону. Зазначене відображене в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №301/1393/16-ц, №214/1110/16.

Крім того, судом не враховані витрати на адвоката під час кримінального провадження, вважає, що заявлений позивачем позов в частині стягнення зі ОСОБА_2 судових витрат, понесених у кримінальному провадженні в розмірі 11000 грн підлягає задоволенню. Посилається на судову практику Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі №910/12854/17.

Вказує, що судом порушені вимоги процесуального закону при вирішенні питання щодо витрат, понесених позивачем у даній цивільній справі за послуги адвоката. Суд на свій розсуд зробив розрахунки витрат на правничу допомогу і допустив порушення процесуального закону, оскільки в мотивувальній частині рішення вказано, що «вартість наданої представником позивача в цивільній справі професійної правничої допомоги повинна становити 8000 грн», а в резолютивній частині рішення вказано, що судові витрати в справі за надання правничої допомоги складають 1258 грн 73 коп.

Крім того, судом безпідставно не стягнутий зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у даній страві, який він має сплатити в разі, якщо особа була звільнена від сплаті судового збору при зверненні до суду, що передбачено ст. 141 ЦПК України.

20.10.2026 адвокат Вакуленко Н.М. в інтересах відповідача ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 і його адвокат Вакуленко Н.М. не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 147). Адвокат Вакуленко Н.М. подала клопотання про розгляд справи без їх участі (а. с. 155).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача – адвоката Сукач Л.С., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Сумського апеляційного суду від 07.04.2025 скасовано вирок Лебединського районного суду Сумської області від 08.01.2024. За клопотанням обвинуваченого ОСОБА_2 останнього звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України, закрито. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 на їх користь матеріальної і моральної шкоди залишено без розгляду.

Вказаним судовим рішення встановлено, що 08.01.2020 о 20:00 годині ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , дружиною ОСОБА_5 та малолітніми дітьми ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходили по АДРЕСА_1 . У цей час біля подвір`я по АДРЕСА_1 перебував ОСОБА_2 , який затіяв словесну суперечку з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Під час словесної суперечки ОСОБА_2 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень та шкоди здоров`ю, зі значною силою наніс удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_1 . Внаслідок вказаних умисних протиправних дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_1 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної краніофаціальної травми; ЗЧМТ, струсу головного мозку; перелому лівої виличної кістки зі зміщенням; перелому гілки нижньої щелепи зліва зі зміщенням; перелому стінок лівої гайморової пазухи, лівобічний гемосинус, які є тілесними ушкодженнями середньої тяжкості. Вказані дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України - умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Крім того, 08.01.2020 о 20:15 ОСОБА_2 під час словесної сварки, яку він затіяв з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, та шкоди здоров`ю, наніс останньому три удари кулаком правої та лівої руки в обличчя ОСОБА_3 . Внаслідок вищевказаних умисних протиправних дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: ЗЧМТ, струсу головного мозку; синця розміром 4x3 см верхнього та нижнього лівого ока; набряку м`яких тканин та синця розміром 6x4 см лівої скроневої ділянки; двох ран розмірами 1x0,3 см та 0,8x0,2 см слизової поверхні нижньої та верхньої губи; закритого перелому кісток носу без зміщення, які є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Вказані дії кваліфіковані за ч. 2 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Згідно з квитанціями та чеками, наданими позивачем, протягом січня-лютого 2020 року ним було придбано ліків на загальну суму 6318 грн 04 коп. (а. с. 6-8).

Відповідно до товарного чеку від 11.10.2019 позивачем була придбана куртка - жилет за 1150 грн (а. с. 9).

Відповідно до інформації від 29.02.2020 станом на січень 2020 року середня заробітна плата в Сумській області становила 9954 грн 78 коп. (а. с. 10-11)

Згідно з довідкою Сумського обласного центру зайнятості Лебединської міськрайонної філії від 24.02.2020 №671 станом на 24.02.2020 ОСОБА_1 не зареєстрований у філії як безробітна особа (а. с. 12).

24.02.2020 між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і адвокатом Сукач Л.С. було укладено договір про участь представника в кримінальній справі №8, згідно з яким адвокат Сукач Л.С. взяла на себе зобов`язання надавати ОСОБА_3 , ОСОБА_1 правову допомогу в кримінальному провадженні (а. с. 15).

Згідно з квитанцією від 24.02.2020 №8 ОСОБА_3 сплатив адвокату гонорар у сумі 5000 грн (а. с. 15 зв.).

30.05.2025 між ОСОБА_1 і адвокатом Сукач Л.С. було укладено договір №4 про надання правової допомоги в справі за позовом до ОСОБА_2 про стягнення заподіяної шкоди. Цього ж дня адвокат Сукач Л.С. отримала від ОСОБА_2 8000 грн гонорару (а. с. 57-58).

З медичних карт, виписок, призначень, висновку вбачається, що ОСОБА_1 з 09.01.2020 по 23.01.2020 перебував на стаціонарному лікуванні в Сумській обласній клінічній лікарні та йому було встановлено діагноз: сполучена краніофаціальна травма, ЗЧМТ, струс головного мозку, перелом лівої виличної кістки зі зміщенням, перелом нижньої щелепи зліва зі зміщенням, перелом стінок гайморової пазухи, лівобічний гемосинус (а. с. 90-95).

Відповідно до консультативних висновків спеціаліста від 17.01.2020 №20, 28 ОСОБА_7 встановлено діагноз: розлад адаптації, підвищений рівень тривожності, енурез (а. с. 96, 97).

Частково задовольняючи позовну заву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено завдання йому матеріальної шкоди на суму 4053 грн 26 коп. (вартість пошкодженої куртки та ліків) і моральної шкоди на суму 50000 грн.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони не в повній мірі відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її в дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її в дійсність (фактичне завдання шкоди).

Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У справі, яка переглядається, установлено, що ухвалою Сумського апеляційного суду від 07.04.2025 скасовано вирок Лебединського районного суду Сумської області від 08.01.2024. За клопотанням обвинуваченого ОСОБА_2 останнього звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України закрито, що не є нереабілітуючою обставиною.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 06.12.2007).

У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №398/571/15-ц зроблено висновок про те, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить з встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

У постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №346/4425/18 зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини матеріальну шкоду.

Враховуючи викладені вище вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, встановивши причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та настанням шкідливих наслідків для позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач повинен відшкодувати позивачу завдану ним шкоду.

З долучених позивачем чеків вбачається, що позивачем було витрачено на лікування 4659 грн 43 коп., що відповідає призначенням лікарів (а. с. 6-8, 90-95).

Чек №414110226520, відповідно до якого 29.12.2019 було витрачено 203 грн на купівлю ліків, колегія суддів вважає неналежним доказом, оскільки кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким ОСОБА_1 вимушений був лікуватися, було вчинено 08.01.2020, а ліки купувалися 29.12.2019 (а. с. 7 зв.).

Чек №366554425261 колегія суддів вважає неналежним доказом, оскільки з нього неможливо встановити яку саме суму було витрачено на придбання ліків.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення витрат на придбання ліків, але дійшов помилкового висновку про їх вартість, у зв`язку з чим рішення суду в зазначеній частині необхідно змінити. Крім того, оскільки суд першої інстанції стягнув витрати на придбання ліків і куртки однією сумую, тому рішення суду в цій частині необхідно змінити повністю, хоча воно і не оскаржується в частині стягнення 1150 грн вартості пошкодженої куртки. Тому з відповідача необхідно стягнути 4659 грн 43 коп. (вартість ліків) і 1150 грн (вартість куртки), а всього 5809 грн 43 коп.

Щодо втраченого заробітку.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Тобто, розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов`язково визначається з урахуванням ступеня втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення» причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлюються органами медико-соціальної експертизи, що діють на підставі Положення про них, затверджуваного Кабінетом Міністрів України.

З постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 15.11.2024 №1338 вбачається, що встановлення експертною командою тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатності особи до виконання трудової діяльності.

Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних, соціальних та психологічних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дає змогу їй займатися різного виду трудовою діяльністю.

Чинне законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність - здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дає змогу реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, встановленого режиму роботи та умов виробничого середовища.

Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, у той час як загальна працездатність це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці експертна команда під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності загальної) працездатності у відсотках.

Параметри оцінки - збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

На підставі цих даних суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню за рахунок винної особи.

Належним і допустимим доказом, що підтверджує ступінь втрати професійної або загальної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок судово-медичної експертизи з визначення ступеня втрати працездатності потерпілого.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №2119/2-404/2011.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що з 09.01.2020 до 25.02.2020 він перебував на стаціонарному лікуванні, після чого був переведений на амбулаторне лікування, а тому за цей період просив стягнути 25000 грн заробітку (10000 грн на місяць), який він втратив, оскільки працював неофіційно.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження ступеня втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги, але відмовив в її задоволенні з інших підстав, тому рішення суду в частині мотивів відмови у задоволенні даної позовної вимоги з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає зміні.

В апеляційній скарзі позивач і його адвокат посилаються на постанову Верховного Суду в справі №301/1393/16-ц, але такої постанови не існує, а постанова в справі №301/1393/16-п є постановою Іршавського районного суду Закарпатської області в страві про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КЗпП України.

Також в апеляційній скарзі є посилання на постанову Верховного Суду в справі №214/1110/16, але вказана справа Верховним Судом не переглядалася та стосувалася усунення перешкод в користуванні гаражами.

Щодо витрат на адвоката в кримінальній справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №462/6473/16-ц викладений такий висновок щодо застосування норм права:

«43. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою (частина перша статті 126 КПК України). Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі (пункт 13 частини першої статті 368 КПК України).

44. Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів (частина друга статті 126 КПК України).

45. Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду в кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене в справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства».

Таким чином, процесуальні питання, пов`язані з компенсацією процесуальних витрат у кримінальному провадженні, вирішуються в тій справі (провадженні), в якій вони були понесені, в порядку, передбаченому КПК України, що виключає можливість їх розгляду в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.06.2020 у справі №598/1781/17 підтримала свій висновок, викладений у постанові від 21.11.2018 у справі №462/6473/16-ц, згідно з яким питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується в тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене в справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

Таким чином судове рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, а провадження в справі - закриттю згідно з пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо витрат на пальне та благодійну допомогу.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив стягнути зі ОСОБА_2 6318 грн 04 коп. витрат на ліки, 1150 грн вартості куртки, 25000 грн втраченого заробітку, 11000 грн витрат на професійну правничу допомогу в кримінальні справі, 300000 грн моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Оскільки в позовній заяві не ставилося питання про стягнення витрат на пальне та на благодійну допомогу, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та порушив право позивачів на справедливий судовий розгляд, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині необхідно скасувати.

Щодо моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України).

У п. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 300000 грн, яка виразилась в душевних стражданнях внаслідок отримання тілесних ушкоджень у результаті неправомірних дій ОСОБА_2 , які відбулися 08.01.2020. Внаслідок дій останнього його доньки були налякані, що стало підставою звернення до психолога. Усе це позначилося на психічному стані позивача.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції, виходячи з власного переконання, враховуючи факт завдання позивачу середньої тяжкості тілесних ушкоджень, ступені вини відповідача, характеру та обсягу душевних страждань позивача, поведінки відповідача та тривалості завданої позивачу моральної шкоди, дійшов висновку про те, що сума в розмірі 50000 грн є достатньою для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що судом першої інстанції надано правильну оцінку всім доводам позивача та поданим ним доказам на підтвердження його правової позиції.

Крім того, місцевим судом враховано характер вчиненого правопорушення, його тяжкість та наслідки для ОСОБА_1 . Враховуючи те, що неправомірними діями відповідача позивачу було завдано моральні страждання, пов`язані з отриманням тілесних ушкоджень (середньої тяжкості) та, з урахуванням вимог розумності і справедливості, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про визначення позивачу розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.

З огляду на зазначене, оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не підлягає зміні чи скасуванню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції визначив, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності. Відповідач не оскаржував рішення суду першої інстанції, а тому апеляційний суд немає права погіршувати становище позивача та зменшувати витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.

З огляду на викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам (16%) з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1280 грн витрат за правничу допомогу (8000 грн х 16%).

Також пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь держави необхідно стягнути 549 грн 55 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції (3434 грн 68 коп. х 16%) і 824 грн 32 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом (5152 грн 02 коп. х 16%), а всього 1373 грн 87 коп.

Крім того, представник позивача просила стягнути 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (адвокатом було подано апеляційну скаргу, участь в 1 судовому засіданні), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені в апеляційному суді, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Тому пропорційно задоволеним вимогам (16%) з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 480 грн (3000 грн х 16%) понесених і документально підтверджених судових витрат (а. с. 137, 138).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Сукач Лариси Степанівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2026 року в частині стягнення майнової шкоди, витрат на професійну допомогу змінити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5809 грн 43 коп. матеріальної шкоди, 1280 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2026 року в частині відмови стягнути втрачений заробіток змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2026 року в частині відмови стягнути витрати на адвоката в кримінальній справі скасувати.

Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на адвоката в кримінальній справі закрити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2026 року в частині відмови стягнути витрати на пальне та благодійну допомогу скасувати.

З моменту прийняття постанови суду апеляційної інстанції рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2026 року в скасованій частині щодо вирішення питання про стягнення витрат на пальне та благодійну допомогу втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

В іншій частині рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 серпня 2026 року залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави 1373 грн 87 коп. судового збору.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 480 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик