Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №126/1492/25
Суддя: Оніщук В. В.
Справа № 126/1492/25
Провадження № 22-ц/801/2193/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Губко В. І.
Доповідач:Оніщук В. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 рокуСправа № 126/1492/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
з участю секретаря судового засідання – Ходакової М. Г.,
учасники справи:
позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач – ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Губка В. І. в залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У липні 2025 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заочним рішенням Бершадського районного суду Вінницької області №126/242/15-ц від 26 березня 2015 року позовні вимоги банку до відповідача було задоволено у повному обсязі та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № VIDGA00001480 від 03 липня 2007 року у розмірі 53 573,52 доларів США, що за курсом 11,65 грн, відповідно до службового розпорядження НБУ від 07 травня 2014 року, складає 624 131,48 грн.
Рішення не оскаржувалось, набрало законної сили, на даний час рішення не виконано, заборгованість не погашена.
Відповідно до інформації про виконавче провадження №48004085 07 липня 2015 року було відкрито виконавче провадження з виконання заочного рішення Бершадського районного суду Вінницької області №126/242/15-ц від 26 березня 2015 року.
25 грудня 2015 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна).
З моменту ухвалення рішення, а саме 26 березня 2015 року ані в межах виконавчого провадження, ані в добровільному порядку жодного платежу на погашення заборгованості відповідачем проведено не було, що підтверджується випискою з рахунку, з якої чітко вбачається, що всі погашення здійснено у період до 2014 року, тобто ще до звернення позивача до суду.
Тому позивач звертається в суд із вимогами про стягнення з відповідача трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості встановленої заочним рішенням Бершадського районного суду Вінницької області №126/242/15-ц від 26 березня 2015 року за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, розмір яких за розрахунками позивача становить 4 826,03 доларів США.
Враховуючи викладене, АТ КБ «Приватбанк» у заявленому позові просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 4 826,03 доларів США, що за офіційним курсом НБУ 41,7924 станом на 25 червня 2025 року становить 201 691,37 грн, яка складається з суми 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України за невиконання простроченого грошового зобов`язання, а також стягнути понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Своє рішення суд першої інстанції із посиланням на позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23, мотивував тим, що зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
У ході судового розгляду справи було встановлено, що виконавчий лист №126/242/15-ц, виданий 22 червня 2015 року на виконання заочного рішення Бершадського районного суду Вінницької області № 126/242/15-ц від 26 березня 2015 року було повернуто стягувачу 25 грудня 2015 року, на виконанні в органах державної виконавчої служби не перебуває, строк на пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання сплив, рішення суду про поновлення пропущеного процесуального строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання матеріали справи не містять.
Отже, позивач втратив право на примусове виконання цього судового рішення у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання. При цьому місцевий суд зауважив, що в даному випадку підтверджена судовим рішенням вимога про стягнення заборгованості не може бути реалізована у примусовому порядку, проте може бути виконана в добровільному порядку.
Таким чином, факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби за відсутності судового рішення про поновлення строку для пред`явлення його до виконання, унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.
Окрім того суд стягнув з банку на користь ОСОБА_1 20 000 грн витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 22 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Береговий О. Ю., Панасюк О. С.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 липня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року строк розгляду справи було продовжено на п`ятнадцять днів, справу призначено до розгляду на 15 жовтня 2026 року о 10 год 20 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції зробив передчасний висновок про те, що Банком остаточно «вичерпано та втрачено можливість примусового стягнення заборгованості», у зв`язку з чим грошове зобов`язання трансформувалося у «натуральне», адже представником позивача було подано письмові пояснення у яких суду чітко наголошувалось, що Банк не перебуває у стані процесуальної бездіяльності, а навпаки – вживає всіх передбачених законом заходів з метою відновлення можливості примусового виконання судового рішення 2015 року.
Так, на момент ухвалення оскаржуваного рішення у провадженні Бершадського районного суду Вінницької області вже перебувала і перебуває наразі заява представника АТ КБ «Приватбанк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення його до виконання у справі № 126/242/15-ц.
У межах вказаної заяви Позивач просить суд:
1. Визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа № 126/242/15-ц, виданого 22 червня 2015 року Бершадським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» суми 53 573,52 доларів США, що за курсом 11.65 грн., відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.05.2014 року, складає 624 131,48 грн;
2. Видати дублікат виконавчого листа № 126/242/15-ц від 22 червня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк».
Розгляд цієї заяви Бершадським районним судом Вінницької області призначено на 17 серпня 2026 року.
Отже, станом на дату розгляду цієї справи та ухвалення рішення судом першої інстанції Бершадським районним судом не ухвалювалось рішення про відмову у поновленні строку пред`явлення виконавчого листа № 126/242/15-ц до виконання. Дане питання перебуває на стадії активного судового розгляду і буде вирішено лише 17 серпня 2026 року.
Таким чином, твердження суду першої інстанції про те, що можливість примусового стягнення за основним зобов`язанням втрачена назавжди, є очевидно передчасним, оскільки воно фактично зумовлює та заздалегідь прогнозує результат розгляду іншої судової справи – заяви Банку про видачу дублікату виконавчого листа, що призначена на серпень 2026 року. Фактично, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження, які йому процесуально не належали в межах даного провадження, чим порушив засади всебічності, повноти та об`єктивності розгляду справи.
Отже, оскільки право Банку на відновлення строків примусового стягнення наразі реалізується у судовому порядку, основне грошове зобов`язання відповідача ОСОБА_1 зберігає свій повноцінний матеріально-правовий статус, не є натуральним, а отже – нарахування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних є повністю законним, обґрунтованим та підлягає судовому захисту.
Також представник банку зауважила, що стягнення на користь відповідача у цій справі 20 000 грн витрат на правничу допомогу повністю нівелює принципи розумності, справедливості та пропорційності судових витрат, перетворюючи компенсацію на джерело безпідставного збагачення за рахунок Банку.
Так, ця справа належить до категорії справ незначної складності. Предметом спору є стягнення 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Вказана категорія справ характеризується наявністю практики Верховного Суду, яка не потребує глибокого додаткового аналізу чи значних часових витрат. Жодних інших складних процесуальних дій, збору унікальних доказів, проведення експертиз чи тривалих засідань адвокатом у даній справі не здійснювалось.
З огляду на предмет спору, незначну суму боргу та мінімальний обсяг виконаної роботи, сума судових витрат у заявленому розмірі є очевидно завищеною, абсолютно неспівмірною та не відповідає ознакам розумності.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що представник Відповідача не здійснювала складного індивідуального аналізу правовідносин сторін та не вибудовувала унікальну захисну стратегію. Весь її процесуальний внесок на початковому етапі звівся до подання стандартного відзиву та клопотання від 04 серпня 2025 року про зупинення провадження для очікування висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/511/23 щодо застосування статті 625 ЦК України до натуральних зобов`язань, яке згодом було покладено судом першої інстанції у основу оскаржуваного рішення.
Таким чином, представник відповідача зайняла виключно пасивну позицію вичікування готового судового прецеденту, не витрачаючи значних інтелектуальних зусиль чи часу на самостійне доказування обставин справи.
08 жовтня 2026 року від банку надійшли додаткові пояснення у справі, де представник зазначив, що Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2026 року у справі № 126/242/15-ц заяву АТ КБ «Приватбанк» задоволено повністю: визнано поважними причини пропуску строку та поновлено строк пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа № 126/242/15-ц від 22 червня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, видано дублікат виконавчого листа № 126/242/15-ц.
За результатами апеляційного оскарження вказаної ухвали представником відповідача Мельниченко В. В., 07 жовтня 2026 року Вінницьким апеляційним судом апеляційну скаргу представника боржника залишено без задоволення, а ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2026 року залишено в силі.
З огляду на викладене, нарахування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних за весь період прострочення є абсолютно законним, обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Також адвокат просила стягнути з банку на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.
В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, при цьому у поданій заяві просив розгляд справи проводити у його відсутність.
Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Заочним рішенням Бершадського районного суду Вінницької області №126/242/15-ц від 26 березня 2015 року позовні вимоги банку до відповідача було задоволено у повному обсязі та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № VIDGA00001480 від 03 липня 2007 року у розмірі 53 573,52 доларів США, що за курсом 11,65 грн, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 07 травня 2014 року складає 624 131,48 грн. Рішення набрало законної сили 30 квітня 2015 року (а. с. 6-7).
На виконання вказаного рішення 07 липня 2015 року було відкрито ВП №48004085. 25 грудня 2015 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна) (а. с. 14).
Відповідно до розрахунку 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України за договором № VIDGA00001480 від 03 липня 2007 року станом на 23 лютого 2022 року становить 4 826,03 доларів США (зворот а. с. 8-9).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п`ятої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.
В силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, дійшла висновку, що за змістом ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, провадження № 61-32171сво18, зазначив, що конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремленим складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні – це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом – встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17 зроблено такий правовий висновок: «Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549, 625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3 % річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов`язання, яке (основне зобов`язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв`язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов`язанням, яке випливає з основного зобов`язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов`язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги. Адже, натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
Звертаючись в суд із позовом, АТ КБ «Приватбанк» просило, стягнути з ОСОБА_1 суми 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України за невиконання простроченого грошового зобов`язання, а саме у зв`язку із невиконанням заочного рішення Бершадського районного суду Вінницької області №126/242/15-ц від 26 березня 2015 року про стягнення кредитної заборгованості.
У ході судового розгляду у суді першої інстанції було встановлено, що виконавчий лист №126/242/15-ц виданий 22 червня 2015 року на виконання вказаного судового рішення, було повернуто стягувачу 25 грудня 2015 року, на виконанні в органах державної виконавчої служби не перебуває, строк на пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання сплив.
На момент розгляду справи судом першої інстанції матеріали справи не містили рішення суду про поновлення пропущеного процесуального строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання.
За встановлених обставин на момент розгляду справи, місцевий суд із покликанням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», а тому відповідні доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують.
Водночас апеляційний суд погоджується із твердженнями позивача про необґрунтованість заявленого та стягнутого на користь відповідача розміру судових витрат на правничу допомогу у 20 000 грн.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
З урахуванням наведених обставин, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу щодо предмету спору та обсягу наданих робіт, враховуючи заперечення представника позивача проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, які підлягають стягненню з банку на користь ОСОБА_1 , до 10 000 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, змінивши рішення у частині розподілу судових витрат.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга по суті задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із апеляційним переглядом справи, слід залишити за ним.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року у частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн (десять тисяч грн), понесені ним у суді першої інстнції.
У решті рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повна постанова складена 20 жовтня 2026 року.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua