Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №589/895/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/895/26

Номер провадження 22-ц/816/2811/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мащинової Юлії Миколаївни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші»,

на заочне рішення Шостинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Прачук О.В. у м. Шостка Сумської області,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

20.02.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші» (далі – ТОВ «ФК «Є Гроші») звернулося до Шостинського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивує тим, що 07 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Є Гроші» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «Раціональний» № 2811909660-4459572, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (споживчий кредит) у сумі 16 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 на умовах строковості, зворотності, платності. Позивальник зобов`язувався повертати кредит частинами щомісячно згідно з графіком. Однак ОСОБА_1 не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 25 595,48 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 16 045,48 грн, заборгованість за процентами – 1 527,26 грн, штраф – 8 022,74 грн.

Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «Є Гроші» задоволено частково: стягнуто зі ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2811909660-4459572 від 07 жовтня 2025 року в розмірі 17 572,74 грн та судовий збір у розмірі 1 828,00 грн, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що 07 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Є Гроші» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «Раціональний» № 2811909660-4459572, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (споживчий кредит) у сумі 16 000 грн, а відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, обов`язкові платежі в рахунок повернення кредитних коштів не здійснювала. Суд встановив, що кредитний договір був укладений сторонами дистанційно та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора w99686, а позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

При цьому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами у розмірі 17 572,74 грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки правильність розрахунку заборгованості відповідачем не спростовано. Водночас у стягненні штрафних санкцій у розмірі 8 022,74 грн суд відмовив, оскільки відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, а такі штрафні санкції підлягають списанню. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 17 572,74 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 12.08.2026 ТОВ «ФК «Є Гроші», через свого представника Мащинову Ю.М., звернулося до Сумського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року у справі № 589/895/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Є Гроші».

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, суд першої інстанції належним чином не дослідив умови укладеного між сторонами договору, графік платежів та розрахунок заборгованості, що призвело до неправильного вирішення спору в частині заявлених позовних вимог. Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просить переглянути його в оскаржуваній частині з урахуванням доводів апеляційної скарги.

Зазначає, що сторони договору прямо погодили суму позики, строк кредитування, порядок повернення, розмір і порядок нарахування процентів, комісії, графік платежів, наслідки прострочення та розрахунок денної процентної ставки. Договір був укладений в електронній формі, підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника та кваліфікованим електронним підписом позикодавця. Відповідач не подав належних доказів того, що умови договору ним не приймалися, що договір не укладався, що грошові кошти ним не отримувалися або що розрахунок позивача є неправильним.

Також посилається на неправильне застосування судом першої інстанції п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України до споживчого кредиту, зазначаючи, що Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним законом, що застосовується до відносин за договорами про надання споживчого кредиту, а договір позики зі споживачем було укладено після набрання чинності Законом України № 3498-IX, у зв`язку з чим позивач мав повне право нараховувати неустойку за договором зі споживачем. Вказує, що розмір штрафу не перевищує розмір, встановлений нормами Закону України «Про споживче кредитування», зокрема ч. 2 ст. 21, а тому нараховано правомірно; з урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо подання відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач ОСОБА_1 не скористалася наданим їй частиною 1 статті 360 ЦПК України правом подати відзив на апеляційну скаргу у строк, встановлений судом апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

07 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Є Гроші» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «Раціональний» № 2811909660-4459572, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (споживчий кредит) у сумі 16 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 строком на 30 днів.

Вказаний кредитний договір був укладений сторонами дистанційно та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора w99686.

Згідно листа ТОВ «ФК Контрактовий Дім» виконано свої зобов`язання за договором та перераховано на картку № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 16 000 грн.

З розрахунку заборгованості за договором № 2811909660-4459572 від 07.10.2025 ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 25 595,48 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 16 045,48 грн, заборгованість за процентами – 1 527,26 грн, штраф – 8 022,74 грн.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відтак предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині – щодо відмови у стягненні 8 022,74 грн штрафу, тоді як висновки суду про стягнення 16 045,48 грн заборгованості за тілом позики та 1 527,26 грн процентів, які позивачем не оскаржуються, апеляційним судом у межах поданої апеляційної скарги не переглядаються.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У цій справі договір позики «Раціональний» № 2811909660-4459572 укладено 07 жовтня 2025 року, а заявлена позивачем сума 8 022,74 грн є штрафом, нарахованим у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором. Отже, спірний штраф за своєю правовою природою є неустойкою за прострочення виконання грошового зобов`язання, на яку поширюється встановлене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнення позичальника від обов`язку її сплати.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 8 022,74 грн відповідає наведеним положенням законодавства та правовим висновкам Верховного Суду, а доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Щодо співвідношення положень Закону України «Про споживче кредитування» та Цивільного кодексу України як спеціального і загального нормативного регулювання

З огляду на положення законодавства та правові підходи Верховного Суду, у спірних правовідносинах Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо Цивільного кодексу України в частині регулювання відносин, що виникають саме з договору про споживчий кредит. Такий висновок безпосередньо випливає з частини третьої статті 1054 ЦК України, відповідно до якої особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом. Таким спеціальним законом є Закон України «Про споживче кредитування», який визначає правові та організаційні засади споживчого кредитування та встановлює спеціальні правила взаємодії кредитодавця і споживача.

При цьому спеціальний характер Закону України «Про споживче кредитування» полягає не в тому, що він замінює ЦК України або виключає його застосування до відповідних правовідносин, а в тому, що встановлює спеціальні правила для окремого виду кредитних правовідносин – споживчого кредитування. Тобто загальні положення ЦК України застосовуються до таких правовідносин з урахуванням спеціального регулювання, встановленого Законом України «Про споживче кредитування». Такий підхід відповідає загальним засадам співвідношення загальної та спеціальної норм, за яких спеціальна норма підлягає застосуванню до врегульованого нею конкретного виду правовідносин. Практика Верховного Суду підтверджує, що у спорах, пов`язаних із договором споживчого кредиту, положення спеціального Закону мають враховуватися поряд із положеннями ЦК України, а в разі врегулювання певного питання спеціальною нормою перевага надається саме такому спеціальному регулюванню.

Водночас саме положення частини третьої статті 1054 ЦК України не дає підстав для висновку, що будь-яка норма Закону України «Про споживче кредитування» автоматично має перевагу над будь-якою нормою ЦК України. Необхідно встановлювати предмет регулювання конкретної норми та співвідношення відповідних правових приписів. Якщо спеціальний закон безпосередньо врегульовує певне питання у сфері споживчого кредитування, застосуванню підлягає його спеціальне правило; якщо ж спеціального регулювання немає, застосовуються відповідні загальні положення ЦК України. Саме такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, який у спорах щодо споживчого кредитування виходить із необхідності застосування спеціального законодавства з урахуванням положень ЦК України, а не їх механічного протиставлення.

Саме посилання на спеціальний характер Закону України «Про споживче кредитування» не дає правових підстав для незастосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Закон України «Про споживче кредитування» не може розглядатися як такий, що автоматично виключає дію зазначеної норми ЦК України. За відсутності спеціального правового регулювання, яке прямо визначає інші наслідки прострочення виконання зобов`язань та допускає стягнення неустойки у відповідний період, застосуванню підлягає пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Отже, довід скаржника про спеціальний характер Закону України «Про споживче кредитування» сам по собі є недостатнім і не може бути підставою для висновку про незастосовність положень ЦК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу – без задоволення.

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги свідчать про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Зокрема, суд першої інстанції правильно встановив факт укладення між сторонами договору позики «Раціональний» № 2811909660-4459572 від 07 жовтня 2025 року, отримання відповідачем кредитних коштів та неналежного виконання нею зобов`язань щодо їх повернення, у зв`язку з чим обґрунтовано стягнув заборгованість за тілом позики та процентами у загальному розмірі 17 572,74 грн.

Разом із тим доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для стягнення штрафу у розмірі 8 022,74 грн не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин є обґрунтованим, оскільки зазначена норма поширюється, зокрема, на договори позики та кредитні договори, у тому числі договори про споживчий кредит, та встановлює звільнення позичальника від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання у визначений законом період. Посилання апелянта на спеціальний характер Закону України «Про споживче кредитування» не спростовує можливості застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки положення зазначеного Закону та ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням предмета їх правового регулювання, а сам по собі спеціальний характер Закону України «Про споживче кредитування» не виключає дії відповідних положень ЦК України.

Отже, за результатами апеляційного перегляду не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції щодо відмови у стягненні штрафу та не містять належних підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року – без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як установлено судом першої інстанції, за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги на суму 17 572,74 грн із заявлених 25 595,48 грн, стягнув із відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 828,00 грн.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог не змінюється, а апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, підстав для зміни визначеного судом першої інстанції розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, немає.

Щодо судового збору, сплаченого позивачем за подання апеляційної скарги, то відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України він не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на викладене, розподіл судових витрат, визначений заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року, підлягає залишенню без змін.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

З огляду на положення статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню, ця постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року у справі № 589/895/26 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: Я.Л. Петен

О.М. Черних