Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про виплату заробітної плати
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №501/5036/25
Суддя: Сєвєрова Є. С.
Номер провадження: 22-ц/813/6010/26
Справа № 501/5036/25
Головуючий у першій інстанції Тордія Е. Н.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),
Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 11 березня 2026 року у складі судді Тордія Е.Н.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до «Пасажирська компанія Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільнені одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона - ОСОБА_1 працювала у філії «Пасажирська компанія Акціонерного товариства «Українська залізниця» ( далі по тексту ПК АТ « Укрзалізниця») у виробничому підрозділі Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна. 23 серпня 2024 року ОСОБА_2 було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Відповідно до Наказу (розпорядження) №728/ОС від 23 серпня 2024 року ОСОБА_1 була передбачена виплата 10 середньомісячних заробітків (передбачена колективним договором - пункт 4.16 та додаток № 8 Колективного договору) з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу № Ц-54/90Ком.т.), проте передбачена виплата здійснена не була. У зв`язку з викладеним просила суд поновити її право на отримання заробітної плати при звільненні та стягнути з відповідача одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Окрім того, просила стягнути витрати пов`язанні з отриманням правової допомоги у розмірі 20 000.00 грн.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла заява, у якій відповідач просив застосовувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач дізнався про нібито порушення свого права, про яке він стверджує у позові ще 23.08.2024, натомість із вказаним позовом звернувся лише 06.11.2025. Звертає увагу суду на те, що позивача, на день її звільнення 23.08.2024, було повідомлено про суми, які підлягають їй до виплати при звільненні у відповідності до пункту 4.16 колективного договору, яким передбачено при звільненні працівників у зв?язку з виходом на пенсію вперше виплачується одноразова грошова допомога відповідно до Додатку №8 до колективного договору у розмірі не більше п?яти середньомісячних заробітків та залежно від стажу роботи в галузі. Позивач у своїй претензії від 05.08.2025 не ставить питання щодо надання їй повідомлення про суми які повинні бути виплачені їй при звільненні, а вимагає їх сплатити протягом семи днів з дня отримання даної претензії. Тобто, на момент подання Позивачем претензії від 05.08.2025, остання була обізнана про суми, які належать їй до виплати, які у відповідності із наказом/розпорядженням будуть виплачені в повному обсязі після прийняття окремого рішення правління щодо таких виплат. Таким чином, Позивач, подавши позов 06.11.2025, звернувся до суду з вимогами до Відповідача поза межами встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору до суду, який розпочався 23.08.2024, тобто у день ознайомлення Позивача з вищезазначеним наказом/розпорядженням про припинення трудового договору. Крім того, Позивачем пропущений строк для звернення до суду з вимогою про виплату ій одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв?язку з виходом на пенсію у розмірі п?яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п?яти середньомісячних заробітків, оскільки така вимога була заявлена при поданні позову у 2025 році, тобто також поза межами встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку. Позивач не порушував питання про поновлення строку на звернення до суду із даним позовом та не надав суду доказів поважності причин його пропуску (том І: а.с. 78-81).
У відзиві на позовну заяву, товариство просило відмовити у позові в повному обсязі, посилаючись на те, що у наказі про звільнення позивача зазначено про виплату заявленої в позові одноразової, додаткової матеріальної допомоги після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Зазначає, що відповідно до п.1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану, дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Тому правлінням АТ «Укрзалізниця» на засіданні 14 березня 2022 року прийнято рішення, яке відображено в протоколі № Ц-54/31, яким призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної, на період дії воєнного стану в Україні, за винятком матеріальної допомоги на лікування та поховання. З листопада 2022 року виплата матеріальної допомоги, заявленої у позові здійснюється в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, згідно з графіком погашення. Крім того, вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 233 Кодексу законів про працю України. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (том І: а.с. 86-95).
Також від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (том І: а.с. 116-119).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 11 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 – задоволено частково: стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, витрати на правову допомогу у розмірі 5000.00 грн.; стягнуто з АТ «Укрзалізниця» судовий збір у розмірі 3028.00 грн. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що положення Закону України № 2136-IX не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки оспорюване рішення правління АТ «Українська залізниця» прийнято 14 березня 2022 року, до набрання чинності цим Законом. Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення про визнання незаконним та скасування пункту 1.1.4 протокольного рішення правління товариства в частині призупинення додаткових виплат. Відхиляючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд виходив із положень ч.2 ст. 233 КЗпП України щодо відсутності обмеження строком звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат. Установивши наявність заборгованості, передбаченої Колективним договором, суд стягнув на користь позивачки одноразову та додаткову матеріальну допомогу в розмірі по 99 514,65 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у розмірі 121 044,70 грн, а всього - 320 074,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, Акціонерне товариство «Українська залізниця» подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 11 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що приймаючи рішення 14.03.2022 про призупинення виплат одноразової допомоги працівникам, відповідач діяв в межах чинного законодавства України і свої дії узгодив з профспілкою, яка представляє інтереси всіх працівників відповідача. Скаржником також зазначено, що вже після звільнення позивачки, законодавець змінив механізм призупинення окремих положень колективного договору (до 15.09.2025 рішення приймалося роботодавцем одноособово, після 15.09.2025 рішення про призупинення умов колективного договору приймається за взаємною згодою сторін).
Крім того, приймаючи 14.03.2022 рішення щодо призупинення інших додаткових виплат, передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, відповідач керувався перш за все Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що був затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022.
Вищевказане рішення правління АТ «Укрзалізниця» (протокол №Ц-54/31 Ком.т) від 14.03.2022 є локальним актом товариства, який стосується його діяльності та врегульовує питання оплати праці всіх працівників АТ «Укрзалізниця». АТ «Укрзалізниця» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо.
Доводи скарги також мотивовані тим, що відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Таким чином, Позивач, подавши позов 06.11.2025, звернувся до суду з вимогами до Відповідача поза межами встановленого ч. 1 ст. 233 К3пП України тримісячного строку для звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору до суду, який розпочався 23.08.2024, тобто у день ознайомлення Позивача з вищезазначеним наказом/розпорядженням про припинення трудового договору.
Крім того, Позивачем пропущений строк для звернення до суду з вимогою про виплату їй одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв?язку з виходом на пенсію у розмірі п?яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п?яти середньомісячних заробітків, оскільки така вимога була заявлена при поданні позову у 2025 році, тобто, також поза межами встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку.
Позиція позивача в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість просить суд апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 11 березня 2026 року залишити без змін, оскільки фактично скаржник намагається поставити під сумнів правові наслідки власного індивідуального акта, який ним самим був прийнятий та не скасований, що суперечить принципам правової визначеності, добросовісності учасників трудових правовідносин.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судове засідання, призначене на 08.10.2026 та проведенному в режимі відеоконференції з`явилися представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Гуйван І.В. та представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3
08.10.2026 суд завершив розгляд справи по суті та перейшов до стадії ухвалення рішення, яке було проголошено 20.10.2026.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Встановлено, що згідно відомостей трудової книжки (серія НОМЕР_1 виданої 05 червня 1983 року ) ОСОБА_1 працювала у ФІЛІЇ "ПАСАЖИРСЬКА КОМПАНІЯ» АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» виробничий підрозділ Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна з 16 травня 1986 року (том І: а.с.8-11).
Наказом (розпорядження) №728/ОС від 23 серпня 2024 року, ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі заяви.
Відповідно до Наказу (розпорядження) №728/ОС від 23 серпня 2024 року позивачу передбачена виплата 10 середньомісячних заробітків (передбачена колективним договором - пункт 4.16 та додаток № 8 Колективного договору) з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу № Ц-54/90Ком.т.) ( том І: а.с.17).
Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, встановлює що згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (том І: а.с. 100-101).
З витягу із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління ПК АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 24 жовтня 2022 року, згідно з пп.13.1 п.13.2 протоколу вбачається - здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» , які звільняються / будуть звільненні у період з лютого 2022 року одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та , додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п.3.3.21. Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до п.1.1.4, пункту 1.1. рішення правління від 14 березня 2022 року ( протокол №Ц-544/31 Ком-т)( а.с.99).
Довідка від 20 листопада 2025 року №ПКВЧД-3-14/445 засвідчує, що ОСОБА_1 при звільнені отримала наступні виплати: компенсацію невикористаної відступи за 22 календарні дні; за відпрацьовані 15.25 годин у серпні , а також премію за підсумками роботи у липні – серпні 2024 року. Допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок роботодавця за 5 календарні дні було здійснено 06 вересня 2024 року, в день виплати заробітної плати за серпень 2024 року. Допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок Пенсійного фонду України за 5 календарних днів серпня було здійснено 06 вересня 2024 року (том І: а.с.102-103).
З Довідки від 20 листопада 2025 року №ПКВЧД-3-14/446 вбачається, що середня заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці до звільнення: червень- липень 2024 року становить 19902,93 грн. (том І: а.с.156).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Так, стаття 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно зі ст. 10 Кодексу Законів про працю України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 Кодексу Законів про працю України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 Кодексу Законів про працю України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 Кодексу Законів про працю України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч.2 ст. 97 Кодексу Законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до ст. 9 Кодексу Законів про працю України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата.
Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата.
Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до вимог ст.47 Кодексу Законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу Законів про працю України.
Статтею 116 Кодексу Законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 Кодексу Законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним Кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу Законів про працю України , спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 .
Відповідно до ч.1 ст. 233 Кодексу Законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Мотиви відхилення/врахування аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до пункту 4.16 колективного договору та додатка № 8 до нього працівникам, які вперше виходять на пенсію, передбачено виплату одноразової грошової допомоги залежно від стажу роботи в галузі, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті за умов, визначених колективним договором.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала в системі залізничного транспорту з 16 травня 1986 року та була звільнена 23 серпня 2024 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.
Наказом № 728/ОС про звільнення передбачено виплату їй десяти середньомісячних заробітків відповідно до пункту 4.16 колективного договору та додатка № 8 до нього з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року.
Отже, право позивачки на відповідні виплати обґрунтовано положеннями колективного договору, а сам роботодавець у наказі про звільнення визначив необхідність їх виплати.
Водночас доказів фактичної виплати позивачці спірних сум відповідач не надав.
Доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення зазначеної матеріальної допомоги у зв`язку з рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1.1.4 зазначеного рішення на період дії воєнного стану було призупинено здійснення окремих додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, за винятком визначених цим рішенням випадків.
Разом із тим рішення правління, прийняте 14 березня 2022 року, не може оцінюватися ізольовано від нормативного регулювання, чинного на момент його ухвалення. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX було прийнято 15 березня 2022 року, а чинності він набрав 24 березня 2022 року, тому положення цього Закону не могли бути правовою підставою для ухвалення рішення правління від 14 березня 2022 року.
Аналогічний підхід щодо неможливості застосування положень Закону № 2136-IX до протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року викладено Верховним Судом у постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23. Хоча зазначена справа стосувалася матеріальної допомоги на оздоровлення, сформульований у ній висновок щодо дії закону в часі має значення для оцінки доводів відповідача і в цій справі.
Посилання апелянта на погодження відповідного рішення з профспілковою організацією саме по собі не спростовує наведених висновків. Факт такого погодження не усуває необхідності встановити належну правову підставу для невиплати конкретному працівникові сум, право на які передбачено колективним договором, та оцінити відповідні обставини з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Крім того, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року № Ц-54/90 Ком.т. було передбачено відновлення нарахування та виплати одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію і додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю працівникам, які виходили на пенсію у лютому - грудні 2022 року.
Пунктом 13.2 цього рішення визначено, що відповідні виплати здійснюються в хронологічній послідовності згідно з графіком погашення, який мав бути затверджений та доведений додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує його обов`язки.
Однак матеріали справи не містять графіка погашення виплат, доказів включення до нього позивачки або визначення для неї іншого строку виплати матеріальної допомоги. Водночас позивачку звільнено у серпні 2024 року, тобто поза межами періоду, щодо якого пунктом 13.1 зазначеного рішення було передбачено відновлення виплат.
За таких обставин саме по собі посилання на протокол від 24 жовтня 2022 року не підтверджує правомірності невиплати позивачці допомоги при звільненні. Скаржник також не доводить, що до позивачки застосовувався графік погашення та що строк виплати належних їй сум на момент звернення до суду не настав. Тому зазначені положення протоколу не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обов`язку відповідача виплатити позивачці матеріальну допомогу.
Не є підставою для скасування рішення й посилання апелянта на необхідність забезпечення стабільної роботи підприємства в умовах воєнного стану, його стратегічне значення та можливі негативні фінансові наслідки здійснення відповідних виплат, оскільки такі обставини самі по собі не припиняють права працівника на виплати, передбачені колективним договором, і не звільняють роботодавця від обов`язку провести з працівником належний розрахунок при звільненні.
Доводи апеляційної скарги щодо змін до законодавства, які набрали чинності у вересні 2025 року та стосуються порядку зупинення дії окремих положень колективного договору, також не спростовують висновків суду першої інстанції. Право позивачки на спірні виплати пов`язане з її звільненням 23 серпня 2024 року, а тому пізніші законодавчі зміни самі по собі не можуть ретроспективно змінити правову оцінку обставин, які виникли до набрання ними чинності.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк із дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до статті 116 цього Кодексу.
Отже, початок перебігу зазначеного строку законодавець пов`язує не безпосередньо з датою звільнення працівника, а з отриманням ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач посилається на те, що позивачка була ознайомлена з наказом про звільнення 23 серпня 2024 року, а тому саме з цієї дати їй було відомо про порушення її прав. Однак сам по собі факт ознайомлення з наказом про звільнення не є тотожним отриманню письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.
Матеріали справи не містять належних доказів вручення позивачці в день звільнення письмового повідомлення, яке б відображало всі суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, та дозволяло встановити початок перебігу спеціального строку звернення до суду. Натомість довідки про проведені виплати, на які посилається відповідач, датовані 20 листопада 2025 року, тобто складені вже після звільнення позивачки та в період, коли спір перебував на стадії підготовки до судового розгляду (Том І: а.с. 156).
За таких обставин доводи скаржника про початок перебігу строку звернення до суду саме 23 серпня 2024 року ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень частини другої статті 233 КЗпП України.
Посилання відповідача на те, що позивачка мала дізнатися про порушення свого права з моменту ознайомлення з наказом про звільнення, не спростовує наведеного висновку, оскільки в цій справі заявлено вимоги про стягнення виплат, передбачених колективним договором і зазначених у наказі про звільнення, які фактично не були виплачені.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку звернення до суду не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення одноразової та додаткової матеріальної допомоги.
Разом із тим поза увагою суду залишилися доводи відповідача щодо надмірного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч.2ст.117 КЗпП України якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частина перша статті 117 КЗпП України обмежує стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільнення шістьма місяцями, але суд також застосує практику Верховного Суду, яка вказує на необхідність врахування критеріїв співмірності такого середнього заробітку, як компенсаційною виплатою, та його зменшення при відповідних обставинах.
Так, у постанові ВС від 26.06.2019 справа 761/9584/15 зазначено, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Подібні висновки про необхідність врахування фактичних обставин справи та можливість зменшення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні викладені в інших постановах ВС (від 15.03.2023 у справі №201/8085/21, від 31.08.2022 у справі №363/3659/20; від 0510.2022 у справі №753/6287/210; від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).
Враховуючи те, що виплата середнього заробітку за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат, працівника, і така її природа дозволяє застосовувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, співмірності компенсації, то з врахуванням економічного та фінансового стану відповідача, несення ним значних збитків під час воєнного стану, обставин справи, вимог співмірності та пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені підлягає зменшенню до 10% від суми середнього заробітку за шість місяців в розмірі 12104 грн.
В іншій частині доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню, рішення суду – зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з п.1 ч.1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 11 березня 2026 року змінити в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12104 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 20.10.2026
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
О.М. Таварткіладзе
Оригінал: reyestr.court.gov.ua