Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №134/900/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 134/900/26

Провадження № 22-ц/801/2399/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 134/900/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя – доповідач),

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄАПБ» на заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року в селищі Крижопіль, дата складання повного рішення 27 липня 2026 року,

в с т а н о в и в :

В травні 2026 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄАПБ» (надалі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулася до Крижопільського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 жовтня 2025 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 100083291, відповідно до умов якого Кредитодавець надав Позичальникові споживчий кредит в розмірі 20 000 грн (п. 1.2.) на 360 днів (п. 1.3.), повернення кредиту 29 червня 2026 року (п. 1.4.). Загальні витрати позичальника за кредитом складають 67 756,00 грн, денна процентна ставка 0,94 % (67 756,00 грн / 20 000,00 грн / 360 днів * 100 % = 0,94). Орієнтована загальна річна процентна ставка дорівнює 1873.06 відсотків річних. Орієнтована загальна вартість кредиту для Позичальника складає 87 756.00 грн (п. 1.5.). Комісія за надання кредиту: 2 250 грн, яка нараховується за ставкою 11.25 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Якщо згідно графіку платежів комісія за надання кредиту підлягає сплаті частинами, сума комісії може складати менш ніж 11.25 % від суми кредиту, якщо внаслідок поділу цієї суми на кількість розрахункових періодів/кількість платежів згідно графіку платежів, утворюється не ціле число (дріб). В такому разі дріб округлюється до цілого числа в меншу сторону. Сума цілого числа помножена на кількість платежів згідно графіку платежів становить розмір комісії за надання кредиту визначений цим пунктом (п. 1.5.1.). Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 32 560,00 грн, що нараховується за ставкою 7.40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком № 1 до цього Договору (п. 1.5.2.). Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховується за ставкою 45.00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (п. 1.5.3). Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180.00 % річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Нараховані згідно п. 1.5.3. та 1.5.4. Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 32 946.00 грн (п. 1.5.4.). У разі прострочення Позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісії та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 1 000 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів (п. 4. 1.).

24 лютого 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 24022026.

Відповідно до Реєстру боржників № 2 до договору факторингу № 24022026 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 100083291 від 01 жовтня 2025 року в розмірі 50 242,44 грн, з яких: 20 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 402,44 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 11 840,00 грн - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 7 000,00 грн - заборгованість за неустойкою (штраф, пеня).

Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не виконав своїх зобов`язань, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило стягнути з нього на свою користь заборгованість за договором у розмірі 50 242,44 грн, з яких: 20 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 402,44 грн – заборгованість за процентами; 11 840 грн заборгованість за комісію за обслуговування кредиту; 7 000 грн – заборгованість за неустойкою (штраф, пеня).

Заочним рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд, виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідачу письмової вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», а також доказів її отримання відповідачем.

Суд першої інстанції акцентував, що позивач просить стягнути усе тіло кредиту: 20 000 грн, тоді як строк дії договору ще не закінчився. Позивач також просив стягнути 11 402,44 грн процентів за користування кредитом, однак надана ним відомість щоденних нарахувань і погашень не дає можливості встановити період та порядок нарахування процентів і перевірити правильність заявленої до стягнення суми. Крім того, відповідно до реєстру боржників прострочена заборгованість за процентами становить 10 325,10 грн, що не відповідає заявленій до стягнення сумі. Щодо 11 840 грн комісії за обслуговування кредиту, то передбачені договором дії кредитодавця пов`язані переважно з виконанням ним власних договірних та законодавчих обов`язків щодо супроводження кредиту, надання інформації та забезпечення технічної можливості його обслуговування. При цьому договором не визначено конкретного змісту оплачуваної послуги та розміру плати за кожну з них. За таких обставин умова про сплату комісії не створює у відповідача обов`язку щодо її сплати, а позов у цій частині задоволенню не підлягає. Вимога про стягнення 7 000 грн неустойки також задоволенню не підлягає. Хоча договором передбачено штраф за прострочення платежів, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання кредитного зобов`язання, а нарахована з 24 лютого 2022 року неустойка підлягає списанню кредитодавцем. Отже, правові підстави для її стягнення відсутні.

Не погодившись із зазначеним рішенням, 18 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» ТОВ «ФК «ЄАПБ», подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції припустився помилки: до позивача перейшло право вимоги до відповідача і неповідомлення останнього про це не змінює його обов`язку повернути виплати, передбачені договором.

Крім того, позивач вважає помилковим застосування судом першої інстанції положень законодавства щодо дострокового повернення споживчого кредиту. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, позивач зазначає, що передбачений законом порядок пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту застосовується у випадку, коли кредитодавець вимагає повернення кредиту, строк погашення якого ще не настав.

Водночас, на думку позивача, у цій справі така вимога не заявлялася, оскільки позивач просив стягнути не всю суму кредиту достроково, а заборгованість, яка вже утворилася за кредитним договором та була передана новому кредитору на момент відступлення права вимоги. У зв`язку з цим положення частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» щодо права кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав, на спірні правовідносини, на переконання позивача, не поширюються.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача у встановлений судом строк не надійшов, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам закону.

По справі встановлено наступні обставини:

-01 жовтня 2025 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 100083291, шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний відповідачем 01.10.2025 о 21 год. 42 хв. електронним підписом одноразовим ідентифікатором 520402. Відповідно до умов якого Кредитодавець надав Позичальникові споживчий кредит в розмірі 20 000 грн (п. 1.2.) на 360 днів (п. 1.3.), повернення кредиту 29 червня 2026 року (п. 1.4.). Загальні витрати позичальника за кредитом складають 67 756,00 грн, денна процентна ставка 0,94 % (67 756,00 грн / 20 000,00 грн / 360 днів * 100 % = 0,94). Орієнтована загальна річна процентна ставка дорівнює 1873.06 відсотків річних. Орієнтована загальна вартість кредиту для Позичальника складає 87 756.00 грн (п. 1.5.). Комісія за надання кредиту: 2 250 грн, яка нараховується за ставкою 11.25 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Якщо згідно графіку платежів комісія за надання кредиту підлягає сплаті частинами, сума комісії може складати менш ніж 11.25 % від суми кредиту, якщо внаслідок поділу цієї суми на кількість розрахункових періодів/кількість платежів згідно графіку платежів, утворюється не ціле число (дріб). В такому разі дріб округлюється до цілого числа в меншу сторону. Сума цілого числа помножена на кількість платежів згідно графіку платежів становить розмір комісії за надання кредиту визначений цим пунктом (п. 1.5.1.). Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 32 560,00 грн, що нараховується за ставкою 7.40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком № 1 до цього Договору (п. 1.5.2.). Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховується за ставкою 45.00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (п. 1.5.3). Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180.00 % річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Нараховані згідно п. 1.5.3. та 1.5.4. Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 32 946.00 грн (п. 1.5.4.). У разі прострочення Позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісії та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 1 000 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів (п. 4. 1.) (а. с. 6 – 11);

-додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 100083291 від 01 жовтня 2025 року є графік платежів, яким визначено порядок та строки погашення кредитної заборгованості, кількість і розмір платежів, а також складові кожного платежу (а.с. 12);

-згідно заяви на отримання кредиту № 100083291 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» із проханням надати споживчий кредит для задоволення власних потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької чи незалежної професійної діяльності. У заяві визначено бажані умови кредитування, а саме: розмір кредиту – 20 000,00 грн, строк кредитування – 360 днів, процентна ставка протягом першого розрахункового періоду – 45,00 % річних, протягом решти строку кредитування – 180,00 % річних, комісія за надання кредиту – 11,25 % від суми кредиту, комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 7,40 % від суми кредиту за кожний розрахунковий період (крім останнього), періодичність здійснення платежів – після закінчення першого розрахункового періоду тривалістю 30 днів та надалі кожні 15 днів відповідно до графіка платежів (а.с. 13);

-до матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту № 100083291, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 155668, який містить інформацію, що надавалася споживачу до укладення договору про споживчий кредит (а.с. 15 – 16);

-матеріали справи містять відомості щодо процесу оформлення заяви на отримання кредиту № 100083291, з яких вбачається, що відповідач заповнив заяву через веб-сайт кредитодавця tengo.ua, після чого інформація пройшла автоматичну перевірку, перевірку в бюро кредитних історій, скорингову оцінку, підписання паспорта споживчого кредиту та кредитного договору. Зазначені дії були виконані 01 жовтня 2025 року у проміжок часу з 21:40 до 21:42, а кредитодавцем за результатами розгляду заяви прийнято рішення про погодження надання кредиту (а.с. 18);

-на підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» свого обов`язку щодо надання кредитних коштів позивачем надано копію платіжного доручення № 110018008 від 01 жовтня 2025 року, з якого вбачається, що на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 перераховано грошові кошти в сумі 20 000,00 грн, із призначенням платежу: «Кошти згідно договору 100083291» (а.с. 19);

-на підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відомість ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 100083291, яка містить відомості про рух коштів за договором, зокрема про надання кредиту, нарахування процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, здійснені відповідачем платежі, а також відображає бухгалтерські операції щодо списання окремих сум та відступлення права вимоги за кредитним договором. Із зазначеної відомості вбачається, що 01 листопада 2025 року відповідач здійснив платіж у загальному розмірі 2 989,80 грн, з яких 739,80 грн було зараховано в рахунок сплати процентів за користування кредитом, а 2 250,00 грн – у рахунок сплати комісії за надання кредиту (а.с. 20 – 21);

-24 лютого 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 24022026, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт – відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (комісія за надання кредиту і проценти за користування кредитом), неустойку (штраф, пеня) за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а. с. 22 – 26);

- на підтвердження виконання умов договору факторингу позивачем надано платіжну інструкцію № 45 від 26 лютого 2026 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «ЄАПБ» здійснило оплату на користь ТОВ «МІЛОАН» із призначенням платежу: «Оплата згідно договору факторингу № 24022026 від 24.02.2026 року, без ПДВ» (а.с. 29);

- на підтвердження переходу права грошової вимоги позивачем надано Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 2 від 24 лютого 2026 року до договору факторингу № 24022026 від 24 лютого 2026 року (а.с. 28);

-відповідно до Реєстру боржників № 2 від 24 лютого 2026 року до договору факторингу № 24022026 від 24 лютого 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 (№ з/п у Реєстрі 1880) за кредитним договором № 100083291 від 01 жовтня 2025 року в розмірі 50 242,44 грн, з яких: 20 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 402,44 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 11 840,00 грн - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 7 000,00 грн - заборгованість за неустойкою (а.с. 30).

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Зміст договору відповідно до статті 628 цього Кодексу становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Частинами першою, третьою та сьомою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір повинна містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, а сам електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію, відповіді про її прийняття.

Згідно з частиною дванадцятою статті 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у встановленому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір.

Отже, укладення кредитного договору в електронній формі саме по собі не є перешкодою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, якщо підтверджено факт укладення такого договору та погодження сторонами його істотних умов.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Водночас відповідно до статей 12, 13, 76–81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 512 ЦК України передбачено можливість заміни кредитора у зобов`язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. За статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи, а згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і майбутня вимога.

Отже, закон не забороняє відступлення майбутньої вимоги, однак перехід права вимоги до нового кредитора сам по собі не змінює строків виконання основного зобов`язання, визначених кредитним договором.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо таке право передбачене договором. При цьому кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку для їх здійснення.

Отже, право кредитодавця на дострокове повернення всієї суми споживчого кредиту не виникає автоматично лише внаслідок настання прострочення окремого платежу, а пов`язується законом із дотриманням передбаченого ним порядку реалізації такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц звернула увагу на те, що звернення кредитодавця до суду не замінює передбаченого законодавством порядку реалізації права на дострокове повернення кредиту.

Також у практиці Верховного Суду наголошується на необхідності розмежування всієї суми кредиту та простроченої частини заборгованості: до закінчення строку кредитування кредитор може вимагати дострокового повернення всієї суми лише за умови належного виникнення у нього такого права, тоді як прострочені платежі можуть бути заявлені до стягнення за умови доведення їх складу та розміру.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 100083291, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн строком на 360 днів. При цьому остаточний строк повернення кредиту за договором визначено 26 вересня 2026 року.

Відповідач дійсно отримав кредитні кошти у розмірі 20 000 грн, що підтверджується платіжним документом, а 24 лютого 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги за цим договором на підставі договору факторингу.

Позивач стверджує, що заявлена ним сума 50 242,44 грн є заборгованістю, яка сформувалася до відступлення права вимоги, а тому вимога про її стягнення не є вимогою про дострокове повернення кредиту.

З такими доводами апеляційний суд погодитися не може.

Як вбачається із Реєстру боржників № 2 до договору факторингу, саме 20 000 грн, тобто повна сума наданого кредиту, визначена позивачем як «заборгованість за тілом кредиту». Водночас на момент звернення до суду 28 травня 2026 року строк кредитування, встановлений договором, ще не сплив.

Таким чином, заявляючи до стягнення усю суму основного боргу – 20 000 грн, позивач фактично вимагає дострокового повернення всієї суми кредиту.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» до звернення до суду реалізувало право на дострокове повернення кредиту в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема направило відповідачу письмову вимогу про дострокове виконання зобов`язання із наданням передбаченого законом строку для усунення порушення.

За таких обставин у відповідача до моменту звернення позивача до суду не виник обов`язок щодо дострокового повернення всієї суми кредиту.

Доводи позивача про те, що законодавство допускає відступлення майбутньої вимоги, цього висновку не спростовують. Можливість відступлення майбутньої вимоги означає лише можливість передачі новому кредитору відповідного права, коли воно виникне, але не змінює встановленого сторонами строку виконання основного зобов`язання та не надає фактору більшого обсягу прав, ніж мав первісний кредитор.

Не спростовують висновків суду і доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги.

Дійсно, відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні не потребує згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, а відсутність повідомлення про таку заміну може мати наслідки, визначені статтею 516 цього Кодексу.

Однак питання належного повідомлення боржника про зміну кредитора не є тотожним питанню виникнення у кредитора права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. Навіть за умови належного набуття фактором права вимоги він не може вимагати виконання зобов`язання раніше строку, встановленого договором або законом, без дотримання встановленої законом процедури дострокового повернення кредиту.

Щодо 20 000 грн основного боргу суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не надав належного розрахунку, який дозволяв би визначити, яка саме частина кредиту була простроченою на момент звернення до суду.

Реєстр боржників підтверджує визначений фактором обсяг права вимоги, але сам по собі не є розрахунком заборгованості та не містить відомостей про дати настання строків окремих платежів, їх фактичну сплату, черговість зарахування та залишок простроченої суми.

Графік платежів, у свою чергу, визначає плановий порядок погашення кредиту, але сам по собі не підтверджує фактичний розмір простроченої заборгованості на конкретну дату.

Відтак позивач не довів ані наявності правових підстав для дострокового стягнення всієї суми кредиту, ані конкретного розміру тієї частини основного боргу, строк виконання якої вже настав.

Щодо вимоги про стягнення 11 402,44 грн процентів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення не дає можливості встановити період, за який нараховано заявлену до стягнення суму процентів, та відокремити проценти, строк сплати яких настав, від процентів, строк сплати яких ще не настав. Крім того, згідно з Реєстром боржників прострочена заборгованість за процентами становить 10 325,10 грн, тоді як до стягнення заявлено 11 402,44 грн. Розрахунку, який би пояснював склад та походження різниці між цими сумами, позивач не надав.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір прострочених процентів на дату звернення до суду, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог у цій частині є обґрунтованим.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення 11 840 грн комісії за обслуговування кредиту

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитора встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі, яка переоглядається, Умовами кредитного договору дійсно передбачено стягнення комісії та визначено її загальний розмір: комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 32 560,00 грн, що нараховується за ставкою 7.40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком № 1 до цього Договору (п. 1.5.2.).

При цьому в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які кредитор встановив щомісячну комісію за обслуговування кредиту. Суд першої інстанції вірно встановив, що попри наведення у спірному кредитному договорі переліку дій, які охоплюються поняттям «обслуговування кредиту», їх зміст свідчить, що вони полягають переважно у наданні позичальнику інформації про стан кредитної заборгованості, забезпеченні технічної можливості її погашення та консультаційному супроводі виконання договору. Такі дії не є самостійними фінансовими чи додатковими послугами, замовленими позичальником, а пов`язані з виконанням кредитодавцем власних обов`язків за договором та вимог законодавства. Умовами договору також не визначено, яка саме частина комісії сплачується за кожну із зазначених дій, що не дає можливості встановити, за яку конкретно послугу та в якому розмірі стягується така комісія.

Таким чином, враховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності переліку конкретних додаткових та супутніх послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення кредитного договору № 100083291 від 01.10.2025 щодо обов`язку позичальника при внесенні кожного чергового платежу сплачувати комісію є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд першої інстанції вірно виснував про відсутність підстав для її стягнення, доводи апеляційної скарги такого висновку суду першої інстанції не спростовують.

Щодо вимоги про стягнення 7 000 грн неустойки, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її стягнення, суд вірно послався на приписи пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до яких на період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахована з 24 лютого 2022 року неустойка підлягає списанню кредитодавцем.

Оскільки кредитний договір укладений 01 жовтня 2025 року, тобто в період дії воєнного стану, правових підстав для стягнення заявленої позивачем неустойки немає.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 щодо наслідків неповідомлення боржника про заміну кредитора стосується правових наслідків саме неналежного повідомлення про відступлення права вимоги та не вирішує питання про виникнення у боржника обов`язку достроково повернути всю суму кредиту. Тому наведена правова позиція не є підставою для задоволення апеляційної скарги.

Так само посилання позивача на те, що він звернувся до суду не з вимогою про дострокове повернення кредиту, а про стягнення вже сформованої заборгованості, не відповідає змісту заявлених позовних вимог, оскільки до стягнення заявлено всю суму основного кредиту – 20 000 грн, тоді як строк його остаточного повернення за договором на момент звернення до суду не настав.

Апеляційний суд наголошує, що кредитор не позбавлений можливості захистити своє право шляхом стягнення прострочених платежів за споживчим кредитом до закінчення строку кредитування, однак в такому випадку саме позивач повинен надати належний розрахунок простроченої заборгованості, з якого можливо встановити склад та розмір платежів, строк виконання яких настав, перевірити правильність наданого розрахунку.

Оскільки у справі що розглядається позивач такого розрахунку не надав, суд першої інстанції вірно виснував про відмову в задоволенні позову в цілому. Це не позбавляє кредитора права звернутися за судовим захистом по закінченню строку кредитування.

За таких обставин апеляційний суд виснує, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку наданим доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «ЄАПБ» не спростовують ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтуються на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року залишити без змін.

Вирішуючи питання судових витрат, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та того, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «ЄАПБ» не підлягає задоволенню, понесені ним судові витрати у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді, слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат відповідачем в апеляційній інстанції матеріали справи не містять.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить 50 242,44 грн, тому судове рішення, ухвалене у цій справі, не підлягає касаційному оскарженню з урахуванням винятків, перелічених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄАПБ» залишити без задоволення.

Заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк