Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: купівлі-продажу
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №489/5223/26
Суддя: Шаманська Н. О.
15.10.26
22-ц/812/2058/26
Провадження №22-ц/812/2058/26
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Справа № 489/5223/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді – Шаманської Н.О.,
суддів: Базовкіної Т.М., Лівінського І.В.
із секретарем судового засідання – Гриник В.О.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2
про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) та визнання права власності
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_3 ,
на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Костюченком Г.С., 16 липня 2026 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 16 липня 2026 року,
у с т а н о в и в:
У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) та визнання права власності.
В обґрунтування позову зазначала, що 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Бабкову Є.Ю видано свідоцтво про придбання з прилюдних торгів (аукціону) та проведено спірну державну реєстрацію нежитлових приміщень загальною площею 649,9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вважає, що прилюдні торги відбулися з порушенням закону, з огляду на наступне.
Так, спірні приміщення належали її чоловіку ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 1989 року.
Спірне майно було придбане чоловіком позивачки за договором купівлі – продажу та є спільним сумісним майном подружжя, а тому позивачка є особою яка має право вимоги за цим позовом.
Обґрунтовуючи позов, позивачка зазначала, що у квітні 2014 року її чоловік ОСОБА_4 звернувся з позовом до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, філії 15 приватного підприємства «Нива-В.Ш.», ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, акту реалізації предмета іпотеки, свідоцтва про право власності та скасування права власності.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсними: прилюдні торги, які відбулися 01 листопада 2013 року з реалізації нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1 ; протокол філії №15 приватного підприємства «Нива - В.Ш.» №1513239 від 01 листопада 2013 року «Про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_4 »; акт від 04 березня 2014 року державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про реалізацію предмета іпотеки - нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1 , загальною площею 649,9 кв.м. з прилюдних торгів ОСОБА_2 ; свідоцтво за реєстровим №262, посвідчене 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. про набуття у власність ОСОБА_2 нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1 загальною площею 649,9 кв.м.
Цивільна справа тричі переглядалася в апеляційному порядку та в останнє рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 травня 2016 року рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва скасовано, в позові ОСОБА_4 відмовлено.
У подальшому ОСОБА_4 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, в якому просив зобов`язати відповідача скасувати запис, здійснений на підставі свідоцтва за реєстровим №262, посвідчений 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року у справі №814/3865/15 позов задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 11642184 від 14 березня 2014 року, номер запису про право власності: 4985668.
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_2 звернувся до Одеського апеляційного адміністративного суду апеляційною скаргою на вказану постанову.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 скасовано і ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року – скасовано та закрито провадження у справі. Роз`яснено позивачу ОСОБА_4 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції і що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Позивач надав відповідну заяву та справу було передано до Ленінського районного суду міста Миколаєва.
Під час розгляду вказаної справи позивач намагався уточнити позовні вимоги, але його уточнення не були прийняті судом та після цього рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2024 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Позивачка, вважала, що вона має право вимоги за цим позовом посилаючись на наступне.
По суті порушень діючого законодавства, при проведенні прилюдних торгів та їх оформлення і видачі 14 березня 2014 року відповідачу приватним нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) і проведення державної реєстрації позивачка зазначала наступне.
Передбачена статтею 62 Закону України «Про виконавче провадження» процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рамках погашення його боргу повинно було оформлюватися шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складання акта, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставим виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).
Проте така постанова державним виконавцем не виносилась.
Відсутність постанови державного виконавця є прямим порушенням статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», як відсутність однієї із двох складових оформлення права власності.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , збільшуючи позовні вимоги, просила визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) від 14 березня 2014 року, зареєстрованим в реєстрі за № 262 про набуття у власність ОСОБА_2 нежитлових приміщень підвалу загальною площею 649.9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на частку нежитлових приміщень та визнати за нею право власності на частку вказаних нежитлових приміщень як на майно, набуте подружжям під час шлюбу, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції з порушенням норм ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного провадження, незважаючи на клопотання позивачки про розгляд справи в загальному судовому провадженні з викликом сторін.
Суд фактично розглядав справу про визнання прилюдних торгів недійсними, але після зміни предмета позову постали інші питання: чи мала дружина самостійне речове право; чи було це право припинене законно; чи могла бути реалізована вся нерухомість; чи перейшло право власності законно. Суд фактично ухилився від аналізу необхідних питань.
Натомість суд без належного нормативного обґрунтування зазначав: спільне майно існує, але частки його не визначені; майно реалізовано з торгів тому права дружини не порушені. Більш того, суд у своїх висновках встановив, що спільною заборгованістю подружжя може вважатися заборгованість, що виникла внаслідок спільних дій подружжя або одного з них (у тому числі без згоди іншого з подружжя) в інтересах обох членів подружжя або всієї сім`ї в цілому. Суд зробив цей висновок як міркування, без розгляду кредитного договору та інших матеріалів, а також рішення суду в якому зазначено про наявність боргу за кредитним договором у позивачки, як дружини позичальника.
Судом першої інстанції не враховано, що відсутнє будь-яке рішення суду, яке накладає стягнення на майно, як на спільне набуто майно подружжя. Більш того, факт того, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби не розглядався та не встановлювався судом.
Кредитор або будь-які інші особи не зверталися про виділ частки боржника із спільної сумісної власності. Суд лише продекларував законні підстави для задоволення позову, але зробив помилкові висновки для відмови у позові. Взагалі не логічним та не зрозумілим є висновок суду про те, що частки подружжя не були визначені, відчуження майна здійснено не одним з подружжям в розріз інтересам сім`ї, а реалізоване з прилюдних електронних торгів. Вказаний висновок протирічить іншому твердженню суду про: «..презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.» Дійсно, відчуження майна здійснено не одним з подружжя в розріз інтересам сім`ї, а реалізоване з прилюдних електронних торгів, натомість без урахування положень ст.366 ЦК України, лише продекларованих судом.
Суд фактично ототожнив звернення стягнення із припиненням права співвласника, що є невірним. Навіть якщо майно було предметом іпотеки, це ще не означає, що автоматично припинилося право другого співвласника. Суд не зазначив як саме припинилося право власності дружини на спільно набуте в шлюбі майно та чи припинилося воно взагалі.
Суд визнав, що спірне майно було набуте у період шлюбу, навів положення статті 60 Сімейного кодексу України та фактично погодився із існуванням презумпції спільної сумісної власності. Проте після цього суд не встановив, чи було таке право припинене, більше того, рішення взагалі не містить посилання на конкретну норму матеріального права, яка передбачала б припинення права спільної сумісної власності позивача саме у зв`язку із реалізацією предмета іпотеки.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання відповідачка та її представник не з`явились. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином ( а.с. 84, 84 зворот).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача – ОСОБА_5 , перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до акту про реалізацію предмета іпотеки з прилюдних торгів, затвердженого начальником Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції П.М. Павлюк від 04 березня 2014 року, переможцем прилюдних торгів, а саме нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 649,9 кв.м, що належало на праві власності ОСОБА_4 , став – ОСОБА_2 , ціна продажу – 573380 грн.
Згідно відомостей Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. 14 березня 2014 року проведено державну реєстрацію прав на нерухоме майно – нежитлове приміщення, підвалу, загальною площею 649,9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 314182248101, за ОСОБА_2 , про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2014 року №11642184.
Підставою для проведення державної реєстрації стало свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 14 березня 2014 року № 262, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 серпня 2015 року, визнано недійсними прилюдні торги, які відбулись 01 листопада 2013 року, з реалізації нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним протокол філії №15 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» від 01 листопада 2013 року № 1513239 «Про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_4 »; акт від 04 березня 2014 року державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про реалізацію предмета іпотеки – нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1 , загальною площею 649,9 кв.м з прилюдних торгів, ОСОБА_2 , затверджений начальником цього ж відділу 04 березня 2014 року; свідоцтво від 14 березня 2014 року за реєстровим № 262, посвідчене приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. про набуття у власність ОСОБА_2 нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1 загальною площею 649,9 кв.м.
У справі № 489/2324/14-ц, в якій ОСОБА_2 брав участь в статусі відповідача, предметом позову ОСОБА_4 було визнання прилюдних торгів недійсними, з одночасним визнанням недійсним свідоцтва за реєстровим №262, посвідченого 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С., про набуття у власність ОСОБА_2 нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1 , загальною площею 649,9 кв.м. Підставою позову ОСОБА_4 було проведення прилюдних торгів з порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 1.2, 3.5, 3.6, 3.11, 4.6, 6.3 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 № 68/5, а саме те, що він не був повідомлений про день, місце і час проведення прилюдних торгів; опублікована на веб-сайті системи реалізації конфіскованого арештованого майна інформація є неповною, не містить відомостей про характеристику майна, що реалізується, його місцезнаходження, дату, час та місце ознайомлення з майном; він не був обізнаний про стартову ціну лота; повторні торги проведено раніше ніж через місяць; ним не було отримано копії акту переоцінки, протоколів перших та других прилюдних торгів. Крім цього, до та під час проведення других прилюдних торгів він оскаржував оцінку нерухомого майна у відповідності до частини четвертої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження».
В подальшому, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 травня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року у справі №814/3865/1 задоволено позов ОСОБА_4 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14 березня 2014 року, індексний номер: 11642184, номер запису про право власності: 4985668.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою Верхового Суду від 30 вересня 2021 року, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року – скасовано та закрито провадження у справі. Роз`яснено позивачу – ОСОБА_4 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції і що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Справу було передано до Ленінського районного суду міста Миколаєва.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 11березня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
Із змісту позову вбачається, що позивачка підставою порушення прилюдних торгів вважає недотримання вимог статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов`язкового винесення державним виконавцем разом з актом про передачу майна стягувачу постанови, які на її думку є єдиною підставою для подальшого виникнення права власності.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до правочинів купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.
Отже, дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину.
Проте, сам по собі факт порушення порядку проведення прилюдних торгів не може бути безумовною підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Судом встановлено, що спірне нерухоме майно було предметом іпотеки, на яке звернуто стягнення в ході примусового виконання виконавчого листа № 2/1416/36, виданого 13 липня 2012 року Ленінським районним судом міста Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11004667000 від 19 травня 2006 року в сумі 1778608 грн 24 коп., з яких заборгованість за кредитом становить 1277907 грн 50 коп., заборгованість за відсотками 480700 грн 74 коп., пеня 20000грн.
За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Главою 4 цього Закону врегульовано загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
За змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, положення ЗУ «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення, тобто в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Реалізація такого майна, повинна відбуватися за правилами визначеними Законом України «Про іпотеку».
З матеріалів справи вбачається, що оцінку правомірності звернення стягнення та реалізації спірного нерухомого майна з прилюдних торгів було надано Апеляційним судом Миколаївської області рішенням від 10 травня 2016 року, яким відмовлено ОСОБА_4 у визнані недійсним свідоцтва приватного нотаріуса про набуття у власність ОСОБА_2 нежитлових приміщень, придбаних з прилюдних торгів.
Надаючи оцінку доводам позивача, які ґрунтуються на положеннях статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов`язковості, крім акту, складання протоколу державним виконавцем, про що раніше позивачем не заявлялося, суд вважає їх помилковими.
Так, частинами восьмою, дев`ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано, що у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний у п`ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.
Таким чином, як вбачається з аналізу наведених положень статті 62 ЗУ «Про виконавче провадження», нею врегульовано фінальну стадію переходу права власності на майно боржника до стягувача, якщо торги не відбулися.
У даному випадку, прилюдні торги відбулися та їх переможцем визнано ОСОБА_2 , який не мав статусу стягувача у виконавчому провадженні.
За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушень статті 62 «Про виконавче провадження», щодо оформлення переходу права власності на майно, придбане з прилюдних торгів.
Щодо заявлених позивачкою вимог про визнання за нею права власності на частку нежитлових приміщень як на майно, набуте подружжям під час шлюбу, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права позивача не порушені внаслідок відчуження майна яке є спільним сумісним майном, оскільки частки подружжя не були визначені, відчуження майна здійснено на виконання умов іпотечного договору та реалізовано з прилюдних торгів, що не суперечить ч. 2 ст. 73 Сімейного Кодексу України.
З часу проведення прилюдних торгів, а саме 4 березня 2014 року позивачка жодного разу не зверталась до суду за захистом своїх прав власності на майно, реалізоване з прилюдних торгів і звернулась до суду з такими вимогами лише після смерті свого чоловіка, який протягом десяти років був учасником різних справ, які стосувалися реалізації спірного нерухомого майна на прилюдних торгах та оформлення прав власності на це майно за відповідачем.
До того ж, позивачка достовірно знаючи про те, що майно продано з прилюдних торгів у 2014 році відповідачу - ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, обрала саме такий спосіб захисту порушеного права, який фактично не призведе до поновлення порушеного права.
Зазначене може свідчити про зловживання процесуальними правами.
Таким чином, основний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права власності на частину спірних нежитлових приміщень є вірним.
З огляду на викладене, доводи апелянта про помилковість висновків суду про те, що майно реалізовано з торгів, а тому права дружини не порушені, не можуть бути достатньою підставою для задоволення позову, оскільки позивачка не довела, що відчуження майна здійснено одним з подружжя в розріз інтересам сім`ї.
Доводи представника позивача про те, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного провадження, незважаючи на клопотання позивачки про розгляд справи в загальному судовому провадженні з викликом сторін , не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Так, відповідно до вимог ч. 1, 3, 4 ст. 274 ЦПК України, головуючий у справі суддя при вирішенні зазначеного питання вважав, що є підстави для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, розгляд якої згідно вимог ч. 4, 6 ст. 19 та частини першої статті 274 ЦПК України можливо здійснити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною першою статті 7ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, можливість розгляду зазначених у частині 1 статті 274 ЦПК України справ у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи вирішується судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень, яка пов`язана лише з конкретними обставинами справи.
При цьому згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес.
Предметом спору у даній справі є в тому числі визнання права власності на частину спірного нерухомого майна, тобто позов носить майновий характер.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається що вартість спірного нерухомого майна складає 573380 грн., а вартість частини цього майна відповідно складає 286690 грн.
Відповідності п.5 ч. 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У частині п`ятій статті 274 ЦПК України дійсно передбачено, що якщо після прийняття справи до розгляду відбулося збільшення позовних вимог або зміна предмета позову, і справа більше не може бути розглянута у спрощеному провадженні, суд постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Таким чином, законодавець спеціально передбачив у частині п`ятій статті 274 ЦПК України, що після збільшення позовних вимог або зміни предмета позову суд повинен перейти до загального позовного провадження, якщо справа вже не відповідає критеріям спрощеного провадження.
Разом з тим, з урахуванням збільшення позовних вимог, справа все одно відповідає критеріям спрощеного провадження.
Ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тому у цій справі зміна та збільшення предмета позову, не призвела до істотного розширення предмета доказування та ускладнення матеріально-правових відносин, не є обставиною, що зобов`язує суд повторно оцінити відповідність справи критеріям спрощеного позовного провадження.
Таким чином колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: Т.М.Базовкіна
І.В.Лівінський
Повний текст постанови складено 20 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua